ТЕМА НОМЕРА | ЯКИЙ ПОГЛЯД БОГА НА ВІЙНУ?
Погляд Бога на війну в першому столітті
Люди перебували під гнітом. Як і їхні прабатьки, євреї в першому столітті, без сумніву, неодноразово молилися до Бога про звільнення, тепер з-під гнітючого ярма Римської імперії. Згодом вони почули про Ісуса. Чи він є обіцяним Месією? Багато людей «сподівалися, що саме він визволить Ізраїль» від римських гнобителів (Луки 24:21). Але звільнення не приходило. Натомість у 70 році н. е. прийшла римська армія і знищила Єрусалим та храм.
Що ж сталося? Чому Бог не воював за євреїв, як робив це в минулому? Або чому він не уповноважував їх розпочати війну, щоб звільнитися від гніту? Чи Божий погляд на війну змінився? Ні. Проте щось таки докорінно змінилося. Мова йде про євреїв. Вони відкинули Божого Сина, Ісуса, як Месію (Дії 2:36). Тому цей народ втратив свої особливі стосунки з Богом (Матвія 23:37, 38).
Бог перестав захищати єврейський народ та Обіцяний край, тож євреї більше не мали підстав говорити, що беруть участь у війні, яку він схвалює або підтримує. Як і передрік Ісус, благословення, якими втішався буквальний Ізраїль, поки мав Боже схвалення, перейшли до нового духовного народу, котрий у Біблії пізніше був названий «Ізраїлем Божим» (Галатів 6:16; Матвія 21:43). Духовним Ізраїлем Божим став збір помазаних духом християн. Тому цілком доречно, що в першому столітті їм було сказано: «Тепер ви Божий народ» (1 Петра 2:9, 10).
Оскільки перші християни були «Божим народом», чи Бог воював за них, щоб звільнити від римського гніту? А може, він уповноважував їх воювати зі своїми гнобителями? Зовсім ні. Чому? Як видно з попередньої статті, коли Бог наказував своїм служителям вести якусь війну, то сам вирішував, коли вона має відбутися. Бог не воював за християн у першому столітті і не доручав їм брати участі у тогочасних війнах. Очевидно, тоді ще не прийшов визначений Богом час розпочати війну проти гніту і зла.
Тому, подібно до Божих служителів у давні часи, християни першого століття мали чекати встановленого Богом часу покласти край гніту і злу. А поки цей час не настав, вони не могли самовільно, без дозволу Бога, йти війною на ворогів. Це видно з того, чого навчав Ісус. Приміром, він жодного разу не наказував своїм послідовникам воювати. Натомість він заохочував їх: «Не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів» (Матвія 5:44). Передрікаючи напад римської армії на тогочасний Єрусалим, Ісус звелів учням не воювати за місто, а втікати, що вони й зробили (Луки 21:20, 21).
Також під натхненням Бога апостол Павло написав: «Не мстіться самі за себе... бо написано: “Помста моя, я відплачу”,— говорить Єгова» (Римлян 12:19). Павло цитував слова Бога, які він промовив століттями раніше і які містяться в Левіт 19:18 та Повторення Закону 32:35. Як видно з попередньої статті, Бог мстився за свій народ у стародавні часи, зокрема коли підтримував його у війнах проти ворогів. Тож Павлові слова показують, що погляд Бога на війну не змінився. У першому столітті Бог так само вважав війну законним способом відплатити за своїх служителів і покласти край гніту і злу. Проте, як і в минулому, Бог сам визначав, коли відбуватимуться війни і хто братиме в них участь.
Зрозуміло, Бог не вповноважував християн у першому столітті воювати. А що сказати про наш час? Чи сьогодні Бог доручив якійсь групі людей вести війни? Чи тепер настав час для Бога втрутитись у справи людей і почати війну за своїх служителів? Як Бог дивиться на війну сьогодні? Ці запитання ми розглянемо в останній статті з цієї серії.