Филимон — доказ християнства на практиці
ПРАКТИКУЙТЕ те, що проповідуєте! Як переконливо Ісус звертає особливу увагу на це коли винуватить релігійні провідники в Його часі! (Матвія, розділ 23) Але, що сказати про вчителів у ранньому християнському зборі? Чи вони практикували те, що проповідували? Що вони робили це стає очевидним з біблійної книги Филимона.
Лист до Филимона є написаний, не до збору, але до точної особи, і поводиться з приватною справою. Додаючи до особистої природи цього листа є те, що Павло сам написав його, замість секретар.
Яка ж була причина на цей особистий лист від Павла до Филимона? Причина була така: Павло відсилав Филимонові його слугу Онисима. Онисим був утік, і можливо вкрав гроші від Филимона, щоб заплатити свою подорож до Риму. У Римі Онисим якось установив контакт з Павлом, вислухав його проповідування і став християнином. Як такий, він був дуже здібний обслуговувати Павлові, і апостол полюбив його. Але Павло не хотів затримувати Онисима в Римі без Филимонового дозволу. Отже, із схваленням Онисима Павло тепер відсилав його назад до Филимона — не як раба, але як улюбленого брата в Господі.
Що Онисим тепер був дорогим і вірним братом можна бачити з того, що йому, разом з його другом Тихиком, довірили Павлові листи до зборів у Ефесі і Колосі. (Ефесян 6:21, 22; Колосян 4:7—9) В обох цих листах Павло радить рабів бути слухняними панам їхнім. (Ефесян 6:5—7; Колосян 3:22, 23) Отже, Павло поводився в гармонії з своєю порадою коли відсилав Онисима назад до Филимона. Він шанував власність інших і дотримував свою власну пораду, щоб підкорятись існуючому урядовому розпорядку.— Римлян 13:1—7; 1 Коринтян 7:20—24.
Павло також був добрим прикладом у тім, що дотримував свою власну пораду показувати іншим покірність, любов і турбуватись ними. (Ефесян 4:1—3; Филип’ян 2:3, 4; Колосян 3:12—14) Замість примушувати Филимона своєю апостольською владою, щоб він простив Онисимові й прийняв його як брата, то Павло покірно звертався до нього на основі християнської любові й їхньої особистої дружби. (Филимон 8, 9, 17) Який же гарний приклад для християнських надзирателів сьогодні!
Филимон був зобов’язаний Павлові, бо навчився доброї новини від Павла і був визволений від поганських кайданів. Однак, законно, він міг зловживати і поводитись жорстоко з Онисимом. І певно, що в нього була добра причина гніватись на нього. Павло не тільки заохочував Филимона бути добрим для нього, прощати йому й бути милостивим, але апостол сам був готовий зробити це. „Коли ж він [Онисим] чим скривдив тебе або винен тобі”, писав Павло, „полічи це мені... Я віддам”.— Филимона 18, 19.
Певно, так як показує Павлове послання до Филимона, ранні письменники й вчителі Християнства жили згідно з біблійними принципами. Вони практикували те, що проповідували.