Книга Єремії
4 «Ізра́їлю, якщо ти повернешся,— говорить Єгова,—
якщо ти повернешся до мене
і якщо забереш з-перед мого обличчя своїх гидких ідолів,
то більше не будеш вигнанцем.+
2 І якщо ти будеш присягатися, кажучи:
“Як живий Єгова*!” — у правді, справедливості і праведності,
то через нього всі народи здобудуть для себе благословення
і ним будуть хвалитися».+
3 Так промовляє Єгова мешканцям Юди та Єрусалима:
«Зоріть собі необроблену землю
і більше не сійте між тернами.+
Інакше за ваші злі вчинки
мій гнів запалиться, як вогонь,+
і розгориться так, що ніхто не зможе його загасити».
5 «Говоріть у Юді і проголошуйте в Єрусалимі,
сповіщайте і сурміть по цілому краю,+
кричіть на весь голос: “Зберіться разом,
тікаймо в укріплені міста!+
6 Поставте знак*, що вказує шлях до Сіону!
Шукайте собі сховку, не баріться!”
Бо я наведу з півночі лихо,+ велике знищення».
Він виступив, щоб перетворити твою землю на жахливе видовище.
Твої міста обернуться в руїни, не буде в них жодного мешканця.+
9 «Того дня,— говорить Єгова,— зомліє зі страху серце* царя,+
також серце* князів,
священики налякаються, а пророки здивуються».+
10 І я промовив: «О Всевладний Господи Єгово! Ти дійсно обманув мешканців Юди+ та Єрусалима, сказавши: “У вас буде мир”,+ тимчасом як над нами висить меч*».
11 Тоді мешканці Юди та Єрусалима почують:
«Посушливий вітер з лисих горбів у пустелі
налетить на дочку* мого народу,
але не для віяння, не для очищення зерна.
12 Сильний вітер дме звідти за моїм наказом.
Ось тепер я проголошу їм свої вироки.
13 Ворог прийде, як дощові хмари.
Горе нам, ми погублені!
14 Єрусалиме, змий зі свого серця все зло, щоб врятуватися.+
Доки будеш виношувати хибні думки?!
16 Звіщайте про це народам,
оголосіть звістку проти Єрусалима».
«З далекого краю ідуть розвідники*,
з бойовим кличем вони виступлять проти Юдиних міст.
17 Немов сторожі на полі, вони обступили Єрусалим звідусіль,+
бо він збунтувався проти мене,+ — промовляє Єгова.—
18 Ти розплатишся за свій шлях і за вчинки свої.+
Розплата буде гіркою,
бо вразить тебе в саме серце».
Нестерпний біль стискає моє серце*,
воно сильно б’ється.
Я не можу мовчати:
20 Проголошують нещастя за нещастям,
бо весь край спустошений.
Зненацька понищені мої намети,
вмить — полотнища моїх наметів.+
Це немудрі сини, що не мають розуміння.
Вони розумні* в тому, як чинити зло,
але не знають, як робити добро».
Це зробив Єгова
у полум’ї свого гніву.
хтось ховається в хащах,
хтось лізе на скелі.+
Усі міста покинуті,
немає в них жодного мешканця».
30 Що ж робитимеш тепер, коли тебе спустошили?
Колись ти зодягалася в багряницю,
оздоблювала себе золотими прикрасами
Але даремно ти прикрашалася:+
31 Я чув голос, схожий на голос хворої жінки,
на стогін породіллі, яка народжує свого первістка,
чув я голос сіонської дочки, що хапає ротом повітря.
Вона простягає руки+ й кричить:
«Горе мені, бо я* виснажилась через убивць!»