Чи ви дивитесь на насильників так, як Бог?

Здавна люди захоплювалися й шанували міцних чоловіків, які виявляли велику фізичну силу та хоробрість. Одним із таких міфічних героїв античної Греції був Геракл, відомий римлянам як Геркулес.

ГЕРАКЛ був славний супергерой, наймогутніший серед борців. За легендою, цей напівбог був сином грецького бога Зевса й земної жінки Алкмени. Він почав здійснювати подвиги, коли ще був немовлятком у колисці. Коли заздрісна богиня послала двох величезних зміїв, аби вбити Геракла, він задушив їх. Відтак Геракл точив бої, перемагав страховиськ, а навіть боровся зі смертю, щоб врятувати подругу. Він також руйнував міста, ґвалтував жінок, скинув хлопця з вежі та вбив свою дружину й дітей.

Геракл з давніх-давен зображався в історіях стародавніх країн, знаних грекам, хоча і був міфічною особою. Римляни вшановували його як бога, а торговці й мандрівники молилися до нього про достатки й охорону від небезпек. Оповіді про його подвиги зачаровували людей упродовж тисяч років.

Походження легенди

Чи оповідання про Геракла та інших міфічних героїв мають під собою основу? До певної міри так. Біблія розповідає про добу на зорі людської історії, коли на землі справді жили «боги» та «напівбоги».

Розповідаючи про цю добу, Мойсей написав: «І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали» (Буття 6:1, 2).

Ті «Божі сини» не були людьми — це були ангельські сини Бога. (Порівняйте Йова 1:6; 2:1; 38:4, 7). Біблійний письменник Юда розповідає, що декотрі ангели «не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє» (Юди 6). Іншими словами, вони покинули своє призначене місце в Божій небесній організації, вважаючи за ліпше жити із вродливими жінками на землі. Крім того, Юда говорить, що ці бунтарські ангели були, немов люди Содома й Гоморри, котрі «чинили перелюб та ходили за іншим тілом» (Юди 7).

Біблія не подає всіх подробиць діяльності цих неслухняних ангелів. А втім, давні легенди Греції та інших країн розповідають про цілий пантеон богів і богинь, які у видимий чи невидимий спосіб сходили до людей. Набираючи людського вигляду, вони були надзвичайно вродливими. Вони їли, пили, спали, а також мали статеві зносини між собою та з людьми. Хоча ці боги вважалися святими й безсмертними, однак вдавалися до обману та облуди, сварилися й билися, спокушали й ґвалтували. Такі міфи можуть відображати, хоча й у прикрашений та перекручений спосіб, дійсні допотопні умови, згадані в біблійній книзі Буття.

Силачі, що славні від віку

Неслухняні матеріалізовані ангели мали статеві зносини з жінками, і ті народжували їм дітей. Але це не були звичайні діти. То були нефілім — напівлюди-напівангели. Біблія повідомляє: «За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували,— то були силачі, що славні від віку» (Буття 6:4).

Єврейське слово «нефілім» буквально означає «ті, що примушують інших падати» своїми насильницькими вчинками. Отже, не дивно, що Біблія додає: «Наповнилась земля насильством» (Буття 6:11). Такі міфічні напівбоги, як Геракл і вавилонський герой Гільгамеш, дуже схожі на нефілім.

Завважте, нефілім були названі «силачами» й «славними». На відміну від свого праведного сучасника Ноя, нефілім не цікавились тим, щоб віддавати славу Єгові. Вони думали єдино про своє ім’я, тріумф і власну славу. Могутніми вчинками, в які, безсумнівно, входило насильство й кровопролиття, вони здобули жадану славу в очах довколишнього безбожного світу. За свого часу вони були супергероями, яких боялися, поважали і які нібито були непереможні.

Хоча нефілім та їхні розбещені батьки-ангели спізнали слави в очах сучасників, Бог аж ніяк не вважав їх славними. Їхній спосіб життя був огидний. Тому Бог виступив проти цих грішних ангелів. Апостол Петро написав: «Бог Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду, і передав зберігати на суд; і Він не помилував першого світу, а зберіг самовосьмого Ноя, проповідника праведности, і навів потопа на світ безбожних» (2 Петра 2:4, 5).

У всесвітньому Потопі бунтарські ангели дематеріалізувались і зганьблені повернулися в духовну сферу. Бог покарав їх, заборонивши знову матеріалізуватися в людські тіла. Усі нефілім — надлюдські діти неслухняних ангелів — загинули. Тільки Ной зі своєю невеликою сім’єю пережив Потоп.

Славні люди сьогодні

Сьогодні на землі вже немає ні богів, ні напівбогів. Однак відбувається розгул насильства. Славних чоловіків нині величають у книжках, кінофільмах, піснях та по телебаченню. Чимось немислимим було б те, аби вони підставляли другу щоку, любили своїх ворогів, прагнули миру, прощали або уникали насильства (Матвія 5:39, 44; Римлян 12:17; Ефесян 4:32; 1 Петра 3:11). Натомість сучасними силачами захоплюються через їхню міць і вміння битися, мститися та протидіяти насильству ще більшим насильствомa.

Від днів Ноя Бог не змінив свого ставлення до таких осіб. Єгова не милується тими, хто любить насилля, його теж не розважають їхні подвиги. Псалмоспівець говорив: «Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля,— ненавидить душа Його!» (Псалом 11:5).

Інша сила

Разючим контрастом насильницьким силачам є найславетніший з усіх людей, Ісус Христос — чоловік миру. Він не вчинив «жодного насильства» (Ісаї 53:9, НС). Коли вороги Ісуса прийшли в Гефсиманський сад, щоб заарештувати його, декотрі з Ісусових послідовників мали мечі (Луки 22:38, 47—51). Вони могли б утворити бойовий загін, аби не допустити, щоб він був виданий юдеям (Івана 18:36).

Апостол Петро витягнув свого меча, щоб захистити Ісуса, але Ісус сказав йому: «Сховай свого меча в його місце, бо всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Матвія 26:51, 52). Авжеж, насильство породжує насильство, як це не раз засвідчила історія людства. Ісус не використав нагоди захищатися зі зброєю в руках, тому що мав інший засіб захисту. Він одразу сказав Петрові: «Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця,— і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів?» (Матвія 26:53).

Ісус не хотів вдаватися до насильства або просити охорони ангелів, але дозволив убивцям заарештувати його. Чому? Однією з причин було те, що він знав: ще не прийшов час, аби його небесний Отець покінчив зі злом на землі. Ісус покладався на Єгову, замість того, щоб самотужки вирішувати справи.

Це не свідчило про слабкість, але про велику внутрішню силу. Ісус твердо вірив у те, що Єгова залагодить справи у свій час і спосіб. Завдяки слухняності Ісус був піднесений до славної позиції — вищий від нього тільки Єгова. Апостол Павло написав про Ісуса: «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Господь, на славу Бога Отця!» (Филип’ян 2:8—11).

Божа обітниця покінчити з насильством

Правдиві християни за взірець у своєму житті беруть приклад і вчення Ісуса. Вони не захоплюються світовими знаменитостями та насильниками й не наслідують їх. Християни знають, що у визначений Богом час такі особи будуть знищені назавжди, так само як злі люди за днів Ноя.

Бог є Творцем землі й людей. Він також — законний Суверен (Об’явлення 4:11). Якщо людський суддя має законне право виносити судові рішення, Бог має на це ще більше право. Повага до власних праведних принципів, а також любов до тих, хто любить його, спонука́ють Єгову покінчити з усім злом і всіма лиходіями (Матвія 13:41, 42; Луки 17:26—30).

Це приведе до тривалого миру на землі, миру, який має за непохитну основу правосуддя та правду. Так було передречено у славному пророцтві про Ісуса Христа: «Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру. Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки,— ревність Господа Саваота це зробить!» (Ісаї 9:5, 6).

Отже, не без причини християни зважають на натхнену пораду з глибокої давнини: «Не заздри насильникові, і ні однієї з доріг його не вибирай, бо бридить Господь крутіями, а з праведними в Нього дружба» (Приповістей 3:31, 32).

[Примітка]

[Вставка на сторінці 29]

СУЧАСНИМИ СИЛАЧАМИ ЗАХОПЛЮЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ ЇХНЮ МІЦЬ І ВМІННЯ ПРОТИДІЯТИ НАСИЛЬСТВУ ЩЕ БІЛЬШИМ НАСИЛЬСТВОМ.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 26]

Alinari/Art Resource, NY