Християнський погляд ідолів

«ВИ ВІД ідолів повернулися... щоб служити Богові живому і правдивому»,— написав апостол Павло до християн у Солуні. (1 Солунян 1:9a) Так, багато ранніх християн колись поклонялись ідолам. (1 Коринтян 6:9-11) Але, навернувшись до християнської віри, вони покинули свої ідольські практики.

Кланятися перед ідолами стало таким загальним, що з християн насміхались через те, що вони поклонялись без ідолів. Декотрі язичники навіть обвинувачували їх у атеїзмі! Як же поширилось обожання ідолів у так званому Християнстві?

Звідкіля ж взялись ідоли в так званому Християнстві?

«Християни» засвоїли багато поганських практик після так званого навернення римського імператора Константина. «Від днів Константина,— каже релігійний історик, Едвін Бевен, у книжці Святі ідоли (англ.),— Хрест, як символ, поширився по християнському світі і люди почали засвідчувати йому пошану». Це проклало шлях на інше поклоніння ідолам. У тій самій книжці є сказано: «Це здається можливим, що перед тим коли люди почали шанувати образи й ідоли, то перше розвинувся звичай віддавати шану символові хреста, який то символ сам собою... не знаходився на християнських пам’ятниках або предметах релігійного мистецтва перед тим коли Константин зробив приклада на своєму стандарті [військовий прапор поміщаючий на собі хреста]».

Ідолопоклонство продовжувалось. У восьмому столітті н.е., Йоан з Дамаску, якого Римсько-католицька й Східно-Православна церкви вважали «святим» написав: «Як святі Отці повалювали храми й каплиці дияволів, і на їхньому місці будували каплиці по іменах «святих», яким ми поклоняємось, то так само вони повалювали ідоли дияволів, і на їхнє місце виробляли ідоли Христа, Матір Божої, та Святих».

До цього, Фома Аквінський, Римсько-католицький «святий» з 13 століття, додав: «Так само слід шанувати ідола Христа як Його Самого... Хрест слід обожати таким палким поклонінням як Христа, тобто, поклонінням латрійським [католицьке пояснення найвищої форми поклоніння], і з тієї причини ми звертаємось до хреста і благаємо його так само як Самого Розп’ятого».

Ще до цих пір вірять, що Фома Аквінський головно сприяє доктрині «обожнення ідолів». Згідно з англомовною Новою католицькою енциклопедією, то «шанування ідолів» мусило чекати на нього «за докладним поясненням». Все ж таки, ясно що «християнське» поклоніння ідолам тільки заступило язичеське.

Виправдання вжитку релігійних ідолів

Багато людей, які шанують релігійні ідоли противились коли б казати що вони ідолопоклонники. Але це не є нічого нового. У четвертому столітті, так званий святий Августин насміхався із висновків ідолопоклонних язичників, і сказав: «Дехто визнаючий себе вченим заперечує цьому, і каже, я не поклоняюсь каменю, ні тому безглуздому ідолові... Я не поклоняюсь цьому ідолові; я палко кохаю те що бачу, але поклоняюсь тому якого не бачу». Інакше кажучи, вони заявляли поклонятись тільки невидимій особі, яку представляли їхні ідоли. «Віддаючи такої пошани своїм ідолам,— продовжує Августин,— вони суперечать собі самим, тому що не поклоняються ідолам, однак поклоняються дияволам».— Розяснення книги Псалмів, автор Августин, Псалом 97:9.

Хоч теологи Римсько-католицької церкви осуджували язичеських ідолопоклонників, то однак тією самою аргументацією виправдують своє власне ідолопоклонство. Наприклад, відносно ідолів Христа, Марії, і «святих», то на Тридентському соборі в 16 столітті було сказано: «Їх [ідоли] слід палко шанувати й віддавати їм честь. Але це не значить, що в них знаходиться якась божественність або достоїнство через яких їм віддається пошану». Якщо це так, то навіщо ж шанувати ідоли? «Тому що пошана яку віддається їм,— пояснює собор,— в дійності віддається прототипам, яких вони представляють, так що з допомогою ідолів яких ми цілуємо, і перед якими знімаємо головний убір та кланяємось, ми поклоняємось Христові і палко шануємо святих, яких подобою вони [ідоли] є».

До цих пір Римсько-католицька церква оправдує ідолопоклонство на тій самій підставі: що ідоли є тільки засіб, щоб ним привертати увагу на Небесного, Якого вони представляють, і що в самих ідолах немає ні достоїнства ні сили. До якої ж міри це доказалось бути правдою в практиці? Чи всі люди, які кланяються перед ідолами дійсно вірять, що «в них достоїнства або божественності немає»?

Ідоли — за поглядом поклонника

У Севільї, Іспанії, між послідовниками діви ла Макарена, а діви де ла Есперанза бушує фанатичне суперництво. У соборі Шахтре, в Франції, є три Діви — Наша Богоматір Стовпа, Наша Богородиця Крипти і Наша Богородиця «Бель Верєрх» — кожна з яких має своїх власних поклонників. Очевидно поклонники є переконані що їхній ідол Мадонни перевищує всі інші — незважаючи на те, що всі три ідоли представляють ту саму особу! Ясно, люди засвідчують пошану, не тому що ідол представляє, але самому ідолові.

Отже, те що Римсько-католицька церква оправдує бути тільки відносне поклоніння в дійсності стає дійсним поклонінням ідолові. Хитрі теологічні розяснення є малозначні незважаючи на століття дійсного практикування.

Що Біблія говорить

Порада в Біблії суперечить теоріям теологів. Бог виразно сказав стародавнім ізраїльтянам, що Він зовсім осуджував ідолопоклонство. (2 Мойсеєва 20:4, 5; 5 Мойсеєва 4:15-19) Правда, Він дозволяв людям виробляти такі зображення як мідяного змія, якого Мойсей зробив. Однак, поклонятись перед такими речами було строго заборонено.— 4 Мойсеєва 21:9; 2 Царів 18:1, 4.

Деколи Ізраїль не слухався цієї заборони ідолопоклонства. Наприклад, біля Сінайської гори, ізраїльтяни зробили собі золоте теля для поклоніння. Яке ж блюзнірство для них «замінювати Божу славу за подобу бика, що траву пожирає!» (Псалом 106:20) Але, так як декотрі релігійні люди сьогодні, ізраїльтяни заявляли поклонятись, не бикові, але самому Богові! «Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетської землі!» (2 Мойсеєва 32:1-5) Проте, Єгова, не терпів такого «відносного» поклоніння, жахливого повернення назад до єгипетської релігії. (Дії 7:39-41) Це прямо порушувало угоду, яку Бог уклав з ними біля Сінайської гори, і наражало ізраїльтян на небезпеку знищення.— 2 Мойсеєва 32:9, 10, 30-35; 5 Мойсеєва 4:23.

Чому ж Бог Єгова взяв таку непохитну позицію проти ідолів. По-перше, ідоли безсилі; вони є ніщо. (5 Мойсеєва 32:21; Псалом 31:7 [31:6, НС]) Єремія сказав, що ідоли схожі на опудало, в якого духу немає. (Єремії 10:5, 14) Ісая теж висміював осіб, які з того самого дерева розкладали вогонь, щоб куховарити, а з іншої частини робили собі бога. Пророк перестеріг, що такі ідолопоклонники «не знають, вони не розуміють нічого, бо очі в них заплющені й не бачать нічого, і серце в них нерозуміє».— Ісаї 44:13-18.

Особливо смертельною небезпекою в поклонінні ідолам є можливість, що через ідола можна установити контакт з демонськими силами. Псалмописьменник сказав про ізраїльтян: «Узяли служити їхнім божищам, що стали для них петлею. Синів своїх і дочок рідних жертвували демонам». (Псалом 106:35-37; порівняйте з 3 Мойсеєвою 17:7; 5 Мойсеєвою 32:17.) Як наслідок, це дало нагоду на інші забобонні й спіритичні практики. Ще один приклад цього маємо царя Манассію, який відновив ідолопоклонство в Ізраїлі. Згодом, «побудував [Манассія] в обох дворах Господнього храму жертовники всьому війську небесному» і «ворожив та віщував».— 2 Царів 21:1-6.

Святе Християнське Грецьке Письмо перестерігає про такі самі небезпеки. Новий словник Біблії каже: «Старий Завіт суперечить ідолопоклонству... Визнає ті самі дві правди, яких Павло пізніше підтвердив: що ідол ніщо, але що все ж таки тут мається справу з бісовською духовною силою, і що ідол становить певну загрозу». Павло написав: «Ідол, є ніщо у світі, і що немає іншого Бога, крім одного». Пізніше він перестеріг: «Погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів».— 1 Коринтян 8:4; 10:19, 20.

Так, лукаві духовні сили прагнуть оволодівати особами. Павло написав: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах». (Ефесян 6:12) Яке-небудь ідолопоклонство притупляє духовне розуміння, заохочує забобон, і полегшує містичним правителям цього темного та лукавого світу маніпулювати людей.

Поклоняючись «у правді»

Багато щирих людей моляться з допомогою ідолів, щоб приблизитись до Слухача молитви. Приближуватись до Бога бажано. Але чи ми вільні вибирати власний приступ до Нього? Певно, ми повинні приступати до Бога в спосіб який задовольняє Йому, а не в наш власний. Ісус сказав: «Я дорога, правда й життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене». (Івана 14:6) Це виключає можливість поклонятись ідолам. Крім того, Ісус навчав: «Та надійде час,— ба, вже й тепер він,— що справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися».— Івана 4:23, 24.

Чи ж можливо представляти духа матеріальним ідолом? Ні. Байдуже яке сильне враження ідол може справляти, то таки не може дорівнювати Божій славі. Отже, ідол з Бога ніколи не може бути правдивий. (Порівняйте з пос. до Римлян 1:22, 23.) Чи ж людина поклонялася б Богові «в правді» коли б приступала до Нього через обманного ідола?

Свідки Єгови вже допомогли тисячам людям покинути ідольські практики й стати «такими поклонниками, яких Бог бажає». Побачивши в Біблії Божий погляд відносно ідолів, то багато людей стали спонукані позбутись їх із своїх домів і вже перестали поклонятись їм. (Порівняйте з 5 Мойсеєвою 7:25.) Правда, так зробити не завжди легко. Але таких осіб спонукує щире бажання близько додержуватись Божого Слова Біблії, яка напучує правдивих християн: «Дітоньки, бережіться ідолів».— 1 Івана 5:21.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 7]

Чи «ікони ніколи не стають ідолами?»

«Ікони» це особливий рід ідолів, тобто, релігійні живописи [образи] Східно-Православної церкви. Декотрі ікони відображують Ісуса Христа; інші Трійцю, Марію, «святих», або ангелів. Так як римсько-католики, теологи Православної церкви оправдують шанування ікон бути відносним актом, яким передається благочестя небесній особі, яку така ікона представляє. «Ікона,— каже російський теолог, Сергій Булгаков,— зостається тільки предметом, і ніколи не стає ідолом або фетишом».

Проте, Східно-Православна церква вчить, що ікона може приносити спеціальні користі поклонникові, який молиться перед нею, якщо тільки церква «освятила» таку ікону. «Обряд благословення через ікону,— каже Булгаков у своїй книжці Православна церква,— становить зв’язок між зображенням — а його прототипом, між тим кого тип представляє й самим зображенням. Благословенна ікона Христа уможливлює вірному містично зустрітись з Христом. Те саме буває з іконами Діви і Святих; можна сказати, що ікони з них продовжують їхнє життя тут на землі».

Крім того, вірять, що багато ікон Марії мають чудесні сили. «Незважаючи на те, що Марія на небі,— твердить Булгаков,— то таки проживає з нами життя цього світу, страждає з його стражданнями, і плаче його слізьми. Вона заступається за світ перед Божим престолом. Вона виявляється світові через свої чудотворні ікони».