Звідки походить сучасне Різдво
ДЛЯ мільйонів людей по всьому світі різдвяні свята — чи не найвеселіші дні в році. Цієї пори готують розкішні гостини, згадують освячені часом традиції, збираються в сімейному колі. На Різдво друзям і родичам пишуть листівки та роблять подарунки.
Однак лише 150 років тому святкування Різдва виглядало зовсім по-іншому. У своїй книжці «Битва за Різдво» (англ.) професор історії Стівен Ніссенбаум пише: «На різдвяні свята люди влаштовували пиятики та заради розгульного «карнавалу», який був чимось на зразок Масниці у грудні, враз відмовлялися від правил суспільної поведінки».
Ці слова неприємно вразять тих, для кого Різдво — урочисте свято. Як хтось може зневажати свято, яке покликане вшановувати пам’ять про народження Божого Сина? Відповідь, можливо, здивує вас.
Хибні засади
Після запровадження Різдва у IV сторіччі залишалося багато нез’ясованих питань. Наприклад, було невідомо, якого дня народився Ісус. Оскільки в Біблії не вказано день і місяць народження Христа, припущенням стосовно ймовірної дати не було кінця. У третьому сторіччі група єгипетських теологів запропонувала 20 травня, інші ж віддавали перевагу таким датам, як наприклад, 28 березня, 2 квітня або 19 квітня. До XVIII сторіччя не залишилося місяця, який би не пов’язали із днем народження Ісуса! Чому ж врешті обрали 25 грудня?
Більшість вчених вважає, що то католицька церква оголосила 25 грудня днем народження Ісуса. Чому? «Нова британська енциклопедія» (англ.) зазначає: «Найімовірніше причина в тім, що ранні християни хотіли, аби цей день збігся із язичницьким святом римлян на честь ‘дня народження непереможного сонця’». Але чому ж християни, яких язичники жорстоко переслідували більш ніж два з половиною століття, так несподівано поступилися своїм переслідувачам?
Зіпсуття
У першому сторіччі апостол Павло попереджав Тимофія, що «люди лихі та дурисвіти» непомітно увійдуть у християнський збір і зведуть багатьох на хибний шлях (2 Тимофія 3:13). Таке велике відступництво почалося після смерті апостолів (Дії 20:29, 30). У четвертому столітті, після так званого навернення Константина, у християнство провідного на той час напрямку перейшла велика кількість язичників. Які були наслідки? У книжці «Раннє християнство та язичництво» (англ.) зазначається: «Порівняно невелика група дійсно глибоко віруючих загубилася серед маси тих, що тільки називали себе християнами».
Якими ж пророчими виявилися слова Павла! Язичницькі зіпсуття поглинули правдиве християнство. Перекручення проявлялися якнайяскравіше у відзначенні свят.
Насправді християнам наказано відзначати лише одне свято — Господню вечерю (1 Коринтян 11:23—26). Через те що римські свята були пов’язані з ідолопоклонницькими ритуалами, перші християни не брали в них участі. Тому у третьому сторіччі язичники дорікали їм: «Ви не відвідуєте виставки; ви не цікавитеся публічними показами; ви відмовляєтесь від публічних бенкетів та цураєтеся священних змагань». З другого боку, язичники хвалилися: «Наше поклоніння богам — це веселощі, свята, пісні та ігри».
У середині четвертого сторіччя дорікання припинилися. Чому? Тому що, чим більше удаваних християн пробиралося у паству, тим більше розмножувалися відступницькі ідеї. Це призводило до компромісів з римським світом. У книжці «Язичництво в нашому християнстві» (англ.) говориться: «У християн була чітка політика: переймати язичницькі свята, що традиційно були улюбленими серед народу, і приписувати їм християнське значення». Так, велике відступництво мало згубний вплив. Тепер, коли так звані християни з готовністю засвоювали язичницькі свята, суспільство вже не відверталося від них. Згодом християни мали не менше щорічних свят, ніж язичники. Не дивно, що Різдво стало найголовнішим.
Міжнародне свято
Разом із поширенням у Європі провідної течії християнства набувало популярності й Різдво. Католицька церква перейняла ідею увічнити день народження Ісуса веселим святом. Відповідно у 567 році н. е. Турський Собор «проголосив 12 днів від Різдва до Богоявлення святковими» («Католицька енциклопедія для школи і дому» [англ.]).
Невдовзі до Різдва було долучено багато обрядів хліборобських свят Північної Європи. І надалі побожності не було місця на святкових оргіях, де гуляки наїдалися та напивалися до нестями. Церква не виступала проти, а потурала розпусній поведінці. (Порівняйте Римлян 13:13; 1 Петра 4:3). У 601 році н. е. папа Григорій I написав Меліту, своєму посланцю в Англії: «Не забороняй таких давніх язичницьких свят, але пристосовуй їх до обрядів Церкви, лише зміни їхнє значення з поганського на християнське». Про це повідомив Артур Вайгол, колишній єгипетський урядовий генеральний інспектор старожитностей.
У середні віки знайшлися люди, що усвідомили необхідність висловити протест щодо цього безладдя. Вони писали численні послання, в яких засуджували «розпусту різдвяних веселощів». Доктор Пенні Рестад в своїй книжці «Різдво в Америці. Історія» (англ.) зазначає: «Були такі священнослужителі, які наголошували на тому, що недосконалій людині потрібні такі періоди, коли вона могла б віддаватися пристрастям та виходити за межі загальноприйнятих норм за умови християнського нагляду». Це призвело тільки до збільшення безладдя. Але то вже було не надто важливо, оскільки язичницькі звичаї настільки злилися з різдвяними святами, що більшість людей і гадки не мала позбутися їх. За словами письменника Трістрама Коффіна, «в більшості люди просто робили те, що й завжди, і не звертали уваги на суперечки моралістів».
Коли європейці почали заселяти Новий Світ, Різдво було вже популярним святом. Проте в колоніях Різдво не визнавали. Пуританські реформатори вважали це свято язичницьким і заборонили його між 1659 і 1681 роками у Массачусетсі.
Після того як заборону зняли, святкування Різдва поширилося у всіх колоніях, а особливо на півдні Нової Англії. Однак, коли зважити на історію свята, не дивно, що дехто був зацікавлений у розвагах більше, ніж у вшануванні Божого Сина. Особливо шкідницьким різдвяним звичаєм було щедрування. Бешкетливі ватаги молодиків заходили в доми заможних сусідів та, погрожуючи позбиткуватися над ними, вимагали їжу і питво. Якщо господар відмовлявся, його зазвичай лаяли, а часом нівечили хату.
У двадцяті роки XIX сторіччя дійшло до того, що, за словами професора Ніссенбаума, «різдвяне безладдя» перетворилося на «велику загрозу для суспільства». У таких містах як Нью-Йорк та Філадельфія заможні землевласники почали наймати вартових для охорони маєтку. Вважають навіть, що у Нью-Йорку вперше був сформований професійний загін поліцейських у відповідь на брутальний розгул під час різдвяних свят 1827—1828 років!
Перетворення Різдва
Дев’ятнадцяте сторіччя повністю змінило життя людства. З появою залізниць та шосе перевезення товарів і розповсюдження новин значно прискорилися, а люди стали пересуватися набагато швидше. Промислова революція створила мільйони робочих місць, заводи невтомно випускали безмежну кількість товарів. Крім того, індустріалізація принесла нові і непрості соціальні проблеми, які у кінцевому підсумку зумовили зміни у святкуванні Різдва.
Люди здавна використовували свята, щоб зміцнити сімейні узи, не стало винятком і Різдво. Деякі різдвяні традиції давнини були вибірково замінені, і безладне свято галасливого натовпу успішно перетворилося на свято сімейне.
Дійсно, наприкінці XIX сторіччя у святі Різдва вже вбачали запоруку оздоровлення сучасної Америки. За словами доктора Рестад, «зі всіх свят Різдво було найліпшим знаряддям вкорінення релігії та релігійних настроїв у сім’ї та усунення крайнощів і хиб суспільства». Дослідниця додає: «Подарунки, добродійні справи, навіть святкове вітання та прикрашання, забави навколо ялинки у вітальні або, пізніше, у недільній школі, з’єднують членів родини одне з одним, з церквою, з суспільством».
Так само нині багато людей святкують Різдво тому, що цим воліють підтвердити любов одне до одного та зміцнити сім’ю. Не можна, звісна річ, не зважити на духовний аспект святкування. Мільйони людей святкують Різдво на честь народження Ісуса. Вони не пропускають спеціальні церковні служби, розігрують вдома різдвяні вертепи, та складають молитви подяки самому Ісусові. Але як Бог дивиться на це? Чи подобається це йому? Розгляньмо, що говорить Біблія.
«Правду та мир кохайте»
Коли Ісус був на землі, він сказав учням: «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Івана 4:24). Ісус жив за цими словами. Він завжди говорив правду і в усьому наслідував свого Отця, ‘Бога правди’ Єгову (Псалом 31:6; Івана 14:9).
У Біблії Єгова чітко показав, що ненавидить будь-який обман (Псалом 5:7). Отже, чи це не гіркий парадокс, що так багато різдвяних звичаїв пов’язано з неправдою? Ось, наприклад, казка про Діда Мороза. Чи ви колись пояснювали дитині, чому він заходить до хати через димар, а не через двері, як вірять у багатьох країнах? А як Діду Морозу або Святому Миколаю вдається відвідати багато мільйонів домівок за один вечір? А що сказати про летючого оленя? Коли дитина дізна́ється, що Дід Мороз і Святий Миколай — вигадка, в яку її привчили вірити, чи не похитнеться її довіра до батьків?
«Католицька енциклопедія» (англ.) прямо зазначає: «Різдво обтяжують язичницькі звичаї». Тоді, чому ж католицька та інші церкви загальновизнаного християнства продовжують відзначати свято, звичаї якого не є християнськими? Чи це не свідчить про потурання язичництву?
Коли Ісус був на землі, він не заохочував людей поклонятися йому. Ісус сам сказав: «Господеві [Єгові, НС] Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Матвія 4:10). Подібно, після небесного прославлення Ісуса ангел наказав апостолу Івану ‘Богові вклонитися’, вказуючи цим, що ці Ісусові слова залишаються актуальними (Об’явлення 19:10). Постає питання: чи Ісус схвалює те, що йому, а не Отцю поклоняються на Різдво?
Так, відомості про сучасне Різдво не дуже втішні. Це значною мірою штучне свято, в якому не важко помітити сліди темного минулого. Тому, керуючись чистим сумлінням, мільйони християн вирішили не святкувати Різдва. Наприклад, хлопець на ім’я Райан такої думки про Різдво: «Люди в захваті від того, що раз на рік сім’я збирається разом і втішається декілька днів. Але що в тому особливого? Мої батьки роблять мені подарунки незалежно від пори року!» А інша дванадцятирічна дитина сказала: «Я не почуваюся обділеною. Я одержую подарунки протягом цілого року, а не тільки особливого дня, коли люди вважають себе зобов’язаними купувати подарунки».
Пророк Захарія заохочував ізраїльтян «правду та мир кохати» (Захарія 8:19). Якщо ми, як Захарія та інші вірні давнини, ‘любимо правду’, чи не слід нам відмовитися від буль-яких фальшивих релігійних свят, які знеславляють ‘живого й правдивого Бога’ Єгову? (1 Солунян 1:9).
[Ілюстрація на сторінці 7]
«Я не почуваюся обділеною. Мені роблять подарунки протягом цілого року».