«А де ж ваша церква?»

СВІДКИ ЄГОВИ в Мозамбіку часто чують від людей це запитання. Відверто кажучи, до недавнього часу відповісти на нього було важко. Річ у тому, що до 1991 року Свідки Єгови в цій країні не визнавалися законом. Тому їм не можна було мати постійних місць поклоніння, які легко було б розпізнати.

Проте 19 лютого 1994 року ситуація змінилася. Того гарячого літнього дня відбулося присвячення перших двох Залів Царства, побудованих у Мозамбіку. На присвячення цих чудових місць для зібрань загалом прийшло 602 чоловіки. Зали Царства побудовані у портовому місті Бейрі, яке лежить приблизно посередині мозамбікського узбережжя. Вони служитимуть трьом зборам цього міста.

Усе будівництво від закладення фундаменту до завершення будівель тривало рік та два місяці, і брати працювали справді важко. Із сусідньої країни Зімбабве часто приїздило близько 30 добровольців, які працювали пліч-о-пліч з місцевими Свідками. Як координаційний осередок використовувався місіонерський дім у Бейрі, але оскільки всіх у ньому неможливо було розмістити, то деякі прибульці протягом вихідних, а інколи і декількох тижнів розташовувалися табором навколо дому.

Зал Царства для зборів «Массамба» і «Мунава» стоїть на головній вулиці Бейри. «У дні, коли робота просувалася швидко і будівля ніби росла на очах,— завважив один місіонер,— ми кілька разів мало не стали свідками аварій, бо водії, минаючи Зал Царства, так задивлялися на нього, що майже забували про машини». Багато навіть зупинялися подивитися, як іде робота, і були особливо вражені тим, що люди різних рас працювали разом як один.

Немало зусиль пішло на планування і організацію роботи. Будівництво Залів Царства ніколи не припинялося через брак матеріалів, хоч Зали будувалися у тій частині світу, де матеріали й ресурси є дефіцитом. Одного разу було потрібно 800 мішків цементу, а в єдиному місці, де його можна було дістати, не було порожніх мішків. Брати зв’язалися з філіалом Товариства Вартової Башти в Мапуту, столиці країни. Мішки були надіслані літаком на цементний завод, і там їх наповнили цементом. Робота продовжувалася без затримки.

В іншому випадку, коли монтували кроквяну ферму, робітникам не вистачило сталевих балок. Сталеві вироби були великим дефіцитом, і їх доставляли на будову аж за 600 кілометрів! Один з робітників підійшов до чоловіка, який спостерігав за роботою, і запитав, чи він не знає, де можна знайти сталеві балки, щоб закінчити роботу. Той чоловік відповів: «Я стою тут уже понад годину, і це, напевно, не випадковий збіг обставин. Я не можу не захоплюватися вашою працею та духом цього будівництва. У мене є якраз такі балки, які вам потрібні, і я з радістю їх вам подарую». Це був дуже своєчасний дарунок.

Багато спостерігачів цікавилися, яка велика будівельна фірма відповідальна за цю будову. Будівельникам, звичайно, було дуже приємно пояснювати цікавим, що це — Свідки Єгови, які працюють добровільно. Що найбільше вразило спостерігачів? «Ви є з’єднані,— сказав один чоловік.— Ви працюєте разом як брати, хоч належите до різних рас». Наслідком було те, що багато прийшло попросити, щоб з ними вивчали Біблію. Це справило вплив і на зібрання. У зборі «Манґа», наприклад, середня кількість тих, хто відвідує зібрання, більш ніж вдвічі перевищує кількість Свідків.

Нові Зали Царства виявилися справжнім благословенням для місцевих Свідків. До цього часу більшість братів збиралася у примітивних будівлях з трав’яним дахом чи з декількома жерстяними листами над головою, у дворику позаду будинку або ж у маленькій кімнаті в приватному домі. Вони часто мокли, коли йшов дощ, і все ж таки вірно відвідували зібрання. Десятиліттями це були єдині «Зали Царства» Свідків у Мозамбіку. Брат Кайтано Ґабріел, старійшина у зборі «Массамба», сказав: «Ми вдячні нашим братам з усього світу, які допомогли здійснити цей проект». Один молодий Свідок згадує: «Коли ми були в Каріку (це «табори перевиховання», де Свідків Єгови протримали приблизно 12 років), то казали: «Ми триматимемося вірно, і Єгова нагородить нас». Цей новий Зал Царства і є нагородою від Єгови». У словах братів чується глибока вдячність і рішучість нести хвалу Єгові.

Багато молодих людей, які брали участь у будівництві, перейнялись піонерським духом і пізніше почали служити сталими піонерами. Молода сестра Ізабел, стала піонерка в зборі «Манґа», дивлячись на бездоганно чистий Зал Царства за день перед його присвяченням, зауважила: «Для мене це найгарніше місце у цілій Бейрі. Я дуже радію, що можу бути тут». Місіонер Адау Косте розповів, що місцеві влади дуже швидко дали згоду на спеціальні процедури ввезень, бо знали про чесність Свідків Єгови. Потім він додав: «Хоч ми страшенно стомилися, було дуже радісно побачити плоди всієї цієї роботи, яка прославляє і звеличує Єгову».

Тепер щоразу, коли якийсь прихильний до Свідків мешканець міста Бейри запитує: «А де ж ваша церква?» — вони, скеровуючи його до одного з двох нових Залів Царства, відповідають так: «На вулиці Інтернаціональній, Авеніда Акорду де Лусаке, прямо навпроти поліцейського відділення четвертого ескадрону». А тоді уточнюють: «Тільки це не церква. Це Зал Царства!»

[Карта/Ілюстрації на сторінці 20]

АФРИКА

Мозамбік

Бейра

Мапуту

[Відомості про джерело]

Карта: Mountain High Maps® Copyright © 1995 Digital Wisdom, Inc.