Від вуличного борця до християнського вісника

ТАК ЯК ОПОВІДАЄ ГЕРРІ С. ЙОШІКАВА

НАШІ сусіди в маленькій громаді де я виростав на Гаваях, майже п’ятдесят років тому, були азартні гравці, хулігани та злодії. Мій батько був грубий і суворий рибак — спеціаліст військового мистецтва.

За молодого віку батько навчив мене і мого брата, як оборонятися. Ми змагалися у військовому мистецтві, і переважно вигравали або були на другому місці. Коли мені було тринадцять років ми поїхали до Японії на шість місяців, де дальше вчилися військового мистецтва. Я також навчився боксу від чемпіона середньої ваги з Гаваїв.

Битися з кимось було моєю щотижневою активністю. Мене назвали маленький борець, хоч я не був такий маленький. Приятелі часто приходили по мене опівночі, щоб я бився з кимось у Гонолулі або в Вайкікі.

У 1944 р. я записався до війська і мене вислали до Європи. У той час шаліла друга світова війна і вона була страшна. По війні я сформував музичну групу під назвою „Берегові Хвилі”, і також гавайську команду боксерів. Ми подорожували по цілій Європі і забавляли вояків, як і цивільних. Ми виробили кілька платівок, а також співали на радіопередачах.

ДВОЄ МОЛОДИХ, ЯКИХ Я НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ

Це було під час війни в Бельгії, на початку 1945 р., де я почув щось, що в той час для мене не було дуже важне. Я був перший сержант, і кожного тижня до мого бюра приходив юнак коло вісімнадцять років віку. Він розказував мені, як Бог має намір заснувати уряд, який заведе мир на землі. Коли я запитав його чому він не вписувався до війська, він сказав, що вже служить при війську — Христовім. Ця відповідь дивувала мене.

Вернувшись з Європи у 1946 р., ще інший юнак говорив мені про Біблію. Спочатку я думав, що він цікавився мною через моє погане життя — я завжди бився, упивався і чинив інакші збитки. Я пригадував те, що той бельгійський юнак розказував мені, бо вістка була така сама.

Цей молодий чоловік доручав людям релігійні журнали на вулиці близько театру. Відчуваючи сором за нього і жаль, я хотів купити всі його журнали, щоб він міг піти собі або додому або зі мною до театру. Але він завжди відмовлявся. Я думав собі, що він був незвичайний хлопець його віку.

ПОДРУЖЖЯ НЕ ЗМІНИЛО МЕНЕ

Іноді я відкладав час залицятися до дівчат, і нарешті одружився. Але подружжя не змінило мої тижневі бійки.

Часом вернувшись додому я зустрічав ще іншу боротьбу. Дружина злостилася на мене, тому що я лишав її вдома з дітьми. Одного разу, вигравши бійку на вулиці, я вернувся додому о 6-ій годині рано, а дружина чекала на мене. Я пробував залізти до хати через півницю, вдаючи, що був п’яний, але не міг обманути її. Вона чекала на мене і вдарила мене ґетою, дерев’яний ціпок.

ЯК Я ПОЧАВ ЗМІНЮВАТИСЯ

1954 р. зазначив поворотну точку мого життя. Співробітник в автобусній компанії дав мені дві книжечки, Основа на Віру в Новий Світ і Після Армагеддону — Божий Новий Світ (анг.). Я взяв ці книжечки і цілу ніч читав та перечитував їх. Я бачив, що ця релігія справді була інша, а не така, як інші з якими я був знайомий.

Я довідався, що в нашому кварталі міста мешкала родина цих людей. Отже я ходив від дому до дому, щоб знайти їх. Набривши на їхній дім, то був вівторок і вони зійшлися студіювати Біблію. Коли я запитав чи вони були Свідки Єгови, вони не дуже охочо відповідали, можливо боялися, тому що я говорив хрипким голосом і був вбраний в старому робітничому одязі. Вони можливо думали, що я прийшов наробити їм клопоту.

Однак, вони запросили мене ввійти до середини і дуже приємно та гостинно поводилися зі мною, і я почувався так, як вдома. Наслідком цього, моя брутальна особистість та відношення почали зникати. Я соромився своїм поводженням і мовою. Ці люди взяли час пояснити мені багато точок із Біблії, і заохочували мене особисто студіювати і приходити на їхні біблійні зібрання. Я вийшов з того дому відчуваючи, що ці люди напевно мали правду.

Мене порадили студіювати на роботі з співробітником в автобусній компанії; він був Свідок Єгови. І чи знаєте — він був один із робітників, якого я колись мав намір набити, лише тому, що не любив його вигляду! Але, я бажав навчитися, отже покорився і постановив попросити його, щоб він студіював Біблію зі мною.

Як я приступав до його дому, він побачив мене. Він думав, що я напевно прийшов наробити йому клопоту. Його дружина привітала мене і була надзвичайно ласкава. Незабаром чоловік перестав боятися і ми студіювали Біблію. За два місяці я почав розказувати моїм друзям і родичам те, що вчився, але нетактовно.

Я прямо сказав моїй дружині, що ми вже не були буддисти, і що вже не будемо святкувати Різдво або яке-небудь інше поганське свято. Я наказав їй погодитися з цим рішенням, а коли ні то буде клопіт. Думаючи, що я цілком здурів, вона просила поради в моїх родичів, що мала робити, бо ,їхній син’ дуже дивно поводився. Моя мати потішала її, кажучи: „Не журися, мій син ніколи не цікавився дуже довго одною річчю. Дай йому три місяці і він цілком забуде про цю дурну релігію та Єгову”.

ПУБЛІЧНЕ СВІДКУВАННЯ

Цей раз, проте, мати помилялася. Я почав публічно свідчити іншим. Я ніколи не забуду перший раз, коли пішов на службу. Предсідник взяв мене зі собою доручати біблійні журнали на вулиці.

Я викликував до прохожих: „Читайте Пробудись!” Одна особа відповіла неприємно: „Я вже пробуджений, і не потребую тих пустих журналів”. Раптом моя стара особистість вернулася назад.

„Кажеш, що вже пробудився! Але не на довго. Бо скоро будеш спати”. Я кинувся на нього і гнався два блоки за ним. Тимчасом перестрашений надзиратель догнав мене і сказав, який радий він був, що я ще не догнав того чоловіка. Він пояснив, що коли б я був набив його, то цим стягнув би докір на Боже ім’я. Я сказав, що коли б поліція заарештувала б мене то я не признався б, що є Свідок Єгови, але, що належав до П’ятдесятників.

Терпеливо надзиратель поправив мене, пояснюючи, що так говорити було б неправда. Відтоді він стояв близько мене. Я дуже засоромився і вернувшись додому став молитися до Єгови, щоб Він простив мені, бо ніколи не мав наміру стягнути докір на Його ім’я.

Мій перший досвід відвідувати людей по їхніх домах була ще інша річ. У першому домі я зустрів жінку, що була дуже приємна. Вона вислухала мою проповідь, ставлячи питання, але її питання не були про Біблію. Вона запитала: „Чи ви є одружені? Скільки дітей ви маєте? Хто варить вам?”

Її чоловік, бажаючи знати з ким вона розмовляла, приступив до дверей. Він сказав, що я марнував свій час, тому що вона була психічно хвора. Але вона далі давала питання, отже я дав мою цілу проповідь. Це дало мені відвагу приступати до другого дому. О диво, у другому домі зацікавлений господар узяв собі троє біблійних підручників від мене! Заки день закінчився я доручив людям ще сім інших.

ДУЖЕ ЗМІНИВСЯ

Я був так привик до куріння цигарок, що одного разу, коли мені не стало їх, я збудив дружину, щоб вона пішла до сусідів позичити кілька цигарок. Але зі студії Божого Слова, я навчився, що куріння не мало місця в житті християнина. Отже три місяці пізніше я покинув курити.

Я вирішив посимволізувати свою посвяту Єгові хрещенням у воді і охрестився 17-го липня, 1954 р. Я тепер дуже бажав, щоб родина також прилучилася до правдивого поклоніння.

Звичай на Сході є, що дружина доглядає всі домашні обов’язки без помочі чоловіка. Я дуже твердо тримався цього звичая. Але тому що дуже бажав, щоб дружина також студіювала Біблію, я почав мити посуду, полоскати пелюшки, помагав варити і доглядати дітей.

Одного разу, коли приятелі посходилися на пікнік на березі, то я замість плавати і так, як звичайно, розмовляти з ними, почав читати їм Біблію. Вони вирішили перейтися, щоб позбутися мого наполегливого проповідування. Але на їхній жаль я пішов за ними з Біблією в руці. Нарешті, моя дружина, і наш приятель з його дружиною, погодилися студіювати Біблію.

Моя мати побачила, що я не переставав служити Єгові, так, як вона думала. Вона бачила, що нова особистість, яку я почав розвивати не була лише якась тимчасова примха. Отже, вона також згодилася студіювати Біблію, щоб віднайти, що це так змінило мене.

25-го червня, 1955 р., був найщасливіший день мого життя. Це був день хрещення на конвенції Свідків Єгови, і хто ви думаєте, сидів у передніх лавках, як кандидати на хрещення? Моя дружина, моя мати, наш друг і його дружина — всі четверо були готові символізувати їхню посвяту Єгові.

Відтоді я дуже тішився, коли кілька з моїх співшоферів прийняли біблійну правду і сталися Свідками Єгови. Між ними був один, якого я колись був притиснув до стіни і загрожував набити. Тепер він є подорожуючий надзиратель.

НАГОДИ СЛУЖИТИ

Рік після хрещення мені давали різні обов’язки у зборі. Тоді у 1958 р. мене призначили служити за предсідника, а також за надзирателя міста Гонолулу.

Через мої родинні обов’язки, виглядало, що я не зможу піонерувати. Моїх четверо дітей ще ходили до школи. Але, як родина, ми часто піонерували тимчасово, коли було можливо. Тоді, у 1963 р. моя дружина стала регулярною піонеркою.

Наш збір завжди задумувався над піонеруванням. Деякими місяцями більше, як половина збору тимчасово піонерували; одного разу сімдесят двоє вісників піонерувало. Тому що в одному зборі так багато піонерували, то треба було уважно розкладати час і помагати один одному. Ми дуже уважно планували догляд дітей, транспортування і територію. Який гарний місяць ми мали разом!

1967 р. мене запросили відвідувати різні збори по Гавайських островах, щоб духовно заохочувати їх. Тут була дуже гарна нагода, якої я не міг прийняти поки перше не обговорив з родиною, тому що троє наших дітей ще ходили до школи.

Мої чудові діти були готові частково працювати і помагати, як могли, щоб я лише прийняв цей новий обов’язок. Одна донька сказала: „Тату, ти завжди заохочуєш нас піонерувати, але чому сам не піонеруєш? Тут маєш нагоду віддати себе Єгові повночасно”.

У цій роботі відвідувати збори ми часом зустрічали багато різних і часами смішних досвідів. Один із цих я досі пам’ятаю. Два сусіди дуже розгнівалися один на одного, тому що один зрубав сусідове манго дерево, яке висіло на його подвір’ї. Вони сварилися і погрожували один одному. Коли я відвідав чоловіка, що зрубав дерево, він думав, що я був детектив дослідити справу, отже запросив мене до хати.

Коли я почав розмовляти з ним цей чоловік подумав, ,що за дивний приступ цей детектив має, стараючись дисциплінувати мене Біблією!’ Кілька хвилин пізніше, проте, він пізнав, що я був Свідок, і повідомив мене, що ніколи не впускав Свідків Єгови до свого дому раніше. Він погодився студіювати Біблію, і його ціла родина прилучилася і робила гарний поступ. З часом, десять з його кревних і знайомих стали Свідками.

Наші діти вже всі повиростали. Один син служив чотири роки в Бруклинському Бетелі, світовий центр для Свідків Єгови. Він, з своєю дружиною, тепер служать, як обласний і околичний надзиратель в Американській Самоа. Дві доньки є спеціальні піонерки, а наш інший син в якого тепер є маленька дівчинка, також є дієвий в об’їздовій праці, вісник доброї новини. Моя дружина і я ще досі відвідуємо збори.

Лише кілька осіб сьогодні пам’ятають, який вуличний борець я колись був. По суті, деяким тяжко повірити, що я колись був такий. Бо тепер мене всі знають по цілих островах за спокійного християнського вісника, і яка радість то є представляти нашого Великого Бога Єгову в такий спосіб!