Запитання читачів

До якої міри вірній християнській дружині слід опиратися розлученню, котрого домагається її чоловік?

Коли вперше був закладений шлюб, Бог сказав, що чоловік і дружина мають ‘приліпитися’ одне до одного (Буття 2:18—24, Кул.). Люди стали недосконалими, і це довело до проблем у багатьох сім’ях, однак Бог бажає, щоб партнери залишалися разом. Апостол Павло писав: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком [«не відходить від свого чоловіка», НС]! А коли ж і розлучиться [«відійде», НС], хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться,— і не відпускати [«не залишати», Філ.] чоловікові дружини!» (1 Коринтян 7:10, 11).

Вищенаведені слова Павла підтверджують, що серед недосконалих людей стається, що один з подружніх партнерів вирішує відійти. В такому випадку обоє повинні залишатись без партнера. Чому? Тому що, хоча й один партнер відійшов, вони у Божих очах далі залишаються пов’язаними. Павло міг так сказати, оскільки Ісус встановив таку норму для християнського шлюбу: «Якщо чоловік розлучається з жінкою не через її розпусту [грецьке порне́іа] й одружується з іншою, то він чинить перелюб» (Матвія 19:9, СМ). Отже, єдиною основою для розлучення, яке з біблійного погляду розриває шлюб, є «розпуста», тобто статева неморальність. Очевидно, у випадку, про який говорив Павло, жоден з партнерів не вчинив неморальності; тож, коли один з них відійшов, у Божих очах шлюб не був розірваний.

Після цього Павло обговорив ситуацію правдивих християн, які мають невіруючого подружнього партнера. Розгляньмо Павлові вказівки: «Як хоче невіруючий розлучитися [«відійти», НС], хай розлучиться [«відходить», НС],— не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру» (1 Коринтян 7:12—16). Що може зробити вірна дружина, якщо невіруючий чоловік кинув її і навіть домагається законного розлучення?

Вона, може, воліє, щоб він залишився з нею. Можливо, вона далі любить його, усвідомлює взаємні емоційні та статеві потреби і знає, що їй та неповнолітнім дітям, якщо є, потрібна матеріальна підтримка. Можливо, вона також надіється, що з часом чоловік стане віруючим і спасеться. Проте якщо він зробив кроки до розірвання шлюбу (на якійсь небіблійній основі), вона б могла, згідно зі словами Павла, дозволити йому відійти. Те саме стосується ситуації, коли віруючий чоловік знехтував би Божим поглядом на шлюб і хотів би відійти.

Однак у такій ситуації дружині, можливо, треба буде захистити себе і дітей. Як саме? Вона хотіла б зберегти право батьківської опіки над своїми дорогими дітьми, так щоб далі виявляти їм материнську любов, виховувати їх згідно з високими моральними нормами і прищеплювати їм віру на основі чудових біблійних вчень (2 Тимофія 3:15). Розлучення могло б поставити під загрозу її права. Тому вона може вжити заходів, щоб її справу було належно представлено перед органами влади, аби захистити своє право спілкуватися з дітьми і попіклуватися, щоб її чоловік був зобов’язаний надавати сім’ї, яку покидає, матеріальну підтримку. У деяких місцевостях жінка, яка заперечує проти розлучення, може підписати юридичні документи, в яких передбачаються заходи щодо батьківської опіки над дітьми і фінансової підтримки, але не вказують, що вона погоджується з розлученням, на яке подав її чоловік. В іншому місці документи можуть зазначати, що вона погоджується з розлученням. Отже, якщо чоловік винен у перелюбі, то дружина, підписуючи такі документи, показала б, що відкидає його.

Більшість людей у сусідстві і в зборі не знатиме подробиць, наприклад, чи для розлучення були біблійні причини. Отже, перш ніж все зайде так далеко, було б добре, щоб дружина повідомила про факти (бажано письмово) головуючого наглядача та іншого старійшину в зборі. Завдяки цьому, якщо у той час чи пізніше виникнуть якісь питання, необхідні факти будуть відомі.

Повернімося до Ісусових слів: «Якщо чоловік розлучається з жінкою не через її розпусту й одружується з іншою, то він чинить перелюб». Якщо чоловік дійсно винний у статевій неморальності, але хоче залишитися у шлюбі зі своєю дружиною, вона (невинна сторона в Ісусовому прикладі) мусить вирішити, чи простити йому і далі ділити з ним подружнє ложе, чи відкинути його. Якщо вона готова простити і залишитися зі своїм законним чоловіком, роблячи це, вона не чинить нічого ганебного (Осії 1:1—3; 3:1—3).

У випадку, коли неморальний чоловік шукає розлучення, дружина все одно може бути готова простити йому, надіючись, що він повернеться. Вона сама мусить вирішити на основі свого сумління та обставин, чи їй заперечувати проти цього розлучення, якого він домагається. У деяких місцевостях жінка, яка заперечує проти розлучення, може підписати документи, котрі передбачають заходи щодо батьківської опіки над дітьми і фінансової підтримки, але не вказують, що вона погоджується з розлученням. Підписання нею таких документів само по собі не вказує, що вона відкидає його. В іншому місці дружину, яка заперечує проти розлучення, можуть попросити підписати документи, які вказують, що вона погоджується на розлучення. Підписання таких документів чітко показало б, що вона відкидає свого винного чоловіка.

Щоб уникнути можливих непорозумінь, було б добре, аби дружина також у цьому випадку дала представникам збору лист, у якому опише, які робляться кроки і які міркування лежать в їхній основі. Вона могла б вказати, що повідомила чоловіка про свою готовність простити йому і бути його дружиною. Це означало б, що розлучення відбувається проти її волі; вона не відкидає свого чоловіка, а далі готова простити. Якщо вона таким чином пояснить, що готова простити і залишатися в шлюбі, то підписання документів, які лише вказують, як будуть залагоджені фінансові справи і/або справи щодо батьківської опіки над дітьми, не свідчитиме про те, що вона відкидає чоловікаa.

Якщо дружина заявила про свою готовність простити навіть після розлучення, ні вона, ні її чоловік не були б вільні одружитися з кимсь іншим. Якщо вона — невинний партнер, пропозиція якого простити не була прийнята,— пізніше вирішує відкинути його через його неморальність, тоді обоє будуть вільні. Ісус показав, що невинний партнер має право прийняти таке рішення (Матвія 5:32; 19:9; Луки 16:18).

[Примітка]