Запитання читачів
Чому Давид і Вірсавія не були страчені за перелюб, тоді як їхній новонароджений син помер?
Мойсеїв Закон наказував: «Коли буде знайдений хто, що лежить із заміжньою жінкою, то помруть вони обоє,— той чоловік, що лежав із жінкою, і та жінка, і вигубиш зло з Ізраїля» (Повторення Закону 22:22). Якби Бог Єгова допустив, щоб справу Давида і Вірсавії розглядали судді, відповідно до Закону, то цю перелюбну пару засудили б до страти. Людські судді не могли бачити сердець грішників. Тому вони виносили рішення, беручи до уваги лише факти, які свідчили про вчинки правопорушників. Перелюб мав каратися смертю. Ізраїльські судді не були вповноважені прощати такий гріх.
Але правдивий Бог бачить серця людей і прощає гріхи, коли вважає, що для цього існують підстави. З Давидом Єгова уклав угоду про Царство. Тож у випадку цього чоловіка Бог вирішив зробити виняток і сам зайнявся справою (2 Самуїла 7:12—16). «Той, Хто всю землю судить», має право приймати такі рішення (Буття 18:25).
Що Єгова побачив у Давидовому серці? Псалом 51-й виявляє, які почуття мав Давид, коли «до нього прийшов пророк Натан, як Давид увійшов був до Вірсавії». У Псалмі 51:3—6 говориться: «Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив». Напевно, Єгова бачив глибоко в Давидовому серці щире каяття і тому вирішив, що має підставу виявити до обох правопорушників милосердя. До того ж Давид сам був милосердною людиною, а з милосердними Єгова поводиться милосердно (1 Самуїла 24:5—8; Матвія 5:7; Якова 2:13). Отже, коли Давид визнав свій гріх, Натан повідомив йому: «Господь зняв твій гріх,— не помреш» (2 Самуїла 12:13).
Але Давид з Вірсавією не уникнули усіх наслідків гріха. «Ти спонукав зневаження Господа цією річчю,— сказав Давидові Натан,— то син твій, народжений тобі, конче помре». Їхня дитина заслабла і померла, хоча впродовж семи днів Давид постив і був у жалобі (2 Самуїла 12:14—18).
Декому важко зрозуміти, чому мусив померти син. Адже в Повторення Закону 24:16 сказано: «Сини не будуть забиті за батьків». Але не забуваймо: коли б цією справою займалися людські судді, живими б не залишились ні батьки, ні дитина, яка на той момент перебувала в утробі матері. Смерть сина, мабуть, також змусила Давида ще гостріше відчути, наскільки неприємним для Єгови був його гріх з Вірсавією. Можемо бути впевнені, що в цій справі Єгова діяв справедливо, адже «шлях Божий досконалий» (2 Самуїла 22:31, Хом.).
[Ілюстрація на сторінці 31]
Давид виявив справжнє каяття.