Жниво загальновизнаного християнства в Африці

МРІЯ Чарльза Лавіжері про перетворення Алжіру в «християнську країну» справді виявилася лише мрією. Сьогодні 99 відсотків населення Алжіру є мусульманами, і загальновизнане християнство втратило вплив у багатьох частинах Північної Африки. Але що можна сказати про решту континенту?

«Християнство,— заявляє доктор Д. Х. Кейн у праці «Коротка історія всесвітньої християнської місії»,— навернуло більше прихильників у «чорній» Африці, аніж у решті країн, що розвиваються, разом взятих». Проте чи ті навернені є християнами? «Однією великою небезпекою в африканській церкві,— заявляє доктор Кейн,— є христоязичество». Також його вислів «африканська церква» є неправильним терміном. Існують буквально тисячі африканських церков, і кожна з них має свій власний спосіб поклоніння. Чому?

Сіяння насіння розладу

Насіння розладу було посіяне ще перед тим, як місіонери вирушили морськими шляхами до Африки. Лондонське місіонерське товариство здобуло своїх членів з різних церков, і серед місіонерів у подорожі до їхніх місць призначення почалися гарячі догматичні суперечки. Конфлікт швидко загострювався після того, як вони осілися на своїх місіонерських посадах.

У своїй книжці «Християнські місіонери та створення Північної Родезії 1880—1924 років» професор Роберт Ротберґ пише: «Місіонери розлючено боролися один з одним та із своїми заморськими керівниками звичайно аж до втрати їхньої мети навернути людей. Здається, що місіонери витратили стільки часу та енергії, записуючи про ці чвари, скільки вони провели в намаганні знайти навернених».

Іноді наслідком чвар між місіонерами було утворення конкуруючих місій. Католицькі та протестантські місії запекло змагалися в здобутті навернених. Безсумнівно, такий же брак єдності відображався серед їхніх навернених. З часом мільйони корінних африканців покинули засновані місіями церкви і заснували свої власні.

«Африканські незалежні церкви,— пише місіонерський історик доктор Кейн,— можна зустріти по всій Африці... Загалом тут існує близько семи тисяч окремих груп цієї течії». Причиною цього не була лише конкуренція серед місіонерів, які мали суперечливі погляди. У своїй книжці «Місіонери» (англ.). Джефрі Мурхауз пояснює, що іншою причиною «чорної реформації» було «обурення проти білої вищості».

Християни чи європейські расисти?

«Місіонери,— заявив доктор Кейн,— відзначалися манією величності». Вони «думали, що християнська релігія повинна супроводжуватися європейською культурою і європейським керівництвом», говорить Адріан Хейстінґс у своїй книжці «Африканське християнство» (англ.).

Француз Чарльз Лавіжері був одним з місіонерських провідників, які дотримувалися такого погляду. Іншим був Джон Філіп, керівник місій Лондонського місіонерського товариства в Південній Африці. «Наші місіонери,— хвалився він 1828 року,— поширюють британські інтереси, британський вплив та британську імперію. Коли місіонер починає свою діяльність серед дикого племені, то їхні упередження до колоніального уряду припиняються; їхня залежність від колонії зростає завдяки створенню неприродних потреб; виникає промисловість, торгівля та сільське господарство, і кожен щирий навернений з-посеред них... стає союзником і другом колоніального уряду».

Чи дивує нас, що європейські уряди вважали таких місіонерів корисними агентами для колоніального розширення? Зі свого боку, місіонери схвалювали колоніальне підкорення Африки. Вони проголосили на Міжнародній місіонерській конференції в Едінбурзі 1910 року: «Було б... неможливо в усіх випадках визначити межу між метою місіонера та метою держави».

Правили в Африці, немов царі

Щоб обстояти свій авторитет, декотрі місіонери покладалися на колоніальну військову могутність. Іноді британська військова флотилія знищувала берегові міста, через те що села відмовилися прийняти місіонерську владу. Деніс Кемп, методистський місіонер у Західній Африці, 1898 року висловив своє «міцне переконання, що Бог користується британською армією та флотом для виконання свого наміру».

Влаштувавшись, місіонери іноді переймали світську владу племінних вождів. «Місіонери з Лондонського місіонерського товариства,— пише професор Ротберґ,— часто застосовували силу для підтримки свого теократичного закону. Улюбленим інструментом, яким вони повідомляли про своє несхвалення, був сікоті, довгий батіг з обробленої шкіри бегемота. Ним з будь-якого приводу щедро пригощали африканців». «Один африканський навернений,— зауважує Дейвід Лем у своїй книжці «Африканці»,— згадує про англіканського місіонера в Уганді, якого звуть Бвана Ботрі, котрий часто сходив зі своєї кафедри під час служби, щоб бити палкою тих африканців, які спізнилися».

Місіонер Джеймс Мекі, вражений таким поводженням, подав скаргу директорам Лондонського місіонерського товариства. «Замість того, щоб до нас ставилися як до білих людей, які несуть їм добрі звістки Божої любові,— він попереджує,— нас знають і бояться».

Світові війни

«Понад століття,— заявляє книга «Місіонери»,— [африканців] наполегливо і палко вмовляли, що боротьба і всі жорстокі інстинкти, які вона звільняє, є як марними, так і гріховними». Тоді, 1914 року, вибухнула перша світова війна поміж так званими християнськими країнами Європи.

«Місіонери майже всіх національностей втягнулися у велику війну»,— пояснює Мурхауз. На свій сором, місіонери спонукували своїх африканських навернених ставати на чиюсь сторону. Декотрі місіонери навіть вели в бій африканські війська. Про наслідок війни добре висловився професор Стівен Ніл у своїй праці «Історія християнських місій»: «Європейські народи із своїми гучноголосими твердженнями про монополію християнства та цивілізації сліпо і безладно кинулися в громадянську війну, яка привела їх до економічного зубожіння і залишила без клаптика доброчесності. Друга світова війна,— продовжує Ніл,— довершила те, чого вже досягнула перша. Моральні претензії Заходу виявилися обманом; «загальновизнане християнство» виявилося міфом. Вже не було доречно говорити про «християнський Захід».

Отже зрозуміло, чому чорна реформація прискорилась після першої світової війни. Але що можна сказати про африканців, які лишилися вірними церквам загальновизнаного християнства? Чи вони навчалися з того часу правди з Біблії?

Африканські спадкові вірування

Місіонери загальновизнаного християнства засуджували такі африканські релігійні звичаї, як, наприклад, консультування у ворожбитів, щоб заспокоїти своїх померлих предків. У той самий час місіонери твердили, що всі люди мають безсмертну душу. Вони також підтримували шанування Марії та «святих». Ці вчення підкріпляли африканські погляди, що їхні мертві предки жили. Також через шанування таких релігійних зображень, як хрест, місіонери виправдовували застосування африканських амулетів як засобів для охорони від злих духів.

Професор К. Ґ. Беїта у своїй книжці «Християнство в тропічній Африці» пояснює: «Африканець може палко співати в церкві: «Я не знаю іншого притулку, аніж у Бога», тоді як все ще має десь на собі амулет або може, вийшовши з церкви, відразу піти до свого ворожбита, не відчуваючи, що він зраджує якийсь принцип». (Порівняйте Повторення Закону 18:10​-12 та 1 Івана 5:21).

Багато місіонерів говорили африканцям, що їхні язичеські прабатьки мучаться в огненному пеклі і що їм випаде подібна доля, якщо вони відмовляться прийняти місіонерські вчення. Але доктрина про вічні муки суперечить ясним заявам у тій самій Біблії, до перекладу якої африканськими мовами місіонери доклали стільки зусиль (Буття 3:19; Єремії 19:5; Римлян 6:23).

Справді, Біблія заявляє, що грішні людські душі помирають і що «померлі нічого не знають» (Екклезіястова 9:5, 10; Єзекіїля 18:4). Щодо африканців, які не мали нагоди почути біблійну правду, то вони мають перспективу повернутися до життя в надходячому «воскресінні праведних і неправедних» (Дії 24:15). Такі воскреслі будуть навчені про Боже постачання для спасіння. І якщо вони із вдячністю відгукнуться на Божу любов, то отримають в нагороду вічне життя на райській землі (Псалом 37:29; Луки 23:43; Івана 3:16).

Замість того щоб навчати цих чудових біблійних істин, загальновизнане християнство фальшивими вченнями та релігійним лицемірством вводить африканців в оману. Звичайно, та роль, яку відіграли місіонери загальновизнаного християнства в колоніальному підкоренні Африки, не має біблійної підстави. Навпаки, Ісус сказав, що його Царство «не із світу цього» і що його справжні послідовники також будуть «не із світу цього» (Івана 15:19; 18:36). Ранні християни були посланцями Ісуса Христа, а не світських урядів (2 Коринтян 5:20).

Отже, жниво загальновизнаного християнства в Африці в цілому невдале, воно характеризуються вражаючим розладом, недовір’ям та «христоязичеством». Насильство, яким позначено багато «християнських» районів Африки, насправді не має нічого спільного із вченням «Князя миру» (Ісаї 9:5). Плоди праці загальновизнаного християнства знаходяться в прямій протилежності з Ісусовими словами щодо його справжніх послідовників. У молитві до свого небесного Отця Ісус просив, щоб «були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти» (Івана 17:20, 23; 1 Коринтян 1:10).

Чи це означає, що вся місіонерська праця в Африці зазнала невдачі? Ні в якому разі. Добрі плоди праці місіонерів правдивого християнства в Африці та по всьому світі ми обговоримо в статтях, що починаються на 10-й сторінці.

[Ілюстрація на сторінці 6]

Такі місіонерські лідери минулого століття, як Джон Філіп, вважали, що європейська цивілізація і християнство є одним і тим же.

[Відомості про джерело]

Cape Archives M450

[Ілюстрація на сторінці 7]

Місіонери загальновизнаного християнства через поширення небіблійних вчень заохочували африканців до спадкових вірувань про безсмертність душі.

[Відомості про джерело]

З ласки Africana Museum, Johannesburg