Запитання читачів

Кого Павло називає «невірними» у 2 Коринтян 6:14?

У 2 Коринтян 6:14 ми читаємо: «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними». Якщо подивитися контекст, то бачимо, що тут Павло однозначно говорить про людей, які не належать до християнського збору. Це підтверджують інші біблійні вірші, в яких Павло вживає слово, яке в українському перекладі Біблії передається словами «невірні» та «невіруючі».

Наприклад, Павло докоряє християнам за те, що вони судилися одні з одними «перед невірними» (1 Коринтян 6:6). Тут «невірні» — це судді, які працювали у судовій системі Коринта. У своєму другому листі Павло говорить, що Сатана ‘невіруючим засліпив розум’. Очі цих людей ніби закриті покривалом, яке не дає їм бачити добру новину. Ці невіруючі ніяк не цікавляться служінням Єгові. Це видно з попередніх слів Павла: «Коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається» (2 Коринтян 3:16; 4:4).

Деякі невірні заплямували себе беззаконням та ідолопоклонством (2 Коринтян 6:15, 16). Однак не всі вони протидіють служителям Єгови, а дехто навіть цікавиться правдою. Багато невіруючих одружені з християнами і не мають наміру розлучатися з ними (1 Коринтян 7:12—14; 10:27; 14:22—25; 1 Петра 3:1, 2). Павло послідовно застосовує слово, що з грецької перекладено словами «невірні» або «невіруючі», до людей, які, як вже говорилося вище, не належать до християнського збору «тих, хто вірує в Господа» (Дії 2:41; 5:14; 8:12, 13).

Принцип, записаний в 2 Коринтян 6:14, є орієнтиром для християн у всіх галузях життя. Часто цей вірш цитується як порада християнам, що хочуть створити сім’ю (Матвія 19:4—6). Присвяченому й охрещеному християнину не мудро було б шукати пару серед невіруючих. Адже їхні моральні норми, цілі і переконання дуже відрізняються від тих, що мають правдиві християни.

А якщо людина вивчає Біблію і ходить на християнські зібрання або стала неохрещеним вісником? Чи така людина теж належить до невіруючих? Ні. Тих, хто прийняв євангельську правду й успішно та неухильно йде до хрещення, не слід називати невіруючими (Римлян 10:10; 2 Коринтян 4:13). Корнилій ще до того, як він охрестився, був названий побожним та богобійним (Дії 10:2).

Отже, Павлова порада з 2 Коринтян 6:14, по суті, не стосується неохрещених вісників. Однак чи з боку присвяченого християнина було б мудро почати залицятись до неохрещеного вісника й одружитись з ним? Ні, це не було б мудро. Чому? З огляду на пряму настанову, яку Павло дав щодо становища вдів-християнок. Він написав: «Вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі» (1 Коринтян 7:39). На основі цього присвяченим християнам настійно радиться шукати пару лише серед тих, хто «в Господі».

Що означають вирази «в Господі» і «в Христі»? Павло говорить про людей, які були «в Христі» і «в Господі», у посланнях до Римлян 16:8—10 і Колосян 4:7. З цих віршів ми бачимо, що це ‘співробітники’, ‘випробувані’, ‘улюблені брати’, ‘вірні служителі’ і ‘раби’ (НС).

Коли людина стає ‘рабом у Господі’? Коли вона з готовністю виконує те, що вимагається від рабів, і зрікається себе. Ісус казав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною,— хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Матвія 16:24). Людина починає йти за Христом і повністю підкоряється Божій волі, коли присвячується Богові. Потім вона охрещується і стає призначеним Богом служителем, який має схвалення Бога Єговиa. Отже, одружитися «в Господі» означає одружитися з людиною, яка показала, що вона справді віруюча, тобто є присвяченим «рабом Бога й Господа Ісуса Христа» (Якова 1:1).

Це чудово, що людина вивчає Біблію зі Свідками Єгови і робить добрий духовний поступ. Однак вона ще не присвятилася Єгові, щоб саможертовно служити йому. Вона ще продовжує робити необхідні для цього зміни у своєму житті. Їй слід довершити цю важливу справу, щоб присвятитись і охреститись, а вже потім думати про інший важливий крок, такий, як одруження.

Чи було б розумно з боку християнина почати залицятися до того, хто робить добрий поступ у вивченні Біблії, і чекати, поки така особа охреститься, щоб тоді одружитися з нею? Ні, це не було б розумно. Скажімо, людина ще вивчає Біблію і знає, що хтось із присвячених християн хоче одружитися з нею, але не одружиться до її хрещення. Тоді вона, сама того не усвідомлюючи, може охреститися з неправильних спонук.

Здебільшого людина стає неохрещеним вісником ненадовго і, зробивши добрий поступ, охрещується. Отже, не можна сказати, що застосування поради одружуватися тільки в Господі у цьому випадку є надто жорсткою вимогою. А якщо, наприклад, особа, яка досягла шлюбного віку, виросла в сім’ї християн і вже не один рік активно служить у зборі неохрещеним вісником? Але чому ж ця особа зволікає і досі не присвятила життя Єгові хрещенням? Що її стримує? Може, вона в чомусь сумнівається? Хоч таку особу не можна назвати «невірним», вона не є «в Господі».

Порада Павла щодо одруження дуже корисна для нас (Ісаї 48:17). Коли майбутні чоловік і дружина присвячені Єгові, їхні зобов’язання одне перед одним мають міцне духовне підґрунтя. Вони мають однакові принципи і цілі в житті, що дуже сприяє сімейному щастю. Крім того, одружуючись у Господі, людина доводить свою відданість Єгові, а це веде до багатьох благословень, адже ‘з відданим Єгова буде поводитись віддано’ (Псалом 18:26, НС, [18:25]).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 31]

‘З відданим Єгова буде поводитись віддано’.