Чи всі християни є справді християнами?

СКІЛЬКИ є християн по цілому світі? Згідно з останніми даними, 2010 року їх було майже 2,3 мільярда. Вони належать до понад 41 000 церков, кожна з яких має свої віровчення та правила. Через таке величезне розмаїття християнських релігій чимало людей розгублені й навіть розчаровані. Вони можуть запитувати: «Чи всі, хто називає себе християнами, справді є християнами?»

Розгляньмо приклад. Той, хто в’їжджає до іншої держави, мусить вказати прикордонній службі своє громадянство і підтвердити його відповідним документом, наприклад паспортом. Так само правдивий християнин повинен не лише казати, що вірить у Христа, але й довести це. Як?

Слово «християнин» увійшло в ужиток після 44 року н. е. Письменник Євангелія Лука повідомляє: «В Антіохії, згідно з Божим провидінням, учнів уперше почали називати християнами» (Дії 11:26). Ті, кого названо християнами, були учнями Христа. Завдяки чому людина стає учнем Христа? В одному теологічному словнику пояснюється: «Бути Ісусовим учнем означає беззастережно жертвувати собою... впродовж усього життя» («The New International Dictionary of New Testament Theology»). Тож правдивий християнин — це той, хто повністю і беззастережно слухається вчень і вказівок Ісуса, Засновника християнства.

Чи можливо знайти таких людей серед величезної кількості тих, хто називає себе християнами? Що, за словами самого Ісуса, допоможе людям розпізнати його справжніх послідовників? Запрошуємо вас дослідити, що́ про це говорить Біблія. У подальших статтях ми розглянемо п’ять вимог, висловлених Ісусом, за допомогою яких можна розпізнати його послідовників. Ми побачимо, як християни першого сторіччя відповідали цим вимогам і хто серед теперішніх християн також відповідає їм.

«Ви і далі перебуватимете в моїй науці»

«Якщо ви і далі перебуватимете в моїй науці, то справді будете моїми учнями. Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними» (ІВАНА 8:31, 32).

Що це означає? Слово «наука» у цьому вірші означає Ісусові вчення, які походили від Бога. Ісус пояснив: «Батько, який послав мене, дав мені заповідь, що́ саме маю казати» (Івана 12:49). У молитві до свого небесного Батька, Бога Єгови, Ісус промовив: «Твоє слово — це правда». На підтвердження своїх вчень він часто цитував Боже слово (Івана 17:17; Матвія 4:4, 7, 10). Тому правдиві християни перебувають у його науці, тобто приймають Боже Слово — Біблію — як правду й основу своїх вірувань та вчень.

Цій вимозі відповідали християни першого сторіччя. Апостол Павло, який написав чимало біблійних книг, ставився до Божого Слова з такою ж пошаною, як Ісус. Павло сказав: «Усе Писання натхнене Богом і корисне» (2 Тимофія 3:16). Чоловіки, яким доручали навчати одновірців, повинні були «міцно триматися вірного слова», тобто Божого Слова (Тита 1:7, 9). Павло заохочував перших християн відкидати всяку «філософію чи оманливі, пусті ідеї, що ґрунтуються на людських традиціях, на прописних істинах цього світу, а не на вченні Христа» (Колосян 2:8).

Хто тепер відповідає цій вимозі? У «Догматичній конституції про Божественне Одкровення» (1965 р.), яка цитується в «Катехизмі католицької церкви», сказано: «Священне Передання і Святе Письмо тісно пов’язані (...) Церква черпає свою впевненість щодо всього того, що було дано в Одкровенні, не тільки зі Священного Писання. Тому і те, і інше слід приймати й шанувати з однаково благоговійною любов’ю та повагою». А часопис «Маклінз» наводить слова одної релігійної служительки з Канади: «Навіщо нам керуватися тим, що було записано два тисячоліття тому? Ми маємо власні неперевершені ідеї, а слова Ісуса та ідеї зі Святого Письма позбавляють їх сили».

А от про Свідків Єгови в «Новій католицькій енциклопедії» сказано: «Вони вважають Біблію єдиним джерелом своєї віри та норм поведінки». Ось приклад: у Канаді до одного чоловіка підійшла Свідок Єгови, щоб порозмовляти про Бога. Жінка не встигла представитись, як чоловік сказав: «Я знаю, хто ви», і, показавши на її Біблію, додав: «Бо у вас в руках ця книжка».

«Не належать світу»

«Цей світ їх зненавидів, бо вони, як і я, не належать світу» (ІВАНА 17:14).

Що це означає? Ісус не належав світові, тобто був нейтральним у соціальній та політичній боротьбі свого часу. Він пояснив: «Якби моє царство належало світу, мої слуги воювали б, щоб я не був виданий юдеям. Та моє царство не звідси» (Івана 18:36). Ісус також заохотив своїх послідовників цуратися поглядів, мови та поведінки, які засуджує Боже Слово (Матвія 20:25—27).

Цій вимозі відповідали християни першого сторіччя. За словами письменника Джонатана Даймонда, ранні християни «відмовлялись брати участь у [війні], незважаючи на те що їх чекав або загальний осуд, або ув’язнення, або смерть». Вони були готові страждати, лиш би не поступитися своєю нейтральною позицією. Від інших людей вони відрізнялися тим, що дотримувались високих моральних норм. «Оскільки ви,— писав одновірцям апостол Павло,— вже не біжите з ними [людьми світу] до того самого багна розгулу, вони вкрай здивовані та говорять про вас зневажливо» (1 Петра 4:4). Історик Вілл Дюрант сказав, що християни «виявляли побожність та порядність і цим дошкуляли язичникам, які ненаситно прагнули насолод».

Хто тепер відповідає цій вимозі? Про християнський нейтралітет у «Новій католицькій енциклопедії» сказано: «З погляду моралі неправильно відмовлятися від військової служби». Швейцарська газета «Реформірте прессе» повідомляла, що, згідно з даними організації «Права африканців», у руандійській різанині 1994 року брали участь усі церкви, «за винятком Свідків Єгови».

Обговорюючи тему Голокосту, один шкільний учитель сказав: «Жодна організація не висловилась проти повсюдної брехні, жорстокості та звірств, до яких вдавались нацисти». Але ознайомившись із документами «Меморіального музею голокосту», що в США, він написав: «Тепер я знаю правду». Учитель довідався, як, попри жахливі переслідування, Свідки Єгови незламно відстоювали свою віру.

А що сказати про моральні норми? Один католицький журнал визнав: «Нині більшість молодих католиків не погоджується з позицією церкви щодо таких питань, як дошлюбний секс і життя на віру». У журналі теж наводяться слова одного диякона: «Понад 50 відсотків пар живе разом ще до одруження». А от «Нова британська енциклопедія» зазначає, що Свідки Єгови «міцно тримаються високих моральних норм в особистому житті».

«Любіть одні одних»

«Даю вам нову заповідь: любіть одні одних. Як я вас полюбив, так любіть одні одних і ви. По тому всі розпізнають, що ви мої учні, коли між вами буде любов» (ІВАНА 13:34, 35).

Що це означає? Христос наказав своїм послідовникам любити одні одних так, як він любив їх. Його любов долала бар’єри, які існували в той час, як-от, упередження до іншої національності чи статі (Івана 4:7—10). Любов спонукувала Ісуса жертвувати заради інших своїм часом, силами та інтересами (Марка 6:30—34). А найбільшу любов Ісус виявив у кінці свого земного життя. «Я — пастир добрий,— сказав він.— Добрий пастир готовий віддати за овець свою душу» (Івана 10:11).

Цій вимозі відповідали християни першого сторіччя. Вони називали одні одних «братами» і «сестрами» (Филимона 1, 2). До християнського збору могли приходити люди з усіх народів, адже християни вважали, що «немає різниці між юдеєм та греком — Господь один для всіх» (Римлян 10:11, 12). Після свята П’ятидесятниці 33 року н. е. Христові послідовники в Єрусалимі «продавали своє майно і статки й ділили виручені гроші між усіма — кожному згідно з потребою». Це робилося для того, аби люди, котрі недавно охрестились, могли залишатися в Єрусалимі й «далі з завзяттям вчитись в апостолів» (Дії 2:41—45). Що спонукувало християн іти на такі жертви? Майже через 200 років після смерті апостолів Тертулліан згадував, що́ інші говорили про християн: «Як вони люблять одне одного... і як вони готові навіть померти одне за одного».

Хто тепер відповідає цій вимозі? У книжці «Історія занепаду і зруйнування Римської імперії» (1837) сказано, що впродовж століть християни «ставились до своїх одновірців з більшою жорстокістю, ніж ставились до них нехристияни». Згідно з недавнім вивченням, проведеним у США, упередження до іншої національності панує передусім між віруючими, більшість з яких називає себе християнами. Віруючі в одній країні здебільшого не мають жодних зв’язків зі своїми одновірцями в іншій країні, а тому не можуть і навіть не бажають допомагати одні одним у час лиха.

За два місяці 2004 року на Флориду налетіло аж чотири урагани. Після цього керівник флоридського Комітету з надання надзвичайної допомоги перевіряв, чи належно використовувались доступні ресурси. Він сказав, що жодна інша група не була так добре організована, як Свідки Єгови, і запропонував Свідкам необхідні матеріали. А 1997 року в Демократичну Республіку Конго прибула група Свідків Єгови, щоб надати допомогу своїм одновірцям та іншим, хто цього потребував. Вони привезли медикаменти, запаси їжі та одягу. Для цього Свідки з Європи пожертвували близько мільйона доларів.

«Я виявив їм твоє ім’я»

«Я виявив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу (...) Я виявив їм твоє ім’я і далі виявлятиму» (ІВАНА 17:6, 26).

Що це означає? Ісус виявляв Боже ім’я, коли вживав його у своєму служінні. Він часто читав з Писань. Тоді, безперечно, він вимовляв Боже особисте ім’я (Луки 4:16—21). Ісус навчав своїх учнів молитись: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє» (Луки 11:2, Огієнко).

Цій вимозі відповідали християни першого сторіччя. Апостол Павло сказав старшим чоловікам у Єрусалимі, що з-поміж інших народів Бог вибрав «народ для свого імені» (Дії 15:14). Апостоли та інші християни звіщали людям, що «кожен, хто кличе ім’я Єгови, буде спасенний» (Дії 2:21; Римлян 10:13). Вони також вживали Боже ім’я у своїх листах. «Тосефта», збірка юдейських законів, укладена приблизно 300 року н. е., розповідає про спалювання противниками християнських книг: «Євангелія та книги мінім [вважається, що це християни з євреїв] не треба рятувати від вогню. Нехай ці книги горять там, де вони є... разом з Божим Ім’ям у них».

Хто тепер відповідає цій вимозі? У передмові до «Переглянутого стандартного перекладу» Біблії, виданого Національною Радою Церков Христа в США, сказано: «Використання будь-якого власного імені стосовно одного-єдиного Бога, так ніби є ще інші боги, від яких його слід відрізняти, було припинене в юдаїзмі перед християнською ерою і є абсолютно недоречним для вселенської віри Християнської Церкви». Так було замінене Боже ім’я титулом «ГОСПОДЬ». А недавно Ватикан наказав своїм єпископам, щоб вони «у піснях і молитвах не вживали і не згадували Божого імені, поданого у вигляді тетраграми ЙГВГa».

Хто нині вживає Боже ім’я і розповідає про нього іншим? Ось приклад. Сергій, який жив у Киргизстані, ще будучи підлітком, побачив фільм, де згадувалося, що Боже ім’я — Єгова. Після цього він не чув Божого імені майже десять років. Згодом Сергій переїхав у США і там до нього прийшли два Свідки Єгови та показали в Біблії Боже ім’я. Він дуже зрадів, що зустрів людей, котрі шанують ім’я Єгови. Цікавим є той факт, що в «Третьому новому міжнародному словнику Вебстера» у статті «Єгова Бог» сказано, що Єгова — це «всевишнє і єдине божество, яке визнають Свідки Єгови і якому вони поклоняються».

[Примітка]

«Добру новину про царство будуть проповідувати»

«Цю добру новину про царство будуть проповідувати по цілій населеній землі на свідчення всім народам, а тоді прийде кінець» (МАТВІЯ 24:14).

Що це означає? Лука, письменник одного з Євангелій, написав, що Ісус «вирушив від міста до міста й від села до села, проповідуючи і звіщаючи добру новину про Боже царство» (Луки 8:1). Сам Ісус сказав про себе: «Ще й іншим містам я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Він доручив своїм учням проповідувати добру новину в містах і селах, а пізніше дав їм наказ бути його «свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8; Луки 10:1).

Цій вимозі відповідали християни першого сторіччя. Ісусові учні без зволікань почали виконувати його наказ. «Кожен день у храмі та від дому до дому вони безупинно навчали й звіщали добру новину про Христа» (Дії 5:42). У той час проповідували не лише вибрані люди, а весь християнський збір. Історик Неандер зазначив: «Цельс, який першим у своїх працях критикував християнство, насміхався з того, що ткачі, шевці, чинбарі, найменш освічені та прості люди були ревними проповідниками євангелія». А професор Жан Бернарді про ранніх християн написав: «Вони йшли всюди і говорили з кожним. У дорозі, в містах, на площах і в домах. Незалежно від того, приймали їх чи виганяли... вони йшли до кінців землі».

Хто тепер відповідає цій вимозі? «Церква насправді не займається проповідуванням та навчанням. І це одна з причин того, чому нині панує такий духовний занепад»,— написав англіканський священик Дейвід Ватсон. А теолог Хосе Гвадалупе у книжці про негаразди католицької церкви описав діяльність євангельських християн, адвентистів та інших церков, вказавши, що «вони не проповідують від дому до дому». Про Свідків Єгови він написав таке: «Вони регулярно ходять від дому до дому».

Один американський публіцист про Свідків правдиво зазначив: «Більшість людей, почувши назву “Свідки Єгови”, відразу думають про проповідників, які приходять до їхніх помешкань у незручний для них час. Проповідування від дому до дому — це не лише поширення віри Свідків, а сама суть їхньої віри».

[Рамка на сторінці 9]

Чи ви їх розпізнаєте?

У світлі біблійних вимог, згаданих у цій серії статей, кого, на вашу думку, нині можна назвати справжніми християнами? Існують тисячі християнських церков, і всі вони кажуть, що є послідовниками Христа. Але варто пам’ятати Ісусові слова, які він промовив до своїх учнів: «Не кожен, хто каже до мене: “Господи, Господи”, увійде в царство небесне, а тільки той, хто чинить волю мого Батька, який на небі» (Матвія 7:21). Отже, дуже важливо переконатися в тому, які люди виконують волю небесного Батька і цим показують, що є правдивими християнами. Важливо також долучитися до тих людей. Це може принести вам вічні благословення під правлінням Божого Царства. Попросіть Свідків Єгови, які дали вам цей журнал, розповісти більше про Боже Царство і про те, які благословення воно принесе (Луки 4:43).