Частина друга — Як Біблія дійшла до нас

У тріскуче багаття все підкидали й підкидали — і полум’я злетіло аж до неба. Однак це не було звичайне вогнище. Священики й прелати дивились на те, як вогонь несамовито пожирав Біблії. Але, купивши ті Біблії, аби знищити їх, єпископ Лондона нехотячи допоміг тим перекладачу Вільяму Тиндалю фінансувати його наступні видання!

Що ж призвело до такої рішучої боротьби з обидвох боків? У недавньому номері ми розглянули історію публікування Біблії аж до часу пізнього середньовіччя. Тепер ми на зорі нової доби, коли Боже Слово та його звістка мали незабаром стати авторитетними серед людей і глибоко вплинути на суспільство.

З’являється піонер

Джон Уїкліф, шанований професор Оксфордського університету, багато й переконливо проповідував та писав проти небіблійних звичаїв католицької церкви, ґрунтуючи свої аргументи на ‘Божому законі’, тобто Біблії. Він посилав своїх студентів, лолардів, іти по всіх околицях Англії і проповідувати біблійну звістку англійською мовою кожному, хто буде слухати. Уїкліф помер у 1384 році, але перед смертю він розпочав перекладати Біблію з латини на тогочасну англійську мову.

Церква мала достатньо причин, щоб ненавидіти Уїкліфа. Перш за все, він засуджував духівництво за його ненажерливість, пияцтво та неморальність. Крім того, багато прихильників Уїкліфа перекручували його вчення, щоб оправдати свої збройні повстання. І хоча Уїкліф ніколи не був прибічником насильницьких заколотів, духівництво звинувачувало у всьому цьому його, навіть коли він уже помер.

Архієпископ Арендел у листі до папи Іоанна XXIII, датованому 1412 роком, згадував про «того жалюгідного й набридливого типа, Джона Уїкліфа, що зажив собі жахливої слави, того сина вужа стародавнього, самого провісника й дитяти антихриста». Кульмінацією таврування були такі слова Арендела: «На довершення своїх злочинних замірів він надумав зробити новий переклад Святого Письма рідною мовою». Так, найбільше розлютило церковних провідників те, що Уїкліф хотів дати людям Біблію їхньою рідною мовою.

Незважаючи на все це, декілька видатних осіб мали доступ до Святого Письма мовою простих людей. Однією з них була Анна Богемська, яка в 1382 році одружилась з королем Англії, Річардом II. Вона володіла Євангелієм англійською мовою у перекладі Уїкліфа й постійно досліджувала його. А коли вона стала королевою, її позитивне ставлення до Святого Письма мовою простих людей посприяло поширенню Біблії, і не лише в Англії. Анна заохотила студентів Празького університету у Богемії приїхати до Оксфорда. Там вони із запалом вивчали праці Уїкліфа, навіть взяли декотрі з них зі собою до Праги. Вчення Уїкліфа стали дуже популярними в Празькому університеті, і це пізніше допомогло Яну Гусу, який спочатку навчався, а зрештою і викладав там. Ян Гус зробив легкозрозумілий переклад Святого Письма із старослов’янської на чеську мову. Завдяки його зусиллям Біблія була дуже поширеною в Богемії та поблизьких землях.

Відплата церкви

Духівництво лютувало на Уїкліфа й Гуса також за те, що вони навчали, ніби «чистий текст», оригінальне натхнене Святе Письмо без жодного доповнення, є більшим авторитетом, ніж «тлумачення» — важкозрозумілі традиційні пояснення на полях схвалених церквою Біблій. Так, саме звістку з Божого Слова, незатемнену ніякими тлумаченнями, хотіли зробити доступною для простих людей ці проповідники.

У 1414 році Яна Гуса, віроломно пообіцявши йому повну безпеку, заманили приїхати на Констанцський собор (Німеччина), щоб захистити свої погляди. Собор складався з 2933 священиків, єпископів та кардиналів. Ян Гус погодився зректися своїх вчень, якщо йому доведуть на основі Святого Письма, що вони хибні. Однак для собору це не мало ніякого значення. Те, що він кинув виклик їхній владі, було достатньою причиною, аби спалити його на стовпі. Яна Гуса стратили в 1415 році. Помираючи, він вголос молився до Бога.

Той самий собор також постановив, щоб могилу Джона Уїкліфа в Англії розкопали, а його кістки — спалили. Це було останнім виявом засуду й зневаги Уїкліфа. Правда, наказ був настільки відразливим, що його виконали аж у 1428 році на вимогу самого папи. Але, як то завжди стається, така люта протидія не пригасила запалу інших поборників правди, а швидше навпаки зміцнила їхню рішучість поширювати Боже Слово.

Вплив друкування

У 1450 році, лише 35 років після смерті Яна Гуса, в Німеччині почав друкувати, використовуючи рухомі літери, Йоганн Гутенберг. Його першою великою роботою було видання латинської «Вульгати», працю над яким він закінчив десь у 1455 році. До 1495-го ціла Біблія або частини її були надруковані в такому порядку: німецькою, італійською, французькою, чеською, голландською, єврейською, каталанською, грецькою, іспанською, старослов’янською, португальською та сербською мовами.

Голландський вчений Еразм Роттердамський у 1516 році опублікував перше повне друковане видання грецького тексту. Еразм хотів, щоб Святе Письмо «було перекладене мовами усіх народів». Однак сам він вагався братись за справу, боячись втратити свою велику популярність. Були, проте, й інші, більш сміливі, і особливо серед них відзначився Вільям Тиндаль.

Вільям Тиндаль й англійська Біблія

Тиндаль отримав освіту в Оксфорді й приблизно у 1521 році став домашнім учителем дітей сера Джона Валша. Часто за щедрим столом Валшів молодий Тиндаль вів словесні баталії з місцевим духівництвом. Під час таких сутичок він спокійно, без зайвих емоцій розгортав Біблію і спростував погляди священнослужителів за допомогою віршів із Писання. З часом Валші переконались, що правда на боці Тиндаля, і стали приймати церковників не так часто й не так радісно. Це, звичайно, ще більше настроїло духівництво проти Тиндаля та його вірувань.

Якось під час гарячої дискусії один із Тиндалевих релігійних опонентів заявив: «Краще не мати закону Божого, ніж папського». Уявіть собі, з якою рішучістю в голосі Тиндаль сказав: «Я відмовляюсь підкорятися Папі й усім його законам. Якщо Бог дозволить мені прожити достатньо довго, я зроблю так, що хлопець, який йде за плугом, буде знати з Писання більше, ніж ви». Намір Тиндаля викристалізувався. Пізніше він написав: «Я зрозумів з власного досвіду, що мирян неможливо утвердити в якійсь істині, якщо не покласти перед їхніми очима Святого Письма рідною мовою, аби вони змогли побачити суть, порядок і значення тексту».

У той час ще не було жодної друкованої Біблії англійською мовою. Тому в 1523 році Тиндаль поїхав до Лондона, щоб попросити в єпископа Тунсталя дозвіл на переклад, але отримав різку відмову. Тоді, не відступаючись від свого заміру, він залишив Англію, аби вже ніколи туди не повернутися. На його першу друкарню в Кельні (Німеччина) було вчинено наліт, сам же Тиндаль ледве утік, прихопивши зі собою небагато цінних непереплетених сторінок. Однак у Вормсі (Німеччина) вдалось надрукувати повністю принаймні 3000 примірників його «Нового Завіту» англійською мовою. Усі їх надіслали до Англії і на початку 1526 року почали розповсюджувати там. Декотрі з цих Біблій купив, щоб спалити, єпископ Тунсталь і нехотячи допоміг тим Тиндалю продовжувати свою роботу!

Дослідження сприяє ліпшому розумінню

Тиндалю, безсумнівно, подобалась його робота. Як говорить «Кембриджська історія Біблії» (англ.), «Святе Письмо робило його щасливим; в ритмі його письма є щось стрімке й радісне, що й передає це щастя». Тиндаль хотів, щоб Святе Письмо заговорило до звичайної людини якомога точнішою і простішою мовою. Дослідження відкрили йому значення біблійних слів, які століттями були огорнуті таємницею церковних доктрин. І Тиндаль, незважаючи ані на загрозу смерті, ані на нещадне перо свого могутнього противника сера Томаса Мора, включив усі ці знахідки у свій переклад.

Перекладаючи не з латини, а з грецької мови (з тексту Еразма Роттердамського), Тиндаль віддав перевагу «любові» над «добродійністю», щоб виразити повніше значення грецького слова а·ґа́·пе. Він також поміняв слово «церква» на «збір», вжив «покайся» замість «спокутуй» і «старійшини» замість «священики» (1 Коринтян 13:1—3; Колосян 4:15, 16; Луки 13:3, 5; 1 Тимофія 5:17, Тиндаль, англ.). Ці зміни були руйнівними для церковної влади та традиційних релігійних звичаїв, таких, як сповідь перед священиками.

Тиндаль також відкинув вчення про чистилище і свідомість після смерті як небіблійні, а натомість скрізь вживав слово «воскресіння». Стосовно ж померлих він писав Мору: «Посилаючи їх до неба, в пекло або чистилище, [ви] руйнуєте докази Христа й Павла на захист воскресіння». Тиндаль посилався тут на Матвія 22:30—32 і 1 Коринтян 15:12—19. Він зробив правильний висновок, що померлі перебувають у стані несвідомості аж до майбутнього воскресіння (Псалом 146:4; Екклезіяста 9:5; Івана 11:11, 24, 25). А це означало, що усі молитви до Марії та «святих» були марними, бо в стані несвідомості вони не могли ані чути, ані заступатися за когось.

Тиндаль перекладає Єврейські Писання

У 1530 році Тиндаль закінчив П’ятикнижжя — перші п’ять книг Єврейських Писань. Він був першим, хто перекладав Біблію на англійську мову безпосередньо з єврейської. Тиндаль також першим з англійських перекладачів вжив ім’я Єгова. Лондонський вчений Дейвід Деніел пише: «Те, що Боже ім’я було заново відкрите, безперечно, глибоко вразило Тиндалевих читачів».

Намагаючись досягти ясності в перекладі, Тиндаль передавав одне єврейське слово різними англійськими словами. Однак він дуже строго дотримувався єврейської структури речення. У результаті цього йому вдалось зберегти стислість єврейської мови. Сам Тиндаль казав: «Єврейська мова за своїми властивостями в тисячу разів ближча до англійської, ніж до латини. Спосіб вираження думок в обидвох мовах однаковісінький, тому в дуже багатьох місцях потрібно перекладати на англійську мову просто слово в слово».

Через такий підхід до справи переклад Тиндаля був в основному дослівний і містив багато єврейських висловів. Декотрі з них під час першого читання здавались, напевно, досить незвичними. Однак зрештою Біблія стала настільки поширеною, що чимало з її виразів перейшли в англійську мову й вживаються дотепер. Більш того, читачі англійської Біблії таким чином ознайомились з єврейським мисленням, що дало їм змогу ліпше зрозуміти натхнене Святе Письмо.

Біблія і Тиндаль під забороною

Можливість читати Боже Слово рідною мовою була захопливою. Англійці відповіли тим, що розкупили усі Біблії, які вдалось таємно ввезти в країну, замаскувавши у тюках тканини або між іншими товарами. Тим часом духівництво збагнуло, що його позиція неминуче похитнеться, якщо Біблію почнуть вважати найвищим авторитетом. У результаті перекладач і його прихильники опинились у дуже скрутному становищі. Боротьба йшла не на життя, а на смерть.

Тиндаль, якого безперервно переслідувала і церква, і держава, продовжував таємно працювати в Антверпені (Бельгія). Йому навіть вдавалось присвячувати кожного тижня два дні тому, що він називав своїми розвагами,— служінню іншим англійським біженцям, які були бідні чи хворі. Він витратив на них більшість своїх грошей. Тиндаль не встиг перекласти другої половини Єврейських Писань, оскільки його зрадив за гроші один англієць, що видавав себе за друга. У 1536 році у Вілворде (Бельгія) Тиндаля стратили. Він помер зі словами на устах: «Господи! Відкрий очі Королю Англії».

Десь у 1538 році король Генріх VIII з власних міркувань наказав, щоб Біблія була у кожній церкві в Англії. Переклад, який вибрали для цього, майже повністю зробив Тиндаль, хоча про це й не говорилось. Як наслідок, праця Тиндаля стала такою відомою і популярною, що «визначила основні риси більшості наступних перекладів» на англійську мову («Кембриджська історія Біблії»). «Переклад короля Якова», зроблений 1611 року, містить аж 90 процентів Тиндалевого перекладу без жодної зміни.

Вільний доступ до Біблії означав великі зміни для Англії. Дискусії навколо Біблій, які були поміщені в церквах, ставали деколи такими гарячими, що перешкоджали відправленню церковних служб! «Старші люди вчились читати, щоб мати справу безпосередньо з Божим Словом, а діти із задоволенням слухали їх, коли ті читали» («Стисла історія англійської Біблії», англ.). У цей час Біблія різними мовами почала розповсюджуватись у небувалих масштабах також в інших європейських країнах. Але саме біблійному рухові в Англії судилось вплинути на весь світ. Як це відбулось? І як подальші відкриття й дослідження вплинули на Біблію, котру ми маємо сьогодні? Ми закінчимо нашу розповідь у наступній статті з цієї серії.

[Ілюстрація на сторінці 26]

«Новий Завіт» Тиндаля, 1526 рік,– єдиний відомий повний примірник, який не було спалено.

[Відомості про джерело]

The British Library Board

[Таблиця/Ілюстрації на сторінках 26, 27]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Основні дати в передачі Біблії

Наша ера

1400

1500 р.

Страта Тиндаля, 1536 р.

1600 р.

[Ілюстрації]

Уїкліф

Ян Гус

Тиндаль

Генріх VIII