ІВАН

(від євр. імені Єгоханан [Йоханан], що озн. «Єгова виявив прихильність; Єгова виявив ласку»).

1. Іван Хреститель, син Захарія і Єлизавети; той, хто підготував шлях для Ісуса Христа. Його батьки походили зі священицького роду Аарона. Захарій був священиком, який належав до групи Авії (Лк 1:5, 6).

Народжений завдяки чуду. У 3 р. до н. е. під час служіння групи Авії надійшла черга Захарія виконати надзвичайно почесний обов’язок — спалити фіміам у святині Єгови. Коли він стояв біля жертовника, на якому спалювали фіміам, йому з’явився ангел Гавриїл і повідомив, що в нього народиться син, якого він назве Іваном. Цей син, як і Самсон, усе життя мав бути назореєм. Він мав стати великим в очах Єгови і піти перед ним, «щоб приготувати народ для Єгови». Іван мав народитися завдяки чуду від Бога, адже Захарій та Єлизавета були вже похилого віку (Лк 1:7—17).

Коли Єлизавета була на шостому місяці вагітності, до неї прийшла її родичка Марія, яка була вагітною завдяки святому духу. Як тільки Єлизавета почула Маріїне вітання, дитина в її утробі заворушилась, а вона, сповнившись святого духу, назвала дитину, яка мала народитися в Марії, своїм «Господом» (Лк 1:26, 36, 39—45).

Після того як Єлизавета народила сина, сусіди і родичі хотіли дати йому батькове ім’я, але вона сказала: «Ні, він буде називатись Іваном». Тоді вони запитали Захарія, як він хоче назвати дитину. Оскільки від часу зустрічі з ангелом Гавриїлом Захарій не міг говорити, він написав на дощечці: «Його ім’я — Іван». У ту ж мить уста Захарія відкрились, він почав говорити, і всі зрозуміли, що з дитиною була рука Єгови (Лк 1:18—20, 57—66).

Початок служіння. Дитинство Івана пройшло в гористій місцевості Юдеї, де жили його батьки. Він «виріс і зміцнів духом» і «перебував у пустельних місцях до того дня, коли виявив себе Ізраїлю» (Лк 1:39, 80). За словами Луки, Іван почав своє служіння у 15-й рік правління Цезаря Тиберія. У той час Івану було приблизно 30 років. Хоча в Біблії не говориться, що він служив священиком у храмі, саме в цьому віці священики починали виконувати свої обов’язки (Чс 4:2, 3). Цезар Август помер 17 серпня 14 р. н. е., а 15 вересня римський сенат проголосив імператором Тиберія. Тож 15-й рік його правління тривав з серпня або вересня 28 р. н. е. до серпня або вересня 29 р. н. е. Оскільки Ісус охрестився восени (теж приблизно в 30 років), Іван, який, очевидно, був на пів року старший, почав своє служіння навесні 29 р. н. е. (Лк 3:1—3, 23).

Іван почав проповідувати в Юдейській пустелі, говорячи: «Покайтесь, бо наблизилося Царство небесне» (Мт 3:1, 2). Він носив одяг з верблюжої шерсті і шкіряний пояс, які нагадували одяг пророка Іллі. Іван їв сарану і дикий мед (2Цр 1:8; Мт 3:4; Мр 1:6). У нього були учні, які називали його «Раббі», тобто «вчитель» (Ів 3:26, прим.)

Мета його служіння. Іван проповідував хрещення, завдяки якому ті, хто розкаявся, могли отримати прощення гріхів. Він хрестив лише юдеїв і юдейських прозелітів (Мр 1:1—5; Дії 13:24). Іванове служіння було виявом відданої любові Бога до юдеїв. Завдяки Закон-угоді вони мали з Єговою особливі стосунки. Іван наголошував на тому, що вони порушили цю угоду, і заохочував щирих людей до каяття. Символом їхнього каяття було хрещення у воді, яке готувало їх до того, щоб прийняти Месію (Дії 19:4). В Івана хрестилися різні люди, зокрема повії та збирачі податків (Мт 21:32). До нього приходило також багато фарисеїв і садукеїв. Іван проголошував їм сувору звістку осуду і попереджав про близький суд. Він називав їх «родом гадючим» і казав, що вони даремно покладаються на те, що походять від Авраама (Мт 3:7—12).

Людей, які до нього приходили, Іван заохочував ділитися тим, що вони мали, не займатися здирством, задовольнятися тим, що вони отримували для прожитку, і нікого не кривдити (Лк 3:10—14). Своїх охрещених учнів він також навчав, як молитися до Бога (Лк 11:1). У ті часи «народ чекав Христа, тому всі розмірковували у своїх серцях про Івана: “Може, це він Христос?”». Іван заперечував це і казав, що той, хто йде за ним, значно більший (Лк 3:15—17). Коли священики і левіти прийшли до Івана у Віфанію за Йорданом і запитали, Ілля він чи «Пророк», Іван відповів, що не є ні тим, ні іншим (Ів 1:19—28).

На відміну від Іллі, Іван не робив чуд (Ів 10:40—42), але він був наділений духом і владою Іллі. Він виконував могутні діла: робив «серця батьків такими, немов у дітей, а неслухняних навер[тав] до мудрості праведних». Іван досягнув мети, заради якої був посланий,— «приготува[в] народ для Єгови». Йому вдалося повернути «багатьох синів Ізраїля до Єгови, їхнього Бога» (Лк 1:16, 17). Він підготував дорогу для Ісуса Христа, який представляв свого Батька.

Іван представляє учням «Ягня Боже». Восени 29 р. н. е. до Івана прийшов хреститися Ісус. Розуміючи, що Ісус праведний, а він грішний, Іван спершу не хотів його хрестити. Але Ісус наполіг. Раніше Бог пообіцяв Іванові дати знак, який допоможе йому розпізнати Божого Сина (Мт 3:13; Мр 1:9; Лк 3:21; Ів 1:33). І цей знак було дано: Іван побачив, як під час хрещення на Ісуса сходить Божий дух, і почув з неба голос самого Бога, який назвав Ісуса своїм Сином. Очевидно, під час Ісусового хрещення не було інших людей (Мт 3:16, 17; Мр 1:9—11; Ів 1:32—34; 5:31, 37).

Після хрещення Ісус 40 днів був у пустелі. Коли він повернувся, Іван у присутності своїх учнів назвав його «Ягням Божим, що покінчить з гріхом світу» (Ів 1:29). Наступного дня Іван представив Ісуса Андрієві та іншому учневі, можливо Івану, сину Зеведея (Ів 1:35—40). Іван Хреститель, як вірний «сторож» овець Ізраїля, почав скеровувати своїх учнів до «пастиря доброго» (Ів 10:1—3, 11).

Іван хрестив людей в Еноні, недалеко від Саліму, а Ісусові учні — по юдейських селах (Ів 3:22—24). Почувши, що в Ісуса з’являється багато учнів, Іван не став заздрити йому, а сказав: «Я сповнений радості. Христос має ставати більшим, а я — меншим» (Ів 3:26—30).

Завершення служіння. Ці слова Івана виявилися правдивими. Після того як він прослужив рік чи більше, його за наказом Ірода Антипи ув’язнили. Іван докорив Іроду за перелюбний шлюб з Іродіадою, яку він забрав у свого брата Філіппа. Антипа, який формально був юдейським прозелітом і мав дотримуватися Закону, боявся Івана, адже знав, що він був праведним чоловіком (Мр 6:17—20; Лк 3:19, 20).

Коли Іван був у в’язниці, очевидно в Тиберіаді, то почув про могутні діла Ісуса, зокрема про воскресіння сина вдови з Наїна. Тож він послав двох своїх учнів запитати Ісуса: «Ти той, хто має прийти, чи нам чекати іншого?». Ісус не дав прямої відповіді, але в присутності Іванових учнів зцілив багатьох людей і повиганяв демонів. Тоді він наказав розповісти Іванові, що сліпі прозрівають, глухі чують, кульгаві ходять, а також звіщається добра новина. Так Ісус потішив Івана не лише словами, але й могутніми ділами і запевнив його, що він справді Месія (Христос) (Мт 11:2—6; Лк 7:18—23). Коли Іванові учні пішли, Ісус пояснив людям, що Іван більший, ніж пророк, і що він є тим, про кого писав Божий пророк Малахія. Він теж застосував до нього пророцтво з Ісаї 40:3, подібно як свого часу це зробив Захарій, Іванів батько (Мл 3:1; Мт 11:7—10; Лк 1:67, 76; 7:24—27).

Ісус також пояснив своїм учням, що служіння Івана стало сповненням пророцтва з Малахії 4:5, 6, згідно з яким Бог мав послати пророка Іллю перед приходом великого і грізного дня Єгови. Хоча Іванові була відведена така особлива роль («Серед народжених жінками не з’являвся ніхто, більший від [нього]»), все ж він не належав до групи символічної нареченої, яка разом з Христом буде правити в небесному Царстві (Об 21:9—11; 22:3—5), адже, як зазначив Ісус, «менший у небесному Царстві — більший від нього» (Мт 11:11—15; 17:10—13; Лк 7:28—30). Ісус також став на захист Івана, якого безпідставно звинувачували в тому, що він має демона (Мт 11:16—19; Лк 7:31—35).

Через деякий час Іродіада, яка таїла злобу на Івана, помстилася йому. Під час святкування дня народження Ірода донька Іродіади своїм танцем догодила йому, і він поклявся дати їй усе, чого тільки вона забажає. Послухавшись намовлянь матері, дівчина попросила голову Івана. З огляду на свою клятву перед гостями Ірод наказав виконати її прохання. Іванові у в’язниці відрубали голову і принесли її на тарелі дівчині, а вона віднесла її матері. Пізніше до в’язниці прийшли Іванові учні, забрали тіло й поховали його, а потім розповіли про все Ісусові (Мт 14:1—12; Мр 6:21—29).

Після Іванової смерті Ірод почув про те, що Ісус проповідує, зціляє хворих і виганяє демонів. Він налякався, думаючи, що Ісус — це Іван, який воскрес із мертвих. Тож Ірод дуже захотів побачити Ісуса, але не для того, щоб почути його звістку, а щоб розвіяти свої побоювання (Мт 14:1, 2; Мр 6:14—16; Лк 9:7—9).

Потреба в Івановому хрещенні зникає. Після П’ятидесятниці 33 р. н. е., коли було вилито святий дух, Іванове хрещення відійшло в минуле. З того часу Ісусові учні стали проповідувати хрещення «в ім’я Батька, і Сина, і святого духу» (Мт 28:19; Дії 2:21, 38). Ті, хто хрестився Івановим хрещенням після цього, мали охреститися знову, але вже в ім’я Господа Ісуса. Тільки так вони могли отримати святий дух (Дії 19:1—7).

2. Батько апостола Симона Петра. В Івана 1:42 і 21:15—17, згідно з Сінайським рукописом і старолатинськими перекладами, він названий Іваном, а згідно з іншими рукописами і перекладами — Йоною. Ісус називає його Йоною в Матвія 16:17.

3. Апостол Іван, син Зеведея та, очевидно, Саломії (пор. Мт 27:55, 56; Мр 15:40) і брат апостола Якова. Він, найімовірніше, був молодшим братом Якова, адже, коли їхні імена вживаються разом, Якова згадують першим (Мт 10:2; Мр 1:19, 29; 3:17; 10:35, 41; Лк 6:14; 8:51; 9:28; Дії 1:13). Саломія, яка походила з роду Давида, можливо, була рідною сестрою Ісусової матері Марії.

Походження. Схоже, сім’я Івана була доволі заможною. Він з рідними займався рибальством, і ця справа йшла настільки добре, що вони мали ділових партнерів і найманих робітників (Мр 1:19, 20; Лк 5:9, 10). Саломія була серед жінок, які супроводжували Ісуса і прислуговували йому, коли він був у Галілеї. (Пор. Мт 27:55, 56; Мр 15:40, 41.) Крім того, вона разом з іншими принесла прянощі, аби приготувати Ісусове тіло до поховання (Мр 16:1). В Івана, очевидно, був власний будинок (Ів 19:26, 27).

Зеведей і Саломія були вірними Богу євреями, і все вказує на те, що вони виховали Івана у згоді з Писаннями. Вважається, що Іван — це той самий учень Івана Хрестителя, який був з Андрієм, коли їхній учитель сказав їм: «Ось Ягня Боже!». Він одразу визнав, що Ісус є Христом, і це показує, наскільки добре він знав Єврейські Писання (Ів 1:35, 36, 40—42). Хоча в Біблії не сказано, що Зеведей став учнем Івана Хрестителя чи Христа, схоже, він був не проти того, що двоє його синів супроводжували Ісуса і весь свій час віддавали проповідуванню.

Коли Івана і Петра привели до юдейських правителів, вони дивилися на них як на «неосвічених й простих». Однак мається на увазі не те, що вони взагалі не мали освіти чи не вміли читати і писати, а те, що вони не навчалися в рабинських школах. Вислухавши Івана й Петра, юдейські правителі «зрозуміли, що ці чоловіки ходили з Ісусом» (Дії 4:13).

Стає учнем Христа. Після зустрічі з Ісусом восени 29 р. н. е. Іван зрозумів, що це Христос, і вирушив з ним у Галілею, де став свідком першого Ісусового чуда в Кані (Ів 2:1—11). Він, можливо, супроводжував Ісуса з Галілеї до Єрусалима, а також був з ним, коли той повертався назад через Самарію. З того, як яскраво Іван описує все, що тоді відбувалося, можна дійти висновку, що він був очевидцем тих подій, хоча в Біблії про це нічого не сказано (Ів 2—5). А втім, Іван не одразу залишив рибальську справу. Наступного року, коли Ісус проходив узбережжям Галілейського моря, Яків та Іван разом зі своїм батьком лагодили сіті в човні. Ісус заохотив їх присвятити весь свій час тому, щоб бути «ловцями людей». Тоді, як сказано в Євангелії від Луки, «вони відразу залишили човен та свого батька й пішли за Ісусом» (Мт 4:18—22; Лк 5:10, 11; Мр 1:19, 20). Пізніше вони стали апостолами Господа Ісуса Христа (Мт 10:2—4).

Іван був одним із трьох найближчих Ісусових друзів. Ісус взяв його разом з Петром і Яковом на гору, де відбулося преображення (Мт 17:1, 2; Мр 9:2; Лк 9:28, 29). З усіх апостолів тільки їм Ісус дозволив ввійти в дім Яіра (Мр 5:37; Лк 8:51). Саме вони були з Ісусом, коли в ніч перед стратою він пішов углиб Гефсиманського саду помолитися (залишивши інших апостолів, можливо, при вході), хоча тоді вони навіть не до кінця розуміли значення того, що відбувалось, адже тричі засинали й Ісус тричі їх будив (Мт 26:37, 40—45; Мр 14:33, 37—41). Іван сидів поряд з Ісусом під час останнього святкування Пасхи і започаткування Господньої вечері (Ів 13:23). Саме йому Ісус виявив особливу довіру, попросивши перед смертю подбати про свою матір (Ів 21:7, 20; 19:26, 27).

Як Іван говорить про себе у своєму Євангелії. Іван ніколи не називає себе на ім’я у своєму Євангелії. Він говорить про себе або як про одного із синів Зеведея, або як про учня, якого любив Ісус. Коли ж він говорить про Івана Хрестителя, то, на відміну від інших письменників Євангелій, називає його просто Іваном. І для людини з таким самим іменем це цілком природно, адже для інших зрозуміло, що він не має на увазі себе. Інші автори,— щоб допомогти зрозуміти, про кого йдеться,— використовували прізвиська, титули чи інші описові вирази. Так робив і сам Іван, коли писав про жінок на ім’я Марія (Ів 11:1, 2; 19:25; 20:1).

Якщо взяти до уваги цю особливість Євангелія від Івана, стає очевидним, що саме він — той не названий на ім’я учень, який був разом з Андрієм, коли Іван Хреститель представив їм Ісуса Христа (Ів 1:35—40). Після Ісусового воскресіння Іван випередив Петра, коли вони бігли до гробниці, щоб подивитися, чи Ісус справді воскрес (Ів 20:2—8). Він мав честь побачити воскреслого Ісуса в той же день ввечері (Ів 20:19; Лк 24:36), а також наступного тижня (Ів 20:26). Іван був одним із семи учнів, які повернулись до рибальства і яким з’явився Ісус (Ів 21:1—14). Він був і серед присутніх на горі в Галілеї і особисто чув Ісусів наказ: «Робіть учнями людей з усіх народів» (Мт 28:16—20).

Подальше життя і служіння. Після вознесіння Ісуса Іван був у Єрусалимі серед приблизно 120 учнів, коли вони, використавши жеребок, долучили Маттія до 11 апостолів (Дії 1:12—26). Іван був присутній під час злиття святого духу в день П’ятидесятниці і бачив, як того дня до збору приєдналося 3000 осіб (Дії 2:1—13, 41). Він разом з Петром, звертаючись до юдейських правителів, висловив принцип, яким керуються Божі служителі: «Розсудіть самі: чи правильно було б у Божих очах слухатись вас, а не Бога? Тому ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули» (Дії 4:19, 20). Пізніше він разом з іншими апостолами промовив до Синедріону: «Ми повинні підкорятися передусім владі Бога, а не людей» (Дії 5:27—32).

Після того як розлючені юдеї вбили Степана, почалося сильне переслідування єрусалимського збору й учні розпорошилися. Але Іван з іншими апостолами залишився в Єрусалимі. Коли багато мешканців Самарії, відгукнувшись на проповідування Пилипа, прийняли Боже слово, керівний орган послав Петра та Івана допомогти цим новим учням отримати святий дух (Дії 8:1—5, 14—17). Пізніше Павло сказав, що Іван був одним зі «стовпів» єрусалимського збору. Як член керівного органу, Іван потиснув Павлу та Варнаві «руку на знак готовності співпрацювати», коли їх послали проповідувати іншим народам, тобто язичникам (Гл 2:9). Приблизно в 49 р. н. е. Іван був присутній на зустрічі керівного органу, на якій розглядалося питання про обрізання християн з язичників (Дії 15:5, 6, 28, 29).

Коли Ісус ще був на землі, він дав зрозуміти, що Іван переживе інших апостолів (Ів 21:20—22). І дійсно, Іван вірно служив Єгові впродовж майже 70 років. Наприкінці свого життя, приблизно в 96 р. н. е., він був висланий на острів Патмос «за те, що розповідав про Бога й свідчив про Ісуса» (Об 1:9). З цього можна зробити висновок, що він активно проповідував добру новину навіть у дуже похилому віці.

На Патмосі Іван побачив захопливі видіння, які він у деталях описав у книзі Об’явлення (Об 1:1, 2). Вважається, що на Патмос його вислав імператор Доміціан, а звільнив імператор Нерва, який правив після нього (96—98 рр. н. е.). Згідно з традицією, після звільнення Іван вирушив в Ефес, де приблизно 98 р. н. е. написав своє Євангеліє, а також Перший, Другий і Третій листи Івана. Як прийнято вважати, Іван помер близько 100 р. н. е. під час правління імператора Траяна.

Якою був особистістю. Більшість дослідників дійшли висновку, що Іван був безініціативною і сентиментальною людиною-інтровертом. Ось що пише один біблеїст: «Вдумливий Іван з його піднесеним та ідеалістичним світоглядом був наче ангел, що спустився з небес» (Lange J. P. Commentary on the Holy Scriptures / translated and edited by P. Schaff. 1976. Vol. 9. P. 6). Дослідники доходять такого висновку щодо особистості Івана з огляду на те, що він багато говорить про любов і в книзі Дії апостолів йому не приділяється стільки уваги, як Петру і Павлу. Крім того, вони зазначають, що коли Іван був разом з Петром, то, схоже, був не проти, щоб від їхнього імені промовляв Петро.

Це правда, що коли Іван і Петро були разом, то провід у розмові завжди брав Петро. Але в Біблії не сказано, що Іван взагалі нічого не говорив. Натомість перед юдейськими правителями і старійшинами сміливо говорив як Петро, так і Іван (Дії 4:13, 19). Також Іван, як і інші апостоли, мужньо промовляв перед Синедріоном, хоча в Біблії по імені згадується лише Петро (Дії 5:29). І хіба з того, що він випередив Петра, коли вони бігли до Ісусової гробниці, не видно, що він був активною й енергійною людиною? (Ів 20:2—8).

На початку свого служіння апостолами Іван і його брат Яків отримали від Ісуса ім’я Воанергес, що означає «сини грому» (Мр 3:17). Це ім’я вказувало на енергійність Івана, адже Ісус не дав би такого імені м’якій, сентиментальній людині, позбавленій запалу. Коли мешканці одного самарійського села не прийняли Ісуса, ці «сини грому» хотіли, щоб з неба зійшов вогонь і знищив їх. А раніше Іван намагався перешкодити одному чоловікові виганяти демонів в ім’я Ісуса. В обох цих випадках Ісус виправив мислення своїх учнів (Лк 9:49—56).

З того, як Іван і Яків повелися в згаданих вище ситуаціях, видно, що вони мали неправильний погляд і що їм дуже бракувало врівноваженості, любові і милосердя — рис, які вони з часом розвинули. Однак у цих ситуаціях вони виявили свою вірність Богові, а також рішучість і ревність, скерувавши які в правильне русло, згодом стали мужніми, діяльними і вірними свідками. Яків загинув мученицькою смертю — його стратили за наказом Ірода Агріппи I (Дії 12:1, 2), а Іван, залишаючись стовпом християнського збору і «стійко знос[ячи] лихо», пережив усіх інших апостолів (Об 1:9).

Коли Яків та Іван, очевидно через свою матір, попросили Ісуса посадити їх поряд із собою в його Царстві, то виявили честолюбство і цим розгнівали інших апостолів. Але ця ситуація дала Ісусу чудову нагоду пояснити, що великим серед них буде той, хто служитиме іншим. Потім Ісус додав, що навіть він прийшов для того, щоб послужити іншим і віддати своє життя як викуп за багатьох (Мт 20:20—28; Мр 10:35—45). Хоча прохання Івана і Якова було егоїстичним, цей випадок показав, що Царство було для них реальним.

Безсумнівно, якби Іван був таким, яким його описують біблеїсти,— слабким, непрактичним, безініціативним інтровертом, навряд чи йому було б довірено написати таку потужну книгу, як Об’явлення, в якій Ісус неодноразово заохочує християн перемагати світ, говорить, що добра новина буде проповідуватись по всій землі, і проголошує грізні Божі вироки.

Іван дійсно говорить про любов більше, ніж інші письменники Євангелій. Однак це не означає, що він був м’якою і сентиментальною людиною. Навпаки, любов — це ознака сильної особистості. Весь Закон і Пророки базуються на любові (Мт 22:36—40). «Любов ніколи не згасає» (1Кр 13:8). Вона є «досконалими узами єдності» (Кл 3:14). Любов, про яку писав Іван, ґрунтується на принципах. Вона спонукує докоряти, виправляти і повчати, а також виявляти доброту і милосердя.

І в трьох синоптичних Євангеліях, і у своїх листах Іван постає як той, хто виявляє сильну любов до Ісуса Христа і його Батька Єгови та відданість їм. Його відданість і ненависть до зла видно в тому, що він завжди помічав неправильні спонуки і риси, які стояли за вчинками інших. Лише Іван писав, що саме Юда став обурюватися, коли Марія вилила Ісусові на ноги дорогу пахучу олію, і тільки він вказав, що причиною цього було те, що Юда носив скриньку з грішми і був злодієм (Ів 12:4—6). Іван зазначив, що Никодим «прийшов до Ісуса вночі» (Ів 3:2). Він підкреслив серйозний недолік Йосипа з Ариматеї, «який був Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями тримав це в таємниці» (Ів 19:38). Іван не міг змиритися з тим, що хтось вважав себе учнем його Господа, але соромився цього.

На час написання Євангелія і своїх листів Іван виявляв плід духу значно більшою мірою, ніж у молодості, коли почав ходити з Ісусом. Він уже поборов ту рису, яку виявив, коли просив особливе місце в Царстві. У книгах, які він написав, чітко видно його зрілість. Також в них можна знайти добрі поради, які допоможуть наслідувати його відданість і ревність.

4. Іван Марко. Один з Ісусових учнів і письменник Євангелія від Марка. Його також називають євангелістом Марком. Марко — це його друге ім’я. В домі його матері Марії в Єрусалимі збиралися учні Христа (Дії 12:12). Він супроводжував Павла і Варнаву під час першої місіонерської подорожі Павла (Дії 12:25; 13:5), але залишив їх у Пергії, що в Памфілії, і повернувся до Єрусалима (Дії 13:13). Через це Павло не захотів брати Марка в наступну подорож, тож Варнава взяв його з собою і вирушив з ним в іншому напрямку (Дії 15:36—41). Однак пізніше Марко, очевидно, довів, що був надійним і старанним служителем. Це видно з того, що́ Павло написав Тимофієві з Рима, де він був ув’язнений: «Приведи із собою Марка, бо я потребую його допомоги в служінні» (2Тм 4:11; див. МАРКО).

5. Юдейський правитель, можливо, родич старшого священика Анни. Разом з Анною і Кайяфою він наказав, щоб апостолів Петра й Івана взяли під варту і привели до них. Знаючи, що Петро здійснив чудо, зціливши кульгавого чоловіка, вони все одно заборонили Петру та Івану проповідувати і стали погрожувати їм. Але оскільки вони не мали жодної підстави покарати апостолів і боялися народу, то відпустили їх (Дії 3:1—8; 4:5—22).