Питання від читачів
● Чи Бог вибирає ще особи бути з Його Сином у небесному царстві? Або, чи всі ті, хто посвячують себе Єгові сьогодні мають надію лише на земне життя? — С.Ш.А.
Вибір спадкоємців Царства бути з Ісусом почався з днем свята П’ятдесятниці у 33 р. З.Д., з вилиттям Божого духа на приблизно 120 учнів Ісуса. (Дії 2:1—21) Коло шістдесят років пізніше Ісус відкрив апостолові Іванові, що повне число тих спадкоємців Царства буде 144,000.— Об. 7:1—8; 14:1—3.
Від свята П’ятдесятниці у 33 р. З.Д., Бог Єгова вибирав тих, що мають стати спадкоємцями з Його Сином. Ми не можемо сказати скільки осіб Він вибрав із переходом століть, які були додані до тих перших тисяч про яких згадується в Діях Апостолів. (Дії 2:41; 4:4) Навіть у сучасних роках, до майже 1935 р., “останок” тих 144,000 продовжався збиратися. Відтоді особливо “велика громада” “інших овець”, які мають земні надії були зібрані. “Невіста” запрошувала цих осіб пити воду життя. (Об. 22:17) Те число дуже збільшується, а число тих, які визнають себе бути з небесного покликання (Євр. 3:1) чимраз зменшується. Ті, що тепер прилучувалися мали надії на благословенства вічного життя на райській землі. Таких осіб тепер є кілька разів більше від 144,000.— Луки 23:43; Ів. 10:16; Об. 7:9—15.
Чи це значить, що після приблизно 1935 р., число тих, що вже воскресло до неба разом із духом-породженим останком на землі було 144,000? Так, доказ веде нас до такого заключення. Тепер переважно поклик на таких вже не проголошується. Але по цій стороні “великого горя”, є можливо для декотрих із останку на землі стати невірними. (Мат. 24:21, 22) Божий намір є мати повне число 144,000 вірних з постійними посадами в Царстві. Згідно з цим, якщо б один із останку на землі доказався невірний, то його місце мусить замінити хтось інший. (1 Кор. 9:27; Об. 3:11) Але хто? Це може бути хтось новохрещений або хтось із “великої громади”, який доказався вірним у часі проби до того часу. Ми не можемо обмежувати Бога Єгову або Ісуса Христа в такому виборі. Але приклади й принципи Біблії будуть натякати, що Бог буде вибирати випробованих осіб замість новака, а особливо з огляду на те, що час уже є такий короткий. (Порівняйте Луки 22:28, 29; 1 Тимофія 3:6) Певно, що Бог має багато вірних між “іншими вівцями” з яких Він може вибрати якщо Він так бажає.
Близько споріднено з вибиранням заступників є “печатання” про яке говориться в Об’явленні 7:1—3. Апостол Павло показує, що це печатання є в Ефесян 1:13, 14: “У ньому [Христі] й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в нього й увірували, запечатані стали святим духом обітниці, який є завдаток нашого спадку”. Цей “завдаток” запевняє нас, що вони є вибрані. Це є запорука небесного життя до якого вони були покликані, і призначає їх бути Божими духом-народженими синами, з надією досягнути останньої нагороди небесного життя якщо вони докажуть себе вірними.— 2 Кор. 5:5.
Від свята П’ятдесятниці 33 р. З.Д., ті покликані до небесної надії, включаючи й християнів у сучасних часах, дістали печатку святого духа. Вибраний заступник також мусить дістати таку печатку. Але, що це є запечатання 144,000, яке є скінчене в часі стримання “чотирьох вітрів” небесних? Видіння в Об’явленні показує, що нарешті, всі 144,000 дістануть свою печатку постійно. Печатка, яку вони дістають у часі свого покликання, вони затримують і не загублюють її через невірність. Печатка далі лишається на їхніх “чолах” через пробу, показуючи перед усіма, що Бог похвалює і приймає їх за Своїх вірних слугів. Їхні місця будуть запевнені їм як “покликані і вибрані й вірні”. (Об. 17:14) Так як є показано в книжці “Тоді Закінчиться Божа Таємниця” (анг. мові), сторінка 83, це печатання відноситься до “останнього, вічного печатання повного числа посвячених, хрещених помазаних християнів, ‘слугів Бога нашого’. . . . Ті, що тримали ‘печатку живого Бога’ на чолах своїх аж до їхньої останньої й рішучої проби, до самої смерти мученика, якщо потрібно”.
Апостол Павло, при кінці своєї служби, висказав переконання, що він тримав печатку вірности, пишучи: “Час відходу мого вже настав. Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний”.— 2 Тим. 4:6—8.
Недавно по різних частинах світу появилися деякі особи, які визнають себе бути частиною останку маючи надію стати спадкоємцями Царства, хоч лише недавно посвятили себе Богові Єгові. Чи вони справді є з тих царських спадкоємців або “останка” не є для нас судити. Це є справа між особою а Богом Єговою, і час покаже. Всі, хто заявляє такий вибір, одначе, повинні запитати себе, чи їхнє переконання походить із вавилонської науки, що всі добрі особи йдуть до неба; або, чи вони вибрали за неправильним розумінням, або чи за емоційним впливом, або чи лише шукають слави для себе. (Побачте Правда. Яка Веде До Вічного Життя, сторінки 78 до 80, анг. мові). Ті, що справді були породжені Божим духом і покликані до небесної надії є певні про це, так як сам апостол Павло сказав: “Сам цей дух свідчить разом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із ним ми терпимо, щоб разом із ним і прославитись”.— Рим. 8:16, 17.
У минулих роках хтось можливо з щирістю приймав хліб і вино на Господній Вечері й пізніше пізнав, що він ніколи не був частиною “останка”, але належав до “великої громади”. Чи з Павлових слів у 1 Коринтян 11:27—34, це робить його “негідним”? Ні, якщо він навмисно не зневажав цього хліба й вина.
Зміст показує, що коли Павло говорив про суд тих, які будуть негідно приймати хліб і вино, він мав на думці тих, що вважали цю вечерю бути такою самою як яка-небудь вечеря, декотрі навіть упивалися в той час. Цим вони показували дуже мало пошани, отже зневажали цінність тіла і крови Господа Ісуса Христа. (1 Кор. 11:20—22, 33, 34) Певна річ, що ті, які робили помилку і брали хліб і вино, але не зневажали цього розпорядку не будуть частиною тієї кляси. Пам’ятайте, що Павло писав до “посвячених”, “покликаних стати святими”, отже до християнів, що були під обов’язком обходити Господню вечерю на спомин його, беручи хліб і вино. (1 Кор. 1:2) З цього є логічно, що коли якась особа добровільно вдавала належити до “останку” і нещиро, лицемірно брала хліб і вино, то вона стягне на себе Боже несхвалення. Отже людина повинна перше розслідити своє серце, серйозно застановитися над Писанням, перед тим як брати хліб і вино. Вона повинна бути дуже осторожна, бути зовсім переконана перед тим як брати хліб і вино.