Розділ шостий
Стародавня оповідь про створення. Чи можна їй довіряти?
«ХТО може сказати, звідки все це прийшло і який шлях створення?» Ви натрапите на це запитання в поемі «Гімн створенню». Його було складено на санскриті понад 3000 років тому, і він є частиною «Рігведи», священної книги індусів. Поет сумнівався, чи можуть навіть численні індуські боги знати, «який шлях створення», оскільки «самі боги повстали пізніше за створення» (курсив наш).
Вавилонські та єгипетські писання містять подібні міфи про те, що боги народилися, коли Всесвіт уже існував. Але річ у тім, що ці міфи не говорять, звідки походить первинний Усесвіт. Проте ви побачите, що одна оповідь про створення дуже відрізняється від усіх інших. Ця особлива оповідь, яка подається в Біблії, починається такими словами: «Напочатку Бог створив Небо та землю» (Буття 1:1).
Ці прості значущі слова були написані Мойсеєм коло 3500 років тому. Вони звертають нашу увагу на Творця — Бога, який стоїть вище матеріального Всесвіту, оскільки він сам цей Усесвіт створив, а отже й існував перед ним. Та ж книга, Біблія, говорить: «Бог є Дух»,— а це значить, що він існує у формі, невидимій для наших очей (Івана 4:24). Сьогодні таку форму існування, можливо, легше собі уявити завдяки науковим описам потужних нейтронних зір і чорних дір — невидимих космічних об’єктів, які виявляються через їхній вплив на інші тіла.
Варто зазначити, що Біблія каже: «Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним» (1 Коринтян 15:40, 44). Ці слова не стосуються невидимих космічних тіл, які вивчають астрономи. Згадані тут «небесні тіла» — це розумні духовні істоти. «Хто ж, крім Творця,— можливо, думаєте ви,— також має духовне тіло?»
Невидимі духовні створіння
Згідно з Біблією, видима сфера не була створена першою. Ця стародавня оповідь про створення називає першим творивом іншу духовну особу — первородного Сина. Про нього говориться як про ‘родженого перш усякого творива’, або «початок Божого творива» (Колосян 1:15; Об’явлення 3:14). Перше створіння було унікальним.
Лише його Бог створив сам безпосередньо й наділив великою мудрістю. Пізніше один цар, що сам відзначався мудрістю, назвав цього Сина у своїй книзі «майстром», який трудився разом з Богом над усіма іншими творивами. (Приповістей 8:22, 30; дивіться також Євреїв 1:1, 2). А вчитель першого століття на ім’я Павло написав про нього: «Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме». (Колосян 1:16; порівняйте Івана 1:1—3).
Що ж є тим невидимим на небі, у створенні чого допомагав Творцю цей Син? Тут у Біблії маються на увазі не мільярди зір та невидимих чорних дір, про які повідомляють астрономи, але сотні мільйонів духовних створінь з духовними тілами. «Однак навіщо,— можливо, запитає хтось,— було творити невидимі розумні істоти?»
Подібно як вивчення Всесвіту може відповісти на деякі питання про його Причину, так само дослідження Біблії дасть нам важливу інформацію про її Автора. Наприклад, Біблія каже, що він «щасливий Бог», наміри й вчинки якого свідчать про любов (1 Тимофія 1:11, НС; 1 Івана 4:8). Тому логічно зробити висновок, що Бог вирішив створити собі товариство інших розумних духовних осіб, які б теж могли насолоджуватися життям. Кожен з них отримав приємну працю, що служила загальному добру й сприяла наміру Творця.
Немає жодних доказів, що ці духовні особи повинні були слухати Бога автоматично, як роботи. Навпаки, він наділив їх розумом і свободою волі. Біблія виявляє, що Бог схвалює свободу думки й свободу дій, бо переконаний, що вони не таять у собі вічної загрози миру та гармонії у Всесвіті. Павло, використовуючи власне ім’я Творця, що міститься в Єврейських Писаннях, написав: «Єгова — то Дух, а де дух Єгови,— там воля» (2 Коринтян 3:17, НС).
Видиме на небі
Що ж є тим видимим, яке Бог створив через свого первородного Сина? Сюди входить наше Сонце, мільярди інших зірок й уся речовина, з якої складається Всесвіт. Чи Біблія говорить щось про те, як Бог створив усе це з нічого? Розгляньмо це питання з Біблії у світлі сучасної науки.
Вчений XVIII століття Антуан Лоран Лавуазьє, вивчаючи масу матерії, зауважив, що маса речовин, які утворюються в результаті хімічної реакції, дорівнює масі речовин, які вступають у реакцію. Наприклад, маса попелу й газів, що утворюються після згорання паперу, відповідає масі вихідного паперу й кисню, який затрачається під час горіння. Лавуазьє сформулював закон «збереження маси, або матерії». У 1910 році «Британська енциклопедія» пояснювала: «Матерію неможливо ані створити, ані знищити». Це звучало переконливо, принаймні у ті часи.
Проте вибух у 1945 році атомної бомби над японським містом Хіросімою виявив прорахунки в законі Лавуазьє. Під час такого вибуху надкритичної маси урану утворюються інші види матерії, але їхня сумарна маса менша від маси початкового урану. Чому ж втрачається маса? Тому що частина урану перетворюється у страхітливий спалах енергії.
Інша проблема із законом Лавуазьє про збереження матерії виникла в 1952 році, коли винайшли водневу бомбу й відбувся термоядерний вибух. Під час цього вибуху атоми водню з’єдналися й утворився гелій. Однак маса отриманого гелію була меншою за масу вихідного водню. Частина водню перетворилася в енергію вибуху — вибуху набагато руйнівнішого за той, що стався над Хіросімою.
Ці вибухи довели, що незначна кількість матерії являє собою величезний запас енергії. Такий зв’язок між матерією та енергією пояснює потужність Сонця, завдяки якому ми продовжуємо радіти життю. Що ж це за зв’язок? Коло 40 років раніше, в 1905-му, Ейнштейн передбачив зв’язок між матерією та енергією. Багатьом відома його формула E=mc2a. Після того як Ейнштейн сформулював це співвідношення, інші вчені змогли пояснити, чому Сонце продовжує світити вже протягом мільярдів років. У Сонці безперервно відбуваються термоядерні реакції. Тому кожну секунду в його надрах близько 564 мільйонів тонн водню перетворюється в 560 мільйонів тонн гелію. Це означає, що коло чотирьох мільйонів тонн матерії переходить у сонячну енергію, частинка якої досягає Землі й підтримує наше життя.
Дуже цікавим є те, що зворотний процес теж можливий. «Енергія перетворюється в матерію, коли субатомні частинки стикаються на великій швидкості, створюючи нові, важчі частинки»,— пояснює «Уорлд бук енсайклопідія». Вченим вдається досягти цього в малих масштабах, використовуючи величезні машини (їх називають прискорювачами частинок), в яких субатомні частинки стикаються на фантастичній швидкості й створюють матерію. «Ми повторюємо одне з чудес Усесвіту — перетворюємо енергію в матерію»,— сказав Нобелівський лауреат доктор фізичних наук Карло Руббіа.
«Чудово,— скаже хтось,— але що спільного це має з оповіддю про створення, яку можна прочитати в Біблії?» Сама Біблія, звичайно, не є науковим посібником, але існує багато доказів, що поміщена в ній інформація актуальна й відповідає науковим фактам. Від самого початку й аж до кінця Біблія вказує на Того, хто створив усю матерію Всесвіту,— на найбільшого Науковця (Неемії 9:6; Дії 4:24; Об’явлення 4:11). Вона також чітко виявляє зв’язок між енергією та матерією.
Наприклад, Біблія заохочує своїх читачів: «Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім’ям їх усіх! І ніхто не загубиться через всесильність [«надмір динамічної енергії», НС] та всемогутність Його» (Ісаї 40:26). Так, Біблія говорить, що бувши джерелом колосальної динамічної енергії, Творець спричинив існування матеріального Всесвіту. Це твердження цілком відповідає сучасним науковим поняттям. Уже через сам цей факт біблійна оповідь про створення заслуговує нашої повної уваги.
Створивши на небі невидиме й видиме, Творець і його первородний Син зосередили свою увагу на Землі. Як вона з’явилася? Різноманітні хімічні елементи, з яких складається наша планета, могли виникнути внаслідок прямого перетворення Богом необмеженої кількості динамічної енергії в матерію, що, за словами сучасних фізиків, є цілком можливим. Або, як вважає багато науковців, Земля могла бути сформована з матерії, викиненої у простір під час вибуху наднової зорі. Проте хто може сказати, чи не було це поєднання способів: тих, які щойно згадувалися, та інших, ще невідомих вченим? Хоч би як воно відбувалося, але саме Творець є динамічним Джерелом елементів, з яких складається Земля, та всіх мінералів, важливих для підтримки нашого життя.
Ви, напевно, розумієте, що закладення підвалин Землі вимагало чогось набагато більшого, ніж лише наявності усіх матеріалів у правильних пропорціях. Розміри Землі, її обертання навколо своєї осі та нахил цієї осі, а також віддаль від Сонця й майже колова орбіта теж мали бути абсолютно правильними — точно такими, як і є. Крім того, Творець запустив у дію природні кругообіги, завдяки яким життя на нашій планеті не гасне. У нас є багато підстав захоплюватися усім цим. Але уявіть собі реакцію небесних духовних синів, коли вони спостерігали за створенням Землі та життя на ній! Одна з біблійних книг говорить, що вони «разом співали» й «радісний окрик здіймали» (Йова 38:4, 7).
Пояснення 1-го розділу Буття
У першому розділі Біблії частково описуються деякі важливі кроки того, як Бог підготував Землю для щасливого життя людей. Цей розділ не містить усіх деталей, тож, читаючи його, ми не повинні бентежитися тим, що в ньому не даються подробиці, яких у стародавні часи читачі однак би не зрозуміли. Наприклад, пишучи цей розділ, Мойсей нічого не сказав про призначення мікроскопічних морських водоростей або бактерій. Людина вперше довідалась про ці форми життя лише в XVI столітті, після винайдення мікроскопа. Не повідомив Мойсей також окремо про динозаврів, існування яких було відкрито завдяки скам’янілостям аж у XIX столітті. Натомість Мойсей під натхненням використовував слова, які могли б зрозуміти люди його часів,— але такі слова, що правильно передавали б усю історію створення Землі.
Читаючи 1-й розділ Буття від 3-го вірша й далі, ви побачите, що він поділений на шість «днів» творення. Дехто твердить, що то були буквальні дні, або доби, по 24 години кожен — тобто що Бог створив весь Усесвіт і життя на Землі менше як за один тиждень! Проте легко з’ясувати, що Біблія не навчає цього. Книга Буття писалася єврейською мовою. У цій мові слово «день» стосується певного відрізка часу. Це може бути як дуже довгий період, так і буквальний день (доба) з 24 годин. Навіть у книзі Буття про всі шість «днів» говориться загально як про один довгий період — «день, коли Бог Єгова створив землю та небо». (Буття 2:4, НС; порівняйте 2 Петра 3:8). Насправді ж Біблія виявляє, що довжина «днів», або епох, творення дорівнює тисячам років.
Це стає очевидним з того, що Біблія каже про сьомий «день». Опис кожного із шести перших «днів» закінчується словами: «І був вечір, і був ранок,— день перший»,— і так далі. Проте ви не знайдете такого закінчення в описі сьомого «дня». А в першому сторіччі н. е., коли з того часу минуло майже 4000 років, Біблія вказувала, що сьомий «день» відпочинку все ще тривав (Євреїв 4:4—6). Отже, сьомий «день» був періодом, який вимірювався тисячами років, і можна дійти логічного висновку, що те саме стосується перших шести «днів».
Перший і четвертий «дні»
Припускають, що, коли почалися шість «днів», або періодів, особливої творчої праці, Земля вже рухалась по своїй орбіті навколо Сонця і являла собою кулю, покриту водою. «Пітьма лежала на морі» (Буття 1:2, переклад І. Франка). У ті ранні часи щось — можливо, суміш водяної пари, інших газів і вулканічного попелу,— напевно, перешкоджало сонячному світлу досягати поверхні Землі. Біблія описує перший період творення так: «Промовив Бог: «Нехай буде світло»,— і поступово з’явилося світло»,— або досягло поверхні Землі (Буття 1:3, переклад Дж. В. Ваттса).
Вислів «поступово з’явилося» точно передає форму єврейського дієслова, що означає поступову дію, виконання якої вимагає певного часу. Ті, хто читає по-єврейськи, можуть побачити, що ця форма дієслова трапляється в 1-му розділі Буття коло 40 разів і є ключем до розуміння розділу. Те, що Бог розпочав у символічний вечір періоду, або епохи, творення, стало поступово явним, чи видимим, під кінець ранку того «дня»b. Також розпочате в один якийсь період не мусило бути завершене до початку наступного. Наприклад, світло поступово стало з’являтися першого «дня», однак саме Сонце, Місяць і зорі можна було побачити лише четвертого (Буття 1:14—19).
Другий і третій «дні»
Перш ніж спричинити появу суходолу в третій «день» творення, Бог підняв над Землею частину вод. Внаслідок цього навколо неї утворилося покривало із водяної париc. У стародавній книзі не описуються механізми, які тоді були використані,— та в цьому й немає потреби. Натомість Біблія зосереджує увагу на просторі між піднятими водами та водами на поверхні Землі. Вона називає той простір небом. Ще й сьогодні люди вживають це слово, говорячи про атмосферу, де літають пташки та літаки. У належний час Бог наповнив те атмосферне небо сумішшю газів, необхідних для життя.
Проте протягом «днів» творення води спали з поверхні Землі й з’явився суходіл. Можливо, використовуючи геологічні сили, які все ще рухають платформи Землі, Бог ніби виштовхнув з океанів гірські кряжі, щоб сформувати континенти. Внаслідок цього над поверхнею води з’явилася суша, а під водою — глибокі океанічні западини, які океанографи в наші дні позначили на картах і завзято досліджують. (Порівняйте Псалом 104:8, 9, Хом.). Після того як було сформовано суходіл, сталося ще щось дивовижне. Ми читаємо: «Сказав Бог: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі». І сталося так» (Буття 1:11).
Як говорилося в попередньому розділі («Дивовижне твориво. Завдяки чому воно з’явилося?»), процес фотосинтезу має велике значення для рослин. У клітинах зеленої рослини містяться менші частинки, хлоропласти, які вбирають енергію сонячного світла. «Ці мікроскопічні фабрики,— пояснюється в книжці «Планета Земля» (англ.),— виробляють цукри й крохмаль... Ще жодній людині не вдавалося створити фабрику, що була б ефективнішою чи продукція якої мала б більший попит, як продукція хлоропласта».
Справді, виживання тварин, які з’явилися пізніше, залежало від хлоропластів. Також, якби не зелена рослинність, у земній атмосфері було б забагато вуглекислого газу й ми загинули б через спеку та нестачу кисню. Деякі фахівці дають дивовижні пояснення того, як розвинулися форми життя, що залежать від фотосинтезу. Наприклад, вони кажуть, що, коли одноклітинним організмам у воді забракло їжі, «кілька передових клітин зрештою знайшли вихід. Вони вигадали фотосинтез». Але чи могло таке статися? Фотосинтез настільки складний процес, що науковці й досі не знають усіх його секретів. Чи ви думаєте, що самовідтворне фотосинтетичне життя могло виникнути спонтанно в результаті незрозумілих процесів? Чи, може, для вас логічніше вірити в те, що воно є наслідком розумного, цілеспрямованого створення, як говориться в Буття?
Поява нових видів рослинного життя, можливо, не припинилася із закінченням третього «дня» творення. Вона могла продовжуватися навіть аж до шостого «дня», в який «насадив Господь Бог рай ув Едені» й «зростив... із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне» (Буття 2:8, 9). І, як уже говорилося, земна атмосфера на четвертий «день», напевно, вже очистилася, тож на планету Земля стало потрапляти більше світла від Сонця та інших небесних тіл.
П’ятий і шостий «дні»
Під час п’ятого «дня» творення Бог почав наповнювати океани й атмосферне небо новими формами життя — «душами живими», що відрізнялися від рослин. Цікаво, що біологи говорять про рослинний і тваринний світ, який вони розділяють на підкласи. Єврейське слово, котре перекладається як «душа», означає «те, що дихає». Біблія також каже, що «душі живі» мають кров. Тому ми можемо зробити висновок, що створіння, наділені дихальною і кровоносною системами,— мешканці морів та небесних просторів — почали з’являтися у п’ятий період творення (Буття 1:20; 9:3, 4).
Шостого «дня» Бог приділив більше уваги суходолу. Він створив «скотину», тобто свійських тварин, і «диких» звірів; ці слова вживалися як терміни ще тоді, коли Мойсей писав цю оповідь (Буття 1:24, Хом.). Отже, саме в шостий період творення з’явилися ссавці суходолу. Але що сказати про людей?
Стародавня розповідь повідомляє нам, що зрештою Бог вирішив створити на Землі справді унікальну форму життя. Він сказав своєму небесному Синові: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Буття 1:26). Отже, людина мала відображати духовний образ свого Творця, виявляючи його риси, і також бути здатною засвоювати величезну кількість інформації. А це означає, що вона могла у своїх діях керуватися розумом, що набагато перевершує розум тварин. Крім того, на відміну від тварин, людину було наділено здатністю послуговуватися своєю свободою волі, а не лише підкорятися інстинкту.
У недавні роки вчені дуже глибоко досліджували людські гени. Порівнюючи генетичні структури людей по цілому світі, вони знайшли незаперечний доказ того, що ми маємо спільного прародича, який є джерелом ДНК усіх людей, котрі будь-коли жили,— в тому числі й кожного з нас. У 1988 році журнал «Ньюсуїк» помістив результати цих досліджень у статті «Пошук Адама та Єви». Вивчення базувалися на одному з видів мітохондріальних ДНК — генетичній інформації, що передається лише по жіночій лінії. Повідомлення 1995 року про дослідження чоловічих ДНК вказували на той самий висновок: «існував прародич «Адам», генетична інформація якого в [Y-] хромосомі тепер спільна для всіх чоловіків на землі»,— говорилося в журналі «Тайм». Наскільки вірогідні усі деталі цих досліджень — невідомо, але вони свідчать, що розповідь з Буття гідна нашого повного довір’я, оскільки її автором є Той, хто був на місці подій у ті далекі часи.
Кульмінація творчого процесу настала тоді, коли Бог, зібравши деякі елементи землі, сформував свого першого людського сина, котрого назвав Адамом (Луки 3:38). Ця історична розповідь виявляє нам, що Творець земної кулі й життя на ній помістив людину, яку створив, у подібному до парку куточку, «щоб порала його та його доглядала» (Буття 2:15). У той самий час Творець, можливо, все ще створював нові види тварин. Біблія каже: «Вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому» (Буття 2:19). У Біблії немає жодного натяку на те, що перша людина, Адам, була лише міфічною істотою. Навпаки, він був реальною особою — мислячою людиною з почуттями, яка могла насолоджуватися роботою в тому райському домі. Щодня Адам дізнавався все більше про діло рук Творця й про Нього самого — його риси та особистість.
Пізніше, через невизначений проміжок часу, Бог створив першу жінку, яка мала стати Адамовою дружиною. Крім того, Бог зробив їхнє життя змістовнішим, давши таке важливе завдання: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Буття 1:27, 28). Ніщо не може змінити проголошений намір Творця, а саме: перетворити усю Землю на рай, в якому пануватиме щастя та злагода між людьми і де навіть усі тварини будуть мирними.
Матеріальний Усесвіт, у тому числі наша планета й життя на ній, виразно свідчить про мудрість Бога. Завдяки своїй мудрості він, безперечно, міг передбачити можливість того, що з часом деякі люди вирішать діяти незалежно або збунтуються проти нього — Творця і Дарівника життя. Такий бунт міг перешкодити великій роботі створення всесвітнього раю. Оповідь повідомляє, що Бог поставив перед Адамом і Євою просте випробування, яке б нагадувало їм про потребу бути слухняними. Непослух, як сказав Бог, призведе до втрати життя, яке він дав їм. Творець виявив свою турботу, попередивши наших перших прабатьків про небезпеку хибного шляху, який вплинув би на щастя усього людства (Буття 2:16, 17).
Перед закінченням шостого «дня», Творець зробив усе необхідне для виконання свого наміру. Він міг по праву сказати, що все вчинив «вельми добре» (Буття 1:31). Після цього Біблія ознайомлює нас з іншим важливим відрізком часу, говорячи, що Бог «відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив» (Буття 2:2). Оскільки Творець «не змучується та не втомлюється», чому тут сказано, що він став відпочивати? (Ісаї 40:28). Це вказує на те, що Бог припинив свою роботу над матеріальним творивом; крім того, він відпочиває, знаючи: ніщо, навіть бунт на небі чи на землі, не зможе перешкодити сповненню його величного наміру. Впевнений у цьому Бог поблагословив сьомий «день» творення. Отже, Божі вірні й віддані створіння — люди й невидимі духовні істоти — можуть не сумніватися в тому, що під кінець сьомого «дня» мир і щастя запанують в усьому Всесвіті.
Чи можна довіряти записаному в Буття?
Однак чи можна справді довіряти цій розповіді про творення та її обіцянкам? Як ми зазначали, сучасні генетичні дослідження підводять до висновку, який уже давно проголошено в Біблії. Деякі науковці також звертають свою увагу на порядок подій, описаних у Буття. Наприклад, відомий геолог Уоллес Пратт сказав: «Якби мене, як геолога, попросили коротко викласти наші сучасні уявлення про походження Землі та розвиток життя на ній простим пастухам, з яких складалися ті племена, котрим адресувалась Книга Буття, то я навряд чи зміг би придумати щось ліпше, ніж у всьому досить тісно наслідувати стиль викладу першого розділу Буття». Крім того, він зауважив, що записаний у Буття порядок походження океанів та появи суходолу, а також виникнення морських форм життя, птахів і ссавців є, по суті, порядком основного поділу геологічного періоду.
Подумайте, як би міг Мойсей тисячі років тому записати цей порядок правильно, коли б його джерело інформації не було від самого Творця й Конструктора?
«Завдяки вірі,— говорить Біблія,— ми розуміємо, що всесвіт був створений за Божим наказом. Тобто видиме було створене з невидимого» (Євреїв 11:3, СМ). Багато хто не схильний визнати цей факт, вважаючи за ліпше вірити у випадок або якийсь хімічний процес, внаслідок котрого нібито виник наш Усесвіт і життяd. Але як ми побачили, існує багато підстав для віри в те, що Всесвіт і життя на Землі — у тому числі й наше — походить від розумної Першопричини, від Творця — Бога.
Біблія відверто визнає, що «не всі мають віру» (2 Солунян 3:2, Дерк.). Але віру, про яку вона говорить, не слід плутати з легковірністю. Віра ґрунтується на твердій основі. У наступному розділі ми розглянемо додаткові вагомі й переконливі причини того, чому можливо довіряти Біблії та Величному Творцю, який піклується про нас особисто.
[Примітки]
a Енергія дорівнює масі, помноженій на швидкість світла у квадраті.
b Євреї рахували дні, починаючи з вечора й аж до заходу сонця наступного дня.
c Щоб підняти води й затримати їх вгорі, Творець міг застосувати природні процеси. Небесні води впали на Землю у дні Ноя (Буття 1:6—8; 2 Петра 2:5; 3:5, 6). Ця історична подія, за твердженням антропологів, назавжди закарбувалася в пам’яті людей, які врятувалися, а також у пам’яті їхніх нащадків. Вона відображена в розповідях про потоп, які передаються з покоління в покоління в різних народах по всій землі.
d За детальнішим розглядом виникнення різних форм життя на Землі дивіться книжку «Життя. Як воно виникло? Шляхом еволюції чи творення?», опубліковану Товариством Вартової башти.
[Ілюстрація на сторінці 86]
Пилові диски, подібні до цього, що в галактиці NGC 4261, свідчать про існування потужних чорних дір, які неможливо побачити. Біблія повідомляє про існування в іншій сфері створінь, що є могутніми, але невидимими.
[Ілюстрація на сторінці 89]
Досліди підтверджують теорію науковців про можливість перетворення маси в енергію та енергії в масу.
[Ілюстрація на сторінці 94]
Завдяки праці творення у «днях» з першого по третій з’явився дивовижно різноманітний світ рослин.
[Ілюстрації на сторінці 99]
Біблія точно й просто описує послідовність появи різних форм життя на Землі.
[Ілюстрація на сторінці 101]
«[Як геолог] я навряд чи зміг би придумати щось ліпше, ніж майже у всьому досить тісно наслідувати стиль викладу першого розділу Буття» (Уоллес Пратт).