Як все Писання Богом натхненне є корисне
1. Який є дійсний намір Біблії, й чи є яка інша книга, щоб рівнялася з нею?
БІЛЬШІСТЬ із сьогоднішніх книжок є написані на продаж, щоб приносити фінансовий дохід авторам й друкарям. Біблія не була написана лише щоб статися “ходовим товаром” (найкращою книгою). Дійсно сьогодні вона сталася ходовим товаром, тому що вона є переложена в 1,202 мов і мільйони копій продаються кожного року, так що вона має неперевершений обіг. Це так тільки як повинно бути. Але правдива ціль Біблії не є робити матеріальний прихід, але користати духово, наслідок якого є вічне життя під Божим чудовим новим порядком. Отже ніяка інша книга не може рівнятися з Біблією щодо користей, які вона дає іншим, що читають її й дотримують її вимоги. Вона є найбільше корисна книга в світі. Отже ми повинні читати її.
2. (а) Наведіть всі користі Біблії, як про них згадується в 2 Тимотея 3:16, 17. (б) До скільки з “святого письма” Павло відносився коли він сказав “все Писання” й як він показує це?
2 Зауважте, які корисні “святі писання” є для читачів, які хочуть бути людьми Божими, людьми, що належать до Бога, цілковито посвячуючи себе й служачи Йому так, як люди Божі повинні робити й служити. Ось, що апостол Павло писав християнському надзирателеві Тимотейові про користь Святого Писання: “Все Писання є Богом натхненне й корисне до науки, до докору, до направи, до наказу по правді, щоб звершений був Божий чоловік, до всякого доброго діла готовий”. (2 Тим. 3:16, 17) Коли Павло казав “все Писання” він мав на думці цілу Біблію, а не лише так званий Новий Завіт, який декотрі релігійні особи в так званому Християнстві кажуть то все, що потрібно для християнів, і не лише натхненні Єврейські Писання, які Євреї кажуть то все, що потрібно, щоб набути благословенне життя в будучім світі. Нам треба цілої Біблії, перед-християнської частини й християнської частини, бо обидві є “натхненні Богом” й ми не сміємо відкидати нічого, що Бог натхнув. Все натхненне є корисне для шукачів вічного життя в щастю. Це так як Павло писав, після свого цитату з перед-християнського Єврейського Писання, якого він пристосував до Ісуса Христа, кажучи: “Бо й Христос не собі годив, а яко ж писано [Псалма 69:9]: ‘Зневага зневажаючих Тебе упала на мене’. Скільки бо перше написано [перед Христом] нам на науку написано, щоб через терпіння та утішення з Писання [написані перед Христом] мали надію”. (Рим. 15:3, 4) Отже щоб кожний “чоловік Божий” був “до всякого доброго діла готовий”, він мусить мати й вживати цілу Біблію.
“ДЛЯ НАУКИ”
3. Які кваліфікації як учитель Павло посідав, й хто є наш найбільший Учитель?
3 Зауважте, що апостол Павло каже, що все писання, яке Бог натхнув є корисне для науки, а це значить, що його можна вживати навчати інших, щоб і вони набули нагороду вічного життя. Сам Павло був гарним прикладом цього факту й писав Тимотейові: “На це ж поставлено мене проповідником і апостолом — говорю правду в Христі, а не неправду — учителем поган у вірі й правді”. (1 Тим. 2:7) Павло був найбільший з натхненних писателів Біблії. Він і сім інших учеників Христа написали Християнські Грецькі Писання й вони були послідовниками найбільшого учителя, який коли був на землі в формі чоловіка, Ісуса Христа. Крім того, небесний Натхненник цілої Біблії є найбільшим Учителем за всіх і відносно Нього слідуючі слова є сказані до Божої організації: “Діти твої навчатиме сам Єгова”.— Іса. 54:13; Йоан 6:45.
4. Як Єгова стається нашим Учителем?
4 Чи це не повинно тішити нас знаючи, що ми є навчені самим Богом Єговою? Він стається нашим Учителем, коли ми приймаємо Його натхненну Книгу, читаємо, студіюємо й застосовуємо її пораду до нашого життя як Його студенти. Отже Його Свята Книга повинна мати наукові риси багато вищої якості від тих, що знаходяться в найновіших людських книгах, певно що це не відноситься до науки світових шкільних тем, але до науки, яка поможе нам мати добрий успіх в життю, жити в гармонії з відкритими намірами Давача вічного життя Бога Єгови.
5. Які факти показують, що то не лише одинадцять вірних апостолів мали бути учителями Слова Божого?
5 Не лише вірним одинадцятьом апостолам, але всім ученикам, що були зібрані на одній оказії в Галилеї, воскресший Ісус Христос дав цей приказ: “Ідіть же, навчайте всі народи, хрестячи їх у ім’я Отця, і Сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів був. І ото з вами я повсякденно аж до кінця системи речей”. (Матт. 28:19, 20) Ті одинадцять вірні апостоли всі померли перед закінченням першого століття, отже той наказ робити учеників, хрестячи й навчаючи їх аж до кінця системи речей не міг відноситися лише до апостолів, але до всіх учеників його. Ми, а не ті одинадцять вірних апостолів, сьогодні живемо на землі протягом “кінця системи речей” й ми надіємося, що воскресший Ісус Христос буде з нами по всі дні аж до кінця цієї “системи речей”. Отже цей наказ робити учеників, хрестячи й навчаючи їх також відноситься до нас. Щоб доказати, що ми є його вірні послідовники, то ми мусимо робити ці речі.
6. Чому нам треба акуратно-записаної історії, щоб навчати правду, і чи ця потреба змінилася після смерти й воскресіння Ісуса?
6 Щоб виконувати ці приказані обов’язки, нам треба книги, чогось написаного або надрукованого, а не лише переказів, не якоїсь незаписаної традиції, яка покладається на свою точність на честь або досконалу пам’ять людей, які усно переказували її. Навіть Ісус Христос, який був найбільшим Учителем на землі, не говорив лише те, що приходило йому на думку. Він уживав книгу інструкцій, а та книга була Свята Біблія, яка за його часу складалася з натхненного “святого писання” в єврейській й арамійській мовах, в яких він міг читати й студіювати. Тому то він все казав, “є написано”, і цитував з натхненних Єврейських Писань. (Матт. 4:4—10; Луки 24:27, 32, 44—47) Після його воскресіння й вознесіння на небо, цей підручник інструкцій не змінився і нічого не зайняло його місце; його затримали, але до нього додали двадцять сім книг написані під божественним натхненням, щоб доповнити його. В своїй суцільності ця книга тепер є вже майже дев’ятнадцять століть, але вона не сталася старомодною й її не треба замінювати чимось більше сучасним.
7. Чому Біблія далі є “добра” книга для науки в нашому часі?
7 Своїми пророцтвами Біблія є навіть більше прогресивна ніж наш час. Ціла книга є “натхненна Богом”, й тому завжди є правильна й акуратна, навіть у цій атомній й просторній добі, добі Розумности, де людина в деякий спосіб вживає свій розум, який Бог Біблії дав їй. Ні, нам не треба змінювати нашої Книги інструкцій. Нам лише треба коритися наказові навчати її, бо вона є “Словом Божим”. В цей спосіб ми можемо наслідувати нашого Учителя, Ісуса Христа й його дванадцятьох апостолів. Відносно апостола Павла, коли він відвідував Коринт, Лука, його місіонерський супутник, каже: “І пробував там рік і шість місяців навчаючи між ними слово Боже”.— Діян. 18:1—11.
8, 9. Коли ми навчаємо правду сьогодні, то які проблеми зустрічають нас?
8 Сьогодні ми маємо навчати бувши обкружені релігійними священиками, які лоскотять (потішають) вуха своїх церковних стад речами, які люди хочуть чути, лише щоб задовольнити їх і дістати платню від них. Павло писав Тимотейові, що так станеться, кажучи:
9 “Буде бо час, що здорової науки не послухають, а по своїх похотях виберуть собі учителів, ласкані (од них) слухом, і від правди слух одвернуть, а до байок прихиляться”. (2 Тим. 4:3, 4) “Дух же явно каже, що в останні часи відступлять декотрі від віри, слухаючи духів лестивих і наук бісових, у лицемірстві брехливих, запеклих у совісті своїй, що боронять женитися (і велять здержуватися) від їжі, що Бог створив на їду з подякою вірним і познавшим правду. Це все нагадуючи браттям, будеш добрий служитель Ісуса Христа, годований словами віри й доброю наукою, котрий послідував єси. Скверних же і бабських байок цурайся, а привчай себе до благочестя”.— 1 Тим. 4:1—3, 6, 7.
10, 11. (а) З огляду теперішніх обставин, про що ми повинні бути особливо переконані відносно нашої науки? (б) Яку поміч ми маємо?
10 Зустрічаючи таку ситуацію, ми не лише мусимо переглядати те, що священики так званого Християнства навчають, порівнюючи їх науку з нашими власними Святими Бібліями, але також переглядати нашу власну науку, щоб вона завжди була біблійна. Ми щиро не маємо ніякого бажання ставатися неправдивими, розумово хворі, духово хворі й навіть антихристами. Отже ми мусимо себе та інших навчати з Божого натхненного Слова, самі дотримуючи того чого навчаємо інших. Як ми студіюємо Біблію будучи студентами або учениками Бога Єгови, нам треба освітлюючої сили. Яка це сила? Ця сила є Божий Святий дух. Біблія була написана під натхненням Божого духа й, щоб зрозуміти її, нам треба помочі від того самого духа. Показуючи цю потребу, Павло писав відносно того, що Бог приготовив для тих, котрі будуть любити Його:
11 “Нам же Бог відкрив Духом своїм, бо дух усього досліджує, навіть і глибокостей Божих. . . Так і що в Бозі, ніхто не знає тільки дух Божий. Ми ж не духа світу прийняли, а духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога. Це промовляємо не ученими словами людської премудрости, а навченими духом святим, духові (речі) духовним (словом) подаючи”.
12, 13. (а) Чому християнам треба Божого святого духа сьогодні й де вони можуть знайти того духа? (б) Отже, що вони роблять?
12 В гармонії з тими словами записані в 1 Коринтян 2:10—13, Божий святий дух навчав Петра в день П’ятидесятниці, коли він пояснював сповнення пророцтв у Йоіла 2:28—32 і Псалмах 16:8—11 і 110:1, пророцтва, яких ученики Христові не розуміли до того часу. (Діян. 2:1—36) Від закінчення Першої Світової Війни в 1918 р., ми студенти Божого Слова, також потребували помочі від Божого духа так, як ті перші християни потребували його в той день П’ятидесятниці в 33 р., по Хр. Інакше ми не могли б зрозуміти чудового сповнення біблійного пророцтва, доказуючи нашим очам, розумам і серцям, що Боже Царство було засноване в небі в 1914 р., по Хр., щоб знищити всіх Божих ворогів і дати людству звершений праведний уряд. (Маттея, розділи 24, 25; Марк 13; Луки 21; Одк. 11:15—12:10) Божа Біблія є наповнена Його духом і коли хто сердечно приймає її, то він відчуває вплив того духа. Відносно промовленого слова Ісус сказав: “Це дух, що оживлює. . . Слова, що я говорив вам, це дух і життя”. (Йоан 6:63) Таке саме й з написаним Словом Божим: воно містить Божого духа й так є навчальне.
13 Нам треба наслідувати того духа з написаного Слова замість дозволяти антихристам навчати нас чогось, що противиться духовному Словові. Так як апостол Йоан писав після дискусії про проти-християнських брехунів: “Та помазання, котре ви прийняли від Нього, у вас пробуває, і не потребуєте, щоб хто учив вас; а те саме помазання навчає вас про все, і воно правдиве і не брехня, то яко ж воно навчало вас, пробувайте з ним”, від котрого ви отримали помазання духом. Ми робимо це, коли залишаємося в гармонії з Божим написаним Словом.— 1 Йоан 2:27.
14. Чому Ісус є такий гарний приклад для нас наслідувати?
14 Ісус Христос, наш Взірець і Учитель сказав: “Від себе не роблю нічого; тільки, як навчив мене Отець мій, так говорю”. (Йоан 8:28) Бувши звершеним чоловіком Божим він був навчений тодішнім написаним Словом Божим. Оскільки він був покірний набирати науку від Єгови, то ми бувши його послідовниками не маємо ніякої причини бути занадто гордими, щоб відкидати науку Єгови з Його Книги, яка приходить при помочі Його духа. Нічого не можна порівняти з Його натхненними “Святими Писаннями”, щоб було таке “корисне до науки”. Навчайте себе при помочі цього слова й потім навчайте ще інших.
“ДЛЯ ДОГАНИ”
15. Як “все Писання” є корисне для давання догани?
15 Апостол Павло писав, що все натхненне Писання також є корисне “для догани”. Бувши несовершеними такими як ми є, то деколи треба й правдивим християнам дати догану. Одного разу воскресший Ісус Христос дав догану цілому християнському собореві, кажучи йому який матеріалістичний він стався й який бідолашний, мізерний, вбогий, сліпий та голий він був духово. І в закінчуючій пораді цьому Лаодикийському собореві в Малій Азії, він сказав: “Я кого люблю, даю догану і дисципліную; будь же ревний й покайся”.— Одк. 3:14—19.
16, 17. (а) Чому треба було давати догану Петрові? (б) Як Павло дав цю догану Петрові?
16 Одного разу навіть апостолові треба було дати догану. Це був апостол Петро або Кифа. Це сталося в 36 році, коли він відчинив двері для необрізаних Поган (не євреї), щоб і ці входили в християнський собор й він відповідно перший раз прийняв гостину в поганськім домі. Кілька років пізніше, боявшись, що його будуть критикувати, він відмовився товаришувати з поганськими християнами з Антиохії в Сірії, також впливаючи на інших єврейських християн так, що ці поводилися в такий самий лицемірський спосіб. Бог ужив іншого апостола, іменно, Павла, щоб дати догану Петрові.
17 Павло каже: “Та як побачив, що вони неправильно ходять по-євангельскій істині, то я сказав Петрові перед усіма: ‘Коли ти, бувши єврейом, живеш по-поганські, а не по-єврейські, то на що примушуєш поган жити по-єврейські’”? Павло дав догану Кифові або Петрові перед усіма. А чому? В поясненню Павло каже: “Встав я проти нього в вічі, бо заслужив догану”. (Гал. 2:11—14; Діян. 10:24—48) Ми мусимо розуміти, що Петро (Кифа) тепер признав свою помилку й справив своє християнське поводження, більше цікавившись доганою від Бога, через апостольського слугу, ніж критикою від людей, маючи помилковий погляд.
18. Поясніть різницю між доганою і докором?
18 Тут ми бачимо різницю між докором та доганою в Біблії, де різні грецькі слова вживаються для двох тих слів. Докір можна накидати без ніякої дійсної причини. Отже він може бути накинений несправедливо й тому, він не все переконує або засуджує людину за гріх або помилку, бо цих нема. Такий докір не витворює ніякої зміни на покаяння в поведінці людини. Це вкінці повинно усвідомити того, хто дає такий докір, що він зробив помилку.
19. (а) Як це було, що Петро докорив Ісусові, а не давав догани йому? (б) Однак чому це було правильно Ісусові докоряти демонові й буйним вітрам на морю?
19 Такий був випадок між апостолом Петром і Господом Ісусом Христом. Ісус щойно скінчив казати своїм апостолам про болісну дорогу само-жертви, яку він мусів перейти, щоб виконати Божу волю. “І взявши його Петро, почав докоряти Йому, кажучи: ‘Пожаль себе, Господи; нехай це не станеться Тобі’. Він же обернувся й каже до Петра: ‘Геть від мене Сатано! Ти блазниш мене, бо не гадаєш про Боже, а про чоловіче’”. (Матт. 16:21—23, ПС; АВ) Петро докорив своєму Господові Ісусові, підносячи міцне спротивлення проти того, що Ісус сказав. Ісус не заслужив такого докору й замість покаятися й змінити свій напрям, він поправив Петрову необдуману й квапливу бесіду. Певно, що Ісус добре зробив, коли він докорив демонові, примушуючи його вийти з хлопця. (Матт. 17:18) Під час бурі на морю, то Ісус докорив вітрові й морю. Він не міг давати догани цим безжиттєвим речам.— Матт. 8:23—27.
20, 21. (а) Яку пораду Ісус дав у Луки 17:3 згідно з перекладами Поправленої Стендард і Уповноважненої Версії Біблії? (б) Чому то в Маттея 18:15—17 Ісус каже, щоб давати догану братові?
20 Відносно труднощів між християнськими братами, Ісус сказав: “Озирайтеся на себе. Коли погрішить проти тебе брат твій, докори йому й коли покається прости йому”. (Луки 17:3, ПС; АВ) Проте, грішник не все хоче покаятися, щоб заслужити прощення.
21 Чому ж Ісус також говорив про догану? Він сказав: “Коли ж погрішить проти тебе брат твій, йди й обличи [зроби догану йому] його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого; коли ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб при устах двох свідків, або трьох кожне слово стало установлене. Коли ж не послухає їх, скажи собореві, коли ж і собора не послухає, нехай буде тобі як поганин і митник”. (Матт. 18:15—17) Оскільки в цьому випадку обвинувач заслуговує на виключення з собору, то він заслужив собі цю догану, а не лише докір. Йому доказали його помилку й він знає, в серцю своєму, що він є винний. Тому, той проти кого він згрішив приступив й представив свою справу перед грішником, хоч і цей не хоче признати свого гріха. Представлення доказу продовжалося, насамперед перед кількома свідками, а потім перед собором.
22, 23. (а) Що є включено коли дається догану братові? (б) Як Павло пояснив значення догани?
22 Отже коли дається догану, то той, хто дає її не лише обвинувачує когось, але також постачає доказ. Коли винний каже щось на свою оборону, то той, що дає догану не лише відповідає йому; він спростовує його. Той, хто дістає догану, можливо, не хоче признати свою вину, але внутрішньо він відчувається засуджений. Внутрішньо він є переконаний про свій гріх або помилку. Це повинно спонукати його змінити свій шлях у гармонії з його відчуттям. Коли він не зробить так, то його можуть виключити на підставі доказу. Павло показує в 1 Коринтян 14:24, 25 як догана діє, коли він пише собореві:
23 “Коли ж [на зібранню] усі пророкують і ввійде хто невірний або невчений, то усі дадуть догану йому й буде від усіх суджений. І так тайни серця його виявляться й так припавши лицем, поклониться Богові, звіщаючи, що справді з вами Бог”.
24, 25. Яку відповідальність відносно догани має пред’явник світла?
24 Коли ми проголошуємо Боже Слово правди, то воно буде давати свою догану. Тому то Ісус Христос сказав: “Кожен бо, хто чинить лихе, ненавидить світло й не йде до світла, щоб не докорено вчинкам його”. (Йоан 3:20) Ті, що носять світло Божого “святого писання” повинні давати догану релігійній моральній темноті. Павло каже таким пред’явникам світла:
25 “І не приставайте до них в неплідних діл тьми, а краще дайте догану їм. Що бо діється потай у них, соромно й казати. Усе ж обвинувачене від світла виявляється; все бо виявляється; все бо виявлене єсть світло [вже більше не таємне]. Того ж то каже: ‘Устань, сонний й воскресни з мертвих, то й освітить тебе Христос’”.— Ефес. 5:11—14.
26. Що мудра людина буде робити коли вона дістане догану?
26 Той, хто спить неначе в нічній тьмі, і тому є мертвий в своїх переступках й гріхах, прийме догану, пробуджується й встає зі свого духово-мертвого стану і наслідує Ісуса Христа. Христос ласкаво сяє на нього правдою й він стається пред’явником світла, відбиваючи світло, яке він дістає від Христа, про котрого всі “святі писання” свідкують.
27. Як Павло, пишучи до Тимотея й Тита показав потребу давати догани?
27 Під деякими обставинами надзиратель собору мусить публічно давати догану членові або членам собору. Отже в своїм першім листі до Тимотея Павло писав йому: “Котрі ж згрішать, дай догану перед усіма, щоб і інші страх мали”. В своїм останнім листі, Павло писав Тимотейові: “Проповідуй слово, настоюй в час і не в час, давай догану, погрожуй, благай з усяким довготерпінням і наукою”. (1 Тим. 5:20; 2 Тим. 4:2) Він також уповноважив іншому надзирателеві, Титові, щоб й він публічно давав догану перед собором. Павло писав йому: “Щоб держався вірного слова по науці, щоб умів і напоминати здоровою наукою й давати догану тим, що противляться. . . . З цієї ж то причини давай догану їм нещадно, щоб здорові були в вірі. Це говори, напоминай й давай догану з усяким повелінням. Нехай ніхто тобою не гордує”.— Тита 1:9, 13; 2:15.
28. Отже, яка є дійсна ціль догани і з якого дуже важного джерела повина вона походити?
28 Отже ціль догани є, щоб навернути грішника, спростувати й заглушити противника, помогти матеріалістичній людині статися “здоровою у вірі”. Щоб давати таку корисну догану, приватно або перед собором, то що можна вживати більше корисне від “святих писань”?
29. Чому показується любов коли дається догану?
29 Людина, якій дається догану все повинна пам’ятати, що це любов дійсно спонукує таку догану. А як це? Тому, що той, хто дає догану старається спростувати помилки грішника, доказати його помилку й помогти йому признатися та направити себе. Ісус сказав, що всім, котрих він любить, він дає догану. (Одк. 3:19) Той, хто провинився повинен оціняти, що він може скористати з догани й повинен старатися зрозуміти її. Приповістка 19:25 каже нам: “Скараєш зрадливого, то й неук стане осторожним; скараєш розумного — він ще порозуміє”.
30. Які розумні слова про догану знаходяться в Приповістці 3:11, 12, і як ми всі повинні прийняти їх?
30 Таким способом людина, що приймає догану не буде зневажати її, тому що вона приходить через людину. До Жидів 12:4—6 є сказано тим, що хочуть статися синами Божими, щоб вони не забували Приповістки 3:11, 12, де є сказано: “Кар Єгови не відкидай мій сину, й не вважай собі за тягар картання Його; Кого бо любить Єгова, того Він і карає, і ласкавий Він до того, як отець до сина свого”. Отже навіть коли догана приходить через чоловіка, то коли її є взято з натхненного “святого писання” і якщо вона походить від християнського “чоловіка Божого”, то ми можемо бути певні, що це є догана від Бога Єгови й ми повинні прийняти її. Але уважати її як вираз Божої любови.
“ДО НАПРАВИ”
31. (а) Яка є ще інша користь “святих писань”? (б) Як Ісаїя показав потребу розсуджуватися?
31 Ще інший спосіб, у який натхненні “святі писання” є корисні є “для направи”. (2 Тим. 3:16) Коли ми ще знаходилися в лукавому світі, хоч й були членами так званого Християнства, то нам було потрібно випростувати наше споріднення з Богом. Він хоче, щоб ми робили цю саму річ. В Ісаїї 1:18, 19 Він говорить до своїх норовливих людей і каже: “А тоді прийдіть — і розсудимося — говорить Єгова: Коли б гріхи ваші були, як багряниця — я мов сніг їх убілю; коли б, як кармазин були червоні — обмию їх, як вовну. Схочете слухняним родом у мене ходити — буде вас земля усяким благом наділяти”.
32. Як часто Бог спростовував справи в стародавніх часах, і як Він спростовує їх у нашім часі?
32 За стародавніх часів Бог Єгова висилав своїх пророків помагати грішним людям направитися й правильно розуміти Його справи й щоб вони знали, як ходити перед Богом. Сьогодні ми маємо Його Святу Біблію, Його натхненне “святе писання”, помагати нам направити наше життя й статися “мудрими на спасіння вірою в Христа Ісуса”. Тому Біблія може помогти нам у цей спосіб, то вона дійсно є корисна й нам треба її над усі інші книги. Вона є найдорогоцінніша книга для нас. Тому що вона помогла нам спростувати наше життя, то ми знаємо, що вона може помогти ще й іншим направити свій розум й спростувати своє моральне й релігійне життя. Ми також можемо помогти пригніченим випростуватися.
33-35. (а) Як нам вживати Боже Слово, щоб спростовувати справи між братами й людьми в світі? (б) Як Павло підкреслював це Тимотейові?
33 До Жидів 12:12, 13, нам є сказано те саме робити: “Тим же зомлілі руки й зомлілі коліна випростайте, й стежки праві робіте ногам вашим, щоб не звернуло кульгаве з дороги, а краще сцілилося”. Так, деколи нашим духовим братам треба випростуватися, так як сталося давно тому в Антиохії, Сірії, коли апостол Павло бачив, що Петро (Кифа) й інші єврейські християни “неправильно ходили по-євангелській істині”. (Гал. 2:14) Чи то з нашими християнськими братами чи з допитливими людьми в світі, включаючи й людей в лицемірськім так званім Християнстві нам треба вживати Боже натхненне писане Слово, щоб спростувати речі в спосіб приємний Богові. Не тільки ми мусимо вживати Біблію, але ми мусимо вживати її в правильний, гармонійний, та послідовний спосіб. Тимотей мав помагати своїм братам і іншим, що шукали Бога, направити себе й ради тієї причини апостол Павло писав йому:
34 “Про це нагадуй, свідкуючи перед Господом не перечитися; ні на що воно не потрібне, на руїну тих, що слухають. Старайся поставити себе вірним перед Богом, робітником без докору, правильно правлючим слово Правди”.— 2 Тим. 2:14, 15.
35 Це значить, не дозволяти річ, яку треба направити, бути замішаною словами, які скривають правду й перекручують віру віруючих або учнів, але дозволити Божому “словові правди” вирішувати справи. Воно значить навчати чисту доктрину. Коли будемо робити так, то ми не будемо соромитися наслідками.
“ДО ДИСЦИПЛІНИ В СПРАВЕДЛИВОСТІ”
36. (а) Як релігійні священики часто обороняють небіблійні справи, але що Боже Слово наказує робити під такими обставинами? (б) Поясніть Павлові слова до батьків, що знаходяться в Ефесян 6:4.
36 Нарешті “все Писання”, яке містить натхненне “святе писання” є корисне “для дисципліни в справедливості”. (2 Тим. 3:16) Часами коли докажеться, що якась практика або вимога релігійної організації противиться “святому писанню”, то релігійний священик буде оправдувати таку небіблійну річ кажучи: “Це є дисципліна нашої церкви”. Але коли річ не є згідно з “всіма писаннями”, то вона не дисциплінує по правді й не може спасати нікого. Основна ціль дисципліни є, щоб навчати. (Діян. 7:22) Ця наука може бути подана законами організації. Згідно з Павловими словами до батьків, то ця організація є християнський дім, бо він каже: “І ви батьки, не роздразнюйте дітей своїх, а зрощуйте їх у науці й напоминанню Єгови”. (Ефес. 6:4) Тут дисципліна буде складатися з науки разом з вчинків для тренування дітей, щоб вони розуміли як поводитися в християнськім домі, бувши підкорені своєму християнському батькові. Щоб помогти їм поводитися згідно з цією дисципліною, то можна подати пораду або слово заохочення з Божого владного Слова. Отже дисципліна значить, що вони не можуть поступати за своїми діточими примхами й нерозсудливими бажаннями, але мусять навчитися як поводитися в послушенстві за домашніми християнськими законами.
37, 38. Як така дисципліна сягає поза батьків і дітей?
37 Також маємо дисципліну, яка приходить від тієї, більше об’ємистої інституції, від організації Бога Єгови, яка тепер на землі є представлена собором його християнських Свідків. Це представляє дім великого небесного Отця, “Дім Божий”. Правила цього дому і спосіб в який він діє є справедливий, отже кожний член, який думає і поводиться в гармонії з цими правилами навчається праведности.
38 Нам треба навчитися як поводитися в Божій організації й тому, Павло давав Тимотейові інструкції кажучи: “Це пишу тобі . . . щоб ти знав як треба в домі Божому жити, котрий є церква Бога живого, стовп і утвердження правди”. (1 Тим. 3:14, 15) Павлові інструкції до Тимотея тепер знаходяться в натхненних “святих писаннях”, отже “все писання”, що Бог натхнув є корисне для “дисципліни в справедливості”.
39. Знов, з яким мотивом дається дисципліну, і що це значить для християнів?
39 Мотив християнської дисципліни, чи то в Бога-боячись домі або в соборі Свідків Єгови є любов. Отже така дисципліна буде відповідно заснована й виконана. “Святі Писання” ясно показують нам як ця наука ділами, обмежена теократичними законами має виконуватися. Тому що вона є спонукана любов’ю й має науковий намір, маючи наше спасіння на думці, ми повинні коритися їй, хоч вона не дозволяє нам говорити, поводитися або жити розпущено, чи то всередині або поза собором, так як світ робить.
40. Які перепони ми можемо зустрічати в цім світі, але також яку радість можна мати?
40 Поступати в такий дисциплінований спосіб може стягнути на нас критику, опозицію або переслідування від світу, але все це належить до нашого тренування в цьому світі. Воно може зробити нашу Богом-дану роботу проповідувати “вічну добру новину”, “публічно й від дому до дому” тяжким досвідом, але це є добра дисципліна для нас, маючи добрі наслідки. “Правда”, каже Павло до Жидів 12:11: що “всяка ж кара на той час не здається радощами, а смутком; опісля ж дає овоч спокою тим, що нею навчені правди”. Отже любім нашого Бога, небесного Отця за те.
41. Якщо ми будемо звертати увагу на “все Писання”, то чим ми станемося?
41 Сьогодні ми мусимо проживати наше життя й виконувати роботу проповідування по цілому світі як дисципліновані християнські Свідки Єгови. Ми мусимо поводитися й служити як люди Божі, Його посвячені люди. Наша мудрість на вічне спасіння знаходиться в вірнім студіюванню й вживанню Його Книги “вічної доброї новини”. Вона була любимо передана нам, щоб “звершений був Божий чоловік, до всякого доброго діла готовий”.— 2 Тим. 3:17; Одк. 14:6.