Згодом Єва дала плід Адаму, і він теж його з’їв. Апостол Павло пояснив, що гріх чоловіка відрізнявся від гріха жінки: Адам не був обманений закликами Спокусника, тому не повірив у те, що, з’ївши плід, залишиться непокараним (1Тм 2:14). Очевидно, він з’їв плід через прив’язаність до Єви; Адам «послухався голосу дружини», а не Бога (Бт 3:6, 17). Він перейняв її поведінку, підкорився її волі, а отже, став на бік Божого Противника. Як наслідок, Адам «не влучив у ціль», він не повівся за образом і подобою Бога і не віддзеркалив його славу. По суті, він зневажив свого небесного Батька.

Апостол Павло показав, що слово пара́басіс тісно пов’язане з порушенням закону. Він написав: «Де немає закону, там немає і переступу» (Рм 4:15). Тож, якщо немає закону, грішника не можна звинуватити в переступі. Павло та інші письменники Грецьких Писань послідовно вживають слово пара́басіс (а також параба́тес, «той, хто переступає закон») в контексті закону. (Пор. Рм 2:23—27; Гл 2:16, 18; 3:19; Як 2:9, 11.) Адам не послухався чіткого Божого наказу і тому був винен у «переступі» — порушенні встановленого закону. Його дружина, хоча й була обманена, теж вчинила переступ (1Тм 2:14). Закон-угода, яку Мойсей отримав через ангелів, була додана до угоди з Авраамом, щоб «виявляти переступи» і віддати «все під варту гріха». Через Закон-угоду всі Адамові нащадки, в тому числі ізраїльтяни, офіційно визнавались винними у гріху; також вона чітко показувала, що всі люди потребують прощення і спасіння, які можливі завдяки вірі в Ісуса Христа (Гл 3:19—22). Тому, якби Павло знову жив за Мойсеєвим законом, то, по суті, знову був би «тим, хто переступає закон» і підлягав би його осуду; так він відкинув би Божу незаслужену доброту, яка уможливлювала звільнення від такого осуду (Гл 2:18—21; пор. Гл 3:1—4, 10).