Ваші клітини — живі бібліотеки!

У 1953 році молекулярні біологи Джеймс Вотсон і Френсіс Крік опублікували дані про відкриття, яке стало ключем до наукового розуміння життя. Вони встановили, що структура ДНК має форму подвійної спіраліa. Волокниста субстанція ДНК міститься переважно у ядрах клітин. У ДНК закодовано, або «записано», інформацію, що робить клітини, так би мовити, живими бібліотеками. Це дивовижне відкриття започаткувало нову еру в біології. Але якій меті служать ці «записи» у клітинах? І що важливіше, як вони там опинились?

Чи ви колись розмірковували, як насінина перетворюється в дерево або як із заплідненої яйцеклітини формується людина? Чи задумувались ви, як успадкували свої риси? Інформація у ДНК допомагає знайти відповіді на ці запитання.

Майже всі клітини містять ДНК — складні молекули, що нагадують довгі скручені драбини. У геномі людини, тобто у повному наборі нашої ДНК, ці драбини мають приблизно три мільярди хімічних «сходинок». Учені називають ті сходинки парами основ, оскільки кожна сходинка складається з двох хімічних сполук (усього таких сполук чотири). Ці сполуки позначаються першими літерами їхніх назв — А, Ц, Г і Т, які утворюють своєрідний простий алфавіт з чотирьох буквb. У 1957 році Крік висунув ідею про те, що завдяки лінійній послідовності хімічних сходинок кодуються вказівки. Цей код почали розуміти у 1960-х роках.

Інформацію — зображення, звуки, слова тощо — можна зберігати і обробляти по-різному. Комп’ютери, наприклад, роблять це у цифровій формі. Живі клітини зберігають і обробляють інформацію за допомогою хімічних зв’язків, і ДНК відіграє тут головну роль. Передача ДНК відбувається під час поділу клітин і розмноження організмів. А ці процеси вважаються визначальними ознаками усього живого.

Як клітини використовують інформацію? Уявіть собі, що ДНК — це набір рецептів, у яких точно і детально описано кожен крок усіх процесів. Проте в кінці виходить не торт або печиво, а капуста чи корова. Звичайно, в живих клітинах усі процеси відбуваються автоматично. А це вражає ще більше, адже свідчить про надзвичайну складність.

Генетична інформація використовується, коли у ній виникає потреба — наприклад, необхідно замінити зношені або уражені хворобою клітини новими, здоровими, чи передати потомству характерні риси. А який обсяг інформації містить ДНК? Поміркуйте про один з найменших організмів — бактерію. Німецький вчений Бернд-Олаф Кюпперс зазначив: «Якщо взяти за аналогію людську мову, то молекулярний текст, який описує будову бактеріальної клітини, можна порівняти до тисячосторінкової книжки». Недаремно професор хімії Девід Дімер написав: «Складність навіть найпростішої форми життя просто вражає». А скільки місця зайняв би геном людини? «Це була б ціла бібліотека з кількома тисячами томів»,— говорить Кюпперс.

За словами Кюпперса, вислів «молекулярно-генетична мова», яким окреслюють інформацію в ДНК,— це не просто метафора. «Подібно до будь-якої мови, молекулярно-генетичній мові притаманний свій синтаксис»,— пояснює Кюпперс. Іншими словами, ДНК має «граматику», тобто звід правил, котрі чітко визначають, як повинні бути сформульовані і виконані вказівки у ДНК.

Зі «слів» і «речень» в ДНК складаються розмаїті «рецепти», за якими виробляються білки та інші речовини — будівельний матеріал для різних клітин нашого організму. Приміром, за такими рецептами формуються клітини кісток, м’язів, нервів чи шкіри. «Нитка ДНК — це інформація, записана у формі коду, який складається з хімічних сполук. Одна сполука відповідає одній літері,— написав еволюціоніст Метт Рідлі.— Важко повірити, але цей код записаний так, що ми можемо його розуміти».

Цар Давид, який брав участь у написанні Біблії, молився до Бога: «Очі твої бачили мій зародок, у книзі твоїй були записані дні, коли мали формуватись усі його частини» (Псалом 139:16). Хоча Давид використав поетичну мову, він описав усе з надзвичайною точністю. Така точність притаманна біблійним письменникам, на яких анітрохи не впливали вигадки з міфології чи фольклору стародавніх народів (2 Самуїла 23:1, 2; 2 Тимофія 3:16).

Як це часто буває, щойно вчені розгадують одну загадку, перед ними постає інша. Так було і з відкриттям ДНК. Коли дослідники зрозуміли, що ДНК містить закодовану інформацію, у мислячих людей виникло запитання: «Звідки там взялася ця інформація?» Безумовно, ніхто з людей не бачив, як формувалась перша молекула ДНК. Ми можемо лише доходити власних висновків. І необов’язково, що ці висновки будуть неправильні. Розгляньте нижченаведені приклади.

• У 1999 році в Пакистані знайшли уламки стародавнього посуду з незвичайними позначками, або символами. Значення цих символів досі не розгадали. А втім, ніхто не сумнівається, що вони є витвором людських рук.

• Через кілька років після того, як Вотсон і Крік відкрили структуру ДНК, двоє фізиків запропонували шукати в космосі закодовані радіосигнали. Це дало початок сучасним пошукам позаземного розуму.

У чому суть цих прикладів? Люди знають, що джерелом будь-якої інформації — чи то символів на глиняних черепках, чи то сигналів з космосу — має бути розумна особа. І, щоб дійти такого висновку, людям не потрібно бути свідками того, як з’являлась ця інформація. Все ж, коли було відкрито найскладніший з усіх відомих кодів — хімічний код життя,— багато хто відкинув логіку і почав стверджувати, що ДНК є результатом випадкових процесів. Чи це розумно? Чи послідовно? Чи науково? Немало поважних вчених говорить «ні». Серед них д-р Джин Хван і д-р Ян-Дер Ксюе. Ось що вони кажуть.

Д-р Джин Хван вивчає математичний аспект генетики. Колись він вірив у теорію еволюції, але завдяки глибоким дослідженням його погляди змінилися. Кореспонденту «Пробудись!» д-р Хван сказав: «Вивчення генетики допомагає краще збагнути механізми життя. Розуміння цих механізмів сповнює мене благоговінням перед мудрістю Творця».

Д-р Ян-Дер Ксюе є керівником ембріологічних досліджень у Піндунському національному науково-технологічному університеті (Тайвань). Він теж колись вірив, що життя виникло в процесі еволюції, аж поки внаслідок своїх досліджень не дійшов іншого висновку. Ось що він розповів про поділ і диференціацію клітин: «Кожен вид клітин має з’являтись у визначеному порядку і у визначеному місці. Спочатку з клітин формуються тканини, з яких у свою чергу формуються органи і кінцівки. Жоден інженер навіть і не мріє написати інструкції, які керували б подібним процесом. Однак програма розвитку ембріона дивовижним способом записана в ДНК. Коли я розмірковую про всю цю красу, то ні на мить не сумніваюся, що життя було створене Богом».

Почуття справедливості підказує, що так! Якщо життя створив Бог, то шану за це слід віддавати йому, а не еволюції (Об’явлення 4:11). Крім того, якщо життя було створене Богом, який володіє неперевершеною мудрістю, воно має мету. Якби життя виникло у результаті некерованих процесів, ніхто не міг би сказати, для чого ми живемоc.

Проте мислячі люди бажають знати, у чому мета життя. За словами Віктора Франкла, який був професором неврології і психіатрії, «у житті людини пошуки змісту є головною рушійною силою». Інакше кажучи, ми маємо духовний голод, який прагнемо втамувати. Однак говорити про такий голод є сенс лише за умови, що ми були створені. А якщо нас створив Бог, то чи подбав він про те, щоб ми могли задовольняти свої духовні потреби?

Відповідь на це запитання міститься у словах Ісуса: «Не хлібом самим повинна жити людина, а кожним словом, що виходить з уст [Бога] Єгови» (Матвія 4:4). Досліджуючи слова Єгови, записані в Біблії, мільйони людей втамовують свій духовний голод. Завдяки цьому їхнє життя набуває справжнього змісту і вони отримують надію на майбутнє (1 Фессалонікійців 2:13). Біблія може мати такий же позитивний вплив і на вас. Щонайменше ця унікальна книга варта того, щоб ви її дослідили.