Чи християнам слід бути ревнивими?

РЕВНИВІСТЬ. Чи повинні її розвивати християни? Будучи ними, ми заохочені ‘дбати про любов’, і знаємо, що «любов... не заздрить», не є ревнивою (1 Коринтян 13:4; 14:1). Але також відомо, що Єгова — «Бог ревнивий», а ми маємо бути «наслідувачами Богові» (Вихід 34:14, Хом.; Ефесян 5:1). На перший погляд, це видається суперечністю. Як же її пояснити?

Річ у тім, що єврейське і грецьке слова, перекладені в Біблії як «заздрісний» або «ревнивий», мають чимало значень. У залежності від контексту ці слова стосуються як чогось позитивного, так і негативного. Наприклад, єврейське слово, перекладене як «заздрість», «ревнощі», має ряд значень: «вимога виключної відданості; нетерпимість до суперництва; запопадливість; завзяття; ревнивість [праведна або грішна]; лиха заздрість». Грецький відповідник має подібні значення. Ці слова можуть вказувати на упередженість, хворобливе почуття до особи, яку вважають суперником або яка, здавалося б, має певну перевагу (Приповістей 14:30). Вони можуть також стосуватися хорошої, даної Богом риси — бажання захищати улюблену людину від шкоди (2 Коринтян 11:2, Дерк.).

Найвеличніший взірець

Єгова є найвеличнішим взірцем у виявленні належної ревнивості. Він керується чистими спонуками, породженими прагненням оберігати своїх людей від духовного і морального зіпсуття. Ось що Бог сказав про свій давній народ, символічно називаючи його Сіоном: «Я ревную за Сіон великими ревнощами, з великим гнівом Я його ревную» (Захарія 8:2, Хом.). Подібно як люблячий батько завжди готовий захистити своїх дітей від лиха, Єгова готовий захищати своїх слуг від фізичної і духовної небезпеки.

Щоб охороняти своїх людей, Єгова дав своє Слово, Біблію. Вона неодноразово заохочує нас діяти мудро й містить чимало прикладів тих осіб, які виявляли мудрість. В Ісаї 48:17 читаємо: «Я — Господь, Бог твій, що навчає тебе про корисне, що провадить тебе по дорозі, якою ти маєш ходити». Як же потішає те, що Єгова, спонуканий ревнивістю, дбає про нас і дає охорону! Коли б не така належна ревність, ми через свою недосвідченість страждали б від різних незгод. Тож Бог ніколи не виявляє ревнивості із самолюбства.

Але в чому полягає різниця між побожною, тобто належною, і неналежною ревнивістю? Щоб зрозуміти це, розгляньмо приклад Маріям і Пінхаса. Зверніть увагу на їхні спонуки.

Маріям і Пінхас

Маріям була старшою сестрою Мойсея та Аарона, провідників, які стояли на чолі ізраїльського народу під час Виходу з Єгипту. Коли ізраїльтяни йшли пустелею, Маріям почала заздрити своєму братові Мойсею. Біблія говорить про це: «І нарікали Маріям та Аарон на Мойсея за жінку кушитянку, що взяв... І казали вони: «Чи тільки з Мойсеєм Господь говорив? Чи ж не говорив Він також із нами?» Очевидно, ініціаторкою цього була Маріям, оскільки за нешанобливу поведінку Єгова покарав тижневою проказою її, а не Аарона (Числа 12:1—15).

Що спонукало Маріям виступити проти Мойсея? Турбота про збереження правдивого поклоніння і бажання захистити співвітчизників від зла? Очевидно, що ні. Здається, Маріям дозволила, аби в її серці розвинулось неналежне прагнення ще більшого визнання та влади. Будучи пророчицею в Ізраїлі, вона мала велику пошану серед народу, особливо серед жінок. Після того як ізраїльтяни чудом отримали порятунок біля Червоного моря, саме Маріям першою серед жінок почала грати й співати на хвалу Єгові. Але тепер вона, можливо, стала надмірно турбуватись про те, що помалу втрачає свій авторитет, поступаючись місцем Мойсеєвій дружині, яку вважала суперницею. Під впливом себелюбної ревнивості Маріям стала ініціаторкою виступу проти Мойсея, якого настановив сам Єгова (Вихід 15:1, 20, 21).

Натомість Пінхас керувався зовсім іншими спонуками. Незадовго перед входом в Обіцяний край, коли ізраїльтяни отаборилися в моавських степах, моавітянки й мідіянітянки схилили багатьох ізраїльських чоловіків до неморальності та ідолопоклонства. Щоб очистити табір і відвернути палючий гнів Єгови, суддям Ізраїлю було наказано вбити всіх чоловіків, котрі вчинили таке відступництво. Зімрі, начальник дому Симеона, маючи на меті вчинити неморальність, зухвало привів мідіянітянку Козбі в табір «перед очі всієї громади синів Ізраїля». Пінхас діяв рішуче. Спонуканий ревністю до поклоніння Єгові й бажанням зберегти моральну чистоту табору, він убив розпусників у їхньому наметі. Пінхас отримав схвалення за те, що так ‘ревнував’ і не потерпів «жодного суперництва» з Єговою. Швидкі дії цього ізраїльтянина зупинили поразку, якою було покарано народ і від якої вже загинуло 24 000 осіб. Також Єгова нагородив Пінхаса, давши йому заповіт про те, що в його роді завжди буде священство (Числа 25:4—13, Хом.; 25:11, НС).

Чим різняться ці два вияви ревнивості? Маріям виступила проти свого брата через себелюбну ревнивість. Пінхас же вчинив справедливо, керуючись побожною ревнивістю. Як було у випадку з Пінхасом, іноді нам також слід словами чи діями ставати на захист імені Єгови, його служителів і поклоніння йому.

Неналежна ревнивість

Але чи може трапитись так, що ми почнемо скеровувати ревнивість у неправильному напрямку? Може. Саме це трапилося з більшістю євреїв першого сторіччя. Вони ревниво стерегли даний Богом Закон та свої традиції. Намагаючись захистити цей Закон, євреї склали численні дріб’язкові правила і заборони, які стали важким тягарем для народу (Матвія 23:4). Мойсеїв Закон був лише тінню тієї дійсності, якою Єгова мав його замінити. Нездатні або неохочі зрозуміти, що Бог вже зробив це, ті юдеї під впливом неналежної ревнивості ставилися до послідовників Ісуса Христа з непогамовною люттю. Апостол Павло колись сам був ревним поборником Закону. Тому він зазначив, що люди, котрі захищали Закон, мали «ревність про Бога, але не за розумом» (Римлян 10:2; Галатів 1:14).

Навіть багатьом євреям, які стали християнами, було важко викоренити в собі цю надмірну ревність до Закону. Після своєї третьої місіонерської подорожі Павло розповів керівному органу про навернення людей з інших народів. У той час тисячі юдеїв, котрі стали християнами, були «ревними оборонцями Закону» (Дії 21:20). Причому вже минуло кілька років після того, як керівний орган постановив, що навернені на християнство язичники не мусили обрізатися. Питання, пов’язані з дотриманням Закону, породжували у зборі суперечки (Дії 15:1, 2, 28, 29; Галатів 4:9, 10; 5:7—12). Декотрі єврейські християни не до кінця розуміли, які стосунки зі своїм народом Єгова має тепер, і тому наполягали на власних поглядах, критикуючи інших (Колосян 2:17; Євреїв 10:1).

Тож ми повинні остерігатися, щоб не потрапити в подібну пастку, ревно обстоюючи якусь поведінку або виплекані нами погляди, які не повністю ґрунтуються на Біблії. Єгова зливає нове світло у розумінні свого Слова. Нам потрібно приймати це світло, що надходить через канал, яким Він сьогодні послуговується.

Будьте ревнивими щодо Єгови

А втім, побожна ревнивість не порушує принципів правдивого поклоніння. Коли ми схильні надто перейматися своєю репутацією чи правами, така ревнивість допоможе нам зважати найперше на Єгову. Вона спонукуватиме нас шукати нагод звіщати правду про Бога, захищаючи його народ та спосіб дій.

Акіко, повночасна служителька Свідків Єгови, вислухала різку відмову господині помешкання, яка мала неправильне уявлення про Божий закон щодо крові. Акіко почала тактовно захищати Боже Слово і навіть згадала про деякі ускладнення та проблеми, пов’язані з переливанням крові. Сестра палко бажала свідчити про Єгову і тому почала говорити про те, що, як вона зрозуміла, було справжньою причиною відмови,— про брак віри в існування Творця. Акіко звернула увагу на твориво і на те, як воно допомагає набути такої віри. Завдяки сміливому свідченню вдалося не лише усунути безпідставне упередження, а й розпочати з цією жінкою домашнє біблійне вивчення. Нині ця колись сердита пані приносить хвалу Єгові.

Належна ревність до правдивого поклоніння спонукує нас бути готовими при кожній нагоді захищати свою віру та говорити про неї на роботі, в школі, в магазині, під час поїздок тощо. Мідорі, наприклад, постановила розмовляти про свою віру зі співробітниками. Якось під час такої бесіди одна жінка, котрій було вже за 40, сказала, що не хоче мати зі Свідками Єгови нічого спільного. Згодом, під час іншої розмови, жінка поскаржилася, що в її дочки починають розвиватися недобрі риси. Мідорі показала їй книжку «Запитання молодих людей — корисні відповіді» і запропонувала, що вивчатиме цю публікацію з її дочкоюa. Вивчення розпочалось, але мати до нього не приєднувалася. Тоді Мідорі вирішила показати відео «Свідки Єгови. Організація, що стоїть за цією назвою»b. Фільм допоміг виправити чимало хибних уявлень цієї жінки. Зворушена побаченим, вона сказала: «Я хочу бути такою, як Свідки Єгови» — і також стала вивчати Біблію.

Належна ревнивість має місце і в християнському зборі. Вона сприяє духу сердечної любові й турботи та спонукує протистояти руйнівному впливу пліток, відступницьких поглядів та всього іншого, що могло б зашкодити нашим духовним братам. Побожна ревнивість також спонукує підтримувати рішення старійшин, які іноді мусять зробити докір правопорушнику (1 Коринтян 5:11—13; 1 Тимофія 5:20). Пишучи про свою ревнивість щодо співхристиян у коринтському зборі, Павло сказав: «Ревную я за вас ревністю Божою; я заручив вас Єдиному Мужу, щоб представити вас Христу чистою дівою» (2 Коринтян 11:2, Дерк.). Тому і ми, керуючись ревнивістю, маємо робити все, що в наших силах, аби стерегти духовну і моральну чистоту всіх членів збору і оберігати їх від впливу фальшивих доктрин.

Отож, ревнивість, керована правильними спонуками, тобто побожна ревність, має благотворний вплив на інших. Вона приносить схвалення Єгови і має бути серед тих рис, якими сьогодні вирізняються християни (Івана 2:17).

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 29]

Пінхас діяв, керуючись побожною ревнивістю.

[Ілюстрації на сторінці 30]

Стережіться, щоб не розвинути неналежної ревнивості.

[Ілюстрації на сторінці 31]

Побожна ревнивість спонукує нас розповідати про свою віру і з любов’ю піклуватися про братів та сестер.