Чи Петро тепер уживає ключі Царства?

ДЕКОТРІ релігії так званого Християнства вірять, що Петро стався воротарем у небі, і що при тих воротах він може приймати або відвертати осіб. Правда, Петро тепер є в небі, бо він був вірним учнем і апостолом Ісуса Христа й був вірний до смерти. Він мусів чекати в могилі, одначе, багато століть аж до другого приходу Ісуса Христа до Божого духовного храму, так як і вірний апостол Павло. (2 Тим. 4:8) У 1918 р. Петро воскрес до небес разом із іншими вірними членами Христового собору, які вмерли до того часу. Але Петро не є жодним воротарем. Ті, що воскресли до небес із Христом мають царювати з ним як царі й священики під час тисячу років його царювання. Тоді Петро сяде на небесному престолі, як один із 144,000 спільних царів, членів Христового тіла, які мають участь із ним у його царській та священницькій ролі.— Об. 14:1—3; 20:6; Луки 22:28—30.

Тому виринають питання: Що Ісус мав на думці, коли він сказав Петрові: “Ключі тобі дам Царства Небесного?” (Мат. 16:19) Що це є ті ключі? Скільки є їх? Коли вживалися вони і на що? Хто користає з уживання цих ключів?

Ісус помагає нам зрозуміти, що саме ті ключі розкривають коли він сказав до єврейських фарисеїв: “Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили!” (Луки 11:52) Отже, ключі мають щось до діла розкрити знання. Вони розкриють щось, що було раніше закрите століттями. Вони матимуть справу з святою таємницею Божою, Його владінням всесвіту Своїм небесним царством. (Рим. 16:25; Кол. 1:26, 27) Хоч вірні люди ще за стародавніх часів чекали на прихід Месії та його царства, то вони ніколи не розуміли, що з ними люди будуть забрані з землі до неба бути небесними царями та священиками. Апостол Павло пояснює ціль цієї святої таємниці в Ефесян 1:9—12; 3:5, 6.

Оскільки вірні стародавні пророки не мали цього знання, то коли ж воно було перше відкрито? Коли були вжиті ці ключі й скільки було їх? Говорячи про таємницю, завважте, що апостол каже, що риса тієї таємниці була, “що погани будуть співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники [з нами] Його обітниці в Христі Ісусі через добру новину”. (Ефес. 3:6, НС) Вислів “з нами” тут відноситься до Павла та його єврейських співхристиянів. Він говорить про інших народів, яким це знання також буде відчинене. Отже там було двоє ключів царства, ключі, які розкривали знання. Перше, євреї мали нагоду увійти в небесне царство, а потім погани були запрошені до цього великого привілея.

ВЖИВАННЯ ПЕРШОГО КЛЮЧА

Час уживати ключі сходиться з Даниїловим пророцтвом про сімдесят тижневих років.a Прихід Месії мав зазначити початок сімдесятого тижня і так сталося, тому що Ісус появився точно на час, в осени 29-го р. З.Д., приступивши до Івана Хрестителя охреститися й статися посвяченим на Месію Провідника. Продовж троє літ з половиною ласка присутнього Месії та його служби ішла лише до євреїв. Даниїлове пророцтво також передсказало, що посередині сімдесятого тижня років Месія мав умерти. Це сталося весною чотирнадцятого дня єврейського місяця Нісана, 33 р. З.Д. Три роки з половиною ще лишилося цього “тижня” спеціяльної ласки для євреїв.— Дан. 9:24—27.

Згідно з цим, найбільшу ласку, яку вони могли зазнати Бог дав їм зараз по Ісусовій смерті в часі свята П’ятидесятниці у 33-го р. З.Д., бо в цей час Петро вжив перший ключ Царства. Тоді відбулося чудове вилиття святого духа на 120 учнів зібрані в горішній кімнаті, і це звернуло увагу великої товпи євреїв, що зійшлися в Єрусалимі на свято П’ятидесятницю. При помочі святого духа Петро пояснив тим євреям, що ця чудова подія була на сповнення Йоїла 2:28—32 і пояснив, що Єгова воскресив Ісуса і возніс його до Своєї правиці, даючи йому обіцяного святого духа, якого він тепер виливав на своїх 120 учнів. Петро тоді розкрив двері для тих євреїв, кажучи їм: “Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів,— і дара духа святого ви приймете!” (Дії 2:38) Там було три тисячі євреїв, які зараз схопили цю нагоду статися членами небесного царства з Месією або Христом. Зараз по цім те число підскочило до п’ять тисяч.— Дії 2:1—41; 4:1—4.

Під час других троє літ з половиною того сімдесятого тижня християнський собор далі складався головно з природних ізраїльтян, самарянів та обрізаних нововірців. У цей час сталося, що Савл із Тарси, славний єврейський гнобитель християнів, був навернений чудовою появою самого Христа. Ісус призначив Савла на апостола, якого ім’я відтоді було змінено на Павло. Він був знаний апостолом до народів, апостолом або учителем народів, себто необрізаних поган. (Рим. 11:13; 1 Тим. 2:7) Петро вжив ключ знання і нагоду ввійти в Царство євреям на користь. Чи Павло дістав нагоду вжити ключ відчинити подібні нагоди для поган? Ні, Ісус дав цей привілей також Петрові.

Сімдесятий тиждень спеціяльної ласки для євреїв далі продовжався. Він мав закінчитися у 36 р. З.Д., сьомих роковинах Ісусового хрещення. Чи євреї тепер схоплять нагоду ввійти в привілей ставатися членами Царства й наповнять те число, якого Бог призначив, а це 144,000? Апостол Павло в пізнішім листі пояснює, що сталося. Він уподібнив собор єврейських кандидатів, які через їхнє народження могли статися членами небесного царства, до оливного дерева, яке мало призначене число галузь на стовбурі, яке представляє Месію. Він пояснює, що євреї не скористали з цієї нагоди наповнити царське тіло через брак віри в Ісуса яко Месію. Отже ті єврейські галузки були відламані. Божий намір мусів сповнитися, й ті порожні місця повинні були наповнитися, щоб наповнити членство Царства. Павло пояснює: “Жорстокість сталась Ізраїлеві почасти [лише останок Ізраїля повірив у Месію], аж поки не ввійде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться [повне число 144,000 буде вибране з поганських народів, доповнити місця відламаних галузок], як написано: [в Ісаї 59:20] ‘Прийде з Сіону [небесний Сіон] Спаситель, і відверне безбожність від Якова’ ”.— Рим. 11:13—26; Об. 7:4—8.

ВЖИВАННЯ ДРУГОГО КЛЮЧА

А як це сталося, що Петро вжив другий ключ? Так як було перший раз це святий дух провадив його. Він не тримав цю нагоду лише для природних ізраїльтянів до самого кінця сімдесятого тижня. Він не звільнив поган від їхніх перепон брати участь у перегонах за небесним Царством. Усе це було перше розпоряджене в небі Богом, а не Петром на землі, так як історія фактів показує.

Був собі один поганин, називаючись Корнилій, який не був єврейським нововірцем, але вірним поклонником Бога. Саме при кінці сімдесятого тижня, Бог через видіння й Свого святого духа наказав Петрові прийняти Корнилієве запрошення до його дому в Кесарії. Прибувши до його дому й побачивши поганських людей, які зійшлися вислухати царську вістку, Петро сказав: “Пізнаю я поправді, що ‘не дивиться Бог на обличчя’ [тепер єврейське], але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду”. Таким чином це небеса провадили Петра і тут він ужив другий ключ коли проповідував цим поганам про Посвяченого, Месію Провідника і про його смерть. Він сказав: “Але Бог воскресив його третього дня, і дав йому, щоб з’явився, не всьому народові, але наперед Богом [Єговою] вибраним свідкам, нам, що з ним їли й пили, як воскрес він із мертвих. І він [Єгова] нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то він [Ісус] є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідкують про нього, що кожен [поганин або єврей], хто вірує в нього, одержить прощення гріхів його йменням”.

Слухаючі погани прийняли цю вістку про царство з повною вірою, і Бог Єгова виявив Свою похвалу над Петровим вживанням другого ключа прийняттям поган на місце єврейського народа. (Рим. 11:17—19, 24) Історія каже: “Як Петро говорив ще слова ці, злинув святий дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар духа святого пролився також на поган! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували [як на день свята П’ятидесятниці]”. Петро корився цьому проводові від Бога показуючи поганам, що вони мали робити: “Чи хто [єврей] може заборонити хреститись водою оцим, що одержали духа святого, як і ми [природні євреї]?” Тому що жоден не забороняв, то Петро “звелів охреститися їм у ймення Ісуса Христа”.— Дії 10:1—48; 15:7—9.

КЛЮЧІВ ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕПОТРІБНО

Тепер виринає питання: Чи Петро далі носив ці ключі царства зі собою відчиняти чи замикати кому він хотів нагоди входити в Царство? Чи є більше ніж двоє ключів? Відповіді можна бачити з слідуючих фактів. До цього часу Єгова розділив людство лише на дві кляси: євреїв, яких Він мав за Своїх спеціяльних людей, і людей інших народів, поган. Отже лише двоє ключів було потрібно. Петро не міг ужити більше ключів, бо двері вже були відчинені для євреїв як і для поган. Коли Петро вжив другий ключ, то він не зачинив дверей для євреїв, але лише відкрив поганам нагоду як і євреям. Відтепер євреї як і погани мали однакові нагоди входити в привілей Царства. Вживання більше ключів не було потрібне і Петро не міг замкнути дверей нагоди, які вже були відчинені, бо ці ключі були для розмикання, а не для замикання нагод Царства.

Факт, що Петро не міг зачинити царських дверей нагод уживанням одного з двох ключів, і що коли ці ключі були раз ужиті, їх уже більше не було потрібно, підкріпляється тим, що сталося в соборі в Антіохії. В Антіохії в Сирії перший раз під Божим провидінням учні Ісуса були названі християнами. (Дії 11:20—26) Петро довідався від обставин із уживання другого ключа, що Бог прийняв поган. Пізніше прийшовши до Антіохії, Петро зразу ішов до домів поганських нововірців і обідав із ними. Він не вимагав, щоб вони обрізувалися так, як євреї, перед тим ніж він їв з ними. Але декотрі єврейські християни з Єрусалиму казали, що Яків, Ісусів півбрат, який був там надзирателем собору, вірив, що євреям не було вільно товаришувати з необрізаними поганами. Певно, це було питання віри й моралів. У цьому випадкові чи Петро віднісся так як провідник апостолів або папа? Ми звертаємося до історії:

“Коли ж Кифа [Петро в арамійській мові] прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього,— заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші Юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: ‘Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?’ ”— Гал. 2:11—14.

ДВЕРІ НАГОДИ ДАЛІ ВІДЧИНЕНІ

Тут апостол Петро був публічно докорений, і це було правильно, бо Петро не ходив у гармонії з християнською вірою та моралями. Страх людей знову впливав на нього так, як сталося коли він зрікся Ісуса три рази вночі коли Юда Іскаріотський зрадив його. (Мат. 26:31—35, 69—75; Марка 14:27—31, 66—72; Прип. 29:25) З цього виглядало, що Петро нібито пробував вживати другий ключ царства небесного зачиняти й розмикати двері необрізаним поганам. Але він не мав сили робити цього, бо воскреслий Ісус Христос пізніше сказав: “Оце каже святий, правдивий, що має ключа Давидового, що він відчиняє,— і ніхто не зачинить, що він зачиняє,— і ніхто не відчинить. Я знаю діла твої. Ось я перед тобою дверей не зачинив, і їх зачинити не може ніхто”. (Об. 3:7, 8) Отже небо не годилося з шляхом, якого Петро вибрав в Антіохії. Він зараз поправив себе, безперечно, в гармонії з порадою співапостола, Павла. Це годилося з тим, що Петро сказав на дебатах про обрізання в Єрусалимі. (Дії 15:6—11) В його другому листі до віруючих християнів він признав, що Павло говорив і писав правду:

“А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою”.— 2 Пет. 3:15, 16.

Петро не вважав себе бути нехибним папою, і він не рахував себе бути воротарем неба. Усе це годиться з рештою Біблією, яка вчить, що це Бог Єгова, а не Петро, є Великий Суддя Своїх людей, і Він уживає Ісуса Христа бути спільним Суддею з Ним. Також усі, що входять у царство небесне мусять хапати цю нагоду поки ще живуть на землі й мусять бути вірні до самої смерти. Якщо хтось ввійде в царство небесне, то це тому, що він справді наслідував Ісуса коли жив на землі. Богові Єгові належиться вся честь за Його незаслужену ласку відкриваючи дорогу до небесного царства й вибираючи тих, які будуть спадкоємці Царства з Христом. Так само, Єгові честь за те, що Він зробив розпорядки для Царства урядувати землею й за те, що Він заснував Своє царство у 1914 р. З.Д., з повним благословенством, яке буде вилите на людство в цьому роді через Його незаслужену ласку.

[Примітки]