28:30

Цілих два роки Павло жив у будинку. Упродовж цих двох років Павло написав листи до ефесян (Еф 4:1; 6:20), філіппійців (Флп 1:7, 12—14), колоссян (Кл 4:18), Филимона (Флм 9) і, мабуть, також до євреїв. Очевидно, перебування Павла під домашнім арештом закінчилось близько 61 року н. е., коли він постав перед судом — можливо, перед імператором Нероном або одним з його представників — і був визнаний невинним. Після звільнення Павло, звичайно ж, залишався активним у служінні. Можливо, в цей період він, як і планував, побував в Іспанії (Рм 15:28). Близько 95 року н. е. Климент Римський зазначив, що Павло дійшов «до кордону Заходу», тобто до кордону Римської імперії. З Павлових листів, які він написав після звільнення (1 і 2 Тимофія і Тита), ми дізнаємось, що він, мабуть, побував в Ефесі, на Криті, в Македонії, Мілеті, Нікополі і Троаді (1Тм 1:3; 2Тм 4:13, 20; Тит 1:5; 3:12). Дехто припускає, що в грецькому місті Нікополі Павла знову арештували, і приблизно 65 року н. е. він опинився в тюрмі у Римі. Однак тепер Нерон був безжалісним. Згідно зі словами римського історика Тацита, після спустошливої пожежі в Римі, яка сталася за рік до того, Нерон звинуватив у підпалі християн і почав жорстокі переслідування. У Другому листі до Тимофія Павло, знаючи, що невдовзі його стратять, попросив Тимофія і Марка негайно прийти до нього. В цей час Лука та Онисифор виявили велику мужність: вони ризикували своїм життям, щоб відвідати Павла і підтримати його (2Тм 1:16, 17; 4:6—9, 11). Павло був страчений, ймовірно, близько 65 року н. е. Своїм життям і навіть смертю цей апостол довів, що ґрунтовно свідчив про «усе, що Ісус робив та чого навчав від самого початку» (Дії 1:1).