Забута велич Візантійської імперії

СЛОВО «ВІЗАНТІЙСТВО» У ДЕЯКИХ МОВАХ ОЗНАЧАЄ ІНТРИГИ, ПОТАЙНІСТЬ ТА ЗАПРОДАНСТВО. ОДНАК НЕ ВСІ ЗНАЮТЬ, ЩО ЦЕ СЛОВО ПОХОДИТЬ ВІД НАЗВИ ВЕЛИЧЕЗНОЇ ІМПЕРІЇ, ЯКА ПРОЦВІТАЛА БЛИЗЬКО 12 СТОРІЧ І БУЛА ДОВГОВІЧНІШОЮ ЗА БАГАТО ІНШИХ ВЕЛИКИХ ІМПЕРІЙ.

КОЛИ Візантія переживала час розквіту, її володіння простягались від Кавказу до Атлантики, від Криму до Сінайського півострова, від Дунаю до Сахари. На думку багатьох істориків, Візантійська імперія проіснувала з IV до XV сторіччя н. е. Вона не тільки зберегла спадщину греко-римської культури, але й відіграла велику роль у поширенні так званого християнства. У цій країні створювались і формувалися традиції політичного, соціального і релігійного життя, які живуть і досі.

Народження цієї могутньої імперії не супроводжувалося гучними подіями. Візантія була продовженням Римської імперії на Сході. Учені не дійшли згоди щодо часу її виникнення. Першим візантійським імператором називають і Діоклетіана (бл. 245 — бл. 316 роки н. е.), і Константина Великого (бл. 275—337 роки н. е.), і Юстиніана I (483—565 роки н. е.). Більшість вчених схиляється до того, що чіткі ознаки відокремлення Візантійської імперії з’явилися, коли 330 року імператор Константин переніс столицю з Риму до Віза́нтія і назвав її на свою честь — Константинополем (сьогодні це Стамбул).

Цікаво, що ані правителі, ані мешканці імперії ніколи не називали себе візантійцями. Вони вважали себе римлянами, або ромеями. Назва «Візантія» ввійшла в ужиток лише у XV сторіччі.

Велична столиця

Як написав один історик, Константинополь був «багатим на славу, але ще багатшим на володіння». Він лежав на перехресті шляхів Європи й Азії — на березі протоки Босфор, на чудово укріпленому півострові та володів внутрішньою гаванню Золотий Ріг. У 657 році до н. е. грецькі поселенці назвали місто Візантій на честь свого легендарного вождя Бізанта. Через понад десять сторіч воно вважалося «другим Римом». У період розквіту в VI—XI століттях нової ери чисельність населення тут становила півмільйона.

Це величне місто, яке було важливим центром міжнародних торгових шляхів, вражало гостей із Заходу. Кораблі вщерть заповнювали гавань Константинополя. На базарах продавали шовк, хутро, дорогоцінне каміння, ароматну деревину, різьблену слонову кістку, емальовані ювелірні вироби, золото, срібло та спеції. Звісна річ, Константинополь був ласим шматком для інших держав, тож вони неодноразово намагалися здолати його стіни. Однак до завоювання імперії турками-османами у 1453 році місто захопили тільки один раз — «християни» під час четвертого хрестового походу. Хрестоносець Робер де Кларі з захопленням написав: «Від заснування світу ніхто не завойовував і не бачив таких скарбів».

Довговічна спадщина

Вас, напевно, здивує, що візантійське правління, закони, релігійні уявлення та пишні обряди і далі відіграють певну роль у житті мільйонів людей. Наприклад, систематизовані Юстиніаном правові норми — знаменитий збірник Corpus Juris Civilis (Звід цивільного права) — посприяли тому, що римське право лягло в основу законів сучасної Європи. Через кодекс Наполеона візантійські правові норми поширились у Латинській Америці та інших країнах, де вони і зараз мають вагу.

Крім того, візантійські зодчі вміли встановлювати на чотирикутних будівлях величезні бані. Цей стиль поширився аж до Русі. Вважається навіть, що візантійці запровадили звичай їсти виделкою. Якось, перебуваючи у Венеції (це було в XI ст.) візантійська принцеса не стала їсти руками, а використала двозубу виделку — усі були приголомшені. Однак через кілька століть аристократія почала їсти за допомогою виделки. Римські папи також підпали під вплив Візантії: вони носили тіару за зразком головного убору візантійських імператорів. Англійські монархи запозичили скіпетр і державу.

Закон і порядок

Після Візантійської імперії залишилась вельми цікава спадщина прийомів державної політики. Наприклад, бідних змушували працювати у казенних пекарнях і на городах. «Неробство провадить до злочину»,— вважав імператор Лев III (бл. 675—741 роки н. е.). Оскільки панувала думка про те, що пияцтво призводить до заворушень і бунтів, таверни закривали о восьмій годині вечора. Як написано в журналі «Нешнл джіоґрефік», «за кровозмішення, убивство, таємне виробництво чи продаж порфіри (пурпурного полотна, що призначалося тільки для царської родини) і передачу ворогам секретів кораблебудівельної справи людину могли обезголовити, розп’ясти або втопити у мішку зі свинею, півнем, змією і мавпою. Торговцю, який щось неправильно відміряв, відтинали руку. Паліїв спалювали».

Варте уваги те, що Візантійська імперія надавала своїм мешканцям довічне соціальне забезпечення, як це роблять сьогодні високорозвинені держави. Імператори і заможні піддані жертвували великі кошти на лікарні, доми для бідних та сиротинці. Тут були будинки для повій, що розкаялися (декотрі з них стали «святими») і навіть виправні заклади для аристократок, що втратили честь.

Підвалина імперії — торгівля

Щедрість свідчила про добробут імперії. Держава контролювала ціни, платню й орендну плату. У разі неврожаю організовувалась заготівля пшениці. Державні чиновники перевіряли у крамницях ваги і мірила, записи про прибуток, а також якість товарів. Тих, хто приховував продовольство, ухилявся від сплати податків, контрабандистів, обманщиків, фальшивомонетників чекало суворе покарання.

Сам імператор був найголовнішим купцем і виробником, адже держава мала монополію на карбування монет, виготовлення зброї і знаменитих візантійських предметів розкоші. Юстиніан розпочав виробництво шовку з личинок шовкопряда, таємно перевезених з Китаю.

В імперії надавалися такі послуги, як страхування й позика. Фінансові операції банків ретельно перевірялись. Константин впровадив у обіг золоту монету солід. Її купівельна здатність не падала протягом десяти сторіч! Це найстабільніша валюта усіх часів і народів.

Візантійський двір

Чому в деяких мовах «візантійство» означає інтриги, потайність і запроданство? Як написав історик Вільям Лікі, за пишним фасадом візантійського двору «священики, євнухи та жінки плели одну за одною інтриги, влаштовували отруєння, змови, там процвітала невдячність, постійно коїлись братовбивства».

Про те ж пише Мерлі Сівірі: «Невмілий імператор, оточений потенційними узурпаторами і вбивцями, не довго носив титул намісника Бога на землі. З 88 імператорів, від Константина I до Константина XI, 13 потрапили в монастир. Інші 30 загинули насильницькою смертю: їх заморили голодом, отруїли, осліпили, вбили кийком, задушили, закололи ножем, розчленували або обезголовили. З черепа Никифора I болгарський хан Крум зробив посріблену чашу і частував з неї своїх вельмож».

Навіть «святий» Константин Великий вбив свого старшого сина, а свою дружину задушив у купальні. Імператриця Ірина (бл. 752—803 роки н. е.) настільки прагнула втримати владу, що осліпила свого сина і взяла собі його імператорський титул.

Шлях занепаду

Однак не політичні інтриги призвели до занепаду імперії. На Заході, в Європі, почалися зміни, принесені епохою Відродження, Реформації, добою просвітництва і розквітом наук. А от у Візантії будь-які зміни розглядались як єресь, і зрештою їх стали вважати злочином проти держави.

Крім того, відбувалися зміни на політичній арені. У сьомому сторіччі мусульмани заволоділи Антіохією, Єрусалимом та Александрією. Захоплення слов’янами Балкан і перемоги лангобардів в Італії роз’єднали Рим і Константинополь на шляху історичного розвитку. Рим, позбавлений підтримки імперії, пов’язав свою долю з германським заходом, що набирав тоді силу. У Константинопольській імперії, розміри якої сильно зменшилися, дедалі більше вкорінювалася грецька культура. Згодом, 1054 року православний патріарх і папа відлучили одне одного від церкви у зв’язку з богословськими розбіжностями, через що між східною і західною церквами виникла прірва, яку не подолано й донині.

У 1204 році сталася ще одна катастрофа. Дванадцятого квітня дорогою до Єрусалима учасники четвертого хрестового походу вчинили те, що історик сер Стівен Рансіман назвав «найбільшим злочином в історії»,— сплюндрували Константинополь. Спалюючи, грабуючи, ґвалтуючи в ім’я Христа, хрестоносці зруйнували місто і забрали награбоване до Венеції, Парижа, Турина та інших центрів західного світу.

Константинополь відвоювали лише через 50 років. На той час імперія була вже не та що колись. Венеціанці і генуезці прибрали до рук торгівлю. А невдовзі на Візантійську імперію стали наступати турки-османи.

Це вело до неминучого підкорення імперії. У 1453 році, 11 квітня, султан Мехмед II зі 100 000 воїнів і потужним флотом взяв в облогу столицю. Усього лише 8000 захисників Константинополя трималися сім тижнів. Тоді 28 травня завойовники прорвалися через слабке місце в обороні — прохід міського рову. Наступного дня в столиці хазяйнували вже інші господарі. Кажуть, Мехмед, ставши переможцем, оплакував столицю: «Яке місто ми віддали на пограбування і руйнування!» Візантійська імперія впала, але її вплив відчувається до сьогодні.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 13]

ВІЗАНТІЙСЬКА ІМПЕРІЯ І БІБЛІЯ

Найпотужнішим релігійним напрямком в імперії було чернецтво. Монастирі слугували центрами копіювання і збереження тисяч біблійних рукописів. Три найважливіших та найбільш повних на сьогодні манускриптів — Ватиканський 1209 року, Сінайський (на першому плані) і Александрійський (тло) — були створені й зберігалися в монастирях і релігійних громадах Візантії.

[Відомості про джерело]

Рукописи: фото з люб’язного дозволу British Museum

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 15]

РЕЛІГІЯ У ВІЗАНТІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Розповідаючи про тісний зв’язок церкви і держави, Норман Дейвіс написав у своїй книжці «Європа. Історія»: «Держава і церква злилися в одну нерозривну цілість. Імператора і патріарха вважали за світську й духовну опори божественної влади. Імперія боронила православну церкву, а церква вихваляла імперію. Цей «цезарепапізм» не мав відповідника на Заході».

[Ілюстрація]

Храм св. Софії (Стамбул), колись найбільша церква у Візантії. У 1453 році її перетворили на мечеть, а з 1935 року — це музей.

[Таблиця на сторінці 14]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ОСНОВНІ ПОДІЇ

286 Діоклетіан починає правити з Нікомедії (Мала Азія).

330 Константин перетворює Візантій на столицю імперії, назвавши його Константинополем.

395 Римська імперія поділилася на Східну і Західну.

1054 Через релігійний розкол утворюються православна і католицька церкви.

1204 Учасники четвертого хрестового походу сплюндрували Константинополь.

1453 Константинополь і вся імперія потрапили під владу турків-османів.

[Карта на сторінці 12]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЧОРНЕ МОРЕ

КОНСТАНТИНОПОЛЬ

Нікомедія

Нікея

Ефес

Антіохія

Єрусалим

Александрія

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

Темнішим кольором позначено територію імперії у період розквіту (527—565 роки н. е.).

[Ілюстрації на сторінці 12]

Вчені не дійшли спільної думки щодо того, хто був першим візантійським імператором: 1) Діоклетіан, 2) Константин Великий чи 3) Юстиніан I.

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрація на сторінці 15]

Малюнок в рукописі зображує облогу Константинополя 1204 року.

[Відомості про джерело]

© Cliché Bibliothèque nationale de France, Paris

[Ілюстрація на сторінці 15]

Золотий солід 321 року н. е., вставлений в кулон.

[Відомості про джерело]

Фото з люб’язного дозволу British Museum