Вони виконували волю Єгови

Батько, який готовий прощати

ЇЇ НАЗИВАЮТЬ найліпшою розповіддю, і не дарма. Ісусова притча про любов батька до заблуканого сина — це наче вікно, через котре ми можемо побачити, яке безмежне співчуття має Бог до покаянних грішників.

Пропав і знайшовся

Один чоловік мав двох синів. Якось молодший сказав йому: «Дай мені вже мою частину спадщини, бо я не хочу чекати, поки ти помреш». Батько погодився й віддав йому, мабуть, третину всього, що мав,— рівно стільки отримував за законом молодший із двох синів (Повторення Закону 21:17). Юнак швиденько зібрав те, що належало йому, і подався до далекого краю, де, живучи розпусно, розтратив усі свої гроші (Луки 15:11—13).

Тоді в тій землі настав великий голод. У розпачі юнак найнявся пасти свиней, що було для євреїв ганебною справою (Левит 11:7, 8). Харчів так сильно бракувало, що він бажав утамувати голод стручками, якими годували свиней! Зрештою юнак опам’ятався. ‘Слуги мого батька мають ліпшу їжу, ніж я,— думав він.— Повернусь додому, зізнаюсь у своїх гріхах і вблагаю батька прийняти мене як наймита’a (Луки 15:14—19).

Знесилений юнак, ледве йдучи, подався додому. Безперечно, він дуже змінився зовні, однак батько впізнав його, «коли він далеко ще був». Сповнившись жалем, батько побіг до сина, обняв і «зачав цілувати його» (Луки 15:20).

Після такої сердечної зустрічі з батьком юнаку було легше зізнатись у своїх помилках. «Прогрішився я, отче,— сказав він,— против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм [«зарахуй мене хоча б до наймитів твоїх», Герасимчук]». Батько ж покликав рабів своїх і наказав їм: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть,— будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!» (Луки 15:21—24).

Почався великий бенкет з музикою й танцями. Старший син, повертаючись з поля, почув, що вдома щось відбувається. Коли ж він довідався, що то святкують повернення його брата, став сильно обурюватися. ‘Я стільки років служу тобі й завжди у всьому слухаюсь, але ти ніколи ще не дав мені навіть козеняти, щоб із приятелями своїми потішився я,— скаржився він батькові.— Тепер же, коли вернувся твій син, який пустив на вітер твоє багатство, ти влаштував для нього бенкет’. ‘Ти завжди зо мною, дитино,— відповів лагідно батько,— і все моє — то твоє! Нам треба було тішитись, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — а тепер знайшовся!’ (Луки 15:25—32).

Уроки для нас

Батько з Ісусової притчі представляє нашого милосердного Бога Єгову. Подібно до заблуканого сина, декотрі люди на якийсь час залишають безпечний Божий дім, але потім повертаються до нього. Як Єгова ставиться до них? Ті, хто, щиро покаявшись, повертаються до Єгови, можуть бути певними, що він «не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів» (Псалом 103:9). Батько з притчі побіг назустріч синові, який вертався додому. Так само Єгова не тільки погоджується простити покаянних грішників, але й дуже прагне робити це. Він «готовий прощати» і «пробачає багато» (Псалом 86:5, НС; Ісаї 55:7; Захарія 1:3).

В Ісусовій притчі батькова щира любов допомогла синові набратися сміливості, щоб повернутись. Але подумаймо, що б сталося, якби батько одразу відрікся сина або в гніві сказав йому ніколи не вертатись назад? Це, мабуть, назавжди відштовхнуло б хлопця від нього. (Порівняйте 2 Коринтян 2:6, 7).

Отже, можна сказати, що батько заклав основу для повернення сина, коли той ще тільки покидав дім. Сьогодні християнським старійшинам іноді доводиться вилучати нерозкаяних грішників зі збору (1 Коринтян 5:11, 13). З любов’ю вказуючи грішнику, які кроки треба зробити для поновлення, вони таким чином починають підготовляти ґрунт для його майбутнього повернення. Спогади про таке сердечне ставлення спонукали багатьох загублених духовно пізніше покаятись і повернутись до Божого дому (2 Тимофія 4:2).

Батько повівся співчутливо зі своїм сином і тоді, коли той повернувся. Він одразу зрозумів, що хлопець справді покаявся. Тоді, замість вимагати від сина детального звіту про його прогріхи, він просто дуже щиро й тепло зустрів його. Християнам було б добре наслідувати його приклад. Вони повинні радіти, що загублена овечка знайшлася (Луки 15:10).

Поведінка батька також виявляє, що він, безсумнівно, уже давно сподівався повернення свого свавільного сина. Звичайно, це сподівання є лише тінню того, як сильно Єгова прагне повернення всіх тих, що залишили його дім. Він «не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Отже ті, хто кається у своїх гріхах, можуть бути певними, що для них прийдуть «часи відпочинку... від обличчя Господнього» (Дії 3:19, 20).

[Примітка]