16 І відповів Йов:
2 «І раніше чув я багато такого.
Усі ви погані розрадники!+
3 Чи буде кінець порожнім словам?
Що тебе дратує, що ти таке кажеш?
4 Я і сам міг би говорити, як ви.
Якби ви були на моєму місці,
я міг би переконливо виступати проти вас
і хитати головою.+
5 Натомість я зміцняв би вас своєю мовою,
розраджував і заспокоював би своїми устами.+
6 Коли я говорю, мій біль не вщухає,+
і коли перестаю, він анітрохи не слабне.
7 Але тепер Бог мене знесилив,+
знищив увесь мій дім.
8 Він схопив і мене. Про це свідчить
змарнілість моя, вона постає проти мене і свідчить у вічі мені.
9 У гніві роздер він мене на шматки, проти мене затаює злобу+
і скрегоче зубами.
Супротивник мій поглядом мене прошиває.+
10 Вороги пащі свої роззявляють на мене,+
зневажають, б’ють по щоках
і збираються проти мене натовпом.+
11 Бог віддав мене в руки хлопцям малим,
в руки грішників штовхнув мене.+
12 Я був спокійний, але він мене розбив,+
схопив за шию і розтрощив,
поставив собі за мішень.
13 Його лучники мене оточили,+
безжалісно проколює він нирки мої,+
на землю виливає мою жовч.
14 Пробиває в мені, наче в мурі, пролом за проломом,
біжить на мене, мов воїн.
15 Я зшив собі одяг з мішковини, щоб вкрити тіло,+
і поховав у поросі свою гідність.+
16 Від плачу почервоніло обличчя моє,+
лягла на повіки густа тінь,
17 хоча руки мої не чинили насилля
і чиста молитва моя.
18 О земле, не ховай крові моєї,+
хай не замовкне моє голосіння!
19 Той, хто може свідчити на мій захист, перебуває у небесах,
свідок мій — на висоті.
20 Приятелі мої глузують з мене,+
а мої очі проливають сльози перед Богом.+
21 Хай хтось розсудить людину і Бога,
як розсуджують людину та її ближнього.+
22 Адже мине лише кілька років,
і я піду дорогою, з якої нема вороття.+