‘Кому належний податок — віддайте податок’

«У ЦЬОМУ світі ніщо не є певним, окрім смерті та податків». Так сказав американський державний діяч і винахідник XVIII століття Бенджамін Франклін. Ці його слова, так часто цитовані, відображають не тільки обов’язковість податків, але також страх, який вони навіюють людям. Для багатьох платити податки зовсім не приємніше, ніж помирати.

Хоч як би неприємно було сплачувати податки, це обов’язок, до якого справжні християни ставляться з усією серйозністю. Апостол Павло писав до християнського збору в Римі: «Віддайте належне усім: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому честь — честь» (Римлян 13:7). Ісус Христос також мав на увазі податки, коли говорив: «Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Марка 12:14, 17).

Єгова дозволив урядовій «вищій владі» існувати, і він вимагає, щоб його слуги перебували у відносній покорі до неї. Чому ж Бог наполягає, щоб його поклонники сплачували податки? Павло згадує три основні причини: 1) «гнів» «вищої влади» у покаранні правопорушників; 2) сумління християнина не буде чистим, якщо він обманює, сплачуючи податки; 3) потреба платити цим «слугам» за їхні послуги і за підтримку певного порядку (Римлян 13:1—7). Багато людей, можливо, не люблять платити податки. Але їм ще менше подобалося б жити у країні без поліції та пожежної охорони, без доріг, без шкіл і без пошти. Американський юрист Олівер Венделл Голмс одного разу сказав так: «За цивілізоване суспільство ми розплачуємося податками».

Сплачування податків не є новим для Божих слуг. Мешканці стародавнього Ізраїлю платили податки, щоб підтримувати своїх царів, і деякі з цих правителів сильно обтяжували людей непоміркованим оподаткуванням. Євреї платили данину і податки ще й іншим державам, які гнітили їх, наприклад, Єгипту, Персії та Риму. Так що християни у дні Павла добре знали, що́ він мав на увазі, говорячи про сплачування податків. Вони розуміли, що незалежно від того, помірковані податки чи ні, і без різниці, як уряд використовує ці гроші, вони мусять платити усі податки, яких від них вимагається. Те саме стосується християн сьогодні. Але якими принципами можна керуватися, сплачуючи податки у ці важкі часи?

П’ять головних принципів

Порядок. Ми є служителями і наслідувачами Єгови, який «не є Богом безладу, але миру» (1 Коринтян 14:33; Ефесян 5:1). Порядок дуже необхідний у справі сплачування податків. Чи твої документи правильно заповнені, точні і впорядковані? Як правило, не потрібно дорогої системи підшивки документів. Можна тримати одну папку для кожного типу документів (як, наприклад, квитанції про різні видатки). Ці папки можна згрупувати у більші папки на кожний рік. У багатьох країнах такі документи необхідно зберігати кілька років на випадок, якщо урядова комісія захоче перевірити документи за минулі роки. Тому не викидайте паперів, аж поки будете впевнені, що вони вже не потрібні.

Чесність. Павло писав: «Моліться за нас, бо надіємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому поводитись» (Євреїв 13:18). Щире бажання бути чесним повинно керувати кожним рішенням, яке ми приймаємо, сплачуючи податки. По-перше, розглянь, які саме прибутки підлягають оподаткуванню. У багатьох країнах оподатковуються також додаткові прибутки, наприклад, з чайових, випадкової роботи, розпродажу, коли величина цих прибутків перевищує визначену суму. Християнин з «добрим сумлінням» дізна́ється, які прибутки підлягають оподаткуванню у його місцевості, і сплачуватиме податки, що стосуються його прибутків.

По-друге, слід розглянути також справу відрахувань. Як правило, уряди дозволяють платникам податків відраховувати від свого прибутку, який підлягає оподаткуванню, деякі витрати. У цьому нечесному світі багато людей не бачать нічого поганого у «творчому» або «винахідливому» підході до справи таких відрахувань. Було повідомлено про одного чоловіка у США, який купив своїй дружині дорогу шубу, тоді повісив її у себе на роботі на один день, для того щоб її вартість можна було відрахувати від прибутку за «оздоблення» місця роботи! Інший вписав видатки на весілля своєї дочки у ділові відрахування. Ще інший намагався відрахувати витрати на кількамісячну подорож його дружини разом з ним по Далекому Сході, хоча насправді вона поїхала в основному для розваг та відпочинку. Таких випадків безліч. Прямо кажучи, називати щось діловим відрахуванням, коли воно насправді не має нічого спільного з роботою,— обман, до якого Єгова ставиться з відвертим презирством (Приповістей 6:16—19).

Обережність. Ісус заохочував своїх послідовників, щоб вони були «мудрі [«обережні», НС], як змії, і невинні, як голубки» (Матвія 10:16). Цю пораду можна застосувати до сплачування податків. Особливо у розвинених країнах все більше людей сьогодні користуються послугами бухгалтерів, які готують їхні податкові документи. Залишається тільки підписати бланки та оплатити чек. Ця ситуація є доброю нагодою послухатися перестороги, записаної в Приповістей 14:15: «Вірить безглуздий в кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої».

Немало платників податків мають проблеми з урядовими інстанціями, тому що ‘вірять в кожнісіньке слово’ деяких безпринципних бухгалтерів чи недосвідчених рахівників, які займаються податками. Наскільки ж краще бути мудрим! Обдумуй свої кроки, уважно читаючи кожний документ, перш ніж підписати його. Якщо якісь дані, пропуски чи відрахування виглядають дивними, попроси пояснення, якщо необхідно, кілька разів, аж поки переконаєшся, що все зроблено чесно і згідно з законом. Правда, у багатьох країнах податкові закони стають надто складними, але було б мудро перш, ніж підписати документ, зрозуміти його, наскільки це можливо. Деколи можна знайти співхристиянина, знайомого з податковими законами, який може дещо пояснити. Один християнський старійшина, який, будучи юристом, має справу з податками, влучно сказав: «Якщо бухгалтер пропонує щось занадто добре, щоб у це можна було повірити,— не вірте!»

Відповідальність. «Кожен нестиме свою власну ношу»,— писав апостол Павло (Галатів 6:5, НС). Сплачуючи податки, кожен християнин повинен брати на себе відповідальність бути чесним і дотримуватися закону. Це не є справою, у якій старійшини наглядають за отарою, що під їхньою опікою. (Порівняйте 2 Коринтян 1:24). Вони не втручаються у податкові справи, хіба що до їхньої уваги доходить якийсь випадок серйозного гріха, що, можливо, супроводжувався скандалом. А взагалі це галузь, у якій кожний християнин має відповідальність використовувати своє навчене сумління у застосуванні біблійних принципів (Євреїв 5:14). У це входить також усвідомлення факту, що підписання податкового документа — хоч би хто його готував — може розглядатися як офіційна заява про те, що ви прочитали документ і вважаєте правдивим усе, що написане в ньомуa.

Бездоганність. Християнські наглядачі мусять бути ‘бездоганними’, щоб відповідати вимогам цього становища. Подібно і цілий збір повинен бути бездоганним у Божих очах. (1 Тимофія 3:2; порівняйте Ефесян 5:27). Таким чином усі намагатимуться підтримувати добру репутацію серед людей навіть у справі сплачування податків. Сам Ісус Христос дав приклад у цій справі. Його учня Петра запитали, чи Ісус заплатить храмовий податок у розмірі всього двох драхм. У дійсності Ісус був звільнений від цього податку, оскільки храм був домом його Отця, а жодний цар не накладає податку на свого власного сина. Ісус сказав це, однак заплатив податок. Він навіть вчинив чудо, щоб добути необхідні гроші! Для чого ж сплачувати податок, від якого він був звільнений? Як сказав сам Ісус, «щоб не блазнити нам їх» (Матвія 17:24—27, Куліш)b.

Майте репутацію, яка приноситиме Богові честь

Сьогоднішні Свідки Єгови також турбуються тим, щоб не блазнити інших. Не дивно, що, як група, вони по цілому світі мають добру репутацію чесних громадян, котрі сплачують податки. Наприклад, в іспанській газеті «Діаріо Васко» було поміщено коментар про ухилення від податків, розповсюджене в Іспанії, однак там говорилося: «Єдиним винятком є Свідки Єгови. Коли вони купують або продають, ціна [майна], вказана ними в декларації, є абсолютно правдивою». Подібно до цього, в американській газеті «Сан-Франциско ікземінер» кілька років тому було написано: «[Свідків Єгови] можна вважати зразковими громадянами. Вони старанно сплачують податки, піклуються про хворих і борються з неписьменністю».

Жоден правдивий християнин не хотів би якимось вчинком зіпсувати цю репутацію, зароблену важкими зусиллями. Якщо перед тобою буде вибір, чи ти намагатимешся зекономити гроші, ризикуючи заробити собі славу шахрая? Ні. Ми, без сумніву, скоріше втратимо гроші, ніж заплямуємо своє добре ім’я і кинемо тінь на свої цінності, а навіть на поклоніння Єгові.

В дійсності репутація справедливої, чесної людини деколи може вартувати грошей. Грецький філософ Платон 24 століття тому сказав: «Коли треба платити прибутковий податок, то справедлива людина заплатить більше, а несправедлива з таким самим прибутком — менше». Він міг би додати, що справедлива людина не шкодує грошей на те, щоб залишитися справедливою. Вже сама репутація вартує тих грошей. Це, безумовно, стосується християн. Вони цінують свою добру репутацію, тому що вона приносить честь їхньому небесному Отцеві і може свідчити іншим людям про їхній спосіб життя і про їхнього Бога Єгову (Приповістей 11:30; 1 Петра 3:1).

Але найбільше правдиві християни цінують свої взаємини з Єговою. Бог бачить усі їхні вчинки, і вони бажають задовольняти його (Євреїв 4:13). Тому вони відкидають спокусу обманювати державу. Вони усвідомлюють, що Богові подобається чесна, праведна поведінка (Псалом 15:1—3). А оскільки вони хочуть потішати серце Єгови, то сплачують усі податки, яких від них вимагається (Приповістей 27:11; Римлян 13:7).

[Примітки]