Є різниця, якому Богові ви поклоняєтеся

ПОЧУТТЯ, яке часто висказують із кафедри, по газетах, афішах і деякі особи є, “Нема різниці в якого Бога ви вірите, аби ви вірили”, або, “Кожен мусить знайти Бога й вірити в Нього своїм власним способом”. Більшість людей, які роблять такі заяви прийняли релігію, якої вони тримаються, віруючи, що вона придбає їм життя. Це значить, що від релігії залежить багато, бо якщо нема життя, то що лишається нам? Отже ви повинні бути обережні, який погляд ви маєте про релігію.

Ану порівняймо повищі згадані слова з тим, що Син Божий сказав. Говорячи до жінки самарянської релігії він сказав їй: “Повір, жінко, мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви. Бог є дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись”. (Ів. 4:21, 24) А про те, що є правда, Ісус сказав, говорячи до свого небесного Отця: “Твоє Слово — то правда”. (Ів. 17:17) Отже правда є те, що сходиться з дійсним станом речей й зі Словом Божим, правдивим провідником. Ісус, як Син Божий був найближчий до свого Отця й сказав, що він сам посвятився чинити волю свого Отця. (Ів. 4:34) З цього ми мусимо заключити, що неправильний бог або неправильний спосіб поклоніння не буде мати успіху.

НЕЗНАННЯ НЕ Є ОПРАВДАННЯ

Що навіть незнання не може оправдати когось можна ясно бачити з Ісусової заяви учням про фарисеїв: “Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть”. (Мат. 15:14) Що незнання може зловити когось у страшну пастку на його власне страдання, Павло добре пояснює: “Але ми говоримо Божу мудрість . . . яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави”. (1 Кор. 2:7, 8) Отже найбільший злочин за всієї історії поповнили чоловіки зведжені незнанням.

Ті, які дивляться на релігії в світі сьогодні й кажуть, що всі релігії є добрі, стараються триматися та зберегати те, що Бог засудив на цілковите знищення. Бо вони стараються триматися Великого Вавилона, світової імперії фальшивої релігії про яку Бог перестерігає: “Вийдіть із нього, люди Мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його”. Бог засудив його: “З таким розгоном буде кинений Вавилон, місто велике, і вже він не знайдеться!” (Об. 18:4, 21) Чи такі заяви здаються задуже строгі? Якщо ви думаєте, що так, то ви повинні дуже оберегатися, щоб не зневажати Божих наказів та законів для вашої власної загибелі. За докладний доказ цього застановіться над історією занепаду та упаду стародавнього міста Вавилону.

НЕПРАВИЛЬНЕ ПОКЛОНІННЯ НИЩИТЬ ВАВИЛОН

Ніколи в світі не було більш релігійного міста ніж Вавилон. Вавилон був дуже присвячений до поклоніння своїх богів, але чи вони зберегли його? Ні; поклоніння богів інших від Єгови довело його до знищення, а це цілковите знищення! Коли Вавилон упав у 539 р. перед З.Д., то він не був зруйнований відразу, але перебував ще кілька століть навіть до часу першого християнського собору. Одначе Божий декрет мав бути виконаний проти нього. Коли Вавилон упав перед Персією у 539 р. перед З.Д., то він загубив владу над Божими людьми й почав розпадатися.

Після цього Біблія не говорить багато про те стародавнє місто. Надхнене Єврейське Писання не веде нас далеко поза упад Вавилону, бо вони ділають більше з історією єврейського народа лише до часу губернатора Неемії, який написав книгу маючи його ім’я около 443 р. перед З.Д. Останню книгу в каноні Єврейського Писання написав єврей називаючись Малахія. Правдоподібно, що книга Малахії була написана около 442 р. перед З.Д., протягом царювання царя Артаксеркса Лонґімануса. Єврейські Писання кінчаються в часі правління перської імперії, четвертої світової сили, і правдоподібно це тому, що перська імперія почалася з царюванням Кіра Великого, який перекинув Вавилон із світової сили й визволив людей Бога Єгови. Отже він був прообразом обітованого Месії або Христа. Його імперія залишилася непоборена в часі коли надхнені Єврейські Писання закінчилися около 442 р. перед З.Д.

За часу Дарія Першого (у 522 р. перед З.Д.) Вавилон старався відновити свою силу, коли його місцевий провідник (Нідінту-Бел), який прийняв ім’я Навуходоносор Третій, збунтувався. Дарій Перший поборов його і потім забив його в Вавилоні. Вавилон ще раз збунтувався у 521 р. перед З.Д., під вірменським провідником Арака, що прийняв ім’я Навуходоносор Четвертий. Дарій поборов також і його і забрав місто увійшовши в нього як завойовник. Цим чином Дарій зламав стару традицію, а це, що Бел мав власть давати чоловікові право правити тією частиною землі. Дарій перестав признавати таке фальшиве заявлення. О, що за удар Белові або Мардукові! Цього разу, після того як перське військо забрало місто, вони не поводилися з ним так добре, так як Кір. Каже History of Herodotus (Історія Геродота), 3-а Книга, розділ 159:

Таким чином Вавилон був поборений другий раз. Дарій, ставшись паном того місця, знищив мури і повалив брами; бо Кір не зробив цього коли завоював Вавилон.

Отже, коли Єрусалим був відбудований, то Вавилон поступово розпадався так, як каже Encyclopædia Britannica (Енциклопедія Британіка) (1910 р.), 3-ий Том, сторінка 106б:

На цій оказії, коли перське військо завоювало Вавилон, то його мури були вже дещо знищені. Але Е-Саґіла, великий храм Бела, далі був підтриманий та був центром вавилонського патріотизму, аж поки фундамент Селусії [після 311 р. перед З.Д.] не був заложений відвертаючи населення до цієї нової столиці Вавилону й відтоді руїни старого міста сталися каменолом для будівників нового центра.

А відносно того як Вавилон був обернений в просту каменоломню, ми читаємо в МкКлінтока і Стронґа Cyclopædia (Циклопедію), 1-ий Том, сторінка 597:

З розпадаючих веж Вавилону повстали не лише теперішні міста в тій околиці, але й інші, які так як Вавилон, уже давно розпалися. Від днів Александра принаймні чотири столиць були відбудовані із його залишків: Селусія, яку греки відбудували; Стесіфон, відбудована парфянами; Ал-Майдан відбудована перською імперією; і Куфа — каліфами, з селами, містами та безліч караванів. Потрібний матеріял і пахощі перевозили ріками та каналами.

ВАВИЛОН БУВ ПОВТОРНО ТОПТАНИЙ

Так як Вавилон топтав Єрусалим і спустошив його, то так його самого наступні світові сили прогресивно спустошили та топтали. Даниїл передсказав упад перської імперії перед македонською світовою силою, у Даниїла 11:3: “І повстане хоробрий цар, і запанує великим пануванням, і робитиме за своїм уподобанням”. Над Вавилоном став панувати Александер Великий у 331 р. перед З.Д., коли він заснував себе провідником п’ятої світової сили поборовши останнього перського царя, Дарія Третього, в Ґаґамелії, недалеко колишньої столиці Ніневії. Збуджений радістю перемоги в Ґаґамелії, він відпочинув зі своїм військом в Вавилоні й тоді пішов підкоряти решта перської імперії так далеко на схід як Індія, творячи найбільшу імперію від якої-небудь іншої імперії до того часу. Звідси він вернувся назад до Вавилону сім років пізніше.

Цікава стороння точка, яка доказує, що сам наймогутніший провідник не може ігнорувати Богом й що незнання правдивого Бога доводить до розстроєння плянів, маємо досвід Александра Великого. При найвищій точці своєї сили та успіху, і незважаючи на те, що він мав дотик із Божими людьми й міг знати про правдивого Бога та Його закон,a то Александер став думати по-вавилонському. Він вирішив зробити Вавилон своєю столицею імперії. Але пророцтво Бога Єгови несвідомо захопило його: “Він незамешканий буде та стане спустошенням”. (Єрем. 50:13) Перед тим ніж Александер мав нагоду провести свої пляни до кінця, він стався жертвою малярії й помер у Вавилоні у 323 р. перед З.Д.

Смерть Александра також сповнила пророцтво дане через Даниїла. Александрова імперія була поділена. Це поділення називаючись “Поділення Вавилону”, було між його генералами, які воювали разом із ним. Два роки пізніше, у 321 р. перед З.Д., відбулося друге поділення зроблене у Тріпарадісусові, і цим уряд сатрапіїв Вавилону був переданий генералові Селюкосові Нікаторові.— Дан. 8:22; 11:4.

Селюкус відчував загрозу проти його життя й втік до Єгипту, але коли його ворог був поборений у 316 р. перед З.Д., він вернувся назад до Вавилону й поширив свою власть по цілій східній частині Александрової імперії так далеко як річки Якзартес і Індус. Не так як Александер, Селюкус заснував нове столичне місто, не вавилонського стилю, але грецького, у 312 р. перед З.Д. Це місто, Селюсія, було збудоване на Тигр річці около п’ятдесят миль на північ від Вавилону і п’ятнадцять миль на південь від сьогоднішнього міста Багдаду. А яку участь мав Селюкус у топтанню Вавилону? Він заснував нову столицю Селюсія з “наміром виснажити Вавилон”.

А головно відтоді коли нова столиця Селюсія була заснована, Вавилон, разом із іншими вавилонськими містами, почав розпадатися в маленькі села. У другому століттю перед З.Д. на Вавилон почав нападати парфянський цар Мітрадат Перший, і около 140 р. перед З.Д. парфяни зовоювали Вавилонію. У 129 р. перед З.Д., правління наступників Селюкуса Нікатора на Сході закінчилося, даючи місце парфянській імперії.

Перекидаючи або заступаючи грецьку або п’яту світову силу, римляни мусіли мати дотик із парфянами. Але аж у 226 р. перед З.Д. парфянська імперія була перекинена, не римлянами, але персами, які збунтувалися; і перська династія Сасеннідай взяла її місце.

ХРИСТИЯНСТВО ПРОПОВІДУВАНЕ В ВАВИЛОНІ

Парфяни мали багато важного споріднення з юдеями, тому що багато юдеїв мешкало в Месопотамії. Протягом царювання парфянського царя, Артабануса Третього, від 16 до 42 р. З.Д., більше як п’ятдесят тисяч юдеїв було вирізано у Месопотамії, так як про це звіщає єврейський історик Йосіфус у своїм творі Antiquities of the Jews (Старовини Євреїв), 18-а Книга, розділ 9, параграфах 7—9. Згідно з історією у Діях 2:5—11, євреї й новонавернені “парфяни, мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії” прибули на свято П’ятидесятницю у 33 р. З.Д. Ці поклонники парфянської імперії чули як Петро та інші християнські апостоли проповідували, і декотрі з них охрестилися яко навернені до Християнства. Вони тепер були відповідальні взяти ту християнську вістку зі собою коли верталися до Месопотамії та до інших частин парфянської імперії.

Вавилон ще трохи існував аж до християнської доби. Йосіфус описує деякі вчинки Ірода Великого, який царював в Єрусалимі від 37 р. перед З.Д., аж до кілька років після народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Каже Йосіфус в його творі “Старовини Євреїв” (анг.), 15 Книга, розділ 2, параграф 2:

Але коли Гіркануса [юдейський священик, якого забрали парфяни] привели до Парфії, то цар Фраат дуже ласкаво поводився з ним; добре знаючи з якої славної родини він походив. І тому він звільнив його з рабства; даючи йому мешкання в Вавилоні, де було багато юдеїв. Юдеї шанували Гіркануса за свого первосвященика та царя; так як робили всі юдейські народи живучи біля річки Ефрат.

Цар Ірод мав успіх розпорядити, щоб цар Парфії відпустив Гіркануса до Юдеї, над якою Ірод царював. Але він не зробив його юдейським первосвящеником. “Бо”, так як каже 4 параграф, “бувши обережним робити знану особу Божим первосвящеником, він післав за незнаним священиков із Вавилону, на ім’я Ананелюс, і зробив його первосвящеником”.b Пізніше, цар Ірод відібрав первосвященство від цього Ананелюса з Вавилону й дав його Арістобулюсові, який був молодим священиком.

Після того як римляни знищили Єрусалим у 70 р. З.Д., то вавилонські селища сталися дуже впливові між діаспорою, розпорошеними євреями за Палестиною. Юдейські рабіни в Вавилоні зробилися більш славетними від тих у Святій Землі, навіть від тих в Єрусалимі. Юдеї в Вавилоні вважали себе бути чистішої раси від юдеїв у Палестині, а особливо після того як Єрусалим упав. Школи, що набували слави були засновані в Вавилоні й з них плило багато рабінської літератури. Наслідком цього два єврейські Талмуди були видані, вавилонський й єрусалимський або палестинський.

ВАВИЛОН НАРЕШТІ СТАВСЯ ЦІЛКОМ ЗРУЙНОВАНИЙ

Незважаючи на ці продовжаючі діяльності у й поза Вавилоном, то Боже Слово мусіло сповнитися, що Вавилон мав статися цілком спустошений, без мешканця, якого уникали забобонні люди. Юсібіус Джером, славний перекладач Біблії на латинську мову відвідав Палестину у 386 р. З.Д., щоб працювати й вмерти там. Він свідчить про певність Божого пророцтва проти Вавилону, звіщаючи, що за його часу Вавилон уже був досить спустошений й його мури лише обгороджували парк або ліс у якому перський цар полював. Але й ці мури з часом почали розпадатися, і у 1811 р. Клаудіюс Й. Річ, англійський подорожній, не знайшов жодного, знаку вавилонських великих мур.c Каже Cyclopœdia (Циклопедія) МеКлінтока і Стронґа, Том І (видання 1891 р.), на сторінці 596а:

Трудно уявити собі більшого знищення від спустошення Вавилону. Річ не міг віднайти жодних знаків його величезних мурів, навіть про його саме місце тепер сумніваються: “По його руїнах”, він каже, “не росте ані одно дерево, крім одного старого”, яке робить спустошення більш явним. Спустошення, як-от це в Вавилоні, складаючись із самого сміття пересичене селітрою, не може бути оброблене.

Сьогодні лише руїни лишилися з Вавилону, яких архіологи розкопували від 1899 р. і досі. Залізниця від Багдаду до Барси тягнеться лише кілька футів від гори Бабіля. Дерев’яна таблиця містить слова в англійській й арабській мові “Зупинка — Вавилон. Поїзд стає підбирати пасажирів”.— Там ніхто не живе; на його місці навіть не годиться арабові розкладати свій намет, так як Біблія передсказала.— Іса. 13:20.

Вавилон становить незаперечний доказ, що є різниця, якому Богові ви поклоняєтеся. Не робить різниці, який великий або сильний хтось може бути, то він не може успішно боротися проти принципів та законів Суверена всесвіту, Бога Єгови. Так як Вавилон зник у забуття немов жорно, яке кидається в море, так і сучасний Великий Вавилон, світова імперія фальшивої релігії має потерпіти подібну долю. Вавилон, із своєю фальшивою релігійною наукою й опором проти Бога та Його Слова, тримав багатьох людей в незнанню й далі тримає багатьох невільників. У 1914 р. Боже царство було засноване на небесах у руках Свого Сина Ісуса Христа. У 1919 р. Великий Вавилон упав і вже не може тримати невільниками тих, які хочуть виходити з нього. Відтоді багато покинуло його фальшиві релігійні лади. Тому що він є присуджений Богом і призначений на знищення, то коли хтось хоче далі триматися його або користати з нього, він мусить також потерпіти його долю. Великий Вавилон вже занепадає й незабаром потерпить цілковите знищення. Втікайте до поклоніння правдивого Бога Єгови й прийдіть під правління заснованого царства Ісуса Христа на благословенства вічного життя.

[Примітки]

Про існування Вавилону, під час християнської доби, цікаво є зауважити карту (Плита-13) на сторінці 89 The Westminster Historical Atlas of the Bible (Вестмінстер Історичний Атлас Біблії), видання 1956 р., називаючись “Римський Світ в Часі Народження Ісуса”. Там показується місто Вавилон на річці Ефрат й поза римською імперією. Згідно з куніформ писанням, храм Бел у Вавилоні існував принаймні до 75 р. З.Д., або до того часу як апостол Петро був у Вавилоні.— 1 Пет. 5:13.