Коли вже більше не буде гріха

«ЧИ МИ народжуємось у гріху?» Це запитання виникло в одного американського аспіранта невдовзі після того, як він почав вивчати Біблію. Оскільки він виріс в індуській сім’ї, йому було невідоме поняття про вспадкований гріх. Але він міркував, що, коли гріх справді успадковується, заперечувати або ігнорувати його було б марно. Як же знайти відповідь на це запитання?

Якщо гріх успадковується, то він повинен мати початок. Чи перша людина була створена грішною і передала погані риси характеру своїм дітям, чи недосконалість розвинулася пізніше? Коли саме виник гріх? З іншого боку, якщо гріх — це лише якась зла сутність або принцип, що існує поза нами, то чи ми колись позбудемось його?

Згідно з індуськими віруваннями, страждання і зло є супутниками усього творива. «Страждання [або зло],— зауважує один індуський вчений,— подібне до хронічного ревматизму: його неможливо повністю позбутися, воно лише переходить з одного місця в інше». Безперечно, скільки людина себе пам’ятає, зло завжди було у світі. А коли воно існувало ще до того, як почала писатися історія людства, тоді за достовірною відповіддю на питання про його появу необхідно звертатися не до людини, а до якогось вищого джерела. За відповіддю треба звертатися до Бога (Псалом 36:10).

Людина була створена без гріха

Індуський філософ Нікілананда визнає, що опис створення людини, який міститься у Ведах,— символічний. Подібно й більшість східних релігій подають історію створення лише у формі міфу. Однак наука й звичайна людська логіка дають підстави вірити у біблійну розповідь про створення людиниa. У першому ж розділі Біблії говориться: «Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Буття 1:27).

Що означає бути створеним «на образ Божий»? Лише те, що людину було створено подібною до Бога, тобто наділено божественними рисами — справедливістю, мудрістю і любов’ю, які відрізняють її від тварин. (Порівняйте Колосян 3:9, 10). Завдяки цим рисам вона могла вибирати, робити їй добро чи зло — тобто могла користуватися свободою волі. Перша людина була створена без гріха, і зло та страждання не затьмарювали її життя.

Бог Єгова наказав цій людині, Адамові: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16, 17). Якби Адам і його дружина Єва послухалися цього наказу, вони принесли б честь та хвалу своєму Творцю й залишилися вільними від гріха. З другого боку, їхній непослух виявив би, що вони не змогли дотриматися Божих досконалих вимог, і це зробило б їх недосконалими — грішними.

Адам і Єва не були божественними істотами. Однак Бог наділив їх у певній мірі божественними рисами й здатністю приймати рішення морального характеру. Як Божі творива, вони були безгрішними, або досконалими (Буття 1:31; Повторення Закону 32:4). Їхня поява на землі не порушила гармонії, яка існувала віками між Богом і всесвітом до створення людей. Як же тоді виник гріх?

Походження гріха

Гріх виник у духовній сфері. Перед тим як створити землю та людину, Бог створив розумних духовних істот — ангелів (Йова 1:6; 2:1; 38:4—7; Колосян 1:15—17). Один із цих ангелів вважав себе неймовірно гарним і розумним. (Порівняйте Єзекіїля 28:13—15). Цей ангел чув, як Бог сказав Адаму та Єві народжувати дітей, і усвідомлював, що незабаром уся земля наповниться праведними людьми, які поклонятимуться Богові (Буття 1:27, 28). Але те духовне створіння хотіло, щоб вони поклонялися йому (Матвія 4:9, 10). Ангел не відкинув свого бажання і через це пішов неправильним шляхом (Якова 1:14, 15).

Розмовляючи через змія з Євою, бунтівний ангел сказав, що Бог заборонив їсти з дерева пізнання добра і зла, аби приховати знання, яке вона повинна була мати (Буття 3:1—5). Ці слова були жахливою брехнею — тобто гріхом. Промовивши їх, він став грішником. Тому його почали називати Дияволом, тобто наклепником, і Сатаною — противником Бога (Об’явлення 12:9).

Запевнення Сатани дуже погано вплинуло на Єву. Повіривши Спокуснику, вона дозволила звести себе і з’їла від плоду забороненого дерева. Її чоловік Адам теж з’їв, і таким чином вони обоє стали грішниками (Буття 3:6; 1 Тимофія 2:14). Вирішивши не послухатися Бога, наші прабатьки, безперечно, не влучили в ціль — перестали відповідати вимогам досконалості — і стали грішниками.

А що можна сказати про потомків Адама та Єви? Біблія говорить: «Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Римлян 5:12). Почав діяти закон спадковості. Адам не міг передати своїм дітям те, чого не мав сам (Йова 14:4). Втративши досконалість, перша пара — Адам і Єва уже були грішними, коли в них стали народжуватися діти. В результаті всі ми без винятку вспадкували гріх (Псалом 51:7; Римлян 3:23). А гріх не приніс у світ нічого, окрім зла і страждань. Більше того, через нього ми всі старіємо і вмираємо, «бо заплата за гріх — смерть» (Римлян 6:23).

Сумління ‘осуджує’ або ‘виправдує’

Подумаймо також про те, як вплинув гріх на поведінку перших людей. Вони прикрили частини свого тіла і спробували сховатися від Бога (Буття 3:7, 8). Отже, гріх породив у них відчуття вини, тривоги й сорому. Сьогодні усьому людству добре відомі ці почуття.

Хто з нас не відчував зніяковіння через те, що не допоміг людині в біді або сказав щось таке, чого взагалі не варто було говорити? (Якова 4:17). Чому ж у нас виникають такі бентежні почуття? Апостол Павло пояснює причину: ‘Закон написаний в серцях наших’. Якщо сумління не притупилось, то будь-яке порушення цього закону викликає внутрішній протест. Отже, це голос нашого сумління ‘осуджує’ або ‘виправдує’ нас (Римлян 2:15; 1 Тимофія 4:2; Тита 1:15). Розуміємо ми це чи ні, але в нас є внутрішнє відчуття того, що неправильне,— відчуття гріха!

Павло добре усвідомлював свою схильність до гріха. «Коли хочу робити добро... зло лежить у мені,— зізнався він.— Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх». Тому Павло запитав: «Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» (Римлян 7:21—24).

Звільнення від гріха. Яким чином?

«Визволення в індуїзмі,— каже один знавець цієї релігії,— це звільнення від повторних перевтілень». Буддизм подає подібне вирішення цієї проблеми — нірвану — стан повного спокою, відчуження від навколишньої дійсності. Оскільки індуїзму чуже поняття про вспадкований гріх, він пропонує лише втечу з життя.

Визволення ж, про яке говорить Біблія, приносить цілковите усунення гріховного стану. Апостол Павло, запитавши, як він може звільнитися від гріха, сам далі відповідає: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Римлян 7:25). Так, визволення приходить від Бога через Ісуса Христа.

Згідно з Євангелієм від Матвія, «Син Людський», Ісус Христос, прийшов, щоб «душу Свою дати на викуп за багатьох» (Матвія 20:28). Павло каже, як записано в 1 Тимофія 2:6, що Ісус «дав Самого Себе на [«відповідний», НС] викуп за всіх». Слово «викуп» вказує на сплачення ціни для визволення полонених. Те, що це є відповідний викуп, наголошує на ефективності ціни в зрівноваженні терезів правосуддя. Але як могла смерть однієї людини вважатися відповідним викупом за всіх?

Адам продав усе людство, включаючи нас, у рабство гріха та смерті. Ціною, яку він заплатив як покарання, було його досконале людське життя. Щоб покрити цю ціну, треба було заплатити відповідний викуп — життя іншої досконалої людини (Вихід 21:23; Повторення Закону 19:21; Римлян 5:18, 19). Оскільки жодна недосконала людина не могла постачити такого викупу, Бог у своїй безмежній мудрості подбав про вихід із цього скрутного становища (Псалом 49:7, 8). Він перемістив досконале життя свого єдинородного Сина з небес на землю в утробу діви, щоб той міг народитися досконалою людиною (Луки 1:30—38; Івана 3:16—18).

Для того щоб викупити людство, Ісус повинен був залишатися бездоганним протягом усього свого перебування на землі. І він залишився таким. Потім він помер жертовною смертю. Таким чином Ісус постачив досконале людське життя — своє власне життя, щоб його ціною можна було заплатити викуп і визволити людство (2 Коринтян 5:14; 1 Петра 1:18, 19).

Що може принести нам Христів викуп

Ісусова викупна жертва може вже сьогодні принести нам велику користь. Завдяки вірі в неї ми можемо мати чисте становище перед Богом Єговою і перебувати під його сердечною і ніжною опікою (Дії 10:43; Римлян 3:21—24). Тому, замість впадати в розпач через вчинені гріхи, ми можемо сміливо шукати у Бога прощення на основі цього викупу (Ісаї 1:18; Ефесян 1:7; 1 Івана 2:1, 2).

В майбутньому викуп уможливить цілковите зцілення людства від усього, що приніс із собою гріх. Остання книга Біблії описує «ріку живої води», яка тече від Божого престолу. Вздовж берегів ріки ростуть рясні плодові дерева, листя котрих «на вздоровлення народів» (Об’явлення 22:1, 2). Біблія образно говорить тут про чудовий дар нашого Творця, завдяки якому людство на основі Ісусової викупної жертви назавжди звільниться від гріха та смерті.

Пророчі видіння книги Об’явлення незабаром сповняться (Об’явлення 22:6, 7). Тоді всі щиросерді люди ‘визволяться від неволі тління’ і стануть досконалими (Римлян 8:20, 21). Чи ж це не має спонукувати нас навчатися більше про Бога Єгову та його вірного сина Ісуса Христа, який став викупом? (Івана 17:3).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 6]

Адам приніс людству гріх і смерть.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Ісусова викупна жертва приносить звільнення від гріха та смерті.