Псалом
ПСАЛОМ 77 (78)
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою,
нехай старода́вні прислı́в’я я ви́словлю!
3 Що́ ми чули й пізнали,
і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
4 того не сховаємо від їхніх синı́в,
будемо розповіда́ти про славу Господню
аж до покоління оста́ннього,
і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
5 Він поставив засвı́дчення в Якові,
а Зако́на поклав ув Ізраїлі,
про які наказав був Він нашим батька́м
завідо́мити про них синів їхніх,
6 щоб знало про це поколı́ння майбу́тнє,
сини, що наро́джені будуть, —
уста́нуть* і будуть розповідати своїм дітям.
7 І положать на Бога надію свою,
і не забудуть діл Божих,
Його ж заповіді берегти́муть.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́,
поколı́нням непокı́рливим та бунтівни́чим,
поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно,
і що дух його Богу невірний.
10 вони не берегли́ заповіту Божого,
а ходити в Зако́ні Його відреклися,
11 і забули вони Його чи́ни
та чу́да Його, які їм показав.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькı́в
ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
13 Він море розсік, і їх перепрова́див,
а воду поставив, як вал;
14 і прова́див їх хмарою вдень,
а ся́йвом огню́ цілу ніч;
15 на пустині Він скелі розсік,
і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
16 Він витягнув із скелі пото́ки,
і во́ди текли, немов ріки.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі,
і в пустині гніви́ли Всевишнього,
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці,
для душ своїх ї́жі бажаючи.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали:
„Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли,
і полили́ся пото́ки!
„Чи Він зможе також дати хліба?
Чи Він наготує м’яси́ва наро́дові Своє́му?“
і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 бо не вı́рували вони в Бога,
і на спасı́ння Його не надı́ялись.
23 А Він хмарам згори наказав, —
і відчинив двері неба,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, —
і збı́жжя небесне їм дав:
26 Крім цього, Він схı́днього вітра пору́шив на небі,
і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
27 і дощем на них м’ясо пустив, немов по́рох,
а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
28 і спустив його серед табо́ру його́,
коло наметів його.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, —
Він їм їхнє бажа́ння приніс!
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́,
ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
31 а гнів Божий підня́вся на них,
та й побив їхніх ситих,
і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
32 Проте́ ще й далі грішили вони
та не вірили в чу́да Його,
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні,
а їхні літа́ — у страху.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, —
і верта́лися, й Бога шукали,
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля,
і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його,
а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім,
і не були́ вони вірні в Його заповіті.
38 Та він, Милосердний,
гріх проща́в і їх не губив,
і часто відве́ртав Свій гнів,
і не буди́в усю Свою лютість,
39 і Він пам’ятав, що вони тільки тіло,
вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині,
зневажа́ли Його на степу́!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога,
і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
42 вони не пам’ята́ли руки Його
з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої,
а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44 і в кров оберну́в річки їхні
та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
45 Він послав був на них рої мух, —
і їх же́рли вони,
і жаб — і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені,
а їхню пра́цю — саранı́.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив,
а при́морозком — їхні шовко́виці.
48 І Він градові віддав їхній скот,
а бли́скавкам — че́реди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й,
і лютість, й обу́рення, й у́тиск,
насла́ння злих анголı́в.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого,
їхні душі не стримав від смерти,
життя ж їхнє віддав морови́ці.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій,
і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись,
а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї,
до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям,
і кинув для них жеребка́ про спа́док, —
і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога,
і Його постано́в не доде́ржували,
57 і відступали та зраджували,
немов їхні батьки відверну́лись,
як обма́нливий лук.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його,
і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
60 і покинув осе́лю в Шіло́,
скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою,
а вели́чність Свою — в руку во́рога.
62 І віддав для меча Свій наро́д,
і розгнівався був на спа́дщину Свою:
63 його юнакı́в огонь пожира́в,
а дівча́там його не співали весı́льних пісе́нь,
64 його священики від меча полягли́, —
і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну,
як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, —
вічну га́ньбу їм дав!
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів,
і племе́на Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем’я Юдине,
го́ру Сіон, що її полюбив!
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе,
як землю, що навіки її вґрунтува́в.
70 І вибрав Давида, Свого раба,
і від коша́р його взяв,
71 від кı́тних ове́чок його Він привів,
щоб Якова пас він, народа Свого,
та Ізраїля, спа́док Свій, —
72 і він пас їх у щирості серця свого́,
і прова́див їх мудрістю рук своїх!