Подружені віруючі покликані до впокою та спасення
“Не приневолюється брат або сестра у такому; у впокою бо покликав нас Бог.”— 1 Корин. 7:15.
1. Тому що Адамові не було добре бути самому, то що подружжя значило для чоловіка?
ПОДРУЖЖЯ, коли перший раз було уведене чоловікові, мало бути мирне споріднення. Воно мало пренести щастя чоловіку й добро, тому що отцівський Творець першого чоловіка, Адама, бачив, що воно не було добре для чоловіка бути самому.
2. Як подружжя розпочалось успішно для Адама й Еви, й як воно могло продовжатися в мирі й щасті?
2 Все було упорядковано, щоб подружжя було мирним й гармонійним. Чоловік був одружений з жінкою сотвореною у досконалості бути помічницею для чоловіка, як похвала для нього. Вона була найбільше близькою частю з його, вона була дійсна кість з його костей й тіло з його тіла, як це чоловік самий сказав. Дуже важне, що чоловік й його жена були одної релігійної віри; вони обоє були дітьми Бога Єгови, маючи сполуку з ним й почитали його. Вони мали благословення їх небесного Отця, й їм було сказано, що вони мали робити в їх Райськім домі. Їх задача не була в зударі; вони мали однакову ціль до виконання згідно з волею Божою, а це вимагало мирної кооперації. Вони мали спромогу любити одно одного; вони лише природно любили одно другого. Понад усе, вони мусіли любити їх Бога й Отця, хоч вони не могли бачити його. Через любе послушенство до Божої волі, їх подружжя розпочалося так гарно й могло продовжатися мирно й щасливо.— 1 Мойс. 1:26 до 2:25.
3. Заборонення дружитись, показує відступлення від чого, й як справа Христових апостолів показує чи Біблія забороняє христіянам якого-будь стану женитися?
3 Христіянський апостол Павло, авторітет про подружжя для віруючих, писав много важних речей про подружжя. До надзирателів або настоятеля христіянського собору, Павло писав: “Дух же явно говорить, що в останні часи відступлять декотрі від віри, слухаючи духів лестивих і наук бісовських, . . . що боронять женитись.” (1 Тим. 4:1—3) Отже, святі Писання не забороняють дружитися, навіть дванадцяти апостолам. Після довго-нічної молитви до Бога, Ісус вибрав своїх дванадцять апостолів, а між ними він включив Сімона, котрого Ісус назвав Петром або Кифею. В тому часі Петро або Кифа був одружений чоловік, і мав тещу, котру Ісус виздоровив з тілесної слабости. (Луки 6:12—16; Йоана 1:42; Мат. 8:14, 15) В обороні права апостола дружитись з сестрою по вірі, Павло писав: “Хіба ж я не апостол? хіба ж я не вільний? хіба ж я Ісуса Христа, Господа нашого, не бачив? . . . Оце відповідь тим, хто судить мене: Хіба не маємо власти сестру-жінку водити, як інші апостоли, й брати Господні, і Кифа? (1 Корин. 9:1—5) Слово Боже каже, Так.
4. Як Павлові інструкції Тимотею й Титу показують чи так-звані “єпископи” й “диякони” й “священики” можуть по Писанням женитись?
4 Павло писав Титові що ті, котрих Христіянство називає “єпископи” й “диякони” й “священики” можуть дружитися. Наводимо Тита 1:5—7 з Римо Католицької Біблії Дуей: “Щоб . . . настановив по всіх городах священиків, як я тобі повелів. Коли хто непорочен, однієї жінки муж, має вірних дітей, недокорених за розврат, або непокірних. Треба бо єпископу без пороку бути, яко Божому доморядникові.” Також 1 Тимотея 3:2—4, 12 (Дуей) читаємо: “Треба ж єпископу бути непорочним, однієї жінки чоловіком, тверезим, . . . своїм домом щоб добре правив, дітей держав у слухняності з усякою повагою. Диякони, щоб бували однієї жінки чоловіками, дітьми добре правили і своїм домом.”
5. Вираження “чоловік однієї жінки” взяте деякими біблійними перекладачами й коментаторами значить що, отже хто може бути заборонений мати уряд в соборі?
5 Завважте повторення вимог, “чоловіком однієі жінки.” Деякі перекладачі Біблії й коментатори розуміли це як “подружжя тільки раз,” щоб не женились більше як раз, і цим виключили подружжя вдруге розвідків і вдовиць. Але Жидівський перекладач Г.Й. Схонфілд тлумачить 1 Тимотея 3:12: “Нехай адміністратори (диякони) остануться подруженими тільки з одною жінкою, правлючи своїми дітьми й своїм домом добре.” А Арамейський переклад Ґ.М. Ламса тлумачить той самий вірш: “Нехай дияконів призначують з між тих, що не були многоженними.” Римо Католицький монсіньор Р.А. Кокс пояснює це критичне вираження як “вірний одній жінці,” й робить слідуючу замітку про це висказання: “Вірний одній жінці може значити, але не конечно значить, що в дисципліні первої церкви одружений вдруге вдовець був негідний бути єпископом.”
6. Чому ці уздібнення були властиві в часі апостолів?
6 Основно Грецьке вираження про “чоловіка однієї жінки” значить, чоловік однієї живої жінки. За апостолських часів многоженство практикувалось між не-христіянами, а навіть між Євреями або Жидами (з між котрих перші христіянські члени церкви були взяті) тоді було багато случаїв многоженства.
7. Який значний приклад многоженства ми маємо в Ізраїлі й в Африці, але який рівень подружжя є для христіян в новій угоді людей з Богом?
7 Жадний многоженний чоловік не може статись соборовим наглядачем або надзирателем, або служебним такого надзирателя. Жадний многоженний чоловік не може навіть статись христіянином й бути членом посвяченого, охрещеного христіянського собору. Під Мойсейовою угодою яку Бог зробив з Жидами, многоженство було дозволене, але остро зрегулюване у перед-христіянськім народі Ізраїля. Найбільше визначний случай многоженства у всій Ізраїлській історії був той, що цар Соломон з Єрусалиму. Він мав сім сот жінок й три сотні наліжниць, але нарешті він потерпів релігійний упадок за це. (1 Цар. 11:3) Соломонова справа многоженства була перевисшена двома ватажками в Африці в цім минулім століттю. Один із тих двох ватажків в Лоанго, (що тепер є Конґо республика) й ватажок з Мутеса, в Уґанда, мав по 7,000 жінок кожний. (Ню Йорк Таймс Маґазін, з 24 квітня, 1960 року, сторона 114) Однак, через Христову жертвуючу смерть Мойсея угода з Ізраїлем була знесена; й через Ісуса Христа, як Посередника, Бог Єгова установив нову угоду з собором Христових послідовників, многоженства не дозволено в соборі посвячених, охрещених христіян. Райська модель першого чоловіка й його однієї жінки була повернена. В цім, соборові надзирателі мусять бути прикладом.
8. Що многожениий чоловік має робити, щоб бути охрещеним і бути в товаристві Нового Світу?
8 Як може многоженна людина статися посвяченою, охрещеним христіянином й тоді товаришити з товариством Нового Світу свідками Єгови? Через відпущення всіх його подружених жінок окрім однієї. Проте, він може бути обовязаний робити провізію опісля для своїх відпущених жен й його дітей від них; але він не може мати вже полових зносин з тими жінками або наліжницями. Він мусить признати тільки одну жінку як свою правдиву жінку й дати їй виключну супружу приналежність.
9. Щоб пережити Армагедон в Божий новий світ, то що мусять многоженці робити, й де є много віруючих, що зустрічають цю спробу?
9 Це ставить в досить трудну спробу многоженника, що радіє вісткою Біблії про новий світ праведності у котрому Боже царство буде дозволяти тільки одну жінку в Райській землі. Але многоженний мусить зустрінути цю спробу, якщо він бажає пережити Божу надходячу битву Армагедон й ввійти живим в “нову землю” під “новими небесами,” у Боже царство під Христом. Ця спроба пояснює чому Магометанізм робить більше розширення в Африці ніж Христіянська релігія. Магометанізм дозволяє на многоженство до певної міри; й тому один із Христіянства євангелист нещодавно повернув із місійної подорожі в Африці і сказав: “На кожних три навернених до христіянства, то сім пристають до Ізламу.” (Ню Йорк Таймс, 30 березня, 1960 року) Та хоч це значить покинути многоженство в числених случаях, многі тисячі з туземців Африканців стаються посвяченими, охрещеними свідками Єгови кожного року.
10. Яке висказане бажання й інструкція Павла доказує, що одруження вдруге не було заборонене повдовілим христіянам?
10 Тепер щодо одної живої подруги, то це ясним, що Христос й його апостоли не забороняли дружитись вдруге повдовілим христіянам. Відносно молодих вдовиць, котрих полові імпульси були настирливі, Павло казав до надзирателя Тимотея: “Тим хочу, щоб молоді вдовиці йшли заміж, дітей роджали.” (1 Тим. 5:14) Краще женитись вдруге аніж чужоложити в часі захоплення пристрасті. Згідно із цим, Павло дальше каже: “Кажу ж нежонатим та вдовицям: Добре їм, коли зістануться, як і я. Коли ж не вдержаться, нехай женяться; лучше бо женитись, ніж розпалюватись.”— 1 Корин. 7:8, 9.
11. Чому віддатись вдруге є властиве для молодих вдовиць, й чому одружений вдруге вдовець є відповідний бути надзирателем?
11 Отже, подружжя перешкодить їм бути відверненими від служення Богу правильно; це схоронить їх від мильного поведення, яке постачає “спонукання противникові до ганьби”, христіянському соборові, до котрого розпалені вдовиці належать. Те що дозволяється вдовицям буде по справедливості дозволено й вдівцям. Тут нема неморальності в цім; бо Павло пояснює: “Тим же оце, як жив муж, перелюбницею звати меться, коли буде (жінкою) іншому чоловікові; коли умре муж її, вільна вона від закону, щоб не бути їй перелюбницею, хоч би була (жінкою) іншому чоловікові.” (Рим. 7:3) Отже, чому подружений вдовець мав би бути невідповідним бути надзирателем?
ПОВАЖНІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТИ
12. Коли Павло казав остатись в певнім стані у котрім людина була покликана, чи він розумів щоб бути самітним, або до чого він відносився в загалі, й чому?
12 Повищі слова муситься взяти під розвагу, коли ми читаємо Павлову пораду: “У чому кожен покликаний, брати, в тому нехай і пробуває перед Богом.” (1 Корин. 7:24) Павло не розумів, що людина, котра є покликана коли ще самітна або повдовіла, мусить остатись нежонатою. Павло каже, що було б краще для них, як христіян, остатись нежонатими; але певні обставини або події можуть зробити подружжя доцільним для них, ради моральної причини. Отже Павло дійсно відносився до певних незмінних обставинів, станцій або покликань у котрих віруючі були, коли Бог покликав їх бути Христа послідовниками. Якщо Бог самий ігнорує такі незмінні події про віруючих, тоді віруючий не потребує журитися про перебування в таких обставинах. Якщо, через Божий вибір, він почав бути христіянином в таких обставинах, професії, або покликанню, тоді христіянин може остатись бути таким.
13. Який виразний стан, обставини або поклик, Павло згадує в 1 Коринтян 7:17—23?
13 Щоб зробити це ясним, Павло каже: “Тільки, як кожному уділив Бог, і як кожного покликав Господь, так нехай й ходить. І це всім церквам наказую. Чи хто в обрізанню покликаний (бувши Жидовином, самарянином, наверненим або египтянином), нехай не притворюєть ся. Чи хто в необрізанню покликаний, нехай не обрізуєть ся. Обрізанню ніщо, і неорбізанню ніщо, а хоронення заповідей Божих. Кожний, у якому покликанню покликаний, у тому нехай і стається. Невільник ти покликаний? не журись; а коли можна й вільним статися, радніще (тим) користуйся. Покликаний бо у Господі невільник, той визволений у Господа. Так само й хто вільний покликаний, той невільник Христів. Ціною ви куплені: не робіться невільниками людськими.”— 1 Корин. 7:17—23; побічна заввага.
14. В 1 Коринтян 7:25—28, що Павло каже до одружених й до тих, що ще не одружені?
14 Але, Павле, що про людей коли вони подружені або не подружені? “Про вдів же наказу Господнього не маю, а даю раду, яко помилуваний від Господа, щоб вірним бути (і котрий бажав бути милосердним і також вірним подаючи опінію). Думаю, що це добре задля теперішньої нужди, оженився, (ще) не згрішив єси; як і віддасться діва, не згрішила; та горе по тілу мати муть такі; я ж вас щаджу.”— 1 Корин. 7:25—28.
15. До якої міри подружжя вирішує людини проблєми?
15 Гріха нема в чеснім подружжю і цим можна уникнути перелюбство. Та це принесе “горе по тілу” у звязку з вимогами поза Райським Еденом. Подружжя не розвязує всіх людських проблем. Хоч воно розвязує одну, проте творить більше в сучасності.
16. Щодо вираження “у яких обставинах кожний один був покликаний,” чому це не відноситься до тих неодружених, що живуть неморально або неправим життям?
16 Чоловік може змінити свій непорочний або нежонатий стан без змінення своїх обставин, становища або покликання, як от людина обрізана або необрізана, як раб або вільний. Покликання Богом от що вирішує, чи людина може остатись в стані або покликанню у котрім вона є в тому часі. Завважте, що Павло каже: “У чому кожен покликаний, брати, в тому нехай і пробуває перед Богом.” (1 Корин. 7:24) Він не каже, В яких обставинах кожний один був, коли правда або Новина Царства знайшла його, нехай він пробуває в цьому. Інакше сказати, якщо правда була перше представлена комусь, що був перелюбником або гноблючим митарем (побірником) або жив “на віру” з жінкою, тоді така людина не буде уповажнена остатись в такому стані й в той самий час визнавати правдиве христіянство.
17. Як Павло пояснює Ісусові слова, що митники й блудниці попередять в царство Боже релігійних священиків й старших?
17 Це правда, що Ісус казав перво-священикам й релігійним старшим в Єрусалимі: “Митники й блудниці попередять вас у царство Боже.” Але ж вони не увійдуть у Царство як зажерливі митники або як блудники, бо Павло каже: “Ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні мужоложники, ні злодії, ні зажерливі, ні пяниці, ні злоріки, ні хижаки, царства Божого не наслідять. А такими деякі з вас були, та освятились, та оправдались імям Господа Ісуса і духом Бога нашого.“ (1 Корин. 6:9—11) Ні, ті блудники й митники мусять очиститись перше й посвятитися Богу через Христа й тоді охреститися, заки Бог покличе їх.
18. Як це Ісус указав словами відносно Йоана Хрестителя, то чи Бог покликав блудниці й митники, й на яких основинах сьогодні неморальні можуть бути покликані?
18 Тому то Ісус додав: “Прийшов бо Йоан до вас дорогою правди, й не вірували йому; митники ж та блудниці вірували йому; ви ж, бачивши, не одумались навпослі, щоб вірувати йому.” (Мат. 21:31, 32) Бог не кличе розпустниць й митників, й тим подібних; але він покликав тих, котрі попередньо були такими, але не осталися такими. Тому ті сьогодні, що живуть у чужоложстві, й перелюбі, або в зарученім стані або “на віру”, мусять перше це робити й мусять дістати лєґальне подружжя. Тоді вони можуть зробити прийнятне посвячення Богу, бути охрещеними й покликаними до благовіствування.
19. Що до незалежності й головування, в який стан жінка віддається?
19 При шлюбі чоловік приймає серйозні ограничення й відвічальності. Ці відвічальності муситься трактувати з повагою. Коли жінка віддається, вона одружується в стан незалежности від її батьків, але також одружується в стан підкоренняся: то є її мужеві. Вона приходить під головування її мужа.
20. Бути христіянською жінкою, то що ця жінка мусить признати, як підкреслено Павлом в 1 Коринтян 11:3, 7—12?
20 Це щось, про що вона повинна подумати перед подружжям, радше ніж бунтуватись після одруження. Вона не повинна пробувати ігнорувати або бути байдужною до голови. “Хочу ж, щоб ви знали,” каже апостол Павло, “що всякому чоловікові голова Христос, голова жінці чоловік, голова ж Христу — Бог.” А Бог не має голови над собою. Тим то в деяких случаях, під певними обставинами, й коли виконується певні функції, жінка повинна мати на її голові якесь накривало як знак, що вона є під властю чоловіка. “Чоловік бо не має покривати голови, образом і славою Божою бувши, жінка ж славою чоловічою. Бо не чоловік од жінки, (чоловік був сотворений перше), а жінка від чоловіка. І не сотворено чоловіка ради жінки, а жінку ради чоловіка. Тим і мусить жінка знак власті мати на голові ради ангелів. . . . Бо жінка від чоловіка.” (1 Корин. 11:3, 7—12) Отже, якщо дівчина не бажає іншої голови опріч її батька, то вона не повинна віддаватись. Щоб бути христіянською жінкою, то вона мусить признати чоловіче головування.
21. Чому Єврейські Писання відносяться до жінки, як “беулаг” й до чоловіка, як “баал”?
21 Згідно з Біблією, то жінка є власністю її мужа, а особливо в случаю, де посага є заплачена за неї. Ось тому подружена жінка в Писаннях названа “беулаг,” це слово дійсно значить “залежна” як жінка. Мужеська форма цього слова є “баал” що навіть й в новочасній Єврейській мові це слово значить “муж”. Титул дійсно значить “власник, пан, лорд.”
22. Які Писання случаї говорять про чоловіка як власника а жінка як власність?
22 Ось в 5 Мойсея 22:22 говориться про “жінку залежну (беулаг) до власника (баал).” В Приповісті 30:23 говориться про “жінку коли її береться в посілість як жену.” В 2 Мойсея 21:3 говориться про “власника (баал) жінки.” До старинного народу Ізраїля, Єгова сказав: “Я самий стався мужем-власником (баал) вашим, народе.” (Ерем. 3:14 НС) До цієї символічної “жінки,” матери обіцяного Месії-Насіння, Єгова каже: “А звати муть тебе Ласкавість моя на ній, а країну твою — замужня(Беулаг); Єгова бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться. Як той молодик бере (баал) дівчину за жену, так сини твої (баал) одружаться з тобою.” (Іса. 62:4, 5) Задля цієї причини Бооз, Давидів пра-прадід, сказав перед свідками у Вефлеємі: “Руту . . . купую собі за жінку.”— Рут 4:10 НС; гляди також 2 Мойсея 20:17.
23. Під який новий закон жінка, що віддається стає, як це показує Павло?
23 Жінка, що віддається, приходить під новий закон. Під який закон, або чий закон? Апостолська відповідь є оця: “Бо мужня жена з живим мужем звязана законом; як же умре муж її, тоді вона відзволена від мужа . . . . коли ж умре муж її, вільна вона від закону.” (Рим. 7:2, 3) В гармонії з цим розпорядком той самий апостолський авторітет приказує: “Корись одно одному в страху Христа. Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, тим що чоловік голова жінки, як і Христос голова церкви, і Він спаситель тіла. А як церква кориться Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому . . . а жінка нехай шанує свого чоловіка.”— Ефес. 5:21—24, 33.
24. Чому це правило жіночого підданства мужеві стосується помимо їх женського чи мужеського полу в справі єдності в Христі?
24 Жінки повинні робити це в страсі до Христа. Те Теократичне правило стосується до цієї чудової правди: “Скільки бо вас у Христа хрестились, у Христа одяглися. Нема Жидовина, ні Грека; нема невільника, ні вільного; нема мужеського полу, ні женського; усі бо ви одно, в Христі Ісусі. Коли ж Христові, то ви насіння Авраамове, і по обітованню наслідники.” (Галат 3:26—29) Вони всі однакові відносно вироблення нової персональності: “І одягніться у нового, що обновлятись в розумі по образу Того, хто сотворив його, де нема ні Грека, ні Жидовина, обрізання й необрізання, ні чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос.” Тому що це не касує споріднення у подружжі й властивого справлення жінки до чоловіка, Павло пізніще додає: “Жінки, коріться своїм чоловікам, яко ж подобає в Господі.”— Кол. 3:10, 11, 18.
ВЛАСТИВЕ ВЖИВАННЯ ГОЛОВУВАННЯ
25. Зогляду на чоловіка головування й закон, як христіянка жінка забезпечує себе духовно, й чому так?
25 Якщо посвячена, христіянська жінка є мудра й теократична, й стосується до апостолських інструкцій, щоб одружитись “тільки в Господі,” тоді вона забезпечує свої духовні інтереси. Вона робить це легшим для себе, як жінки, тому що вона віддається за чоловіка в “єдності з Господом,” з чоловіком, котрий є під наказом затримати його чоловічу власть і бути головою і вживати закон згідно з христіянською “новою персональністю.” Він власть над нею, але, як христіянин, він не буде надуживати цієї власти, бо вона також належить до Христа, що купив її ціною свойого досконалого людського життя. Задля цього вона є співнаслідницею з її мужем в обітниці про вічне життя в Божому новому світі. Через те її муж поповнив би велике зло, коли б перешкоджав їй осягнути те дорогоцінне насліддя, через зруйнування її будучого життя.
26. Петро каже, щоб віддати почесть жінкам як якого роду посудам, й тому яке відношення христіянин чоловік дає жінці?
26 Каже жонатий аспостол Петро (Кифа) до христіянських чоловіків відносно їх жінок: “Чоловіки також, домуйте з ними по розумі, яко більше слабосильній посудині жіночій, віддаючи честь, яко і спильні наслідники благодати життя, щоб не зупинялись молитви ваші. Наконець же, будьте усі одної думки, милосердуючі, братолюбні, сердечні, привітливі.” (1 Пет. 3:7, 8) Якщо чоловік шанує свою жінку, як слабшу посудину, він буде справлятись з нею уважно й ніжно, щоб вона була далі придатною для нього. Він не буде розбивати її на куски і нищити її цінну поміч. Він буде пробувати схоронити життя, не її сучасне в цім світі, але більше важне — її наслідство життя в будучому новому світі праведності. Він буде молитись з нею й за неї.
27. Будучи головою, як христіянський чоловік справляється з жінкою, оскільки він є на “Боже подобіє й славу”, а вона є “славою чоловіка”?
27 Христіянин чоловік буде тримати свою жену одної думки з собою в біблійнім знанню й вирозумінню й в практичній мудрості. Він покаже їй своє спів-чуття. Хоч він є головою дому, він не станеться свавільним, але буде триматись “покірним в умі.” Як чоловік не мусить накривати свою голову тому що “він є Боже подобіє й слава,” він буде уважний, щоб головувати, як Бог це робить, у спосіб й на подобіє Боже, отже на славу Божу, відносно його жени. Як “жінка є славою чоловіка,” отже чоловік не буде принижати її до неславного стану, де вона не буде заслугою або славою для нього, не відображаючи, яким гарним він є і благородним мужем для неї в дома й в соборі. Якщо він є соборовим надзирателем або служебним слугою, він буде особливше бажати, щоб вона була духовною “славою” у відображенні його.
28, 29. (а) Дотично його жени, як христіянин старається бути славою тому, хто є його духовна Голова? (б) В Ефесян 5:25—33, як Павло напоминає віруючих трактувати жінок в спосіб помічний до спасення?
28 “Голова кожному чоловікові — Христос,” й чоловік боїться, щоб він не “осоромив того, хто є його головою.” (1 Корин. 11:3, 4) Отже він буде намагатися бути славою тому, котрий є його духовною Головою. Як муж, він може робити це своїм трактуванням своєї жени, особливше його посвячену, охрещену жінку, в такий самий спосіб як Ісус Христос трактує собор, як свою заручену невісту. Апостол Павло вживає це порівнання, щоб порушити віруючого чоловіка відноситися до своєї жінки у спосіб який помагає спасенню, кажучи:
29 “Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив церкву, і себе видав за неї, щоб освятити її, очистивши купеллю води у слові, щоб поставити її перед собою славною церквою, що не має скази або пороку або чого такого, а щоб була свята і непорочна. Також мусять чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла; хто бо любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто бо ще ніколи тіла свого не зненавидів, а годує і гріє його, яко ж і Господь церкву; тим що ми члени тіла Його, від тіла його і від костей його. ’Того-то покине чоловік батька свого й матір, і пригорнеться до жінки своєї, і будуть у двох одно тіло.’ Тайна це велика, я ж кажу до Христа і до церкви. Тим то ви по одному кожен свою жінку так нехай любить, як і себе, а жінка нехай боїться свого чоловіка.”— Ефес. 5:25—33.
НЕСУЧИ НЕРІВНЕ ЯРМО
30. Як чоловік й жінка повинні віддати супружу належитість, й що Павло по дозволу каже до одружених віруючих відносно цього?
30 Де чоловік вірно й лояльно любить свою жінку в христіянський спосіб, а його жена, знову, показує глибоку пошану до її мужа, то це видає мир, гармонію й щастя в домі. В поважний, чесний, здоровий спосіб вони будуть в любові видавати одно одному супружню належитість, будучи як одно тіло. “Нехай чоловік оддає жінці, яку треба, любов; так само й жінка чоловікові. Жінка над своїм тілом не має власти, а чоловік; так же само й чоловік над своїм тілом не має власти, а жінка. Не вхиляйтесь одно від одного хіба що по згоді на (якийсь) час, щоб пробували в пості та молитві, та й знов докупи сходьтесь, щоб Сатана не спокутував вас невдержанням вашим. Це ж кажу по дозволу, а не по наказу.” (1 Корин. 7:3—6) Павло каже це робити за згодою через чужоложство, що опанувало в тім поганськім світі.
31. Замість розлучення, то що одружений христіянин старається робити, але протягом розлуки за згодою, то як кожний повинен поводити своїм життям?
31 Посвячена, охрещена одружена пара серйозно старається триматись разом, одним серцем, однією думкою й однією постановою. “Жонатим же завітую” продовжає Павло, “не я, а Господь: Жінка нехай не розлучується з чоловіком. Коли ж і розлучиться, то нехай буде без чоловіка, або нехай з чоловіком помириться; та й чоловік щоб з жинкою не розлучався.” Розлучена жінка, хоч вона мешкає окреме, мусить памятати цей божественний закон: “Жінка звязана законом, доки жив чоловік її; як же умре чоловік її, вільна вона йти, за кого схоче, тільки в Господі.” (1 Корин. 7:10, 11, 39) Звязана її чоловіком законом, вона не буде чутись вільною поступати з противним полом як неодружена жінка може або робить, і цим загрожує її моральній чистоті. Якщо її кращий розсудок переможе, вона буде шукати причини й способу зробити мир з її живучим чоловіком й пійти назад до нього. Вона буде уважною, щоб не поводитись в розпусний або неморальний спосіб протягом її розлучення від нього так, щоб він був сповнений огидою й неохотою, жадати мати її назад, без основи для докорення її, або бути підозрілим про неї. Таке саме стосується до мужа, котрий полишив свою жену без лєґального розводу.
32. Про які вищі речі повинна христіянська пара памятати, отже від якого напряму вони повинні стримуватись?
32 Відносно цього, обидвоє розлучені повинні памятати, що вони представляють щось вище, більше й більше важне, як їх подружену єдність. А цим є христіянський собор з котрим вони товаришать й у котрім вони обовязані бути активними благовістниками Слова Божого. Отже вони повинні уникати зі страхом від всякого напряму який би постачав основи для брудної зневаги й дорікання бути закидом проти Божої почесної організації.
33, 34. (а) Де пара є нерівно звязана релігійно, чи віруючий повинен лишити невіруючого? (б) Що мусить невіруючий памятати про вплив його прийняття правди й посвяченняся?
33 Та як би не було, то що сказати про пару в невірному ярмі релігійно, де одно є посвячене, охрещене, віруюче, й висвящений проповідник Бога Єгови, а друге є невіруюче до товариства Нового Світу свідків Єгови, будучи атеїстом або отримує якесь інше релігійне визнання? Такі релігійні нерівності звичайно можна сподіватись, що вони витворюють розбіжність.
34 В побиваннюся про мир, чи віруючий мусить полишити невіруючого? Не конечно. Віруючий автоматично не є вільний полишити невіруючого. Ми мусимо мати на думці, що коли хтось прийме правду й стається віруючим через посвячення себе Богу й прийме хрещення, то це не звільняє або ламить звязь попереднього подружжя. Людина повіривши й прийнявши правду Царства може спричинити розділення в домі, як це Ісус Христос предсказав в Маттея 10:34—36. Але це не значить розбиття подружжя. Ісус не є шкідником подружжя. Мудрий й оптимістичний спосіб справлятись з нерівним ярмом є визначений для віруючого Павлом:
35. Який мудрий й оптимістичний спосіб Павло визначив для справленняся з невірним ярмом?
35 “Іншим (подруженим людям) я кажу, не Господь: Коли котрий брат має жінку, що не вірує, а любо їй жити з ним, нехай не відпускає її. І котра жінка має чоловіка, що не вірує, а йому любо жити з нею, нехай не відпускає його. Освячується бо чоловік невіруючий в жінці, і освячується жінка невіруюча в чоловікові; а то діти були б нечисті; тепер же святі. Коли ж невіруючий розлучиться, нехай розлучається; не неприневолюється бо брат або сестра у такому; у впокою ж бо покликав нас Бог. Як бо ти знаєш, жінко, що може спасеш чоловіка? Або як ти знаєш, чоловіче, що може жінку спасеш?”— 1 Корин. 7:12—16.
36. Задля впливу правди на подружену, що волів невіруючий радше робити?
36 Окрім його релігії або віри, посвячений, охрещений поклонник Божий не повинен дати своїй невіруючій жінці причини для бажання відлучитись від нього. Задля кращого впливу віри її чоловіка на нього, вони повинні бачити всяку причину бути взгоді мешкати з ним, як й вперед, заки він стався висвяченим проповідником Божим. Цей паралель (рівнобіжність) повинен бути правдою в случаю віруючої жінки з її невіруючим чоловіком.
37. Як Тимотейова мати Євникія показала повагу до її поганина чоловіка, а однак, як вона повела свої релігійні відповідальности до її сина?
37 Возьмім за приклад Жидівську жінку Євникію й її Грека поганина чоловіка. Вони мали сина на імя Тимотей. З бігом часу, десь в 44 році по Хр., апостол Павло й Варнава проповідували в їх місті, і Євникія й її мати Лоїда повірили й сталися христіянами. Чи Євникія тепер полишила її грецького чоловіка тому що він остався поганином? Ні; бо він ще бажав жити з нею. Євникія була підкорена йому; і тепер, що він противився, вона навіть не обрізувала їх сина Тимотея. Чи його батько брав Тимотея до поганського храму почитання, цього нема записано. Але Тимотейова мати Євникія й його бабуня Лоїда постаралися, щоб він отримав біблійне релігійне навчання, бо вони навчали його самі вдома. Отже від дитинства Тимотей, пів-Жидовин, знав святі писання, які змогли вмудрити його для спасення через віру в Месію. (2 Тим. 3:14, 15; 1:5; Діян. 14:4—18) Це домашне релігійне вивчання Тимотея перевисшило всякий поганський вплив його Грека батька. Отже, коли Павло прийшов до міста перший раз, Тимотей прилучивсь з його Жидівкою матерю і бабунею і стався христіянином. Отже Павло міг говорити про Тимотея, як про “дійсну віру, олюблену дитину.”— 1 Тим. 1:1, 2; 2 Тим. 1:1, 2.
38. Який був нахил Євникії відносно зайняття Тимотея, як проповідника, й чому Тимотей був вперше обрізаний?
38 Коли Павло відвідував вдруге місто, він знайшов Тимотея, що він був “учеником . . . що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.” Мати Тимотея Євника, годилась й його поганин батько не стояв в дорозі місійної служби для їх сина; й тому Павло розпорядив взяти Тимотея з собою і Сілу. Щоб усунути спотикаючий камінь з перед Жидів в тій області, де вони могли проповідувати, Павло обрізав Тимотея, котрий тепер був молодий чоловік; “бо всі знали, що його батько був Грек.” (Діян. 16:1—3) Чи Євникія, його мати, коли здобула свойого мужа поганина Грека до христіянства через дальше перебування з ним так довго як була згода з ним, цього ми не знаємо. Отже, вкоротці перед його мученичою смертю Павло написав Тимотею останний лист й говорив про віру, яка пробувала в його матері Євникії.— 2 Тим. 1:5.
39. Для якої особлившої христіянської жінки Євникія є прикладом, й як віруючий трактує невіруючу супругу в порівнанню до дітей, як святих?
39 Тому Євникія є прикладом тим посвяченим христіянам віруючим, котрі є одружені з поганами або людьми відмінної релігійної системи. Вибір невіруючої дружини, щоб дальше жити з посвяченим христіянином свідком Єгови дає нагоду віруючому, іменно, пробувати в найближчій ближності, щоб “спасти” подругу. Отже віруючий мусить взяти виразний крок, іменно, трактувати невіруючого подруга як “освяченого” відносно віруючого. Це значить, що віруючий має робити все невіруючому подругові, як би самому Господеві. Господь Бог є освячена Особа. (Ефес. 6:7; Колос. 3:22—24) Також, всяка дитина, залежна від подружених тепер вважається як “свята”, отже має бути трактуваною як чиста. Віруючий буде наслідувати приклад Євникії й намагатись дати такій “святій“ дитині біблійні інструкції, щоб вона могла дальше бути святою й нарешті зробити особисте посвячення себе Богу через Христа. Не тільки їх спасення, але також і невіруючого подруга є в небезпеці. Тому це властиво домувати з ним.
40, 41. (а) В случаю коли невіруючому подругу є тяжко угодити, то який повинен бути віруючого крок? (б) Як Петро радить в нерівному ярмі христіянським жінкам в гармонії з тим принципом?
40 Та хоч подруг противився й тяжко вгодити йому, віруючий не повинен чутись зобовязаний відлучитись. Віруючий повинен зносити переслідування й опозицію, так як він витримує переслідування й опозицію в території, в котрій він проповідує від дому до дому. Цим чином спасення невіруючої дружини є можливе. Це є аргумент апостола Петра, що писав до переслідуваних христіян. Петро каже:
41 “Слуги, з усяким страхом коріться панам, не тільки добрим і лагідним, а також лукавим. . . . Це бо угодно перед Богом, коли хто ради совісти Божої переносить смуток, страждаючи не по правді. На це бо ви покликані, (терпіти непоправді) бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слідом за Його стопами. . . . Також, ви жінки, будьте підкорені вашим чоловікам (баалс, Єврейська Біблія), щоб хто не є послушний слову, могли осягнути без слова через поведження їх жінок, тому що були наочними свідками вашого невинного поведження разом з глибокою повагою (до ваших мужів). І нехай ваша окраса буде не зовнішня заплітання волосся й положення золотої оздоби або убрання зовнішної одежі (котрою то зовнішнє прибрання не здобуде чоловіків, котрі не коряться Божому Слові), але нехай ваша окраса буде тайна особа в непорочнім появленні тихого й смирного духа, що перед Богом многоцінне, Так бо колись святі жінки, що вповали на Бога, украшали себе корячись своїм чоловікам, як Сарра слухала Авраама, паном його звучи. Котрої ви стались дітьми, що й ви робите добро не боїтесь жадного страху “до ваших чоловіків.”— 1 Петр. 2:18 до 3:6.