Правдомовець виступає з присягою

1, 2. (а) Чому Давач Десятьох Заповідей не може казати неправди? (б) Яким додаванням люди зробили себе неправдомовцями, як-от сталося з вживанням образів?

ДЕВ’ЯТА заповідь із десятьох, яких Бог Єгова дав через Свого пророка Мойсея, каже: “Не будеш свідкувати неправдиво на свого ближнього”. (2 Мойс. 20:16, НС) Цим законом проти неправди, великий Законодавець виступає проти всіх брехунів. Отже, Він сам не може брехати й в той самий час бути в гармонії з Своїм власним законом. (Рим. 1:21—25) Він ненавидить неправду, і ніколи не був Отцем брехні. Його слово є як чисте золото, вичищене від всякої нечистоти. Так як сказав наймудріший чоловік за стародавнього часу перед нашою Загальною Добою: “Кожне Боже слово очищене, щит Він для тих, хто в Нім пристановище має. До слів Його, не додавай, щоб тебе не скартав Він”.— Прип. 30:5, 6.

² Додаючи свої людиною-витворені перекази та заповіді до Божого чистого Слова, багато релігійних провідників перечуть науці та заповідям в Божому написаному Слові й доказалися бути неправдомовцями. (Мат. 15:1—9) Додаючи релігійну науку до Божого написаного Слова, що Бога можна почитати в відносний спосіб через образи, то ці погоджуючі релігійні провідники приготовили дорогу для своїх релігійних стад ставатися ідолянами. Усі особи, які вживають людиною-витворені образи за помічників для почитання, кладуть себе в класу про яку говориться в Римлян 1:25, НС: “Ті, що замінили Божу правду за неправду, і виставляли та віддавали святу службу сотворінню замість Тому, що сотворив, який є благословенний навіки”. Такі твори або людиною-вироблені релігійні образи не є правдиві. Вони фальшиво свідчать проти Бога Творця. Отже Він ніколи не може похвалювати їх.

 3. (а) Як Боже Слово є правдою саме в собі? (б) Крім цього, що Бог відчував було корисно додавати часом до Свого слова?

³ Боже чисте слово є правдою саме в собі. Воно не може бути неправдою, бо так як є записано в 1 Йоана 2:21, “Всяка неправда не починається з правдою”. Боже Слово також не є неправдою в тім, що воно каже, або, тому що воно не сповнилося. Божі обітниці та пророцтва завжди сповнюються. Отже на Боже Слово можна вповати, бо воно є правдою й ніколи не втратить своєї цінности. Однак, деколи Бог Єгова бачив потребу додавати щось до Свого власного слова обітниці, або пророцтва. Але цей додаток не перечить Його слово, але підкріпляє його. А який є цей додаток? Це є Божа присяга. Бог присягає в Свойому слові.

 4. В Писанню, хто був перший присягати, і під якими обставинами?

⁴ У Святій Біблії, перша особа, яка присягає є Божий власний приятель Авраам. (Іс. Нав. 2:23; Іса. 41:8; 2 Пар. 20:7) Це було в двадцятому столітті до нашої Загальної Доби. Патріярх Авраам розгромив чотирьох нападаючих царів і визволив свого племінника Лота разом із його родиною та майном, яке було забране з міста Содоми недалеко якого Лот мешкав. Коли Авраам пропонував віддати все цареве майно, то цар Содоми сказав: “Дай мені душі, але маєток візьми собі”. Але Авраам відповів: “Я звів свою руку до Єгови, Бога Всевишнього, Творця неба й землі, що від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє, щоб ти не сказав: ‘Збагатив я Авраама!’ Я не хочу нічого!” (1 Мойс. 14:11—24) Отже Авраам присягнув перед найвищою живучою Особою. Тут не було ніякого вищого перед яким він міг присягнути.

 5. (а) Яким знаком Авраам присягнув перед царем Содоми? (б) Які дві присяги існують, так як є показано двома різними єврейськими словами?

⁵ Авраам показав, що він присягнув коли він підніс свою руку на відповідь цареві Содоми, підносячи її до “Єгови, Всевишнього Бога, Творця неба й землі”. Це показує, що присяга є. Одна біблійна Енциклопедія (анг.) каже про присягу:

(Жидівське), звертання до Бога, або до властей, яких признають благаючі, або до когось іншого, якого вважають бути святим, в молитві або в потвердженню даної обітниці, або обов’язка. . . . Слово “Присяга” є переложено з двох єврейських слів, alahʹ, אלה і shabuahʹ, שבועה, кожне з яких можна вживати в три різні способи:

1. Присяга є поклик до Бога посвідчити правдивості заяви (Неемії 10:30; 2 Мойсея 22:10);

2. Клятва (1 Мойсея 26:28; 2 Самуїла 21:7);

3. Прокляття (4 Мойсея 5:21; Даниїла 9:11). . . .

Ці два слова alahʹ і shabuahʹ, не мають однакового значення. Вони представляють дві різні способи присяги, або дві класи присягань. Отже alahʹ (що походить від слова alalʹ плакати, завивання, висказувати горя, . . .) належно значить стягати горе на себе, і показує, що цією присягою стягали божественний засуд проти когось, коли твердження не було правдиве; a shabuahʹ (від слова sheʹbaʽ, сім) буквально значить, витворювати сім, цебто сказати потвердити заяву сімома жертвами, або перед сімома свідками, бо... за стародавніх часів вживали сім звірят коли робили спільну обітницю й коли заводили якийсь союз (1 Мойсея 21:28—30). . . . Отже головна різниця між цими двома присягами є, що в попередній [alahʹ] стягали засуд проти когось, а в другій [shabuahʹ] не було цього”.a

6, 7. (а) Хто, згідно з Біблією присягнув найбільше з усіх осіб? (б) Чому, коли Він присягає, Єгова не потребує стягати лукавства на Себе?

⁶ Чи ви знаєте, що в Святій Біблії, Бог присягає найбільш з усіх осіб? Чи ви знали, що в надхнених Єврейських Писаннях знаходиться сімдесят або і більше відношень у яких Бог Єгова присягає? Однак єврейське слово alahʹ ніколи не відноситься до Нього, а саме те слово, яке показує, що той, який присягає стягає лукавство на себе, щоб дати запевнення проти неправди або не виконування якогось обов’язку. Коли Бог Єгова присягає, то Він не мусить стягати лукавство на Себе, щоб запевнити, що Його слова є правдиві, або що Він виповнить Свої обітниці, пророцтва або буде виконувати обов’язки, яких Він згодився виконувати.

⁷ Така річ ніколи не буде можлива. Отже Богові Єгові ніколи не треба просити, щоб щось страшного сталося з Ним коли Його слово не сповниться, або коли Він не буде виконувати Свого обов’язку. Така річ навіть Йому на думку не може прийти. Отже в кожному випадку єврейський текст уживає єврейське слово shabaʽʹ в зворотний спосіб, бо воно значить, “присягати перед сімома свідками”. Це значить приступати до досконалости, бо в Біблії число сім уживається представляти досконалість.

 8. (а) Коли, в Писанню, Бог присягнув перший раз? (б) Яка важна була та присяга?

⁸ У тій першій присязі про яку говориться в Біблії, Божий друг Авраам присягнув Його ім’ям. А знова, в першому випадку, де Всевишній Бог присягає, то Він присягає в зв’язку з Своїм приятелем Авраамом. Тому що Всевишній Бог, який називається “Богом правди”, був спонуканий присягати, то це мусіли бути надзвичайні обставини. І дійсно вони були надзвичайні. Більше цього, заява Авраамові, до якої Бог присягнув була дуже важною для всього людства ще від засновання світу до тепер, так, аж до останньої дитини, яка ще має народитися. Божа заява була особливо важна для 144,000 членів із людської родини, які мали явитися дев’ятнадцять століть пізніше. Отже, яка була ця заява? Як вона здійснилася?

 9. Коли й де Бог зробив цю присягу, і що Бог не допустив Авраама зробити?

⁹ Ця присяга була зроблена в дев’ятнадцятому столітті перед нашою Загальною Добою на горі Морії. В той час мури міста Салиму, (яке пізніше сталося Єрусалимом) ще не обгороджувало вершок гори Морії. Там був вівтар, але це не був вівтар храму царя Соломона з Єрусалиму, бо той храм був побудований на горі Морії в одинадцятому столітті перед нашою Загальною Добою. Це був вівтар з невирізаного каміння, якого Авраам побудував для жертвування свого сина Ісака як людську жертву Богові Єгові. Виконуючи Божу заповідь Авраам почав жертвувати Ісака, свого однородженого сина від його дружини Сари. Але коли Авраам був готовий вбити Ісака, який лежав зв’язаний на дровах вівтаря, Божий ангел покликав Авраамове ім’я й сказав: “Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого”.

10. До якої заяви Єгова присягнув?

¹⁰ Авраам зараз зауважив баранця замотаного в недалекому кущі. Приймаючи цього баранця за Божу провізію, Авраам тепер пожертвував його замість свого сина, Ісака. “А ангел Єгови з неба озвався до Авраама вдруге, і сказав: ‘Клянуся Собою [shabaʽʹ]”, це слово Єгови, “тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря, І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу” ’ ”.— 1 Мойс. 22:1—18.

11. Чому ця присяга була така дуже важна, але що декотрі, які будуть противитися, можуть казати про її сповнення?

¹¹ Що ви думаєте? Чи “Слово Єгови” тоді було важне для всього світу? Так, тому що воно включає “всі народи землі”, а також і сьогоднішніх народів. Сповнення цього пророцтва значить благословенство для нас не роблячи різниці з якого народу ми походимо. Ми мусимо дуже цікавитися цією заявою до такої точки, щоб ми могли благословити себе Авраамовим обіцяним насінням. Але хтось може казати, що Єгова промовив ці слова більше як тридцять дев’ять століть тому, і всі родини на землі ще не благословили себе тим Насінням Авраама через Ісака, бо побачте які страшні обставини є на землі сьогодні. Також подивіться на стан природних обрізаних жидів, які привлащують бути насінням Авраама по народженню.

12. Що противник не бачить про те, що народи мають благословити себе?

¹² Але ті, що противляться цьому не недобачають чогось? Вони не розуміють, що всі народи на землі почали благословити себе тим обіцяним насінням Авраама ще дев’ятнадцять століть тому й це всупереч тому, що Бог Єгова відкинув природних обрізаних ізраїльтянів. І сьогодні більше як мільйон осіб із около двіста знаних народів благословлять себе Авраамовим правдивим насінням. А як це може бути? Воно стається можливим за поясненням одного з надхнених письменників Біблії, апостола Павла. Він писав у половині першого століття нашої Загальної Доби.

13. (а) Хто, апостол Павло казав галатам, головно те насіння Авраамове було? (б) Але скільки було насіння Авраама?

¹³ В той час апостол Павло писав до собору своїх співхристиянів у римській провінції в Галатії в Малій Азії. Кілька з цих віруючих, які не були ізраїльтянами були переконані думати, що вони мусіли робити жидів із себе приймаючи обрізання й підкоряючи себе до стародавнього закону, якого Бог дав їм через Свого пророка Мойсея. Апостол Павло написав свого листа, щоб поправити їх. Він пригадував їм, що Ісус Христос був тим обіцяним Насінням Авраама. Цей Ісус дійсно був однородженим Сином Божим, і так як патріярх Авраам, Бог Єгова подав Свого однородженого Сина в людську жертву поза північним муром Єрусалиму, або недалеко гори Морії де Авраам представив Ісака за жертву. Але, Бог Єгова сказав, що Авраамове правдиве насіння буде, не одна особа, але багато осіб, яке число ще тоді не було відоме, так як не знають числа звізд, або піску на березі.

14. (а) Чи воно було потрібно, щоб ця обітниця буквально сповнилася над природними спадкоємцями Авраамовими? (б) Щоб бути правдивими синами Авраама, то що ті, які стаються обіцяним насінням мусять бути й що вони мусять переносити?

¹⁴ Правда, Ісус Христос, Син Божий народився й був обрізаний яко жид, і таким чином він був природним спадкоємцем патріярха Авраама. Отже через нього благословенство мало прийти до всіх народів на землі, точно так як воно мало бути. Решта з Авраамового насіння не мусіло народжуватися або бути природними жидами по тілі. А чому ні? Це тому, що решта з насіння Авраамового мусіло статися синами Авраама по вірі. Авраам був чоловік, який покладав віру в Бога Єгову. Через його віру він був оправданий, або визнаний бути праведним в Божих очах, ще перед тим коли Авраам обрізався в дев’ятдесят дев’ятому році свого віку. (Рим. 4:9—22) Правдиві сини Авраама, які числяться бути частиною обіцяного насіння, мусять мати віру в Єгову, щоб вони могли статися оправдані вірою так як Авраам був оправданий. Тоді, після їхнього оправдання або визнання бути праведними, Бог породжує їх Своїм святим духом і вони стаються синами Бога Єгови, яких Його друг Авраам представляв.

15. Що Ісус, хоч він був природним спадкоємцем Авраама, мусів ставатися в гармонії з решта насіння?

¹⁵ Таким чином вони стаються духовними синами Більшого Авраама, Бога Єгови й числяться бути частиною обіцяного насіння Авраама. Навіть сам Ісус Христос, хоч і народився природним сином від свого предка Авраама, був породжений Божим духом і в цей спосіб стався духовним сином Більшого Авраама. Його породження сталося тоді коли він вийшов із води після свого хрещення і коли Божий дух зійшов на нього й Бог проголосив його бути Своїм духовним Сином, кажучи: “Це син Мій улюблений, якого Я ухвалив”. (Мат. 3:13—17, НС) З часом Авраамове насіння, яким усі народи на землі мають благословити себе станеться духовною класою.

16. Чи воно було благословенством комусь ставатися Авраамовим насінням? І через кого це членство мало прийти, і до кого перше?

¹⁶ Воно є невимовним благословенством комусь статися породженим Божим духом і бути частиною обіцяного насіння Авраама разом із Ісусом Христом. Це благословенство приходить від Більшого Авраама, Бога Єгови, Отця, через Його однородженого Сина Ісуса, Більшого Ісака. Перші, які дістали це благословенство статися членами насіння Авраамового для благословенства ще інших були природні жиди, сто двадцять із яких сталися членами на свято П’ятидесятниці в 33 році нашої Загальної Доби. Пізніше жидівські нововірці й самарянини були додані до цих. Але, благословенство Авраама мало бути не лише для жидів, але для всіх народів, хоч вони й не були обрізані.

17. До кого це спеціяльне благословенство прийшло в Богом призначеному часі, і чим ті, які так благословили себе сталися?

¹⁷ В гармонії з цим, три роки й пів від того свята П’ятидесятниці, в 33 р. Загальної Доби, благословенство поширилося до необрізаних поган, італійців в Кесарії з Юдеї, які були перші дістати це благословенство Авраама. Це відкрило дорогу для благословенства всіх людей з усіх народів, тих, що будуть благословити себе Насінням Авраама, бувши породжені святим духом Більшого Авраама, Бога Єгови, статися частиною Насіння Авраама, аж до тепер. Отже Бог виповнив Свої обітниці Авраамові.

18, 19. (а) Чи благословенство Авраама приходить на тих, що вповають на діла Закону? (б) Наслідуючи Авраама, в якому змислі особи стаються членами цього насіння?

¹⁸ Зауважте, як Павло пояснює цю справу, коли він пише до своїх співчленів того Насіння в Галатії. Він відноситься до себе як “Той, хто вам духа дає й чуда чинить між вами”, і тоді питає:

¹⁹ “Чи Він чинить ділами Закону, чи із проповіді про віру? Так як Авраам ‘був увірував в Бога,— і це залічено за праведність йому’. Тож знайте, що ті, хто від віри,— то сини Авраамові. І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовістило Авраамові: ‘Благословляться в тобі всі народи!’ Тому ті, хто від віри, будуть поблагословлені з вірним Авраамом. А всі ті, хто на діла Закону покладається,— вони під прокляттям. Бо написано: ‘Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб чинити оте’. Щоб Авраамове благословення в Ісусі Христі поширилося на поган, щоб обітницю духа прийняти нам вірою.

20. Чи законну угоду можна змінити, і про скільки насінь обітниця була дана Авраамові?

²⁰ “Браття, кажу я по-людському: Навіть людського затвердженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає: А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: ‘і насінням’, як про багатьох, але як про одного: ‘і насінню твоєму’, яке є Христос.

21. Як може бути лише одно насіння хоч є багато членів?

²¹ “Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися! нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої,— бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамові насіння й за обітницею спадкоємці.

22. Як брати апостола Павла є “дітьми”, так як Ісак був?

²² “А ми, браття, діти обітниці за Ісаком”.— Гал. 3:5—10, 14—16, 26—29; 4:28.

23, 24. (а) Тепер скільки мусить бути в насінню Авраама? (б) Як ми можемо знати найбільше число того насіння, і чому вони всі мусять бути вірні до самої смерти?

²³ До 1965 р., скільки з того насіння Авраамового вже є зібрано, числячи від першого століття до тепер? Відповідь із Писання є, що не більше як 144,000 духовних синів Авраама. Це точне число подається нам в останній книзі Святої Біблії. Це число 144,000 цілком не рівняється із числом звізд, яких науковці можуть почислити. Але те дійсне число не було відкрите християнам аж сорок або й більше років після того як апостол Павло написав свого листа до християнського собору в Галатії, так як число звізд, яких Авраам бачив своїми власними очима.

²⁴ Тоді, около 96 року нашої Загальної Доби, в двох видіннях, які апостол Йоан записав в Одкритті, точне число духовного насіння Авраамового, які прилучуються до Головного Насіння було відкрите, і це досконале число є 144,000. (Одк. 7:1—8; 14:1—3) Ці духом породжені 144,000 послідовників Головного Насіння Ісуса Христа мусять усі бути пожертвовані з ним тут на землі. Доказуючи себе бути вірними до самої смерти, вони стануться співспадкоємцями з ним у небесному царстві коли воскреснуть із мертвих.— 1 Кор. 15:29—57; 2 Кор. 5:1—9.

25. Що тих 11,500 членів показали коли вони приймали хліб та вино на Господній вечері в 1965 р., і як Божа присяга до Авраама повинна впливати на них?

²⁵ Отже, тому на спомині Господньої вечері, 14-го нісана, 1965 р., було около 11,500, які прийняли хліб та вино, виявляючи бути членами духовного насіння Авраама, спадкоємцями небесного наслідства з Головним Насінням Ісусом Христом. (Луки 22:14—30; 1 Кор. 11:20—32) Для цього маленького останку з 144,000 присяга, яку Бог Єгова додав до Своєї обітниці з Авраамом на горі Морії, повинна бути спеціяльною потіхою й заохоченням, щоб далі бути вірними. А чому?

ЦІЛЬ ПРИСЯГИ

26. Яка є ціль присяги як є показано в Жидів 6:16?

²⁶ А яка була ціль цієї присяги? Надхнене пояснення знаходиться до Жидів 6:16, НС, у цих словах: “Люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку бо це є законна запорука для них”.

27. Отже присяга Єгови до Авраама повинна була закінчити яку суперечку?

²⁷ Отже коли Бог Єгова присягнув, кажучи: “Присягаю Сам Собою”, то це постачило спеціяльну законну запоруку з боку Найвищого Судді всесвіту. Це повинно було закінчити всяку суперечку з боку всього людства, включаючи й нас сьогодні, відносно того чи благословенство прийде до всіх народів землі, а не лише до Авраамових природних спадкоємців.— 1 Мойс. 12:1—3; 22:16—18.

28. Який факт про Божу присягу повинен давати’ нам більшого запевнення?

²⁸ А чому нам сперечатися про цю справу сьогодні? Чому нам сумніватися сьогодні? Замість сумніватися, ми повинні набирати більшого запевнення з Його власної й добровільної присяги. Він не був під обов’язком присягати про вірність Своєї обітниці Авраамові про насіння благословенства. Авраам не мав права вимагати, щоб Бог присягав до Своєї обітниці. З Його власної волі Бог вирішив присягнути Сам Собою, і Він мав милу причину робити це. Павло пояснює справу в ось який спосіб:

29. Який був Божий намір присягаючи обітницю до Авраама, отже замість бути лінивими, то що ми повинні робити?

²⁹ “Щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю. Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою, говорячи: ‘Поблагословити — Я конче тебе поблагословлю, та розмножити — розмножу тебе!’ І, терплячи довго отак, Авраам одержав цю обітницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону, куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки первосвящеником за чином Мелхиседековим”.— Жид. 6:12—20.

30. Чому надія останка повинна лишатися твердою й певною, і до якого кінця?

³⁰ Отже останок 144,000 що є малим числом обіцяного насіння Авраама ще тут на землі набирають сильного заохочення від цієї присяги Всевишнього Бога, який ніколи не порушує клятву, тому що Він є “Богом правди”. Надія останка, яку вони покладають на Святиню Святих або небесну святиню Бога Єгови, повинна завжди бути вірною та певною, щоб вони могли бути терпеливими й терпимими так як Авраам, Ісак, і Яків були за їхніх днів.

31. Хто інший сьогодні має право набирати сильного заохочення від Божої присяги до його обітниці, і згідно з яким видінням, що Йоан бачив?

³¹ Але, не лише останок, що ще є в тілі може набирати сильного заохочення від присяги, яка зв’язує Божу обітницю. Сьогодні велика товпа інших віруючих у Бога й в Ісуса Христа, Агнця Його також можуть набирати надії. А чому? Після відкриття точного числа в Біблії духовного насіння Авраама, сьомий розділ Одкриття далі каже: “Потому я глянув,— і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття. І взивали вони гучним голосом, кажучи: ‘Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві’”. (Одк. 7:9, 10) Так, Божа обітниця Авраамові мала сповнитися не лише духовним синам Авраама, яких число є 144,000. Вона мала сповнитися й земним народам та родинам поза тим обіцяним числом Христових 144,000 спадкоємців. Це включає мертвих людей, як і тих, що живуть тепер.

32. Що стається ясно з факту, що “велика громада” вже віддає славу Богові й Агнцеві за їхнє спасення?

³² Ця “велика громада” віруючих зі всіх народів, поколінь, людей та язиків уже почала входити в благословенство через це Авраамове насіння. Вони знають, що ще перед тим ніж останок має переселитися до небесного царства, то вони мають зазнати дорогоцінні благословенства, які приходять через обіцяне насіння Більшого Авраама, Бога Єгови. Отже ця, міжрасова, міжнародна, “велика громада” віддає славу Богові Єгові на Його небесному престолі та Агнцеві Ісусові Христові, що є Головним Насінням Авраама, за їхнє спасіння.

33. Чому й цю “велику громаду” треба заохочувати, і що вони також мусять пам’ятати?

³³ Знищення Вавилону Великого, і “війна великого дня Бога Всемогучого” разом із зв’язанням та ув’язненням Сатани Диявола і його демонів ще не сталося, щоб усунути всіх ворогів, видимих і невидимих. Отже цю “велику громаду”, яка має надію жити на земному Раю під Божим царством також треба заохочувати, щоб вони обминали лінивство й були вірні та твердо стояли так само як робить духовний останок. З цієї причини “велика громада” мусить пам’ятати Божу присягу, яку Він зробив у Своє власне ім’я, щоб потвердити Свою вірну обітницю на їхнє вічне благословенство.

34. (а) Якими двома речами порада Єгови сталася незмінна? (б) Яким Богом Єгова вже оправдав Себе бути, і разом із Павлом, який стан ми висказуємо відносно Бога?

³⁴ Боже Слово є незмінне. Божа присяга є незмінна. Тому що ці дві речі, Його слово й Його присяга, були дані разом із Його порадою, яку Він відкриває для нас, то це робить і Його пораду незмінною. Навіть тепер по тому, що Найвищий Бог Єгова вже зробив відносно Його виявленої поради, то Він стоїть оправданий, перед усім небом та землею. Нехай дияволи заперечують цьому, нехай всі люди під владою дияволів не вірять, однак Єгова, Всевишній Бог стоїть оправданий та доказаний бути “Богом правди”. Ми не дбаємо, що більшість із цього світу не хочуть вірити. Ми віремо й приймаємо Боже Слово за Його власну правду. Ми також шануємо велику силу Божої присяги, яку Він дав перед найвищим та найбільшим у цілому всесвіті. Отже ми однозвучно відповідаємо, що наш стан є такий самий як той, який взяв християнський апостол Павло коли він писав: “Нехай Бог буде правдивий, хоч кожна людина омана”.— Рим. 3:4, НС.

[Примітки]