У чому криються причини лайки

«Чим серце наповнене, те говорять уста» (МАТВІЯ 12:34).

ЦІ СЛОВА Ісус промовив майже два тисячоріччя тому. Авжеж, свої найглибші почуття та мотиви людина виражає словами. Вони можуть бути гідними похвали (Приповістей 16:23). З другого боку, у них може критися підступність (Матвія 15:19).

Одна жінка висловилась про свого партнера: «Таке враження, що він починав злоститися просто так, через поганий настрій, і життя з ним часто подібне до ходьби по замінованому полі: невідомо, що приведе до вибуху». Річард описує життя зі своєю дружиною подібно. Він каже: «Лідія завжди готова кинутися в бій. Вона не просто говорить, а ніби докоряє, та ще й агресивно, показуючи на мене пальцем, буцімто я дитина».

Безперечно, суперечки можуть виникати навіть і в найлагідніших подружжях, адже всі чоловіки й дружини інколи кажуть щось таке, про що вони потім шкодують (Якова 3:2). Але лайка в подружжі є чимось значно більшим, це принизлива й критична мова, за допомогою котрої людина збирається домінувати над своїм партнером, чи керувати ним. Вряди-годи така згубна мова замаскована в оболонку лагідності. Наприклад, псалмоспівець Давид описав увічливу людину, що в душі є злою: «Його уста гладенькі, як масло,— та сварка у серці його, від оливи м’якіші слова його, та вони — як мечі ті оголені» (Псалом 55:22; Приповістей 26:24, 25). Хоч би якою була різка манера говорити — відкритою чи замаскованою, вона може зруйнувати подружжя.

Як усе починається

Що спонукує людину лаятися? Загалом такої манери мовлення людина вчиться з того, що бачить і чує. У багатьох країнах сарказм, образи та приниження вважаються чимось прийнятним і навіть потішнимa. Зокрема чоловіки можуть бути під впливом засобів масової інформації, котрі часто зображають «справжнього» чоловіка владним й агресивним.

Подібно до цього, багато з тих, хто ганить інших, виховувався у родинах, де батьки регулярно вибухали гнівом, виражали обурення й зневагу. Отже, із самого малку вони бачать, що така поведінка є нормальною.

Дитина, котра виростає в такому середовищі, не лише вчиться манери розмовляти, але й засвоює викривлений погляд на себе та на інших. Приміром, якщо до дитини говорити різкими словами, то вона може виростати з почуттям неповноцінності й навіть легко провокуватися на гнів. Але що, коли дитина просто мимовільно чує, як батько завдає словесних ударів матері? Дитина, навіть коли вона ще дуже мала, може засвоїти ставлення батька до жінок. Хлопець може навчитися з поведінки батька, що чоловік повинен тримати жінку в руках, а щоб здобути над нею таку владу, йому слід залякувати й ображати її.

Гнівливий батько виховає гнівливу дитину, яка, коли виросте, може бути вправна у люті та ‘вчиняти багато провин’ (Приповістей 29:22). Отже, манера ображати інших може передаватися з покоління в покоління. Не без причини Павло радив батькам: «Не дратуйте дітей своїх» (Колосян 3:21). Цікаво, що грецький відповідник до слова «дратувати», за «Теологічним словником Нового Завіту» (англ.), може означати «створення й роздування конфліктних ситуацій».

Звісна річ, такий чинник, як батьківський вплив, не виправдує того, хто накидається на інших чи то словесно, чи іншим способом, але він допомагає зрозуміти, як глибоко вкорінюється схильність до різкої мови. Молодик не обов’язково може фізично знущатися над своєю дружиною, але чи ж не кривдить він її своїми словами та не гнітить мінливістю настрою? Самоперевірка може виявити, що він перейняв у свого батька зневажливе ставлення до жіноцтва.

Зрозуміло, що вищезгадані принципи стосуються й жінок. Якщо мати словесно зневажає свого чоловіка, то подібно може обходитися з майбутнім партнером і її донька. Біблійна приповідка каже: «Ліпше сидіти в пустинній країні, ніж з сварливою та сердитою жінкою» (Приповістей 21:19). І все ж на це повинні зважати особливо чоловіки. Чому?

Влада гнобителів

Зазвичай чоловік має більше влади у подружжі, ніж жінка. Він майже завжди сильніший фізично, від чого погрози застосувати силу можуть бути навіть жахливішимиb. Опріч того, часто чоловік має ліпші професійні навички, легше може вести незалежне життя й мати більше фінансової свободи. Через це жінка, що зносить словесну наругу, ймовірно, почуватиме самотність і безвихідь. Вона, либонь, погоджується зі словами мудрого царя Соломона: «Я побачив всі утиски, що чинились під сонцем,— і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя» (Екклезіяста 4:1).

Дружина може почуватися спантеличеною, якщо поведінка її чоловіка сповнена контрастів — в одну хвилину він галантний, наступної — критичний. (Порівняйте Якова 3:10). Більш того, якщо чоловік забезпечує родину всім необхідним, то дружина, котра є мішенню різкої мови, може почуватися винною за те, що думає, ніби в подружжі кояться негаразди. Вона може навіть звинувачувати себе в поведінці чоловіка. «Подібно до дружини, що зносить фізичні побої,— зізнається одна жінка,— я завжди думала, що проблема криється в мені». Інша жінка каже: «Я вимушена була вірити, що якби я намагалася ліпше зрозуміти його й «бути терпеливішою» до нього, то мала б спокій». На жаль, ця наруга часто продовжується.

І справді сумно, що багато чоловіків надуживають своєю силою, домінуючи над жінками, котрих пообіцяли кохати й шанувати (Буття 3:16). Але що ж робити в такій ситуації? «Я не хочу покидати його,— каже одна дружина,— я лише хочу, аби він припинив цю наругу». По дев’яти роках подружнього життя один чоловік визнав: «Я розумію, що в наших стосунках присутня словесна наруга й у цьому винен я. Безперечно, я бажаю змінитися, а не покинути її».

У наступній статті обговорюватиметься, що може допомогти тим, чиє подружнє життя отруюється образливими словами.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 6]

Сумно, що багато чоловіків надуживають своєю силою, домінуючи над жінками, котрих пообіцяли кохати й шанувати.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Дитина вчиться з того, як її батьки поводяться одне з одним.