Чи потрібно приймати хрещення?

БЛИЗЬКО мільйона людей було охрещено Свідками Єгови за минулих три роки. Це в середньому становить 824 особи за день, або 4 особи за кожні 7 хвилин. Чи це лише продовження релігійної гарячки XV — XVI століть?

Ні, цих осіб не хрестили насильно, як під час масових навернень; вони також не приймали хрещення у відповідь на емоційні заклики якогось релігійного оратора. Вони охрестилися тому, що Ісус Христос, Учитель та Провідник християн, наказав робити це. Вони дотримувалися настанов Ісуса, запроваджених у життя апостолами, яких він сам вибрав і навчив.

Після воскресіння, перш ніж зійти на небо, Ісус дав своїм послідовникам на прощання таке завдання: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінці віку» (Матвія 28:19, 20). З того часу це водне хрещення стало єдиним схваленим Богом хрещенням.

Біблія каже нам, що ті ранні послідовники Христа, згідно з цим, стали «свідками [Ісуса]... в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Як передбачив Ісус, їхня проповідницька та навчальна праця мала доводити до хрещення віруючих, які також ставали б послідовниками Христа.

Перший описаний випадок цього стався в Єрусалимі в день П’ятидесятниці 33 року н. е. У цей день апостол Петро «став з одинадцятьма» і говорив до зібраного натовпу про Ісуса, Месію. Опис говорить, що через його промову «вони сокрушились серцем» і питали, що їм робити. «Покайтесь, і нехай кожний з вас христиться в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших»,— сказав Петро. У результаті «ті ж, що прийняли його слово, христились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ» (Дії 2:14—41, Укр. Катол. Ун-т). Подальші події підтверджують, що перед хрещенням учні слухали християнську вістку, починали вірити у добру новину і розкаювались (Дії 8:12, 13, 34—38; 10:34—48; 16:30—34; 18:5, 8; 19:1—5).

Яким способом?

Але як цим новим учням треба було хреститися у воді? Чи це мало бути окроплення (бризкання водою на тіло), обливання (вилиття води на голову) чи занурення у воду? Що говорить Біблія? Оскільки Ісус залишив для нас приклад, «щоб пішли ми слідами Його», варто дізнатися, яким способом охрестився він сам (1 Петра 2:21).

Біблія показує, що Ісус прийняв хрещення у Йордані, досить великій ріці. Охрестившись, він вийшов «із води» (Марка 1:10; Матвія 3:13, 16). Отже, Ісус був дійсно занурений у воду ріки Йордан. Він був охрещений Іваном, який у пошуках відповідного місця для хрещення вибрав місцевість у Йорданській долині поблизу Салиму, «бо було там багато води» (Івана 3:23). Факт, що повне занурення у воду було серед послідовників Ісуса типовим способом хрещення, видно зі слів ефіопського євнуха. Відгукуючись на навчання Пилипа, він спитав: «Ось вода, що перешкоджає мені охреститися?» Тоді «вони обидва увійшли у воду», а пізніше «вийшли з води» (Дії 8:36—39, Деркач).

Чи світська історія також згадує про християнський звичай хреститися зануренням у воду? Так. Варто також звернути увагу, що у багатьох країнах все ще існують басейни для хрещення, у які можна було занурювати людей. «Археологічні докази свідчать, що занурення було звичайним видом хрещення у перші десять-чотирнадцять століть,— говорить журнал «Служіння» (англ.) і додає: — У руїнах християнських будівель ранніх часів та у старих церквах, якими все ще користуються, можна прослідкувати історію християнського хрещення. Малюнки у катакомбах та церквах, мозаїка на підлогах, стінах та стелях, різьба по каменю та малюнки на стародавніх манускриптах Нового Завіту додають подробиць до цієї історії... Це на додаток до доказів, які містяться у писаннях отців церкви, що звичайним способом хрещення у ранній церкві було занурення».

«Нова католицька енциклопедія» (англ.) признає: «Це очевидно, що способом хрещення у ранній церкві було занурення». Тому не дивно, що в газетах можна зустріти такі заголовки: «Католики повертають хрещення зануренням» («Едмонтон джорнел», Канада, 24 вересня 1983), «Хрещення зануренням стає популярним у місцевих католиків» («Сент-Луїс пост-диспетч», 7 квітня 1985), «Багато католиків вибирає хрещення зануренням» («Нью-Йорк таймс», 25 березня 1989), «Відновлюється хрещення зануренням» («Х’юстон кронікл», 24 серпня 1991).

Для якої цілі?

Чому Ісус вимагав, щоб його учні приймали хрещення? Це був відповідний символ їхнього цілковитого присвячення Богові. «Добра новина» повинна була проповідуватись по цілому світі і треба було робити учнів з «людей усіх народів» (Матвія 24:14; 28:19, НС). Це означало, що відтепер Бог мав справу не лише з єврейським народом, який складався з людей, присвячених йому від народження. Корнилій та його сім’я були першими язичниками, або неєвреями, які прийняли правду про Ісуса Христа й охрестилися.

Занурення під час хрещення показувало, що людина вмерла щодо способу життя, який зосереджувався на ній самій. Виринання з води символізувало, що вона тепер ожила для виконання волі Бога і ставить її на перше місце у своєму житті так, як Ісус (Матвія 16:24). Хрещення «в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» означало, що особа навчилася правди про кожного з них і визнала їх згідно з їхньою суттю. (Матвія 28:19; порівняйте Дії 13:48). Хрещення було лише початковим виявом послуху Богові та підкорення його волі.

Святе Письмо не підтримує розповсюджених релігійних поглядів про те, що хрещення є таїнством, тобто релігійною церемонією, яка наділяє охрещену особу такими достоїнствами, як милосердя, святість чи духовність. Наприклад, у буллі папи Євгенія IV, цитованій у попередній статті, далі йшла мова про хрещення: «Наслідком цього таїнства є відпущення усіх гріхів — як первородних, так і теперішніх, а також звільнення від усякого покарання за гріх. Як наслідок, від хрещених не вимагається ніякого відшкодування за колишні гріхи; якщо ці особи помирають, не вчинивши жодного гріха, вони негайно досягають небесного царства і бачать Бога».

Однак Ісус прийняв хрещення, хоча «не вчинив Він гріха» (1 Петра 2:22). Більше цього, згідно зі Святим Письмом, прощення гріхів можливе лише через відкупну жертву Ісуса Христа. Ананій заохочував Павла з Тарсу: «Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його [Ісуса]» (Дії 22:12—16). Так, спасіння можливе тільки через пролиту кров Ісуса і «прикликання Ймення Його» у вірі (Євреїв 9:22; 1 Івана 1:7).

А як зі словами у 1- му Посланні Петра (3:21)? Там апостол говорить: «Вас же тепер спасає прообраз цього, тобто хрищення, позбуття не тілесної нечистоти, а прохання доброго сумління в Бога через воскресіння Ісуса Христа» (Хоменко). Петро порівнював хрещення до Ноєвого пережиття Потопу (вірш 20). Виявляючи цілковиту віру в Бога, Ной будував ковчег, щоби врятувати свою сім’ю (Євреїв 11:7). Так само, проявляючи віру в Бога Єгову та у спасіння, яке він зробив можливим через Ісуса Христа, люди сьогодні можуть врятуватися від теперішнього злого світу. Вони також мусять діяти згідно з такою вірою. Коли вони розкаюються у гріхах, сходять із неправильної дороги і повністю присвячуються у молитві Богу Єгові, то цим заносять Богові прохання доброго сумління. Але прощення гріхів і спасіння можливі на основі Ісусової жертви і його воскресіння, завдяки якому він представив цінність цієї жертви Богові у небесах (1 Петра 3:22).

Що зробите ви?

Чи ви вже деякий час спілкуєтеся зі Свідками Єгови? Може бути, що ви вже провели у своєму житті, згідно з біблійними принципами, необхідні зміни, але не зробили кроку присвячення і хрещення. Можливо, ви хочете чинити Божу волю, але боїтеся, що хрещення буде зобов’язувати вас. Як наслідок, ви, можливо, думаєте, що краще якийсь час уникати такої відповідальності і підзвітності. Майже 11,5 мільйона людей прийшло минулого року на відзначення Господньої Вечері. Однак найвища кількість осіб, що брали участь у праці проповідування доброї новини по цілому світі, становила менше як 4,5 мільйона. Це означає, що близько семи мільйонів людей виявляють деяке цінування Божої правди, хоча вони не є охрещеними Свідками Єгови. Звичайно, дехто з них — це діти і новозацікавлені особи. Але деякі учасники проповідницької праці також все ще неохрещені. Таким чином, є багато людей, які набрали точного знання про Біблію, але ще не цілком скористалися даною Богом можливістю спастись і не охрестились.

Важливо пам’ятати, що підзвітність приходить із знанням Божих вимог. «Хто знає, як чинити добро, та не чинить,— той має гріх» (Якова 4:17). У Єзекіїля 33:7—9 показано, що особа, якій повідомлено про Божі заповіді та накази, має відповідальність виконувати їх. Отже, питання полягає в тому, чи вона має щиру любов до Бога і справжнє бажання задовольняти його. Особа, яка справді має таку любов і хоче мати особливі взаємини з Богом Єговою, не буде стримуватися від повного присвячення йому свого життя. Хрещення є лише зовнішнім символом цього присвячення. Воно є необхідним кроком до спасіння. Особи, що справді вірять,— приймають хрещення (Дії 8:12).

Величні перспективи, які відкриває Бог для вірних, присвячених осіб у новому світі, набагато перевершують будь-які тимчасові переваги, які може запропонувати ця зла стара система речей. Страх перед людьми зникає, коли ми зважаємо на міцну Божу руку (1 Коринтян 10:22; 1 Петра 5:6, 7). Дійсно, настав час задати собі питання, яке поставив Пилипові ефіопський євнух: «Що перешкоджає мені охреститися?»

[Ілюстрація на сторінці 7]

Чи ви ставите собі питання, як ефіопський євнух: «Що перешкоджає мені охреститися?»