Чи це правильно молитися за всіх людей?

АПОСТОЛ Павло заохочував, щоб „чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі”. (1 Тим. 2:1, 2) Одначе, у цьому є обмежуючий фактор, бо апостол Іван наказував своїм співвіруючим: „Є й гріх на смерть,— не про нього кажу, щоб молився”. (1 Ів. 5:16) Отже, можна запитати: Які молитви є правильно говорити за „всіх людей”, і чому?

У свойому листі до Тимофія, апостол Павло дає причини чому ми повинні молитися за „усяких людей”. По-перше, він заохочував молитися за провідників, „щоб могли ми провадити тихе і мирне життя у всякій побожності та чистості”. (1 Тим. 2:2) Маючи владу, особи на високих урядових посадах можуть перешкоджати християнинові „вести тихе і мирне життя”. Якщо ці чоловіки не розуміють цілі правдивого Християнства з його вісткою, то можуть накладати закони, обмежувати діяльність Божих людей і дуже карати за те, що вони проводять правдиву службу Богові. Тому це дуже правильно молитися за провідників, щоб вони ласкаво поводилися з християнами і не переслідували їх за те, що вони служать Богові.

Переважно є дуже тяжко проповідувати таким високим урядовим сановникам біблійну вістку. Однак, це виходить Богові Єгові та Його Синові на користь, коли християнів беруть на суд. Наприклад, коли Ісус Христос покликав Павла статися апостолом для народів, то Він точно показав, що мав намір для нього, щоб він свідкував правителям. Читаємо: „Іди, бо для Мене — посудина вибрана він, щоб носити ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля”. (Дії 9:15) І Павло давав царям свідоцтво, коли вони брали його на суд, щоб оборонятися проти фальшивого обвинувачення противників. Тому, що апостол Павло був римським горожанином, то міг оборонятися перед найвищою земною владою, римським кесарем.

Маємо докази, що коли Павло перший раз обороняв себе перед кесарем, то успішно ,обороняв і законно утвердив добру новину’. (Фил. 1:7) Про його ув’язнення у Римі того часу, він писав до филип’ян: „Бажаю ж я, браття, щоб відали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх євангелії (доброї новини)”. (Фил. 1:12) Певно, що Бог відповів на молитви Павлових співвіруючих, коли Павло обороняв себе перед римським кесарем. (Ефес. 6:18, 19; Кол. 4:2, 3) Оціняючи, що тут включається успіх „доброї новини”, то сьогодні це правильно для християнів молитися за суддів та інших людей на високих посадах, щоб вони лагідно застановлялися над справами, які стосуються до правдивого поклоніння.

Продовжаючи свою дискусію, щоб молитися „за всіх людей”, Павло писав: „Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди. Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми,— людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх”.— 1 Тим. 2:3—6.

Згідно з цими словами то це правильно молитися „за всіх людей”, тому що Христос помер за всіх. (1 Тим. 2:1) Особи всіх рас, національностей, племен та походження в житті можуть користати з Його очищаючої жертви. Є один Бог і один посередник для всіх, що приходять у споріднення з Богом. Всемогутній, так як апостол Павло сказав атенянам, „наказує людству, щоб усі скрізь каялися”. (Дії 17:30, НС) Отже, ми ніколи не повинні забувати факту, що Бог Єгова не бажає знищити нікого, але хоче, щоб усі покаялися. Коли ревно проповідуємо „добру новину” і молимося за людей, то показуємо, що оціняємо цей факт. Отже, коли Божих слуг беруть перед світських правителів, то це правильно молитися, щоб таким було дане свідоцтво.

Тому, що Бог Єгова бажає, щоб так багато осіб, як можливо спаслося, то християни повинні молитися за співвіруючих, які могли впасти назад у гріх через якого можуть загубити нагоду спастися. Апостол Іван писав у цьому відношенні: „Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть [друга смерть з якої нема воскресіння], нехай молиться за нього, і Він [Бог] життя йому дасть [спасе його від другої смерти від якої помер би тому, що продовжує в непокаяному стані], тим, хто грішить не на смерть”.— 1 Ів. 5:16.

Проте, є час, коли християнин не може молитися за тих, що вже перестали ходити шляхом правди. Апостол Іван продовжує: „Є й гріх на смерть — не про нього кажу, щоб молився”. (1 Ів. 5:16) Але, який же цей гріх — на смерть, за який неможливо просити?

Біблійна відповідь є така: „Коли хтось скаже проти святого духа, то йому не буде прощено, ані в цій системі, ані в майбутній”. (Мат. 12:32, НС) „Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками духа святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, то й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають”.— Євр. 6:4—6.

Такі особи відкидають єдину основу на підставі якої можна простити їхні гріхи, і тому їхні переступи не прощаються. Отже, вони мусять заплатити кару за їхній непростимий гріх — друга смерть. Писання говорять нам: „Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників”. (Євр. 10:26, 27) За таких осіб не було б правильно молитися, тому що вони свідомо і навмисно відкинули єдину основу на якій за них можна молитися до Бога Єгови. Вони, так як Біблія каже ,потоптали Сина Божого’.— Євр. 10:29.

Отже, це не було б правильно молитися за осіб, які навмисно і свідомо відкидають Божі забезпечення і розпорядки на прощення гріхів. Інакше, у гармонії з Святим Письмом, Божі вірні слуги повинні молитися „за всіх людей”, включаючи членів християнського збору, які грішать, щоб вони могли покаятися. Бог Єгова бажає, щоб усі користали з цього забезпечення на спасіння.— 2 Пет. 3:9.