Ісус — «хліб життя»

На східному березі Галілейського моря Ісус чудом нагодував тисячі людей, але потім відразу залишив їх, бо вони захотіли зробити його царем. Вночі він йшов по розбурханому морю і врятував Петра, який також пішов по воді, однак почав тонути, коли його віра похитнулася. Крім того, Ісус заспокоїв вітер, і, можливо, завдяки цьому човен з учнями не розбився.

Тепер Ісус повертається на західний берег моря, у місцевість біля Капернаума. Його знаходять люди, яких він нагодував, і запитують: «Коли ти сюди прибув?» Ісус докоряє їм, кажучи, що вони шукають його лише для того, аби ще раз поїсти. Він заохочує: «Працюйте не заради поживи, яка псується, а заради нетлінної поживи, яка приносить вічне життя». Тож люди питають: «Що нам робити, аби виконувати діла, які Бог схвалює?» (Івана 6:25—28).

Можливо, вони мають на увазі діла, яких вимагає Закон. Проте Ісус називає тільки одне діло, причому найважливіше: «Ось що схвалює Бог: віру в того, кого він послав». Але люди не вірять в Ісуса, хоча він виконує стільки чуд. Вони вимагають, щоб він показав знак, завдяки якому вони зможуть повірити. «Що ти зробиш? — запитують вони.— Наприклад, наші прабатьки їли манну в пустелі, про що написано: “Він дав їм хліб з неба”» (Івана 6:29—31; Псалом 78:24).

У відповідь Ісус звертає увагу людей на справжнє Джерело всіх чуд: «Кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба. Правдивий хліб з неба дає мій Батько, оскільки Божий хліб — це той, хто сходить з неба і приносить життя світові». Не зрозумівши Ісуса, люди просять: «Господи, давай нам цей хліб завжди» (Івана 6:32—34). Однак про який хліб насправді говорить Ісус?

Він пояснює: «Я — хліб життя. Хто приходить до мене, вже ніколи не зголодніє, і, хто вірить у мене, той більше ніколи не відчуватиме спраги. Але, як я вам і говорив, ви в мене не вірите, хоча й бачите мене... Бо я зійшов з неба, щоб виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав. І ось у чому полягає воля того, хто мене послав: щоб з усіх, кого він мені дав, я не втратив жодного і щоб воскресив їх в останній день. Адже воля мого Батька полягає в тому, щоб кожен, хто визнає́ Сина та вірить у нього, мав вічне життя» (Івана 6:35—40).

Ці слова викликають у юдеїв сильне невдоволення, і вони починають нарікати на Ісуса. Як він може говорити, що є «хлібом, який зійшов з неба»? (Івана 6:41). Для них він син звичайних людей з галілейського міста Назарета. Юдеї запитують:

— Хіба це не Ісус, Йосипів син? Таж ми знаємо його батька і матір (Івана 6:42).

— Перестаньте нарікати,— відповідає Ісус.— Жодна людина не може прийти до мене, якщо мій Батько, який послав мене, не приведе її, і я воскрешу її в останній день. У Пророках написано: «Всі вони будуть навчені Єговою». Кожен, хто слухає Батька і вчиться у нього, приходить до мене. Це не означає, що якась людина бачила Батька; його бачив лише той, хто прийшов від Бога. Він і бачив Батька. Щиру правду кажу вам: той, хто вірить, має вічне життя (Івана 6:43—47; Ісаї 54:13).

У розмові з Никодимом, яка відбулася раніше, Ісус згадав про вічне життя і пояснив, що воно пов’язане з вірою в Сина людського. Він сказав: «Кожен, хто виявляє, що вірить у [Божого єдинородного Сина], не загин[е], а отрима[є] вічне життя» (Івана 3:15, 16). Цього ж разу Ісус промовляє до багатьох людей і каже, що вони можуть здобути вічне життя саме завдяки йому, а не завдяки манні чи звичайному хлібу, який споживають в Галілеї. Отже, як отримати вічне життя? Ісус ще раз наголошує: «Я — хліб життя» (Івана 6:48).

Розмова про хліб з неба продовжується і досягає кульмінації, коли Ісус навчає в синагозі Капернаума.