«Темноволоса повелителька Сирійської пустелі»

ЇЇ ОБЛИЧЧЯ було кольору оливок, вона мала білі, наче перли, зуби та чорні блискучі очі. Вона була високоосвіченою людиною і вправним лінгвістом. Казали, що ця войовнича цариця була мудріша від самої Клеопатри й, мабуть, така ж вродлива. Вона наважилася виступити проти панівної світової держави свого часу, відігравши цим пророчу роль в одній біблійній драмі. Ще довго після смерті її оспівували письменники й обожнювали художники. Один поет XIX сторіччя змалював її як «темноволосу повелительку Сирійської пустелі». Цією прославленою жінкою була Зіновія — цариця сирійського міста Пальміри.

Як Зіновія здобула видатне становище? Які події на політичній арені допомогли їй піднятися до вершин влади? Що можна сказати про її характер? І яку пророчу роль вона відіграла? Розгляньмо спочатку, де саме розгорталася та драма.

Місто на краю пустелі

Місто Зіновії, Пальміра, розташовувалося десь за 210 кілометрів на північний схід від Дамаска, на північному кінці Сирійської пустелі, де гори Антилівану переходять у рівнину. Це місто-оазис було на півшляху між Середземним морем на заході та річкою Євфрат на сході. Припускають, що цар Соломон знав це місто як Тадмор. Воно мало велике значення для добробуту Соломонового царства: по-перше, там міг розташовуватися гарнізон для охорони північних кордонів і по-друге, Тадмор, імовірно, був важливою ланкою у цілій мережі міст, що лежали на шляху караванів. Тому Соломон «збудував [«відбудував», НС]... Тадмора в пустині» (2 Хронік 8:4).

Історія мовчить про те, якою була доля Тадмора протягом наступної тисячі років після правління царя Соломона. Якщо Тадмор справді є Пальмірою, тоді період його розквіту почався 64 року до н. е., коли Сирія стала однією з віддалених провінцій Римської імперії. «Для Риму Пальміра була важливим містом в економічному та військовому плані»,— пише Річард Стоунмен у книжці «Пальміра та її імперія. Повстання Зіновії проти Риму» (англ.). Оскільки це місто пальм лежало на важливому торговельному шляху, що сполучав Рим з Месопотамією та Сходом, через Пальміру проходили дорогоцінності стародавнього світу — спеції зі Східної Індії, шовк з Китаю, а також різні товари з Персії, Нижньої Месопотамії та країн Середземномор’я. Добробут Риму залежав від імпорту цих товарів.

Провінція Сирія також мала важливе стратегічне значення, бо слугувала буферною зоною між ворожими силами Риму та Персії. Упродовж перших 250 років нашої ери річка Євфрат відділяла Рим від його східного сусіда. Пальміра була власне по той бік пустелі, на захід від міста Дура-Європос, що стояло на річці Євфрат. Рим усвідомлював стратегічне розташування Пальміри, і такі римські імператори, як Адріан та Валеріан, особисто приїздили туди. Завдяки Адріанові та його щедрим пожертвам надзвичайно збагатилась архітектура міста. Валеріан у свою чергу винагородив місцевого вельможу Одената,— чоловіка Зіновії,— призначивши його 258 року н. е. на посаду римського консула. Причиною призначення стало те, що Оденат з успіхом провів кампанію проти Персії та розширив кордони Римської імперії до Месопотамії. Не остання роль у політичній кар’єрі Одената належить Зіновії. За словами історика Едуарда Гіббона, «своїм успіхом Оденат значною мірою завдячував її [Зіновії] незрівняній розсудливості та силі духу».

Тим часом персидський цар Шапур вирішив замахнутися на вищість Риму та встановити абсолютну владу над усіма колишніми провінціями Персії. Зі своєю могутньою армією він вирушив на захід, захопив римські гарнізони в містах Нізібін та Карри (Харан) і пішов далі, спустошуючи Північну Сирію та Кілікію. Імператор Валеріан сам очолив війська у поході проти нападників, але зазнав поразки й потрапив у полон до персів.

Оденат вирішив, що тепер настав слушний час, аби надіслати персидському монарху дорогі дари та укласти з ним мир. Отримавши дари, цар Шапур гордовито звелів кинути їх до Євфрату та наказав Оденату з’явитися перед ним у ролі полоненого й просити пощади. У відповідь жителі Пальміри зібрали армію — пустельних кочівників і залишки римських військ — та почали громити персів, які тепер відступали. Виснажені від кампанії та обтяжені награбованим майном, війська Шапура виявилися майже безпомічними перед пустельними воїнами, які нападали зненацька, а тоді знову зникали. Тож персам нічого не залишилось робити, як тільки рятуватися втечею.

На знак вдячності за перемогу над Шапуром син і наступник Валеріана, Галлієн, присвоїв Оденату титул corrector totius Orientis (правитель усього Сходу). З часом Оденат дав собі титул «цар царів».

Зіновія намагається створити імперію

У 267 році н. е., коли Оденат був у самому зеніті своєї кар’єри, його самого та його спадкоємця підступно вбили, і, як гадають, зробив це мстивий племінник. Оскільки син Зіновії був ще занадто малим, вона сама зайняла становище покійного чоловіка. Зіновія — вродлива й честолюбна жінка, здібна управителька, яка до того ж нерідко брала участь зі своїм покійним чоловіком у військових походах та чудово володіла кількома мовами,— спромоглася заручитись повагою та підтримкою своїх підданих — немале досягнення серед бедуїнів. Зіновія любила вчитися та оточила себе різними інтелектуалами. Одним з її радників був філософ і ритор Кассій Лонгін — «жива бібліотека й ходячий музей», як про нього якось сказали. Письменник Стоунмен зауважує: «За п’ять років, які пройшли після смерті Одената... Зіновія в розумах народу створила собі образ володарки Сходу».

Володіння Зіновії межували з двома державами: з одного боку — Персія, яку вона разом зі своїм чоловіком дуже ослабили, з другого боку — Рим, який на той час також почав занепадати. Ось що написав про тогочасне становище Римської імперії історик Дж. М. Робертс: «Третє сторіччя було... жахливим часом для римських кордонів,— і східних, і західних,— тимчасом як у самій країні почався новий період громадянської війни та сумнівного престолонаслідування. За той час змінилося 22 імператори (не включаючи самозванців)». На відміну від цього, сирійська правителька була абсолютним монархом у своїй державі. «Утримуючи рівновагу між двома імперіями [Перською та Римською],— зауважує Стоунмен,— вона тепер могла спробувати утворити третю, аби панувати над тими двома».

У 269 році н. е., коли в Єгипті з’явився самозванець, що кинув виклик Риму, Зіновія отримала слушну нагоду розширити кордони своєї держави. Її армія миттю вирушила до Єгипту, розгромила повстанців та встановила своє панування в країні. Зіновія проголосила себе царицею Єгипту й почала чеканити власну монету. Тепер її царство простягалося від Нілу до Євфрату. І саме в цей момент свого життя вона зайняла становище ‘південного царя’, про якого згадується в Біблії у пророцтві Даниїла, оскільки тепер до володінь її царства належала територія на південь від Даниїлової батьківщини (Даниїла 11:25, 26). Вона також підкорила більшу частину Малої Азії.

Зіновія настільки зміцнила й прикрасила столицю своєї держави, що Пальміру зарахували до числа найбільших міст римського світу. Вважають, що населення міста становило більше 150 000 мешканців. По всьому місті можна було побачити розкішні громадські будинки, храми, сади, колони й пам’ятники, а навколо міста височіли мури, окружність котрих, як кажуть, становила 21 кілометр. На головній вулиці міста було зведено колонаду. Вона складалася приблизно із 1500 колон (кожна більше 15 метрів заввишки), виконаних у стилі Коринфського ордеру. Також у багатьох куточках міста можна було побачити статуї та бюсти героїв і багатих добродійників. У 271 році н. е. Зіновія встановила дві статуї — на свою честь та на честь покійного чоловіка. Тож Пальміра сяяла, неначе самоцвіт, на краю пустелі.

Однією з найкрасивіших споруд Пальміри був храм Сонця; немає сумніву, що поклоніння Сонцю справляло найбільший вплив на релігійне життя всього міста. Вірогідно, Зіновія також поклонялася якомусь божеству, пов’язаному з богом Сонця. Проте в Сирії третього століття існувало багато релігій. У володіннях Зіновії жили особи, котрі сповідували християнство, юдеї, астрологи та поклонники Сонця й Місяця. Як вона розглядала існування різних форм поклоніння у своїй державі? Письменник Стоунмен зауважує: «Мудрий правитель не зневажатиме жодних звичаїв, які здаються підхожими для його народу. (...) Вважалося, що боги стоять на стороні Пальміри». Очевидно, Зіновія дотримувалася принципу релігійної толерантності. Але чи й справді боги «стояли на стороні Пальміри»? Яка доля кінець кінцем спіткала Пальміру та її «мудрого правителя»?

Імператор ‘збуджує своє серце’ проти Зіновії

Десь у 270 році н. е. імператором Риму став Авреліан. Його легіони з успіхом відбили й покарали варварів у північних територіях. У 271 році н. е. Авреліан, котрий тепер представляв «північного царя» з Даниїлового пророцтва, ‘збудив свою силу та своє серце на південного царя’, яким була Зіновія (Даниїла 11:25а). Авреліан послав частину свого війська прямо в Єгипет, а сам повів велику армію на схід через Малу Азію.

Південний цар — правляча сила на чолі із Зіновією — ‘підготувався до війни’ проти Авреліана «з військом великим та дуже міцним» під командуванням двох генералів, Завдія та Заббая (Даниїла 11:25б). Що ж до Авреліана, то він захопив Єгипет і вирушив у каральний похід у напрямку Малої Азії та Сирії. Зіновія зазнала поразки під Емессою (сучасний Хомс) і відступила до Пальміри.

Коли Авреліан оточив Пальміру, Зіновія, сподіваючись отримати допомогу, разом зі своїм сином вирішила втекти до Персії, але так і не дісталася туди, бо потрапила в полон до римлян коло Євфрату. Жителі Пальміри здали місто 272 року н. е. Виявивши великодушність до його мешканців, Авреліан зібрав величезну кількість здобичі, серед якої був ідол з храму Сонця, та повернувся до Рима. Римський імператор пощадив Зіновію, зробивши її окрасою своєї тріумфальної процесії по Риму в 274 році н. е. Решту свого життя Зіновія провела в Римі як дружина місцевого можновладця.

Знищення міста в пустелі

Декілька місяців після того, як Авреліан захопив Пальміру, жителі того міста вирізали залишений ним римський гарнізон. Почувши про бунт, Авреліан негайно наказав своїм воїнам знову збиратися в дорогу до Пальміри; на цей раз на мешканців міста чекала жахлива розплата. Ті, хто спромігся врятуватись під час безжалісної різанини, були продані в рабство. Горде місто було сплюндроване й знищене, перетворившись на полишену груду каміння. Так метушливий метрополіс знову став усього лиш ‘Тадмором у пустині’.

Коли Зіновія виступила проти Риму, вона та імператор Авреліан мимовільно зіграли свою роль як «південний цар» і «північний цар». Цим вони сповнили частину надзвичайно детального пророцтва, записаного пророком Єгови десь за 800 років до тих подій. (Даниїла, розділ 11). Через яскраву особистість Зіновії багато хто був у захопленні від цієї жінки. Проте найбільше значення має її роль як представника політичної сили, передреченої в пророцтві Даниїла. Правління Зіновії тривало не більше п’яти років. Сьогодні столиця її царства, Пальміра,— це звичайне село. Навіть могутня Римська імперія невдовзі після того зазнала краху та поступилася сучасним царствам. Яке майбутнє чекає ці держави? Їхня доля також визначена безпомилковим виповненням біблійних пророцтв (Даниїла 2:44).

[Рамка на сторінці 29]

Спадщина Зіновії

Повернувшись до Рима після перемоги над Зіновією, царицею Пальміри, імператор Авреліан побудував храм Сонця. Там він установив вивезені з її міста статуї бога-сонця. У журналі «Історія сьогодні» (англ.) описуються подальші події: «Найбільш впливовим учинком Авреліана було, мабуть, те, що 274 року по Р. Х. він започаткував щорічне свято Сонця, яке припадало на день зимового сонцестояння, тобто на 25 грудня. Коли імперія стала християнською, на цю дату був перенесений день народження Христа, аби зробити нову релігію більш прийнятною для тих, кому подобались колишні святкування. Цікаво, що [люди] святкують наше Різдво виключно завдяки імператриці Зіновії».

[Карта/Ілюстрація на сторінках 28, 29]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

СИРІЯ

Антіохія

Емесса (Хомс)

ПАЛЬМІРА

Дамаск

МЕСОПОТАМІЯ

Євфрат

Карри (Харан)

Нізібін

Дура-Європос

[Відомості про джерела]

Карта: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

Колонада: Michael Nicholson/Corbis

[Ілюстрація на сторінці 29]

Римська монета, на якій, очевидно, зображений Авреліан.

[Ілюстрація на сторінці 30]

Храм Сонця в Пальмірі.

[Відомості про джерело]

The Complete Encyclopedia of Illustration/J. G. Heck

[Ілюстрація на сторінці 31]

Цариця Зіновія звертається до своїх воїнів.

[Відомості про джерело]

Giovanni Battista Tiepolo, Queen Zenobia Addressing Her Soldiers, Samuel H. Kress Collection, Photograph © Board of Trustees, National Gallery of Art, Washington

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 28]

Detail of: Giovanni Battista Tiepolo, Queen Zenobia Addressing Her Soldiers, Samuel H. Kress Collection, Photograph © Board of Trustees, National Gallery of Art, Washington