1924. Сто років тому

Брати з Бетелю вже понад рік будували радіостанцію WBBR на острові Статен (місто Нью-Йорк). Вони розчистили ділянку, побудували приміщення для студії і великий будинок для працівників радіостанції. Але коли надійшов час встановлювати радіообладнання, виникли труднощі.

Справа дійшла до встановлення головної 91-метрової антени. Її потрібно було закріпити горизонтально між двома дерев’яними щоглами, кожна з яких сягала 61 метра заввишки. Спочатку нічого не виходило. Але брати покладалися на Єгову, і їхні зусилля увінчалися успіхом. Кальвін Проссер, один з братів, які встановлювали антену, сказав: «Якби нам усе вдалося з першої спроби, ми б подумали, що це ми такі молодці». Звичайно, що успіх залежав від Єгови, і брати добре це розуміли. З допомогою Єгови їм вдалося здолати й інші труднощі.

Історія радіомовлення тоді тільки починалася і купити професійне обладнання було нелегко. Братам вдалося роздобути вживаний саморобний радіопередавач на 500 ват. Замість професійного мікрофона вони використали мікрофон з телефонного апарата. І ось одного лютневого вечора брати зібралися, щоб перевірити, чи все це обладнання буде працювати. Але з чим вийти в ефір? Вирішили заспівати пісні Царства. Ернест Лоу зі сміхом згадував, що коли вони співали, з Брукліна, що за 25 кілометрів від Статена, подзвонив суддя Рутерфордb. Він почув їх по радіо.

«Що це за котячий концерт?! — донеслося зі слухавки.— Припиніть негайно!». Брати відразу ж виключили радіопередавач. Хоч їм і стало на якусь мить ніяково, вони зраділи, що їх було чути — радіостанція працює!

24 лютого 1924 року вийшла наша перша радіопередача. Брат Рутерфорд виступив з промовою присвячення. У ній він сказав, що радіостанція «служитиме інтересам Месіанського Царства». Він також сказав, що мета створення радіостанції — «допомогти людям будь-якого віросповідання зрозуміти, в який час ми живемо».

Перша радіопередача мала великий успіх. Дослідники Біблії використовували радіостанцію WBBR упродовж 33 років.

У липні 1924 року Дослідники Біблії зібралися на конгрес у Колумбусі (штат Огайо). Делегати з’їхалися з усього світу. Промови звучали англійською, арабською, грецькою, італійською, литовською, німецькою, польською, російською, угорською, українською, французькою, а також скандинавськими мовами. Частини програми передавалися по радіо. Крім того, брати домовилися з місцевою газетою «Огайо стейт джорнал» («Ohio State Journal») про те, що в ній будуть виходити щоденні репортажі про конгрес.

Четвер, 24 липня, був днем служіння. Понад 5000 делегатів розповсюдили майже 30 000 книжок і почали тисячі біблійних вивчень. «Вартова башта» назвала цей день «найприємнішим днем конгресу».

Визначним днем конгресу стала п’ятниця, 25 липня. Брат Рутерфорд зачитав текст резолюції про засудження духівництва. У ній ішлося про те, що політичні та релігійні лідери і лідери світу комерції «тримають людей у незнанні про благословення, які обіцяє Бог». Крім того, у резолюції говорилося, що ці діячі «підтримали Лігу Націй і заявляють, що через цю організацію Бог править землею». Дослідникам Біблії знадобилася неабияка мужність, щоб розповідати про це людям.

У «Вартовій башті» говорилося: «Конгрес у Колумбусі зміцнив віру воїнів Господа... тепер їм не страшні вогненні стріли ворога». Лео Клаус, який побував на конгресі, згадував: «Після конгресу ми горіли бажанням розповсюджувати резолюцію».

У жовтні Дослідники Біблії почали розповсюджувати мільйони примірників буклета «Обвинувачення духівництва». Буклет містив резолюцію, представлену на конгресі братом Рутерфордом. Френк Джонсон розповсюджував буклет у Клівленді, невеликому містечку в штаті Оклахома. Коли він обійшов призначену йому територію, залишалося ще 20 хвилин до зустрічі з іншими вісниками, які мали підібрати його машиною. Френк знав, яку реакцію викликав у місті буклет і що розлючені чоловіки вже полюють на заїжджого проповідника, тобто на нього. Тож він не міг просто чекати на вулиці. Побачивши церкву, він вирішив у ній сховатися. У церкві нікого не було. Френк вклав буклет у Біблію пастора і ще по примірнику поклав на кожне сидіння. Після того він швидко вийшов з церкви. Але в нього все одно залишався час, тому він зайшов ще у дві церкви і поклав буклети і там.

Потім Френк побіг на умовлене місце зустрічі з братами і сестрами. Там він сховався за автозаправкою. Тим часом чоловіки, які за ним гналися, проїхали повз на машині і не помітили його. Як тільки вони зникли з поля зору, під’їхали брати і сестри і забрали Френка.

Виїжджаючи з міста, вони минали три церкви, в яких побував Френк. Один з братів згадував: «Біля кожної церкви стояло по пів сотні людей. Одні читали буклет, інші показували його своєму пастору. Добре, що ми були вже в машині і їхали звідти! Ми подякували нашому Богу Єгові за те, що він захистив нас: ми роздали буклети і безпечно вибралися з міста».

Дослідники Біблії мужньо проповідували не лише у США. На півночі Франції Юзеф Кретт проповідував польським емігрантам, які працювали на вугільних шахтах. Оскільки планувалося, що він виступить з промовою «Невдовзі померлі воскреснуть», брати і сестри розповсюдили запрошення на промову. Місцевому священнику це не сподобалося, і він сказав своїм прихожанам не йти на неї. Однак його слова мали зворотній ефект. На промову прийшло майже 5000 людей. Сам священник теж прийшов! Брат Кретт запропонував священнику довести правдивість учень його церкви, але той відмовився. Брат розповсюдив серед слухачів усю літературу, яку мав. Він бачив, що люди спраглі правди з Божого Слова (Амоса 8:11).

Клод Браун проповідував в Африці, у Золотому Березі (тепер Гана). Він часто виступав з промовами і розповсюдив велику кількість літератури. Завдяки цьому правду почули багато людей. На одній з його промов побував Джон Бленксон, студент фармацевтичного коледжу. Він відразу зрозумів, що знайшов правду. Джон пригадував: «Від радості я наче літав на крилах. Я розповідав про те, що дізнався, усім у своєму коледжі».

Джон добре розумів, що вчення про Трійцю небіблійне. Одного дня він прийшов в англіканську церкву і поставив священнику запитання про Трійцю. Священник розлютився і почав кричати: «Ти антихрист! Ти від Диявола! Геть звідси!».

Удома Джон написав священнику листа, в якому запропонував йому виступити публічно і обґрунтувати вчення про Трійцю. Священник не відповів на пропозицію. Але Джона викликали в кабінет старшого викладача коледжу. Коли він прийшов у кабінет, старший викладач запитав, чи він писав священнику листа.

— Так, писав,— відповів Джон.

Викладач сказав Джону написати священнику ще раз і вибачитися перед ним. Тож Джон написав: «Сер, мені сказали вибачитися перед вами. Я готовий зробити це, якщо ви визнаєте, що навчаєте небіблійних вчень».

Викладач не повірив своїм очам.

— Ти що написав?!

— Я не можу написати нічого іншого,— сказав Джон.

— Тебе виключать з коледжу! Ти не можеш тут учитися, якщо у тебе конфлікт зі священником, представником державної релігії.

— Але ж на ваших уроках ми ставимо запитання, коли чогось не розуміємо. Хіба ні?

— Так, звичайно.

— От і священнику я поставив запитання, коли він навчав нас з Біблії, але він не відповів на нього. За що ж я маю вибачитися?

Джона Бленксона більше не змушували вибачатися перед священником. І його не виключили з коледжу.

У звіті за 1924 рік у «Вартовій башті» говорилося: «Ми, як і Давид, можемо сказати, що Бог дав нам силу для бою (Псалом 18:39). Цей рік приніс нам багато радості, бо ми бачили, як Господь підтримував нас своєю рукою... Його вірні служителі... активно проповідували добру новину».

Наприкінці року брати вирішили побудувати ще одну радіостанцію. Місце для неї знайшли біля Чикаго. Нову радіостанцію назвали WORD (перекладається як «слово»). Радіостанцію планувалося оснастити передавачем потужністю 5000 ват, щоб транслювати радіопередачі за сотні кілометрів, навіть у Канаду.

Починався 1925 рік, рік, в якому духовне світло стало яскравішим. Дослідники Біблії глибше зрозуміли 12-й розділ книги Об’явлення. Для декого нове розуміння стало каменем спотикання. Але багато Дослідників Біблії зраділи поясненню подій, що відбулися на небі, вони раділи з того, як ці події впливають на діяльність Божого народу на землі.