Подорожі пілігримів

«Я НЕ ЗМОЖУ проповідувати від дому до дому!» Нерідко зацікавлені говорять щось подібне, але ці слова належать пілігриму — досвідченому промовцю, який вміло навчав людей Божого Слова.

Багато читачів «Сіонської Вартової башти» залишали свої церкви і прагнули спілкування з тими, хто теж хотів пізнавати біблійну правду. Журнал заохочував читачів шукати людей, які мають подібну віру, і збиратися разом, щоб вивчати Біблію. Приблизно з 1894 року Товариство «Вартова башта» почало посилати роз’їзних представників (пізніше відомі як пілігрими) в групи, які просили про візит. Ці досвідчені, наполегливі чоловіки виявляли лагідність, мали ґрунтовні біблійні знання, були хорошими промовцями і вчителями та виявляли віру у викуп. Їхні візити тривали лише один-два дні й були дуже насиченими. Чимало Дослідників Біблії вперше спробували проповідувати, розповсюджуючи запрошення на промову пілігрима. Одного разу Х’юго Рімер, який згодом служив членом Керівного органу, ввечері виголосив промову в школі і аж до півночі відповідав на біблійні запитання. Стомлений, але щасливий, він сказав, що зібрання було «чудове».

У «Вартовій башті» зазначалося, що основна мета візитів пілігримів — зміцнювати вірних Божих служителів на зібраннях у їхніх домах. Місцеві Дослідники Біблії збиралися, щоб послухати промови і взяти участь в обговоренні, яке проходило у вигляді запитань і відповідей. Потім християни організовували гостину. Мод Абботт пригадує випадок з дитинства. Уранці вона прийшла на промову, після якої всі зібралися за столом на подвір’ї. «Було стільки смачних страв — домашня шинка, смажена курка, різний хліб, пироги і торти! Кожен міг їсти все, що хотів, а близько другої години ми зібралися, щоб послухати ще одну промову. Однак усіх вже хилило на сон»,— визнає вона. Бенджамін Бартон, який багато років прослужив пілігримом, якось поділився: «Якби я їв усе, що пропонували господарі, то мене, мабуть, уже не було б». Згодом прийшов лист з усесвітнього центру, в якому сестрам давалась порада готувати пілігримові «просту, звичайну їжу» і дбати про його «спокійний сон».

Пілігрими були здібними вчителями і, щоб підкреслити якусь істину, часто користувалися різними макетами, схемами та іншими підручними засобами. Промови Річарда Барбера «були завжди приправлені духовними прянощами». А брат Уолтер Торн говорив по-батьківськи, «як стародавній патріарх». Одного дня Шілд Тутджян їхав на легковому автомобілі (а то був «Форд Модель А») і раптово вигукнув до водія: «Зупинись!» Брат Шілд вискочив з машини, зірвав кілька польових квітів і навів своїм попутникам приклад чудового творива Єгови.

Загалом служіння пілігримів було непростим, особливо для немолодих братів. Але найбільшим випробуванням для декого з них стало те, що мета служіння пілігримів згодом дещо змінилась: їх заохочували брати провід у проповідуванні від дому до дому. У «Вартовій башті» за 15 березня 1924 року писалося, що «одне з основних завдань» правдивих християн — «давати свідчення про царство. Саме з цією метою ми посилаємо пілігримів».

Деяких пілігримів, очевидно, обурила ця зміна, і вони покинули роз’їзну працю. Кілька невдоволених братів навіть утворили власні релігійні групи. Робі Едкінс розповідає, що один пілігрим, який був блискучим промовцем, гірко скаржився: «Все, що я вмію,— це лише промовляти зі сцени. Я не зможу проповідувати від дому до дому!» Брат Едкінс пригадує: «У 1924 році я побачив його на конгресі в Колумбусі (штат Огайо). Він виглядав дуже нещасним, стояв самотньо під невеликим деревом, такий одинокий посеред тисяч радісних братів та сестер. Невдовзі він покинув організацію, і я його більше не зустрічав». У той же час «багато щасливих братів несли книжки до своїх автомобілів» і, без сумніву, були готові ревно свідчити від дому до дому (Дії 20:20, 21).

Проте чимало пілігримів цілим серцем взялися до цієї праці, хоча, ймовірно, теж переживали, як і ті брати, котрих вони мали навчати проповідувати від дому до дому. Про цей вид служіння пілігрим Максвелл Френд (Фрешель), який говорив німецькою, написав: «Ця частина діяльності пілігримів приносила справжні благословення». Пілігрим Джон Боне повідомив, що загалом брати з ентузіазмом сприйняли завдання проповідувати про Царство. Як він сказав, значна більшість «палала ревністю і прагнула бути на передовій у цій битві».

Упродовж років вірні роз’їзні служителі справляли добрий вплив на одновірців. «Ще хлопчиком я розумів, що служіння пілігримів було надзвичайно цінним і корисним,— сказав Норман Ларсон, який вже багато років є Свідком.— Вони формували мене і допомагали стати кращим». У наші дні саможертовні і віддані роз’їзні наглядачі також допомагають одновірцям рішуче постановити: «Я можу проповідувати від дому до дому!»

[Вставка на сторінці 32]

Приїзд пілігрима завжди був радісною подією

[Ілюстрація на сторінці 31]

Під час однієї подорожі в 1905 році брат Бенджамін Бартон відвідав приблизно 170 місць

[Ілюстрація на сторінці 32]

Уолтера Торна ласкаво називали «Татусем» за те, що він по-батьківськи ставився до братів і наслідував риси Христа

[Ілюстрація на сторінці 32]

Дж. Е. Брауна приблизно в 1902 році призначили пілігримом на Ямайку, щоб зміцнити і підбадьорити 14 невеликих груп

[Ілюстрація на сторінці 32]

Пілігрими зміцнювали віру братів та їхню єдність і допомагали їм бути ближчими до організації