Двері Китаю відчиняються

КИТАЙ вже не є більше самотним “сплячим драконом”. Недавно він захопив увагу цілого світу. Називаючись Народна Китайська Республіка, Китай розвивається у велику світову силу.

У Китаї живе від 750 до 800 мільйонів людей, і є найбільш густонаселена країна у світі. З таким великим населенням, величезною територією і природними багатствами, навіть посідаючи атомну зброю і балістичні ракети, Китай тепер дуже збільшує свій вплив у світових справах.

На протязі минулих двох десятиліть після 1949 р., в якому то році комуністи силою перебрали владу в цій країні, Китай залишався “зачинений” для чужинецьких відвідувачів. Але цей стан змінився в минулих кількох роках. Китай вже відчинив свої двері для гостей інших країн. І їхні спостереження кидають світло на розвиток тієї країни на протязі минулих двадцять п’ять років.

Чому був так довго зачинений?

А чому Китай був “зачинений” на протязі минулого чверть століття. Коли глянемо назад, то це поможе нам зрозуміти.

Продовж багатьох століть Китай був майже цілком відокремлений. Але в 1800 столітті європейські країни почали вимагати поступок у торгівлі і території. В 1839 р. Британія воювала проти китайських сил у війні, яку назвали “Опійова Війна”. Британці вимагали і здобули право продавати китайцям опій.

Наступне століття доказалося дуже великим приниженням для китайців. Чужі сили ділили територіяльні права, як і економічні та політичні привілеї. Так як Енциклопедія Британіка з 1974 р. каже:

“У столітті перед 1950-им роком. . . Китай залишався безпомічний, як чужі сили відривали маленькі шматки її території та природні запаси, коли його принижені люди боролися за існування.

“Хоч Китай називали “незалежна країна”, то його стан був подібний до чужої колонії”.

Тому що більшість пануючих чужих сил були країни так званого Християнства, то китайці обурювалися проти “культури”, яку ці приносили зі собою. Це помагає нам зрозуміти чому країни так званого Християнства не могли вкорінитися між китайцями.

Для західного мешканця вихованого на різних вигодах, то подорож до Китаю за “стародавніх днів” була неприємним досвідом. Чутливого гостя зворушували убогість, голод і брак санітарних умовин. Він постійно зустрічав жебраків, повій, безпритульних та сиріт.

Коли комуністична революція мала успіх в 1949 р., то вона рушила хвилю протидій. Вони майже цілком знищили західні політичні, релігійні, економічні та суспільні влаштування. І не бажаючи більшої перешкоди від чужих країн, нові провідники Китаю “зачинили” свою країну для чужинців, аж до недавна.

Що відвідувачі кажуть

Враження, яке відвідувачі Китаю дістають є надзвичайне. Як приклад маємо заключення Давида Рокефелера, предсідника, наради Чейс Мангатен Банку в Нью-Йорку:

“Загальний економічний і суспільний поступ . . . є вражаючий. Кажуть, що лише 25 років тому, в Китаї було дуже багато голоду й убогости. Сьогодні, здається майже всі, втішаються відповідним, як Спартанці (здисципліновані й витривалі), харчом, одягом і приміщенням.

“Вулиці і доми є дуже чисті, і медичне піклування дуже поліпшилося. Злочин, наркоманія, розпуста і венеричні хвороби є майже цілком викорінені. Ніхто майже не замикає дверей. У господарстві, насадженні лісів, індустрії й освіти роблять знаменитий поступ”.

Провідник Михаїл Менсфілд із Сенатської Більшости в Сполучених Штатах каже подібне:

“Китай дуже змінився від того часу коли я відвідав його. На вулицях немає жебраків; люди виглядають здорові; усі працюють. Там є досить харчів і одягу і громадське почуття розвинулося, яке заступило стародавнє родинне поняття. . . .

“Вони розвили здоровий фінансовий кошторис. Китай немає зовнішніх довгів; він немає внутрішніх довгів. Податки є дуже низькі.

“Між молодими немає злочину. Вулиці були безпечні, і нема великого забруднення. Вони не забрудили своїх річок тому, що розвили розумний спосіб уживати людські відходи — удобрювати землю”.

Після довгих відвідин Китаю, письменник Василь Леонтіф каже в журналі Atlantic: “Протилежність до нужди та нестачі . . . в решті так званого нерозвитого світу є така надзвичайна, що трудно повірити”.

Отже, без сумніву, що в Китаї відбувся великий матеріальний поступ. Здається, що вони вже подолали більшість стародавніх серйозних та пригнічаючих обставин.

Велике освітнє зусилля

Багато з того, що тепер відбувається в Китаї обертається навкого величезних зусиллях на всіх полях освіти. Журнал Saturday Review каже: “Здається, що майже всі в народній Китайській Республіці беруть участь в якійсь формі освіти”.

Китай каже, що по школах має коло 150 мільйонів студентів. І багато дорослих стараються поліпшити свою освіту. Навіть тим, що пішли на пенсію часто дають додаткову освіту. І в кожній галузі освіти кладуть наголос на практичне знання, замість теократичне.

Наприклад, китайських дітей навчають як відбирати корки з пляшкових шапочок, щоб могли пізніше вживати їх знову. Їх навчають чистити, послуговувати старшим, або виробляти якісь маленькі частини, які вживаються в різних виробах.

Наукова техніка привчає дітей для колективного поводження замість класти наголос на індивідуальний поступ. Коли відвідувач до одної школи зауважив, що блоки для ігри були завеликі затяжкі для одної дитини піднімати, то китайські вчителі пояснили: “Саме так, цим заохочується спільну допомогу”. Таким чином дитину привчається занурюватися в маси.

Переглянувши китайську систему освіти журнал Saturday Review сказав:

“Молоді люди є переконані, що вони беруть участь у будові майбутності Китаю і світу й здається, що замість особистої користі ідея служити спонукує їх до цього. Ніхто не рахується непотрібний; навіть глухі та каліки значно додають багато до громади.

“Цінності, яких навчається дітей є гордістю нового Китаю під проводом предсідника Мао, несамолюбність, скромність, охочість вчитися від інших, витривалість в обличчі труднощів. . . .

“Вони постановили не розвивати надто освіченої, добірної еліти (класи), без користи для суспільства”.

Суспільні зміни

Цілковита урядова контроля над усією освітою витворила, між іншим, величезні зміни в суспільстві. Колишній начальник Американського Державного Відділу Іван С. Сервіс, який мешкав у Китаї двадцять вісім років, говорить про один із цих намірів. Він каже:

“Можна зараз відчути існуюче відношення. Як хочете, то називайте його дух, напрям або характер. Одно слово, яке найкраще відповість на цей стан є еґалітаризм”.

Слово “еґалітаризм” основно значить “рівноправ’я всіх чоловіків і жінок”. Пан Сервіс зауважує, що таким чином майже цілком викорінилося колишнє поділення на різні класи. Він також додає: “Уже минули часи, коли жінки були принижені, безкорисні члени суспільства”.

Кажучи, що цей “еґалітаризм” існує навіть в народній Визвольній Армії. Кажучи, що вже скасували різні відзнаки та ранги, і всі носять однаковий мундир. Писатель Тілман Дурдин каже: “Щоб не було гордости, командири тимчасово служать за рядових вояків. Усі їдять однакову їжу. Однак строга дисципліна існує, через груповий натиск і накази”.

Це зусилля вирівняти різниці, які раніше існували через різні класи або фінансовий стан також можна бачити в медичному догляді. Величезне зусилля існує, щоб поліпшити медичний догляд для всіх, без різниці на стан у громаді. Подорожуючи 3.500 миль, щоб переглянути китайські медичні засоби, одна група з шістнадцяти американських працівників здоров’я зробила заключення:

“При кінці перегляду, було ясно, що нове китайське суспільство розвило систему доглядати здоров’я, якої немає жодна інша неіндустріальна країна, яка навіть перевищує Америку і може розвитися в найкращу в цілому світі. . . .

У протилежності до стану в Америці, догляд здоров’я в Китаї є право людини, з якого користає 750 мільйонів китайців, без різниці чи вони живуть у місті чи поза містом”.

Тому що уряд призначає і контролює дохід лікарів, то лікарі не можуть збагатіти зі своєї роботи. Отже, гроші не є такий великий спонукуючий чинник. Про спонуки китайських лікарів, спостереження д-ра Віктора В. Сідел з Нью-Йорку є дуже цікаве:

“Людям [в Америці] є дуже трудно передати поняття любови ближнього, яку тут [у Китаї] знаходимо. В Америці, коли ви поможете комусь без заплати, то зараз кажуть, що ви є диваком. Ваші наміри є на підозрінні.

“Між людьми в Китаї така любов ближнього здається є головним наміром. Їх навчають помагати один одному. І це, я вірю, є ціль медицини”.

Кажуть, що медичні кошти є дуже дешеві. І переважно ці кошти оплачують фабрики, комуни або інші організації в яких пацієнт працює.

Відносно суспільних хвороб, мешканці Заходу повторно дивуються, що тут є так дуже мало венеричних хвороб, наркоманії або алкоголізму. А чому? Д-р Галфдан Малер, загальний директор Організації Світового Здоров’я, каже, що цей стан буває через “клімат, якого можна назвати ‘пуританство’ (чистість моралів)”. Кажуть, що тут майже немає передшлюбних або позашлюбних статевих зносин.

Гості зауважили ще одну велику зміну, а саме, що тут є мало поліції. І поліцаї не є озброєні, навіть не носять зі собою ціпків. Крім тих, що контролюють рух, їх навіть не бачите. У Китаї немає такого злочину, яке шаліє по інших країнах. Кореспондент Роберт П. Мартин з U.S. News & World Report зауважив: “Так як я бачу це є дуже моральне і закон-дотримуюче суспільство”.

Заробітки є дуже низькі у “порівнянні з західними рівнями. Але ціни також є дуже низькі і їх добре контролюють, і немає інфляції так, як по інших країнах. Звичайній особі не трудно постачати потреб життя. А що сказати про податки? Редактор часописа Нью-Йорк Times С. Л. Салцберґер каже:

“[Китай] не покладається на [прибуткові] податки, щоб фінансувати себе. . . . Робітники не платять прибуткових податків. Держава контролює їхні заробітки, а фабрики віддають урядові всі їхні прибутки”.

Прибуток, якого уряд збирає помагає йому постачати майже цілком безплатну медичну опіку, освіту та інші громадські служби. Уряд також дозволяє жінкам звільнятися від праці (йти на пенсію) коли їм є п’ятдесят п’ять років, а чоловікам шістдесят. Ті, що працюють на “небезпечних” роботах ідуть на пенсію скорше. І кажуть, що платня пенсіонерам є коло 70 процентів найвищого доходу особи.

Яким коштом?

Одначе, яким коштом добулося всього цього успіху? Що це значило для мас китайських людей?

Тому що Китай сьогодні є цілком зорганізований в певне диктаторське управління, то ясно є, що китайці мусіли заплатити високу ціну деякими своїми свободами. Правда, поняття “свободи” колись дуже мало значило для вбогих китайців, тому що вони були так як економічні “невільники”.

Однак, не робить різниці, якого поступу ці бідніші люди роблять під теперішнім розпорядком, то вони знають, що ніколи не будуть утішатися відносними свободами, яких більшість людей бажає. Наприклад, люди в Китаї не можуть вибирати літературу, яку вони хотіли б читати, вони не можуть вибирати собі освіту, релігію або політично висловлюватися.

Особу тримають під цілковитою контролею. У всіх рівнях суспільства є представники уряду. Навіть є спеціальні групи вартівників, які слідкують за тим, що відбувається в кожному сусідстві. І коли хтось висказує якусь іншу політичну, економічну чи релігійну думку, то таких негайно придушують. Осіб, що не погоджуються, часто відсилають до центрів ‘вчити наново’ де вимагають, щоб вони віддавали багато часу само-критиці і досліджували твори Мао Тсе-тунґ та комуністичну ідеологію.

Робітників у фабриках та комунах змушують приходити на “освіту” в політичних та інших справах. Часто такі зібрання є дуже довгі. І робітникам не вільно змінювати роботу. Життя контролюють так строго, що дуже мало можна робити без дозволу авторитетів.

Хоч у продукції харчів була чудова зміна, то як вона сталася? Від людей повідбирали землі і дали комуни, що дійсно значить держава. А комуна — це господарська організація в якій працює кілька тисяч родин. В комунах ніхто не має землі, хіба маленький шматочок, якого дають людям садити городину, в їхньому вільному часі. Директори комуни дуже строго регулюють ці городи.

Отже зміни, які були зроблені під комуністичним володінням не були добровільні. На людей накидали зміни без різниці чи вони хотіли їх чи ні. Отже воля особи не була важна.

Свобода служити Богові

В більшости країнах свобода служити Богові згідно сумлінням є основне право. Але сьогодні в Китаї цю свободу дуже обмежують. Для практичних цілей там уже викорінили більшість релігій.

Правда, можна розуміти чому китайці обурюються проти релігій так званого Християнства, Буддизму або Конфуціанизму. Всі ці релігії мішалися в політику і гнобили китайських людей. Справді, що священики таких релігій несуть велику вину і відповідальність за їхнє лицемірство і політичне втручання, якими вони так кривдили китайців.

Бог також є дуже ворожий проти таких релігій й їхнього лицемірства! І звичайно Він не є відповідальний за їхні гріхи тому, що вони не дотримували Його ясних законів та принципів так, як вони знаходяться в Його Слові, Святій Біблії. За це вони мусять відповісти.— Мат. 7:21—23; Об. 17:16, 17.

Однак існує поклоніння, яке є правдиве, що чинить добро для людей. Людям усіх народів треба такого поклоніння. Воно впливає на людські серця і заводить дійсні зміни так, що вони тоді втішаються кращим, спокійним життям. Воно показує їм як добре працювати, як коритися владам, не примусово, але добровільно. Воно вчить людей не мішатися в політику, не шкодити нікому, але бути чесним, праведним.

Крім цього, правдиве поклоніння звертає людям увагу на чудову надію кращого світу, в якому не буде, не лише убогости і голоду, але також хвороб, смутку, навіть смерти не буде. Тоді люди дістануть вічне життя. Жоден людський уряд не може запевнити таких речей. Але Бог забезпечив такий новий порядок саме тут на землі під урядуванням Його небесного царства, якого не будуть розривати політичні суперництва.— Об. 21:4; Мат. 6:10.

То на це царство Боже свідки Єгови звертають людям увагу. Їхня вістка зосереджується на цій ясній надії й є цілком інша від науки релігій, які завдали китайцям так багато горя. Люди добре знають про роботу свідків Єгови й їх шанують по багатьох країнах де безплатно, вони помагають людям навчатися про Бога і Його чудові наміри для людства.

Однак, у Китаї не дозволяють свідкам Єгови проповідувати. По суті, там їх дуже переслідували. Багато Свідків забирали на довгий час до в’язниць. Їм забороняють мати Біблії і сходитися разом студіювати Біблію.

Незабаром, Бог встановить Свій праведний новий порядок. Він зробить це тоді коли знищить цей лукавий лад, що тепер панує на землі, лад, який завдав усім людям дуже багато смутку. Всі щирі особи мусять навчитися про цю ясну надію. І китайцям треба знати про неї.

Хоч Китай недавно відчинив свої двері іншим країнам у суспільних економічних, а навіть політичних справах, то чи він відчинить їх так широко, щоб дозволити правдивому поклонінню ввійти? Чи він відчинить свої двері дати китайцям нагоду мати участь у чудовій надії на вічне життя в Божому праведному новому порядку? Ми молимося, щоб так сталося, але світ мусить почекати і побачити.