Високо цінуйте привілеї священного служіння

ПРИЗНАЧЕННЯМИ у священному служінні не можна легковажити. Коли священики у стародавній Юді почали байдуже ставитися до своїх привілеїв у храмі Єгови, Бог суворо докорив їм (Малахії 1:6—14). І коли деякі в Ізраїлі спонукували назореїв легковажити відповідальностями у священному служінні, Єгова осудив тих грішних ізраїльтян (Амоса 2:11—16). Правдиві християни також виконують священне служіння і ставляться до нього серйозно (Римлян 12:1). Це священне служіння має багато граней, і всі вони важливі.

Коли Ісус ще був на землі зі своїми послідовниками, він учив їх проголошувати Боже Царство. З часом їхня звістка мала досягти кінців землі (Матвія 28:19, 20; Дії 1:8). Це проповідування стало ще невідкладнішим протягом останніх днів теперішньої системи речей.

Усі Свідки Єгови беруть участь у цій праці. Сотні тисяч з радістю виконують її як піонери. Щоб задовольнити важливі потреби у всесвітній праці, тисячі зголосилися до спеціального повночасного служіння в Бетелі, як роз’їзні районні та обласні наглядачі, а також у місіонерських призначеннях. Чого це може вимагати від Свідків, які хочуть продовжувати таке спеціальне служіння?

Невідкладні потреби у сім’ї

Перш ніж розпочати повночасне служіння, як правило, доводиться робити зміни в особистому житті. Це під силу не кожному. Біблійні відповідальності можуть зробити це неможливим. Але що стається, коли особи у спеціальному служінні зустрічаються з невідкладними сімейними потребами, пов’язаними, наприклад, з постарілими батьками? Біблійні принципи та поради, як-от наведені нижче, дають потрібне керівництво.

Ціле наше життя повинне будуватися навколо взаємин з Єговою (Екклезіяста 12:13; Марка 12:28—30). Святі справи, довірені нам, слід високо цінувати (Луки 1:74, 75; Євреїв 12:16). Одного разу Ісус сказав чоловікові, якому потрібно було змінити пріоритети, що він мусить повністю зайнятися проголошенням Божого Царства. Очевидно, той чоловік збирався відкласти цю діяльність до часу, коли помре його батько (Луки 9:59, 60). З іншого боку, Ісус викривав неправильне мислення людей, які заявляли, що присвятили усе Богові і тому не могли «робити нічого для батька чи матері» (Марка 7:9—13). Апостол Павло також наголошував на серйозній відповідальності дбати «про своїх», у тому числі про батьків та дідусів з бабусями (1 Тимофія 5:3—8).

Чи це означає, що коли з’являються невідкладні потреби, то особи в спеціальному служінні повинні залишати свої призначення і ставати піклувальниками? Це залежить від багатьох факторів. Рішення — справа особиста (Галатів 6:5). Чимало таких служителів, які дуже любили свої призначення, вирішили, що в їхньому випадку мудріше бути поблизу батьків і подавати їм необхідну допомогу. Чому? Можливо, з’явилася крайня потреба або немає інших членів сім’ї, які б допомогли, чи місцевий збір не в стані робити необхідного. Деякі, надаючи потрібну допомогу, піонерували. Інші повернулися до спеціального повночасного служіння, коли сімейна ситуація змінилася. Однак у багатьох випадках знаходилась можливість по-іншому справитися з такою ситуацією.

Брати на себе відповідальність

Коли з’являлися невідкладні потреби, деякі в спеціальному повночасному служінні змогли приділити їм увагу не залишаючи своїх призначень. Розгляньте декілька з багатьох прикладів.

Одна пара, яка служить у всесвітньому центрі Свідків Єгови, розпочала служіння в Бетелі 1978 року, попрацювавши попередньо у районному та обласному служінні. Теперішнє призначення брата пов’язане з великою відповідальністю у теократичній організації. Але його батьки також потребують допомоги. Ці працівники Бетелю по три-чотири рази на рік відвідують своїх батьків, причому дорога туди і назад становить 3500 кілометрів. Вони побудували дім, щоб задовольнити потреби батьків. Доводилось також їздити до батьків через екстрені медичні випадки. Вони вже близько 20 років використовують фактично всю свою відпустку, щоб виконувати цю свою відповідальність. Вони люблять і шанують батьків, але також цінують привілеї у священному служінні.

Інший брат перебував уже 36 років у роз’їзному служінні, коли почався період, який він називає найважчим у своєму житті. Його 85-річна теща, яка вірно служила Єгові, тепер потребувала жити з кимось, хто міг би їй допомагати. У той час більшість її дітей вважали, що не мають змоги взяти її до себе. Один з родичів сказав цьому роз’їзному наглядачеві, що вони з дружиною повинні залишити служіння і ради сім’ї піклуватися про матір. Але ця пара не припинила свого дорогоцінного служіння, але й не занехаяла потреб матері. Протягом дев’яти років більшість часу мати була з ними. Спершу вони жили в домі на колесах, тоді в різних квартирах, які їм давали в розпорядження райони. Певний період брат, який тоді служив обласним наглядачем, подорожував, виконуючи своє призначення, тимчасом як його дружина залишалася з матір’ю, щоб постійно бути коло неї і з любов’ю доглядати її. Кожної неділі після зібрань чоловік здалека повертався до них, щоб допомогти. Багато осіб, які знали про їхню ситуацію, виражали глибоке цінування їхньої праці. З часом інші члени сім’ї також відчули спонуку надати деяку допомогу. Тисячі людей Єгови продовжують користати зі служіння тої саможертовної пари, тому що вона трималася свого привілею спеціального повночасного служіння.

Співпраця у сім’ї

Коли декілька членів сім’ї цінують важливість спеціального повночасного служіння, вони можуть співпрацювати, щоб принаймні дехто з них міг брати участь у ньому.

Такий дух сімейної співпраці приніс користь канадській місіонерській парі в Західній Африці. Ці місіонери не чекали, поки виникне крайня необхідність, надіючись, що нічого не станеться. Перш ніж вступити до Біблійної школи Ґілеад Товариства Вартової башти для підготовки до закордонного служіння, чоловік обговорив зі своїм молодшим братом питання про догляд за їхньою матір’ю у випадку хвороби чи інвалідності. Виявляючи любов до своєї матері, а також цінування місіонерської праці, молодший брат сказав: «У мене сім’я і діти. Я не можу далеко їздити і робити те, що можеш ти. Тому, коли б щось трапилося з мамою, я попіклуюся про неї».

Інша пара місіонерів служить у Південній Америці, і в догляді за постарілою матір’ю дружини її сім’я виявила дух співпраці. Її сестра зі своїм чоловіком піклувалися про матір, аж поки ця сестра сама тяжко захворіла. Що ж тоді? Чоловік сестри написав місіонерам, щоб заспокоїти їх: «Поки я і мої діти живі, вам не треба буде залишати свого місіонерського служіння». Додаткова допомога надійшла, коли інша сестра та її чоловік переїхали жити до матері і піклувалися про неї аж до її смерті. Який чудовий дух співпраці! Усі ці особи підтримали місіонерське служіння.

Батьки, які щедро жертвують для Єгови

Часто батьки надзвичайно цінують священне служіння. Серед найціннішого, що вони мають, і чим вони могли б вшанувати Єгову, є їхні діти (Приповістей 3:9). Багато християнських батьків заохочують своїх дітей розпочинати повночасне служіння. І деякі з них почуваються, як Анна, котра віддала свого сина Самуїла Єгові для служіння йому «довіку», тобто «на ввесь вік його» (1 Самуїла 1:22, 28, Кул.).

Одна така мати написала своїй дочці в Африку: «Ми дякуємо Єгові за чудовий привілей, який ти маєш. Ми не могли б хотіти чогось ліпшого». Іншим разом вона також сказала: «Для нас розлука з тобою — це велика жертва, але як радісно бачити, що Єгова піклується про тебе!»

Один місіонер в Еквадорі, обміркувавши різні ситуації, які виникали у зв’язку з доглядом його стареньких батьків, написав: «На мій погляд, найбільша допомога, яку ми з дружиною отримали,— це молитви мого батька. Після його смерті мати сказала нам: «Не минало й дня, щоб батько не просив Єгову дозволити вам обом залишатися у своєму призначенні».

Літні батьки з Каліфорнії (США) тішилися, що один з їхніх синів перебував у повночасному служінні. Коли померла мати, цей син зі своєю дружиною був в Іспанії. Інші члени сім’ї вважали, що комусь треба піклуватися про батька. Вони вважали, що не можуть взятися за цю відповідальність, оскільки були зайняті світською роботою і вихованням дітей. Замість цього, вони настійно радили парі, яка перебувала у спеціальному повночасному служінні, повернутися додому і доглядати батька. Хоча батько вже мав 79 років, однак ще був при доброму здоров’ї і мав ясний розум та духовний склад думок. На сімейній зустрічі після того, як інші члени сім’ї висловилися, він встав і рішуче сказав: «Я хочу, щоб вони повернулися в Іспанію і продовжували свою працю». Вони так і зробили, але також надавали йому відчутну допомогу. В даний час вони є в районному служінні в Іспанії. Після тої сімейної зустрічі інші члени сім’ї виявили цінування праці цієї пари у закордонному призначенні. Через кілька років один із синів взяв батька до себе і доглядав його, поки той не помер.

У Пенсільванії (США) помазаний брат, який піонерував близько 40 років, вже мав понад 90 років, коли серйозно захворіла і померла його дружина. У нього був син і три дочки, а також багато духовних дітей. Одна з його дочок перебувала в повночасному служінні понад 40 років, служила зі своїм чоловіком у місіонерському призначенні, у роз’їзній праці та в Бетелі. Вона допомогла вжити заходів, щоб батько отримував належний догляд. Місцеві брати також допомагали, беручи його на зібрання у Зал Царства. Пізніше, коли помер її чоловік, вона запитала батька, чи він хоче, щоб вона залишила Бетель і піклувалася про нього. Батько високо цінував святі речі і вважав, що його потреби можна задовольнити по-іншому. Тому, він відповів: «Це найгірше, що ти можеш зробити, а ще гірше було б, якби я допустив це».

Збори, які дають підтримку

Деякі збори дуже допомагають піклуватися про старих батьків, діти котрих перебувають у спеціальному повночасному служінні. Вони особливо цінують тих, які присвятили багато років такому служінню. Хоча збори не можуть звільнити дітей від біблійних відповідальностей, вони намагаються настільки полегшити їхній тягар, щоб ці служителі не мусили залишати своїх спеціальних призначень.

Одна подружня пара з Німеччини вже близько 17 років служила у закордонному призначенні, з них досить багато у роз’їзній праці, коли у чоловікової матері з’явилися особливі потреби. Кожного року вони використовували відпустку, щоб допомагати їй. Свідки по сусідству теж з любов’ю надавали допомогу. Потім, коли ця пара повночасних служителів відвідувала матір протягом критичного періоду, з ними зустрілися старійшини місцевого збору. Вони добре знали, що́ ця подружня пара регулярно робить для матері. Вони також цінували важливість спеціального служіння. Тому старійшини запропонували допомогу в догляді за матір’ю, кажучи: «Ви не можете робити для неї більше, ніж уже робите; ми допоможемо вам, щоб ви залишалися у своєму призначенні в Іспанії». І ті старійшини роблять це вже сім років.

Подібно брат, який з 1967 року служить у Сенегалі, отримав відчутну люблячу підтримку від збору, в якому був його батько. Коли виникала критична ситуація, дружина з любов’ю виявила дух співпраці і відпустила чоловіка самого у Сполучені Штати Америки, щоби він допомагав своїм батькам. Йому довелося бути там кілька місяців. Ситуація була складна, але коли він зробив, що міг, збір прийшов на допомогу, щоб він продовжив своє місіонерське служіння. Протягом 18 років збір з любов’ю допомагав у різні способи спершу батькові (хоча він вже багатьох не впізнавав), а тоді й матері. Чи це звільнило сина від відповідальності? Ні, він часто приїжджав із Сенегалу і використовував свою відпустку, щоб допомагати, скільки міг. Але багато членів того збору могли з приємністю усвідомлювати, що вони допомагають парі, яка тяжко працює, залишатись у спеціальному повночасному служінні в Сенегалі.

Ісус сказав, що той, хто полишив усе заради доброї новини, матиме у сто раз більше братів, сестер, матерів та дітей (Марка 10:29, 30). Це, безумовно, справджується серед служителів Єгови. Одна пара, яка тепер служить у Беніні (Західна Африка), особливо відчула це, коли двоє Свідків зі збору їхніх батьків сказали їм не тривожитися про стареньких. Вони додали: «Ваші батьки є також нашими батьками».

Так, є багато способів показати, що ми високо цінуємо привілеї священного служіння. Чи ви маєте змогу робити це повніше?

[Ілюстрації на сторінці 26]

Вони зголосилися до спеціального повночасного служіння.