Книга Йова

14 Людина, народжена жінкою,

живе недовго+ і сповнена горем*.+

 2 Вона виростає, немов квітка,— і в’яне*,+

вона утікає, наче тінь,— і зникає.+

 3 Але ти на неї звертаєш свій погляд,

приводиш її* на суд із собою.+

 5 Дні людини обмежені,

у владі твоїй кількість її місяців,

ти встановив для неї межу, яку вона не переступить.+

 6 Відверни від неї свій погляд і дай відпочити,

поки вона, як наймит, не закінчить свій день.+

коли його зрубують, воно знову пускає пагони,

і гілки його продовжують рости.

 8 Коли корінь його старіє в землі

і пень його в землі відмирає,

 9 то, відчувши воду, воно зеленіє,

пускає гілки, наче саджанець.

11 Води зникають з моря,

і річка міліє та пересихає.

Не пробудиться вона, поки не зникне небо,

не встане вона зі свого сну.+

13 О, якби ти сховав мене у могилі*,+

укрив мене там, поки стихне твій гнів,

визначив для мене час і про мене згадав!+

Усі дні своєї підневільної служби я чекатиму,

поки прийде моє звільнення.+

15 Ти покличеш — і я відповім,+

ти жадатимеш побачити діло* своїх рук.

16 Однак тепер ти рахуєш кожен мій крок,

не бачиш нічого, крім мого гріха.

17 Кладеш ти мої переступи у торбу і запечатуєш її,

заклеюєш провину мою, щоб її зберегти.

18 Як гора падає і розсипається

і скеля зрушується зі свого місця,

19 як вода точить камінь

і її потоки змивають порох земний,

так і ти розбиваєш надію смертної людини.

20 Ти перемагаєш її назавжди, і вона гине,+

змінюєш вигляд її та відсилаєш геть.

21 Синів її шанують, а вона цього не знає,

їх зневажають, та вона не відає про це.+

22 Вона відчуває біль у своєму тілі,

вона журиться, лише поки жива*».