Підліток, який пишається своєю релігією

КОЛИ Ендрю було 13 років, він отримав у школі завдання підготувати роботу про культурну спадщину. «Спочатку,— каже він,— я хотів написати про свого дідуся, але потів подумав: «Хвилинку! Я ж Свідок Єгови, а це чудова можливість розповісти про мою віру!»

Я назвав свою роботу «Непохитні» і зробив великий стенд, на якому показав, як жорстоко переслідували Свідків Єгови в нацистській Німеччині. Серед наочних посібників було вбрання в’язня концтабору з фіолетовим трикутником (щоправда, не справжнє), а також копії фотографій і листів сім’ї Куссеровихa. Крім того, я роздавав копії листа, який Свідки Єгови надіслали Німецькому уряду. Там у політично нейтральній формі, але сміливо й відкрито засуджувалися несправедливі дії проти Свідків Єгови. Поруч з моїм стендом стояло відео й постійно йшов фільм «Свідки Єгови непохитні під час нацистського режиму». Я також виставив Біблії, брошури й буклети.

Спочатку наші роботи показали у спортивному залі всім учням і вчителям школи. А наступного вечора запросили наших родичів та друзів. Мені ставили багато запитань, оскільки мало хто знав, що нацисти переслідували Свідків Єгови».

Ендрю зізнався, що йому треба було набратися сміливості, аби розповідати про свою віру. «Я знав, що дехто насміхатиметься з мене,— каже він,— але почувався б жахливо, якби не зробив цього. Люди віддали своє життя за віру в Єгову, тож хіба я не можу принаймні знести насмішки?»

Ендрю тішився, що скористався можливістю дати свідчення. «Багато розпитувало мене про те, чому ми відмовляємося йти на війну. Я розповсюдив кілька Біблій, книжок і буклетів,— каже хлопець і додає:— Не пам’ятаю, коли я ще так пишався тим, що є Свідком Єгови».

[Примітка]