7 Життя смертної людини — наче праця примусова,
і дні її — немов дні наймита.+
2 Як раб, вона прагне тіні,
і, як найманий робітник, чекає своєї плати.+
3 Призначено мені місяці марноти,
відраховано мені ночі нещастя.+
4 Як лягаю, то кажу: “Коли я вже встану?”+
Ніч тягнеться поволі, і в неспокої метаюсь аж до світанку.
5 Тіло моє вкрите хробаками і брудом зашкарублим,+
шкіра моя вкрилася струпами і гноєм.+
6 Мої дні біжать швидше, ніж ткацький човник,+
і в безнадії доходять до свого кінця.+
7 Пам’ятай, що життя моє — мов подув вітру+
і що очі мої вже не бачитимуть щастя.
8 Очі того, хто тепер бачить мене, більше мене не побачать,
твої очі мене шукатимуть, а мене вже нема.+
9 Як хмара розвіюється і зникає,
так і той, хто сходить у могилу, вже звідти не виходить.+
10 Не повернеться він більше додому,
і в рідних місцях забудуть його.+
11 Тож не буду я стримувати уст,
а говоритиму в скорботі свого духу,
скаржитимусь, адже біль мій глибокий!+
12 Хіба я море чи морське чудовисько,
що ти поставив наді мною сторожа?
13 Коли я говорю: “Моє ложе потішить мене,
і ліжко допоможе мені полегшити страждання”,
14 то ти лякаєш мене снами
і страшиш видіннями,
15 так що я волію задихнутись
і померти, ніж дивитись на тіло своє.+
16 Життя мені набридло,+ я не хочу більше жити.
Залиш мене, бо мої дні — як один подих.+
17 Хто така смертна людина, що ти цікавишся нею
і зосереджуєш на ній свою увагу?+
18 Чому ти перевіряєш її щоранку
і кожну мить її випробовуєш?+
19 Чи ти не відвернеш від мене своїх очей
і не залишиш мене у спокої, щоб я міг проковтнути слину?+
20 Якщо я і згрішив, то хіба я міг заподіяти шкоду тобі — тому, хто спостерігає за людьми?+
Навіщо ти вибрав мене своєю мішенню?
Чи я став тобі тягарем?
21 Чому не простиш мого переступу
і не вибачиш моєї провини?
Адже скоро я ляжу в порох,+
і ти будеш шукати мене, а мене вже нема».