ДУША

Аналіз того, як у Біблії використовуються відповідні слова мовами оригіналу (євр. не́феш [נֶפֶשׁ]; грец. псіхе́ [ψυχή]), показує, що «душа» — це людина, тварина або життя людини чи тварини. У «Перекладі нового світу» ці значення відображено в основному тексті, а варіант перекладу «душа» зазвичай поміщено в примітки.

У наш час більшість людей вкладає в слово «душа» не той зміст, який натхнені біблійні письменники вкладали у відповідні слова єврейською та грецькою. З цим фактом погоджується дедалі більше фахівців. Ще у 1897 р. професор Ч. Бріггс, глибоко проаналізувавши вживання слова не́феш, зазначив: «Сьогодні слово “душа” в англійській мові використовується в зовсім іншому значенні, ніж у єврейській слово נפש [не́феш], і неуважний читач може неправильно його зрозуміти» (Briggs C. A. Journal of Biblical Literature. 1897. Vol. XVI. P. 30).

Пізніше, коли Єврейське видавниче товариство Америки видало новий переклад Тори, тобто перших п’яти книг Біблії, головний редактор і професор Коледжу єврейського союзу Г. Орлінскі сказав, що слово «душа» фактично повністю усунули з цього перекладу, тому що «мова тут іде про єврейське “Нефеш”». Він додав: «Інші перекладачі передають це слово як “душа”, що є абсолютно неправильним. Біблія не говорить, що ми маємо душу. “Нефеш” — це сама особа з її потребою в їжі, це кров в її жилах, її єство» (The New York Times. October 12, 1962).

Звідки походить вчення про те, що людина має невидиму безсмертну душу?

Проблема полягає в тому, що поширене в наш час значення слова «душа» ґрунтується не на Єврейських і Грецьких Писаннях, а перш за все на античній грецькій філософії — язичницьких релігійних вченнях. Наприклад, грецький філософ Платон цитує слова Сократа: «Якщо душа розлучається з тілом чистою і не захоплює з собою ні крихітки тілесного... Душа з такими властивостями лине в країну, подібну до неї самої — невидиму, божественну, безсмертну, розумно влаштовану, де вона почуває себе щасливою, звільнена нарешті від блукань, нерозсудливості, страху... та інших людських напастей, і... навічно оселяється серед богів» (Платон. Діалоги. Федон. 80, E; 81, A).

Отже, на противагу грецькому вченню, згідно з яким псіхе́ (душа) — це щось нематеріальне, невидиме та безсмертне, Біблія показує, що і псіхе́, і не́феш, коли стосуються земних створінь, передають думку про щось матеріальне, видиме та смертне.

У «Новій католицькій енциклопедії» говориться: «Слово [не́феш] має набагато ширше значення, ніж наше “душа”, й означає життя (Вх 21:23; Пв 19:21) та різні його прояви: дихання (Бт 35:18; Йв 41:13[21]), кров (Бт 9:4; Пв 12:23; Пс 140:8 [141:8]), бажання (2См 3:21; Пр 23:2). У С[тарому] З[авіті] душа — це не частина людини, а сама людина як жива істота. Подібно в Н[овому] З[авіті] вона означає людське життя — життя окремої особи, свідомої істоти (Мт 2:20; 6:25; Лк 12:22—23; 14:26; Ів 10:11, 15, 17; 13:37)» (New Catholic Encyclopedia. 1967. Vol. XIII. P. 467).

У «Глосарії біблійних теологічних термінів» «Нової американської Біблії», римо-католицького перекладу, сказано: «У Новому Завіті вислів “врятувати чиюсь душу” (Мр 8:35) означає врятувати не якусь “духовну” частину людини, відмінну від її “тіла” (за вченням Платона), а саму людину, і наголошується на тому, що вона не тільки є реальною та фізичною, але й живе, любить, має бажання, волю тощо» (The New American Bible / edition published by P. J. Kenedy & Sons. New York, 1970. P. 27, 28).

Слово не́феш, очевидно, походить від кореневого слова, яке означає «дихати», і може буквально перекладатися як «той, що дихає». Лексикографи Л. Келер і В. Баумгартнер дають таке визначення: «Дихання, яке робить людину чи тварину живою істотою Бт 1:20; душа (поняття, цілком відмінне від грецького), основою якої є кров Бт 9:4[і далі]; Лв 17:11; Пв 12:23: (249 разів)... душа = жива істота, особа» (Koehler L., Baumgartner W. Lexicon in Veteris Testamenti Libros. Leiden, 1958. P. 627).

Згідно зі словниками давньогрецької мови, слово псіхе́ означає «життя», «свідомість», «характер», «настрій, почуття», «жива істота» й «особистість як центр емоцій, бажань і почуттів». Ці словники також показують, що навіть у небіблійних грецьких працях цей термін застосовується «до тварин». Звичайно, вони посилаються здебільшого на тексти грецьких класиків і тому подають також усі значення, які надали слову псіхе́ язичницькі філософи, наприклад: «дух, який покинув тіло», «нематеріальна та безсмертна душа», «дух всесвіту» і «нематеріальна основа руху й життя». Деякі язичницькі філософи навчали, що після смерті душа виходить з тіла, й, очевидно, через це псіхе́ набуло ще одного значення — «метелик», оскільки ця комаха зазнає метаморфози, перетворюючись з гусениці на крилате створіння (Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь. Москва, 1958. Т. 2. С. 1801; Liddell H., Scott R. A Greek-English Lexicon / revised by H. Jones. Oxford, 1968. P. 2026, 2027; Donnegan J. A New Greek and English Lexicon. 1836. P. 1404).

Античні грецькі автори використовували слово псіхе́ в різних значеннях і не були послідовними, все залежало від їхніх особистих і релігійних поглядів. Про Платона, чиї філософські вчення, як вважається, лягли в основу сучасного поняття «душа», зазначається: «Іноді він говорить, що є [нібито] три частини душі: одна “розумна” і обов’язково безсмертна, а дві інші смертні. Проте деколи він висловлюється так, ніби в тілі є дві душі: одна безсмертна і божественна, а інша смертна» (McCaig A. Thoughts on the Tripartite Theory of Human Nature / The Evangelical Quarterly. London, 1931. Vol. III. P. 121).

З огляду на таку непослідовність у небіблійних текстах наймудріше буде дозволити Біблії самій показати, що́ натхнені письменники мали на увазі, використовуючи слова псіхе́ і не́феш. У масоретському тексті Єврейських Писань слово не́феш трапляється 754 рази, а в Грецьких Писаннях (тексті Весткотта і Горта) слово псіхе́ — 102 рази, тобто загалом 856 разів. (Див. ГП, додаток 7.) Завдяки такій частоті вживання можна чітко побачити, як ці слова сприймали натхнені біблійні письменники і як ми повинні їх сприймати. Дослідження показує, що, хоча ці поняття досить широкі і мають різні відтінки значень, серед біблійних письменників, на відміну від античних грецьких філософів, не було незгоди чи плутанини щодо того, якою є людська природа.

Поява перших душ на землі. Перші випадки вживання слова не́феш містяться в Буття 1:20—23. У п’ятий «день» творення Бог промовив: «“Нехай води закишать живими створіннями [або «душами», не́феш], а над землею в небесному просторі хай літають летючі створіння”. Тож Бог створив величезні морські створіння і всі живі створіння [або «душі», не́феш], які закишіли у водах,— усі за їхнім родом, а також усі летючі створіння за їхнім родом». Так само в розповіді про шостий «день» творення слово не́феш вживається стосовно «домашніх тварин, тварин, що повзають, і диких тварин»; їх названо «живими створіннями», або «живими душами» (Бт 1:24, прим.).

Після створення людини Бог, даючи їй вказівки, знову використав слово не́феш стосовно тварин — «всього, що рухається по землі і що має життя [або «життя як душа; живу душу», не́феш]» (Бт 1:30, прим.). Інші випадки, коли тварин названо цим словом, містяться в Буття 2:19; 9:10—16; Левіт 11:10, 46; 24:18; Числа 31:28; Єзекіїля 47:9. Слід зазначити, що в Грецьких Писаннях є аналогічні приклади вживання грецького терміна псіхе́; в Об’явлення 8:9; 16:3 воно використовується щодо живих створінь у морі.

Отже, з Біблії чітко видно, що під словами не́феш і псіхе́ іноді маються на увазі тварини — створіння, нижчі за людей. Але ці самі терміни також застосовуються до людей.

Людська душа. Той самий єврейський вислів, який застосовується до тварин, тобто не́феш хаййа́ (жива душа), вжито щодо Адама: після того як Бог створив людину із земного пороху та вдихнув їй у ніздрі дихання життя, людина стала «живим створінням [або «живою душею»]» (Бт 2:7, прим.). Людина відрізнялася від тварин, але різниця полягала не в тому, що вона була не́феш (душею), а вони ні. Радше, як видно з оповіді, тільки людина була створена «за образом Божим» (Бт 1:26, 27). Вона мала такі ж риси, як Бог, і була значно могутнішою і мудрішою, ніж тварини, тому могла панувати над усіма нижчими формами життя (Бт 1:26, 28). Людський організм був набагато складніший і наділений більшими можливостями, ніж тваринний. (Пор. 1Кр 15:39.) Також Адам мав перспективу жити вічно (хоч і втратив її), проте ніде не говориться, що подібну перспективу мали нижчі створіння (Бт 2:15—17; 3:22—24).

У книзі Буття написано, що Бог «вдихнув [людині] у ніздрі дихання [форма слова нешама́] життя», а про тварин цього не сказано. Однак варто взяти до уваги, що оповідь про створення людини набагато детальніша, ніж оповідь про створення тварин. Крім того, в Буття 7:21—23, де йдеться про знищення в Потопі «всіх живих створінь», які не були в ковчезі, згадуються не тільки люди, але й тварини. Також там зазначається: «На суші померло все, в чиїх ніздрях було дихання [форма слова нешама́] життя». Очевидно, що Творець, Бог Єгова, дав дихання життя і першим тваринам.

З Екклезіаста 3:19—21 видно, що «дух» (євр. ру́ах; грец. пне́ума), або життєва сила, людини теж не відрізняється від життєвої сили тварин. У цьому уривку сказано, що «в усіх той самий дух [веру́ах]».

Душа — живе створіння. Як написано в Біблії, людина «стала живою душею»; вона була душею, а не мала душу — щось нематеріальне і невидиме всередині себе. Апостол Павло показав, що християнські вчення не відрізняються від ранніх єврейських вчень, цитуючи слова з Буття 2:7: «Тож написано: “Перший чоловік Адам став живим створінням [або «живою душею», псіхе́н зо́сан]”... Перший чоловік був із землі і створений з пороху» (1Кр 15:45—47).

З книги Буття видно, що жива душа — це поєднання фізичного тіла з диханням життя. Вислів «дихання життя [або «дихання духу (ру́ах) життя»]» (Бт 7:22, прим.) вказує на те, що життєва сила, або «дух», усіх істот — і людей, і тварин — підтримується завдяки вдиханню повітря (в якому міститься кисень). Ця життєва сила присутня в кожній клітині живих створінь, про що йдеться у статтях ДУХ; ЖИТТЯ.

Оскільки не́феш — це саме створіння, логічно сподіватися, що для неї будуть характерними фізичні особливості, притаманні тілесним істотам. Так воно і є. В Біблії говориться, що не́феш (душа) їсть м’ясо, жир, кров тощо (Лв 7:18, 20, 25, 27; 17:10, 12, 15; Пв 23:24); відчуває голод і спрагу (Пв 12:15, 20, 21; Пс 107:9; Пр 19:15; 27:7; Іс 29:8; 32:6; Мих 7:1); живе в достатку (Пр 11:25); постить (Пс 35:13); торкається нечистого, як-от мертвого тіла (Лв 5:2; 7:21; 17:15; 22:6; Чс 19:13); може бути взята в заставу або викрадена (Пв 24:6, 7); виконує роботу (Лв 23:30); відсвіжується прохолодною водою, коли втомлена (Пр 25:25); може бути куплена (Лв 22:11; Єз 27:13), віддана за особливою обітницею (Лв 27:2), закута ланцюгами (Пс 105:18); може не спати (Пс 119:28) чи ледве дихати (Єр 15:9).

Варто звернути увагу, що в багатьох віршах містяться вислови, які можна перекласти як «моя душа», «його [або її] душа», «твоя душа» тощо. Річ у тім, що не́феш і псіхе́ можуть означати саму людину як душу. Тому при перекладі в таких випадках нерідко використовуються особові займенники. В одному словнику зазначається, що «моя не́феш» означає «я» (Бт 27:4, 25; Іс 1:14); «твоя не́феш» — «ти» (Бт 27:19, 31; Іс 51:23); «його не́феш» — «він, себе» (Чс 30:2); «її не́феш» — «вона, себе» (Чс 30:3—12) і т. д. (Koehler L., Baumgartner W. Lexicon in Veteris Testamenti Libros. Leiden, 1958. P. 627).

Подібно вживається і грецьке слово псіхе́. У словнику Вайна сказано, що воно може використовуватися як «відповідник особового займенника для наголошення та увиразнення: перша особа, Ів. 10:24 (“нас”); Євр. 10:38; пор. Бут. 12:13; Чис. 23:10; Суд. 16:30; Пс. 120:2 (“мене”); друга особа, 2 Кор. 12:15; Євр. 13:17» і т. д. (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 4. P. 54).

Символізує життя окремого створіння. І не́феш, і псіхе́ також використовуються в значенні життя — не загального абстрактного поняття, а життя окремого створіння, людини або тварини.

Наприклад, коли Рахіль народжувала Веніямина, її не́феш (душа, або життя) покинула її, і вона померла (Бт 35:16—19; 35:18). Вона перестала бути живим створінням. Подібно, коли пророк Ілля зробив чудо і воскресив сина вдови із Сарепти, не́феш (душа, або життя) хлопця повернулась до нього, і він «ожив», знову став живим створінням (1Цр 17:17—23).

Життя кожного створіння нерозривно пов’язане з кров’ю і залежить від неї (пролита кров символізує життя людини [Бт 4:10; 2Цр 9:26; Пс 9:12; Іс 26:21]), тому в Біблії говориться, що не́феш (душа) міститься «в крові» (Бт 9:4; Лв 17:11, 14; Пв 12:23). Звісно, ці слова не слід сприймати буквально, адже в Біблії також є вислів «кров ваших душ» (Бт 9:5, прим.; пор. Єр 2:34) і багато інших уривків, які ми вже розглянули і в яких не може йтися виключно про кров чи її життєво важливі властивості.

Слово не́феш (душа) не вживається, коли мова йде про появу рослинності в третій «день» творення (Бт 1:11—13) або коли про неї згадується пізніше, оскільки в рослинах немає крові.

Приклади використання грецького слова псіхе́ у значенні «життя» або «живий» можна знайти в Матвія 6:25; 10:39; 16:25, 26; Луки 12:20; Івана 10:11, 15; 13:37, 38; 15:13; Дії 20:10. Божі служителі мають надію на воскресіння, тому сподіваються, що навіть коли помруть, то в майбутньому повернуться до життя і знову стануть «душами», або живими створіннями. Це пояснює, чому Ісус сказав: «Хто погубить своє життя [або «душу»] заради мене і доброї новини, той врятує його. Яка ж користь людині, коли вона здобуде цілий світ, але втратить життя [або «душу»]? Справді, що дасть людина взамін за своє життя [або «душу»]?» (Мр 8:35—37). Також він промовив: «Хто дорожить своїм життям [або «душею»], той знищить його, а хто своє життя [або «душу»] в цьому світі ненавидить, той збереже його для вічного життя» (Ів 12:25). Ці та подібні тексти допомагають зрозуміти Ісусові слова з Матвія 10:28: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, але душу вбити не може; радше бійтеся того, хто може як тіло, так і душу погубити в геєні». Люди можуть убити тіло, але не можуть відібрати життя Божого служителя назавжди. З погляду Бога він живий (пор. Лк 20:37, 38), Єгова може повернути його до життя і обов’язково зробить це під час воскресіння. Божі служителі втрачають свою «душу», або життя, лише на якийсь час, не назавжди. (Пор. Об 12:11.)

Смертна і підвладна знищенню. З іншого боку, в Матвія 10:28 сказано, що Бог «може як тіло, так і душу [псіхе́н] погубити в геєні». Це показує, що псіхе́ не означає чогось безсмертного і незнищенного. У цілій Біблії, і в Єврейських, і в Грецьких Писаннях, слова не́феш і псіхе́ жодного разу не вживаються разом з такими прикметниками, як безсмертний, незнищенний, нетлінний тощо. (Див. БЕЗСМЕРТЯ; НЕТЛІННЯ.) Зате є багато віршів, в яких говориться, що не́феш або псіхе́ (душа) є смертною і може померти (Бт 19:19, 20; Чс 23:10; ІсН 2:13, 14; Сд 5:18; 16:16, 30; 1Цр 20:31, 32; Пс 22:29; Єз 18:4, 20; Мт 2:20; 26:38; Мр 3:4; Єв 10:39; Як 5:20); що її можна вбити або знищити (Бт 17:14; Вх 12:15; Лв 7:20; 23:29; ІсН 10:28—39; Пс 78:50; Єз 13:19; 22:27; Дії 3:23; Об 8:9; 16:3), наприклад, мечем (ІсН 10:37; Єз 33:6); вона може задихнутись (Йв 7:15), потонути (Йн 2:5); зійти в яму або могилу (Йв 33:22; Пс 89:48) чи врятуватися від них (Пс 16:10; 30:3; 49:15; Пр 23:14).

Мертва душа. У деяких випадках під не́феш мається на увазі мертва людина (Лв 19:28; 21:1, 11; 22:4; Чс 5:2; 6:6; Ог 2:13; пор. Чс 19:11, 13).

Бажання. Іноді слово не́феш використовується, щоб передати думку про бажання людини, яке, переповнивши її, спонукує до дій. У Прислів’я 13:2 сказано: «Прагнення [або «душа»] зрадників — насилля», тобто вони повністю поглинуті думками про насилля і стали, так би мовити, його уособленням. (Пор. Бт 34:3; Пс 27:12; 35:25; 41:2; див. прим.) Ізраїльських лжепастирів названо «псами ненажерливими [або «з сильною душею»], які ніколи не насичуються» (Іс 56:11, 12; пор. Пр 23:1—3; Ав 2:5; див. прим.).

Служити всією душею. Слово «душа», як уже згадувалося, зазвичай стосується всієї людини. Все ж у деяких віршах сказано, що слід шукати і любити Бога, а також служити йому «всім своїм серцем і всією своєю душею» (Пв 4:29; 11:13, 18), а в Повторення Закону 6:5 написано: «Люби Єгову, Бога свого, всім своїм серцем, всією своєю душею та всією своєю силою». Ісус заохочував служити не лише всією душею і силою, а й «всім своїм розумом» (Мр 12:30; Лк 10:27). Виникає запитання: навіщо окремо згадувати ці поняття, якщо душа включає їх усі? Розгляньмо приклад. Людина може продати себе (свою душу) в рабство і стати власністю свого пана. Але це не означає, що вона буде служити пану із запалом, від усього серця, і прагнутиме в усьому йому догоджати. Людина може не скеровувати всіх своїх сил і думок на те, щоб сприяти інтересам свого пана. (Пор. Еф 6:5; Кл 3:22.) Тож серце, розум і сила, очевидно, згадуються для того, щоб наголосити на цих поняттях і показати, що про них не можна забувати у служінні Богові, якому ми належимо, і його Синові, який віддав за нас своє життя як викуп. Служити Єгові всією душею означає присвячувати йому всього себе — все своє тіло, всі сили, вміння і бажання. (Пор. Мт 5:28—30; Лк 21:34—36; Еф 6:6—9; Флп 3:19; Кл 3:23, 24.)

Душа і дух — різні поняття. Не слід плутати «дух» (євр. ру́ах; грец. пне́ума) і «душу» (євр. не́феш; грец. псіхе́), бо це не одне і те ж. Наприклад, у Євреїв 4:12 сказано, що Слово Бога «проникає настільки глибоко, що розділяє душу й дух, суглоби й кістковий мозок». (Пор. також Флп 1:27; 1Фс 5:23.) Як показано вище, душа (не́феш; псіхе́) — це саме створіння. Слово «дух» (ру́ах; пне́ума) зазвичай стосується життєвої сили живого створіння, або душі, хоча в мовах оригіналу воно може мати також інші значення.

Різницю між псіхе́ і пне́ума добре видно з першого листа апостола Павла до коринфян, де він обговорює воскресіння християн до духовного життя. Павло протиставив «фізичне [псіхіко́н]» і «духовне [пнеуматіко́н]». Так він показав, що на землі помазані християни мають фізичне тіло — таке саме, як у першого чоловіка Адама, а під час воскресіння вони отримують духовне тіло — таке ж, як у прославленого Ісуса Христа (1Кр 15:42—49). Дещо подібне протиставлення використав Юда, пишучи про «людей плотських [псіхіко́й], які не мають духовності [букв. «не мають духу (пне́ума)»]» (Юд 19).

Бог має душу. З огляду на вищесказане можна зробити висновок, що згадки про душу Єгови (Лв 26:11, 30; Іс 42:1; див. прим.) — це ще один приклад антропоморфізму, коли для легшого розуміння Бог описується так, ніби він має вигляд і риси людини. Наприклад, Біблія каже, що Єгова має очі, руки і т. д. Тож, говорячи «моя не́феш», Єгова, безсумнівно, має на увазі себе. «Бог є Дух [Пне́ума]» (Ів 4:24; див. ЄГОВА, Опис Бога).