Як так зване Християнство прийняло Трійцю

ЩЕ ВІД другого Ватиканського Вселенського Збору, поділення у Римо-Католицькій Церкві стає все більш і більш ясніше. По одній стороні є ті, що не хочуть робити жодних змін, а по другій стороні, нетерплячі тому, що нема більших змін. Так як висловилося одно єзуїтське видавництво: “Для деяких католиків, зміни ідуть задалеко і дуже швидко і здається, що вони будуть ще скорше відбуватися і будуть дальше сягати. Для інших, зміни є замалі й приходять запізно, і немає надії прискорити їх”.

Перший Вселенський Збір Католицької Церкви відбувся в Нікеї в 325 р. нашої З.Д., і розпочав велику суперечку в Католицькій Церкві. А яка ж була та суперечка? Тоді сперечалися над наукою про Трійцю.

Про цей стан, сучасний історик пише: “Ті дві групи теологів мали такий великий вплив, що майже розкололи Християнство на два табори і стали теологічними та політичними ворогами продовж двоє століть [і більше!]. Вони були ‘ортодоксальна група, яку вів Атанасіус, архідекан церкви в Александрії, і аріяни, так звані з Аріус, декан тієї самої церкви. . . . Атанасіяни вірили в трійцю; аріяни не вірили в неї”. Латинський Захід із своїм центром у Римі, також вірив у трійцю, але Східна Грецька частина Римської Імперії була головно своїм центром у Константинополі.

А що аріяни вірили? Вони вірили, що “Христос, Син був менший від Бога Отця, отже з іншої сутності, тому що Бог створив Христа і Він почав існувати після Бога”.a

А що прихильники Трійці вірили? Сьогодні це вчення пояснюється як “потрійна особистість одного Божественного Єства”, в якому ‘Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий’ кажуть є тієї самої сутності, рівні й однаково нестворені й всесильні.

Проте, на загал є признано, що наука про Трійцю поступово розвивалася. Таким чином кардинал Ньюман писав, що віровчення написані перед часом Константина нічого не згадували про неї. “Вони згадують про Троє; але, що то є таємниця в науці, що цих Троє є Один, що Вони є рівні, співвічні, всі нестворені, всі всесильні, всі незрозумілі не є сказано, і ніколи не було сказано”.— Розвиток Християнської Науки, ст. 15, (анг. мові).

Сучасна головна римо-католицька влада свідчить подібно: “Воно трудно, в другій половині 20-го століття ясно, об’єктивно та точно пояснити відкриття доктринального розвитку, і теологічного виробу таємниці про Трійцю. . . . Ніхто не повинен згадувати про Трійцю в Новому Заповіті без серйозного обмеження. . . . Коли хтось говорить про необмежену віру в Трійцю, то він переступив від початку Християнства до, скажім, останньої чверті 4-го століття”. - Нова Католицька Енциклопедія (1967 р.), Том 14-ий, сторінка 295 (анг. мові).

Константин і Нікея

Константин визнавав себе бути наверненим до так званого Християнства, правдоподібно з релігійних, як і політичних причин. Отже його дуже турбувало таке розділення у науці, вірячи, що це загрожувало єдності його імперії. Отже як Понтіфікат Максімус, а саме, Головний Релігійний Провідник, він скликав перший Вселенський Збір у Нікеї в 325 р. З.Д. Хоч він ще не був хрещеним християнином, то він таки провадив цим збором на який прийшло лише 318 єпископів; з їхніми помічниками на зборі було від 1.500 до 2.000 осіб.

На протязі майже двох місяців прихильники Трійці сварилися з аріянами, і віруючі в Трійцю часто зверталися до дуже нетерпимих тактик. Коли Константин побачив, що ці прихильники Трійці беруть перевагу, то він вирішив на їхню користь! Він “покрушив опозицію між єпископами і вимагав підпису всіх присутніх під карою вигнання. Лише двоє єпископів з Либії відмовилися підписатися; разом із Аріусом і його вірними священиками, їх вигнали до Ілирікум”, територія, що сьогодні сходиться з західною Югославією. Аріусове писання забрали, спалили і під загрозою кари смерти, дали пересторогу, щоб ніхто не мав їх.

Але перемога Атанасіа з його прихильниками Трійки не тривала довго. Константин, який вирішив на їхню користь, правдоподібно з політичних причин, був готовий змінитися коли зміна політичної атмосфери прийшла. І так сталося коли Константин, лише кілька років пізніше, перебрав свою столицю до Візантії і побудував місто, що має його назву, Константинополь. Тут, аріянізм був дуже сильний, бо єпископи підписалися в Нікеї лише під страхом.

Головний єпископ Константинополю, Юсібіус із Нікодемії, був аріяном, і йому вдалося змінити думку Константина. Тоді Константин вигнав прихильників Трійки. У 335 р. Константин вигнав Атанасія до Тревіс, у Ґол (Францію). Зараз по цьому, і саме перед його смертю, аріянський єпископ Юсебіус охрестив Константина.

Константин лишив імперію своїм спадкоємцям, деякі з них були його племінники, і своїм трьом синам, Константин 2-ий, Константіус і Констанс. Ці сини відразу позбулися всіх інших спадкоємців і почали воювати самі між собою. Кінець кінцем, Константіус, переконаний аріянин виграв, і поступово перебрав контролю цілої імперії, Схід і Захід, по смерті своїх братів, які вірили в Трійцю. Почавши просувати аріянізм, він наказав замінити всіх єпископів, що вірили в Трійцю аріянськими єпископами, з яких то змін поганський історик за того часу насміхався кажучи, що “дороги були переповнені втікаючими єпископами”.

Прихильники Трійки нарешті виграють

Аріянське панування, проте, тривало лише до смерти Константіуса, бо прихильників Трійки, таки було більше. Це не повинно дивувати нас, бо з Сатаною, “бог ладу цього”, помилка переважно є більш популярна від правди. (2 Кор. 4:4, НС) Те, що також додало до розпаду аріянів був факт, що вони самі не були з’єднані. Вони не видавали ніякої загальної заяви або віровчення висловлювати свою віру, і не мали урядового тіла до якого було можливо вдаватися. Отже вони були розділені, а як ‘дім поділений супроти себе, може встояти’? — Мат. 12:25.

Але можливо одна з головних причин чому прихильники Трійки побороли аріянів була, що вони вживали силу і насилля. Коли Аріус встав промовляти на Нікейській Раді, історія каже, що один Николай з Мира вдарив його в лице, і під час його промови багато єпископів, які вірили в Трійцю затикали собі вуха і вибігали, щоб не слухати такої єресії. Також показуючи нетерпимість прихильників Трійки був страйк Амброса, єпископ Мілану, щоб не віддати ані одної церкви його міста в руки аріянів, так як імператор Валентініан був наказав. На протязі двох тижнів Амброс тримав своє стадо в будинку день і ніч, співаючи пісні, аж поки імператор нарешті не піддався його вимогам.

Свідчучи подібно про буйну нетолерантність прихильників Трійці проти аріянів маємо протилежні заяви двох найславніших німецьких ‘варварських’ провідників. Кловіс, король Франків, що прийняв римо-католицьку ортодоксальність і цим науку про Трійцю, почав виступати проти аріянських Вісіґотів із Ґоль, кажучи: “Мене мучить, що ці аріяни замешкують частину Ґол. Маршируймо, при помочі Бога, і покоримо їх”. І він добре покорив їх. Про жнива цієї посіяної нетерпимости ми читаємо, що вона є “історія жорстокости, пожадливості, і зради розпусних царів і мстивих цариць, яких [папа] Грегорій старався оправдувати, тому що вони боронили католицьку ортодоксальність”.

На протилежність нетерпимості ортодоксального Кловіса був Аріян Теодорик, король Остроґотів. Зено, римський імператор на Сході дав йому наказ забрати італійський півострів, з рук короля, який не признавав Зена за провідника східної і західної Римської Імперії. Теодорик завоював Італію, але щодо релігії, його політика була: “Релігія є річ про яку цар не може наказувати, бо жодну людину не можна змушувати вірити проти її волі”.

Ще один чинник на користь прихильників Трійки був наказ чоловікам вести безшлюбне життя по монастирях. Атанасіус був перший славний римо-католицький теолог, який просунув такий монастицизм. Монахи не лише були твердинею Трійки, але були готові вживати насилля у своїм запалі, щоб затримати віру в Трійцю.

Факт, що німецькі вояки, які нападали на Римську Імперію, східну і західну, були аріяни також було на користь прихильників Трійці. А як ж це сталося, що ці ‘варвари’ були аріяни? Тому, що Юльфілас, аріянський єпископ, навернув їх. Отже прийняття аріянізму вважалося за співчуття з цими загарбниками.

Найбільший удар проти аріянів прийшов від Імператора Теодозіуса. Офіціяльними законами, від 391 до 392 р., він накинув Римо-Католицьку ортодоксальність на всіх “християнів” і повідбирав від аріянів, як і від усіх поганів, їхні місця поклоніння. Каже один історик: “Законна перемога церкви над єресією [аріянізм] і поганством з його еволюцією від переслідуваної секти до переслідуючої державної церкви тепер здійснилося”.

Аріянські ‘варвари’

Від п’ятого століття вже не було аріянських римських імператорів. Проте, це не зазначило кінця аріянізму, як національної релігії. Далеко від цього! По смерті Теодосіуса, Рим знов став жертвою аріянських німецьких загарбників, які нападали з півночі. Римо-католицькі авторитети говорять: “Незважаючи на переслідування, цей [аріянський] рід Християнства дуже поширювався від Ґотів до сусідніх племен. . . . Коли вони напали на Захід і заснували різні німецькі королевства, то більшість цих народів визнавали [аріянізм] за свою національну релігію і в деяких випадках переслідували римлян, які визнавали католицьку ортодоксальність. . . . Але поступово [Римо-] Католицькій Церкві вдалося викорінити аріянізм. У деяких випадках при допомозі військової сили вона майже цілком викорінила німецький елемент”. Це сталося в часі царювання імператора Юстініана, якого честолюбність була відновити Римську Імперію до її колишньої слави й який став відомий за його переслідування, не лише аріянів, але також жидів і самаріянів. Він навіть заборонив жидам читати їхнє Писання в єврейській мові! Але Юстініан не знищив аріянізму. Рим ще мав мати більше до діла з німецькими варварами, бо кілька років по смерті Юстініана, кажуть, що Ломбарди, одні з найжахливіших німецьких племен, напали на Італію. Незабаром вони оволоділи більшістю італійського півострова. Тоді у половині сімнадцятого століття, з якихось причин Ломбарди постійно переходили на римо-католицьких прихильників Трійки, і хоч далі давали папі багато клопоту, то це на політичних або територіяльних підставах, а не на релігійних.

Про цю добу, ми читаємо: “У наступному розладі, щастя змінилося, в більшій мірі через політичні зміни і цивільне попертя, замість теологічних доводів”. І так як сказав інший авторитет, аріянізм “існував ще двоє наступних століть, але не через вибір і переконання, але випадково”. Між іншим, всі ці політичні і військові діяльності аріянів спростовують обвинувачування, що неполітичні, спокійні християнські Свідки Єгови є аріяни.

Зауважуючи, що історія має казати про політичні діла прихильників Трійки та аріянів, на нас робить враження як докладно Ісус та його апостоли передсказали, що мало статися з християнським збором. Так як Ісус сказав в одній з його притч: “А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов”. І так сталося, що поле, яке колись було засіяне пшеницею сталося полем кукілю. (Мат. 13:25) І, подумаючи, яку захланність та насилля вони практикували, ми оціняємо як докладно апостол Павло передсказав ці події: “Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть”. Включено між цими лютими вовками є прихильники Трійці, як і аріяни, де перші є більш жорстокі від других! — Дії 20:29.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 11]

Символ Трійці, так як являється в Католицькій церкві в Таґноні, Франції