Як християни можуть допомогти похилим віком
«МИ ВІДВАГИ не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. ...Ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме — дочасне, невидиме ж — вічне!» Так сказав у своєму другому посланні до коринтян апостол Павло (2 Коринтян 4:16—18).
У стародавні часи вірні чоловіки та жінки скеровували свій погляд на невидиме, яке стосувалося всього того, що їхній Бог Єгова обіцяв виконати у відповідний час. У Посланні до євреїв Павло добре відзивається про тих, хто залишається вірним до самої смерті, а дехто з них доживав до дуже похилого віку. Він наголошує, що вони також є прикладом для нас, кажучи: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали» (Євреїв 11:13).
Сьогодні сповнення цих обіцянок вже дуже близько. Але серед нас є хворі особи та похилі віком, які не впевнені, чи вони самі зможуть побачити кінець цієї злої системи речей. Можливо, декотрі з них помруть у вірі, не побачивши сповнення всіх цих обіцянок за теперішнього життя. Для таких людей вищезгадані слова Павла з 2 Коринтян 4:16—18 можуть бути великим підбадьоренням.
Єгова пам’ятає всіх своїх щиро вірних людей, у тому числі хворих та похилих віком (Євреїв 6:10). Про вірних літніх людей з пошаною згадується в декількох місцях Біблії, а в Мойсеєвому Законі особливо наголошується на те, щоб виявляти повагу до старших за віком (Левит 19:32; Псалом 92:13—16; Приповістей 16:31). До старших осіб ставилися з повагою і серед ранніх християн (1 Тимофія 5:1—3; 1 Петра 5:5). В одній біблійній книзі міститься чудовий опис ніжної турботи та зворушливої саможертовності, виявленої молодою жінкою до своєї похилої віком свекрухи. Та книга носить ім’я цієї молодої жінки — Рут.
Присвячена помічниця
Життя похилої віком Ноомі було важким. Голод змусив її разом зі своєю невеличкою сім’єю покинути друзів, залишити спадщину в Іудеї та поселитися на східному березі ріки Йордан, у Моавському краї. Тут помер чоловік Ноомі, залишивши її одну з двома хлопцями. З часом ці хлопці повиростали та поженилися, але незабаром вони також повмирали. У Ноомі не залишилося жодного нащадка, який би доглядав за нею.
Вона була занадто старою, щоб влаштувати нову сім’ю, і, здавалося, у неї не було жодної надії на майбутнє. Спонукана безкорисливістю, вона хотіла вислати Рут та Орпу — вдів по своїх двох синах — назад до їхніх домів, щоб вони знайшли собі чоловіків. А вона мала повернутися до себе на батьківщину. Сьогодні також декотрі старші люди відчувають пригнічення зокрема, коли смерть забирає їхніх близьких. Як і Ноомі, їм потрібно когось, хто б доглядав за ними, але вони не хочуть бути тягарем.
Але Рут не покинула своєї свекрухи. Вона любила цю літню жінку та Бога Єгову, що йому поклонялась Ноомі (Рут 1:16). Отже, вони разом вирушили в подорож назад в Іудею. У цій землі було влаштовано оснований на любові розпорядок під Законом Єгови, щоб бідні люди могли збирати колосся або визбирувати все те, що залишалося на полях після збору врожаю. Молодша Рут охоче взялася до виконання цієї роботи, сказавши: «Піду но я». Вона працювала невтомно за обох (Рут 2:2, 17, 18).
Вірність та любов Рут до Єгови стала великим підбадьоренням для Ноомі, яка почала думати оптимістично та творчо. Тепер стало в пригоді її знання Закону та звичаїв цієї країни. Вона дала мудру пораду своїй відданій помічниці, отже ця молода жінка завдяки левірату змогла відновити спадок сім’ї і народити сина для продовження роду (Рут, 3-й розділ). Рут є чудовим прикладом для тих, хто приносить жертву, турбуючись про хворих та похилих віком (Рут 2:10—12). У сучасному зборі так само можна багато чого зробити, щоб допомогти хворим та похилим віком. Як?
Важливість організованості
У ранньому християнському зборі вівся список вдів, яким була потрібна матеріальна підтримка (1 Тимофія 5:9, 10). Подібним чином сьогодні в деяких випадках старійшини можуть складати список хворих та похилих віком, яким потрібно приділяти особливу увагу. У декотрих зборах спеціально призначається старійшина, щоб піклуватися про це. Оскільки чимало похилих віком, як Ноомі, не схильні до того, щоб просити про допомогу, таким братам слід уважно проаналізувати ситуацію, щоб тактовно і розважливо впевнитися, чи зроблено все необхідне. Він може, наприклад, пересвідчуватися, чи Зал Царства має достатньо допоміжних засобів для хворих та похилих віком. З практичного боку, він міг би зосередити увагу на таких справах, як влаштування похилої площини для крісел на колесах, зручних туалетних приміщень, встановлення навушників для тих, хто слабо чує, та виділення місць для спеціальних крісел. Цей брат міг би також постаратись, щоб всі, котрі не можуть прибути до Залу Царства, могли позичити запис зібрання на магнітофонній стрічці або прослухати зібрання по телефону.
Також може існувати потреба в організації для них засобів добратися на зібрання та конгреси. Одна літня сестра мала трудність, бо в неї не було нікого, хто постійно забирав би її на зібрання. Їй треба було дзвонити багатьом особам перед тим, як вона зрештою знаходила транспорт, тому з часом дійшла висновку, що є тягарем. Домовленість зі старійшиною, який дбав би про такі справи, розв’язала б її труднощі.
Цей старійшина також міг би перепитати членів різних сімей, чи вони могли б по черзі відвідувати літніх осіб. Завдяки цьому діти могли б усвідомити, що догляд за похилими віком є частиною християнського життя. Для дітей є корисним навчатися нести таку відповідальність (1 Тимофія 5:4). Один районний наглядач говорить: «Зі свого досвіду я знаю, що дуже мало дітей або підлітків з власної ініціативи відвідують похилих віком або хворих». Можливо, вони просто не думають про це або вони, мабуть, невпевнені, що саме потрібно робити чи говорити; батьки можуть навчати їх цього.
Проте пам’ятайте, що більшість похилих віком хотіли б знати заздалегідь час, коли прийде брат. Сподівання гостя додає їм радості. Якщо відвідувачі приносять каву або торт і відразу ж прибирають за собою, з літньої людини знімається додатковий тягар. Одна старша пара, яка все ще має молодечий запал, щотижня у той самий день збирає невеличкий кошик для пікніка та влаштовує ряд візитів літнім особам у зборі. Брати дуже цінують їхні відвідини.
Для блага похилих віком чимало зборів проводять зібрання книговивчення вдень. В одній місцевості декотрих сімей та окремих вісників запитали, чи вони бажають та мають можливість співпрацювати з такою групою; наслідком цього стала група книговивчення, де старші та молоді особи могли піклуватися одні одними.
Але не тільки старійшини повинні виявляти в цьому ініціативу. Усі ми повинні усвідомлювати, що у хворих та похилих віком є потреби. Ми можемо вітати їх у Залі Царства, а також уділяти час, щоб порозмовляти з ними. Багато радощів також може принести запрошення просто посидіти і поспілкуватися. Ми можемо запросити їх на пікнік або навіть провести разом відпустку. Один Свідок часто брав із собою літніх вісників, коли їхав за місто у своїх справах по роботі. Треба допомогти похилим віком відчути себе потрібними. Не дозвольте їм відокремлюватися, як хотіла зробити Ноомі, бо це могло б прискорити процес старіння.
Молодим людям, які є інвалідами або хворими, також потрібно приділяти увагу. Свідок, в якого було три невиліковно хворих хлопці, двоє з яких тепер вже вмерли, говорить: «Для збору може важко весь час доглядати за кимсь, хто довгий час хворий. Чому б не призначити якимсь надійним молодим вісникам обговорювати щоденний вірш, а також щоденно читати розділ з Біблії разом з його братом, прикутим хворобою до ліжка? Молоді люди, в тому числі піонери, можуть робити це по черзі».
Коли смерть здається неминучою
Служителі Єгови завжди з відвагою дивилися в очі смерті, яка була спричинена хворобою або переслідуванням. Коли хворі відчувають наближення смерті, то природно, що вони переживають різного роду емоційні збудження. Після смерті їхня родина також переживатиме період зміни, суму і потребуватиме часу, щоб погодитись із цим. Отже, часами є добре для хворої особи говорити відверто про смерть, як це робили Яків, Давид та Павло. (Буття 48 і 49-й розділи; 1 Царів 2:1—10; 2 Тимофія 4:6—8).
Один Свідок-лікар пише: «Нам потрібно відверто говорити на цю тему. На своєму досвіді я пересвідчився, що утаювання від пацієнта фактів про його безнадійний стан ще ніколи не виходило йому на добро». Однак нам потрібно зрозуміти, що хоче знати про це сам пацієнт і коли він хоче довідатись про це. Декотрі пацієнти ясно виявляють, що вони усвідомлюють наближення смерті, і тому їм потрібно висловити свої думки та відчуття про це. Інші, здається, постійно говорять про надію, а їхні друзі правильно роблять, коли сповнюють їх надією (Порівняйте Римлян 12:12—15).
Дехто при смерті може бути настільки виснаженим або збентеженим, що йому важко молитися. Такі пацієнти, можливо, отримають заспокоєння, дізнавшись із Римлян 8:26, 27, що Бог розуміє «невимовні зідхання». Єгова знає, що в час такого напруження людині, мабуть, важко віднайти слова для молитви.
Коли це можливо, спільна молитва з пацієнтом відіграє́ дуже важливу роль. Один брат розповідає: «Коли помирала моя мати і вже не мала сили говорити, складаючи руки, вона показувала, що хотіла помолитися разом з нами. Після спільної молитви ми співали пісню Царства, бо моя мати дуже любила музику. Спочатку ми наспівували мелодію, а потім тихо співали слова. Було очевидно, що їй це подобалося. Безсумнівно, ці пісні, які ми пов’язуємо зі своїм життям як Свідки Єгови, містять у собі почуття, котрі було б важко виразити по-іншому».
Для того щоб розмовляти з людиною при смерті, потрібно любові, такту та співчуття. Відвідувач може підготуватися для обговорення теми, яка підбадьорює та зміцнює віру, але йому слід бути пильним й уникати негативних розмов про інших людей та їхні проблеми. Також тривалість візиту повинна міститися в рамках розумного та відповідного. Навіть якщо хворий виглядає непритомним, треба пам’ятати, що він все ще може чути сказане. Отже, зважайте на те, що говорите.
Поділення відповідальності між нами
Догляд за хворими та похилими віком є великою відповідальністю. Від найближчих хворому осіб це вимагає як фізичних, так і розумових зусиль. Вони потребують і заслуговують розуміння й допомоги збору. Ті, хто дбає про хворих членів сім’ї або співвіруючих, роблять правильно, навіть якщо це вимагає від них пропускати декотрі зібрання або тимчасово зменшити час, який проводять у проповідницькому служінні. (Порівняйте 1 Тимофія 5:8). Вони зміцняться чуйним ставленням до них членів збору. Деколи інший брат або сестра могли б на певний час замінити постійного опікуна, щоб він міг прийти на зібрання або провести декілька відсвіжних годин у праці проповідування.
Звичайно, якщо хворим є ти, то й сам можеш щось робити. Безнадійність і безпорадність через твоє нездужання може озлобити тебе, але озлобленість відокремлює людину і відштовхує інших. Замість цього ти можеш старатися висловлювати вдячність та співпрацювати (1 Солунян 5:18). Молися за інших, які зносять біль (Колосян 4:12). Роздумуй над чудовими біблійними істинами та обговорюй їх з відвідувачами (Псалом 71:17, 18). Старайся не відставати від Божого народу, який робить прогрес, завдяки чому зміцнюється віра (Псалом 48:13—15). Складай подяки Єгові за ці радісні події. Роздумування про це може надавати особливої краси присмеркам нашого життя, наче сонце, яке сідає, проливає навіть глибше і тепліше світло, ніж сонце в обідню пору.
Усі ми повинні щосили старатися зберігати надію, яка, зокрема у тяжкі часи, захищає наш розум, немов шолом (1 Солунян 5:8). У пригоді стає роздумування про надію на воскресіння та її непохитну основу. Ми можемо із впевненістю та палким бажанням сподіватися дня, коли вже не буде ні хвороб, ні слабкості через старість. Тоді кожен почуватиметься добре. Навіть мертві повернуться до життя (Івана 5:28, 29). Це «невидиме» ми бачимо очима нашої віри і нашим серцем. Ніколи не втрачайте цього з поля свого зору (Ісаї 25:8; 33:24; Об’явлення 21:3, 4).