НАСЛІДУЙМО ЇХНЮ ВІРУ | РЕВЕКА
Вона без вагань пішла у незнане
КАРАВАН поволі потопає у вечірніх сутінках. На одному з верблюдів їде Ревека. Вона вже звикла до його гойдливої ходи, адже подорож триває кілька тижнів. Далеко на півночі, в Харані, за сотні кілометрів звідси, залишився її рідний дім. Хтозна, чи вона ще коли-небудь побачить своїх рідних. Зараз, коли мандрівка добігає кінця, Ревеку особливо хвилює, що чекає її в майбутньому.
Велика частина Ханаану вже позаду, і тепер караван просувається суворим гористим краєм Негев (Буття 24:62). Ревека дивиться довкола і, можливо, бачить отари овець. Місцевість здається непридатною для рільництва, але тут є чимало хороших пасовищ. Старенький провідник каравану помітно жвавішає, адже він знову на рідній землі. До того ж йому не терпиться поділитися хорошою новиною зі своїм паном — Ревека стане дружиною Ісака. Сама ж дівчина занурилась у роздуми. Як їй житиметься у цьому краї? А її наречений Ісак, який він? Вони ж ніколи не бачились! Чи вона йому сподобається? А він їй?
Сьогодні шлюб за домовленістю в одних частинах світу — звичне явище, тоді як в інших — рідкість. Навіть якби у вашій місцевості існував такий звичай, ви б, мабуть, не стали заперечувати, що Ревека ішла в незнане. Безперечно, ця жінка виявляла неабияку сміливість і міцну віру. Такі риси потрібні й нам, особливо коли в нашому житті відбуваються зміни. З прикладу Ревеки ми можемо навчитись також інших чудових рис.
«Я НАНОШУ ВОДИ, ЩОБ НАПОЇТИ І ТВОЇХ ВЕРБЛЮДІВ»
Нерідко наше життя змінюється тоді, коли ми найменше цього очікуємо. Так було і з Ревекою. Її сім’я жила в Месопотамії, в місті Харані або його околицях. На відміну від більшості жителів міста, батьки Ревеки не поклонялися богу місяця Сіну. Вони служили Богу Єгові (Буття 24:50).
Ревека виросла дуже вродливою і чеснотливою дівчиною. До того ж вона була працьовитою, як бджілка. Хоча її сім’я мала слуг, Ревеку не виховували як принцесу-білоручку, а привчали до важкої роботи. На Ревеці, як і на багатьох тогочасних жінках, лежало чимало хатніх обов’язків. Зокрема вона дбала про те, щоб в домі було достатньо води. Щодня надвечір вона брала на плече глек і йшла до колодязя по воду (Буття 24:11, 15, 16).
Одного вечора, коли Ревека вже наповнила глек водою, до неї раптом підбіг старший чоловік і попросив: «Будь ласка, дай мені ковток води з твого глека». То було дуже скромне і ввічливе прохання. Ревека здогадалась, що цей чоловік спраглий після довгої мандрівки. Тож вона швидко зняла з плеча глек і дала йому вдосталь напитись прохолодної води. Дівчина звернула увагу, що чоловік не сам — з ним десять верблюдів, які прилягли біля колодязя відпочити. Вона збагнула, що тварини теж, мабуть, хочуть пити, адже в жолобі зовсім не було води. Дівчина помітила, що мандрівник не зводив з неї очей. Вони випромінювали доброту, тому вона захотіла зробити для нього ще щось. Ревека сказала: «Я наношу води, щоб напоїти і твоїх верблюдів» (Буття 24:17—19).
Зауважте, Ревека запропонувала не просто дати верблюдам трохи води, а добре напоїти їх. Цікаво, що один дуже спраглий верблюд може випити понад 95 літрів води. Якщо ті десять верблюдів знемагали від спраги, то Ревеку чекала не одна година важкої праці. Проте, здається, вони не так сильно хотіли питиa. Але ж Ревека не знала цього, коли пропонувала напоїти тварин. Вона дуже хотіла проявити гостинність до старенького подорожнього, тому взялася до роботи, не шкодуючи сил. Чоловік з подивом спостерігав, як ця прудка дівчина знову і знову бігала до колодязя, щоб наносити води верблюдам (Буття 24:20, 21).
Ревека є гарним прикладом для усіх нас. Ми живемо в епоху егоїзму. Як і передрікалось у Божому Слові, більшість людей стали самолюбними, не готовими іти на жертви заради інших (2 Тимофія 3:1—5). Щоб не заразитися егоїстичним духом цього світу, християнам було б добре час від часу роздумувати про саможертовний вчинок Ревеки.
Чоловік прикипів до Ревеки очима. Вона не бачила в його погляді нічого нечистого, лише безмежний подив, захоплення і радість. Коли Ревека нарешті напоїла верблюдів, мандрівник подарував їй коштовні прикраси. А тоді запитав: «Скажи, будь ласка, чия ти дочка? Чи в домі твого батька є місце, щоб заночувати?» Почувши, з якого дівчина роду, чоловік втішився ще більше. А вона на радощах сказала: «Ми маємо і солому, і багато корму для худоби. Також у нас є де переночувати». Це було дуже великодушне запрошення, адже з чоловіком були й інші люди. Після цього Ревека побігла додому, щоб про все розповісти матері (Буття 24:22—28, 32).
Немає сумніву, Ревеку вчили бути гостинною. І це ще одна риса, якої так бракує людям сьогодні, і ще одна причина наслідувати віру цієї добросердої дівчини. Саме віра в Бога повинна спонукувати нас до гостинності. Гостинність притаманна Єгові, адже він щедрий до всіх. Бог хоче, щоб його служителі брали з нього приклад у цьому. Якщо ми виявляємо гостинність навіть до тих, хто не в змозі нам віддячити, то потішаємо серце нашого небесного Батька (Матвія 5:44—46; 1 Петра 4:9).
«ВІЗЬМИ ДРУЖИНУ ДЛЯ МОГО СИНА»
Ким був той старий чоловік, якого Ревека зустріла біля колодязя? Він був слугою Авраама, брата її дідуся. Тож в домі Бетуїла, батька Ревеки, його гостинно прийняли. Цього слугу, ймовірно, звали Еліезерb. Господарі щедро накрили стіл, але гість сказав, що не їстиме доти, доки не розкаже, для чого прийшов (Буття 24:31—33). Мабуть, Еліезер говорив з великим захватом, адже щойно переконався, що Єгова допомагає йому виконати важливе завдання свого пана Авраама.
Уявіть, як батько Ревеки Бетуїл та її брат Лаван, затамувавши подих, слухали Еліезера. Він розповів їм про те, що в Ханаані Єгова рясно благословив Авраама та його дружину Сарру, а також подарував їм сина Ісака, який успадкує весь батьківський маєток. Слуга сказав, що Авраам доручив йому важливе завдання — знайти Ісаку дружину серед їхніх родичів у Харані (Буття 24:34—38).
Авраам взяв з Еліезера клятву, що той не шукатиме для Ісака дружину серед ханаанок. Чому? Ханаанці не шанували Бога Єгову і не служили йому. Авраам знав, що у визначений час Єгова покарає жителів Ханаану за їхні лихі вчинки. Авраам не хотів, щоб його любий син Ісак пов’язав себе з цими людьми і перейняв їхні неморальні звичаї. Він також знав, що Ісак відігра́є одну з ключових ролей у здійсненні Божого наміру (Буття 15:16; 17:19; 24:2—4).
Еліезер розповів господарям дому і про те, як він, зупинившись біля колодязя поблизу Харана, звернувся до Єгови. Він просив Бога обрати дружину для Ісака. Еліезер молився про те, щоб дівчина, яку вибрав Бог, прийшла до колодязя. І щоб, коли він попросить дати йому напитися, вона дала води не лише йому, але і його верблюдам (Буття 24:12—14). Хто ж прийшов до колодязя і зробив все точно так, як просив у молитві Еліезер? Ревека! Уявіть, які почуття проймали дівчину, якщо вона чула, як Еліезер розповідав усе це її родині.
Бетуїл і Лаван були дуже зворушені. Вони сказали: «Ця справа від Єгови». Відтак за тогочасним звичаєм вони уклали шлюбну угоду, погодившись віддати Ревеку заміж за Ісака (Буття 24:50—54). Чи це означає, що волю Ревеки не врахували?
За кілька тижнів до того, коли Авраам просив Еліезера вибрати для Ісака дружину, слуга запитав: «А якщо вона не захоче піти зі мною?» На це Авраам відповів: «Це звільнить тебе від клятви» (Буття 24:39, 41). Отже, вони були готові взяти до уваги бажання дівчини. Подібно і в домі Бетуїла врахували думку Ревеки. З чого це видно? Еліезера переповнювала радість, адже його подорож увінчалася успіхом. Тож вже наступного ранку він попросив відпустити його з Ревекою до Ханаану. Однак її родичі хотіли, щоб вона залишилася з ними ще бодай на десять днів. Зрештою вони запропонували: «Покличмо дівчину і запитаймо її саму» (Буття 24:57).
Ревека розуміла, що від її відповіді залежить її майбутнє. Чи буде вона грати на почуттях батька і брата, благаючи їх не відпускати її на чужину? Чи радше вважатиме за честь бути учасницею подій, якими керує сам Єгова? Рішення дівчини показало, як вона ставиться до цих несподіваних і, мабуть, тривожних змін у своєму житті. Вона без вагань сказала, що готова іти (Буття 24:58).
Ревека виявила неабиякий дух готовності. Хоча сьогодні шлюбні звичаї відрізняються від тогочасних, все ж ми можемо багато чого навчитися від цієї дівчини. Вона не ставила на перше місце власні уподобання, а слухалася керівництва Єгови. Бог і сьогодні дає найкраще керівництво щодо шлюбу. У його Слові містяться поради стосовно того, на що зважати при виборі подружнього партнера і як самому бути хорошим супутником у житті (2 Коринфян 6:14, 15; Ефесян 5:28—33). Ми виявлятимемо справжню мудрість, якщо будемо наслідувати приклад Ревеки і завжди шукати Божого керівництва.
«ХТО ЦЕЙ ЧОЛОВІК?»
Настав час прощання. Рідні поблагословили Ревеку, і вона, її годувальниця Девора та ще кілька служниць вирушили в дорогу разом з Еліезером і його людьми (Буття 24:59—61; 35:8). І от Харан залишився далеко позаду. Караван подолав довгий шлях — приблизно 800 кілометрів. Уся подорож тривала, мабуть, три тижні і була не з легких. Ревека не вперше бачила верблюдів, але в неї навряд чи був багатий досвід їзди верхи на цих тваринах. Біблія показує, що дівчина походила з сім’ї вівчарів, а не торговців, які перевозили свій крам на верблюдах (Буття 29:10). Для новачків часто навіть коротка подорож на верблюді стає справжнім випробуванням.
Як би там не було, Ревека відпустила минуле і впевнено дивилася уперед. Вона, очевидно, багато розпитувала Еліезера про Ісака та його сім’ю. Можливо, одного вечора біля вогнища Еліезер розповів їй про обіцянку, яку Єгова дав своєму другу Аврааму. Бог пообіцяв, що через одного з Авраамових нащадків він зіллє благословення на все людство. Це зворушило Ревеку до глибини душі, адже вона збагнула, що до сповнення цієї обітниці безпосереднє відношення матиме її майбутній чоловік, Ісак,— а отже, і вона (Буття 22:15—18).
І ось нарешті караван дістався Негеву, про що розповідається на початку статті. У вечірніх сутінках Ревека бачить, як полем іде задуманий чоловік. Вона швидко зіскакує з верблюда, мабуть, навіть не дочекавшись, поки тварина опуститься на землю. Ревека питає Еліезера: «Хто цей чоловік у полі, який іде нам назустріч?» Почувши, що це Ісак, вона накидає на голову покривало (Буття 24:62—65). Чому? Очевидно, на знак поваги до свого майбутнього чоловіка. Сьогодні такий вияв покори здається трохи старомодним. А втім, як жінки, так і чоловіки можуть навчитись від Ревеки смирення, адже, погодьтеся, кожному з нас варто і далі розвивати цю чудову рису.
Ісак, якому близько сорока, досі горює за своєю мамою Сарою, хоча відтоді, як вона померла, пройшло уже три роки. Це свідчить про те, що Ісак сердечний і чуйний чоловік. Тож Ревека, ця працьовита, гостинна і смиренна дівчина, має стати для нього чудовою половинкою. І вона стала такою, адже, як каже Біблія, «Ісак полюбив її» (Буття 24:67; 26:8).
З тих пір минуло приблизно 3900 років, а Ревека і далі захоплює нас своїми рисами. Серед них сміливість, працелюбність, гостинність і смирення. Усім нам, як чоловікам, так і жінкам, незалежно від того, скільки нам років і чи ми одружені, варто наслідувати віру цієї дівчини.
a Це вже був вечір. У біблійній розповіді не сказано, що Ревека носила воду кілька годин. Також не сказано, що її рідні вже спали, коли вона повернулась додому, чи що хтось з них пішов по неї до колодязя, переживаючи, чому вона так затрималась.
b Хоча в цій розповіді не згадується ім’я слуги, але, очевидно, ним був саме Еліезер. Якось Авраам, коли ще був бездітним, сказав, що усе його майно успадкує Еліезер. З цього видно, що Еліезер був найстаршим слугою Авраама, якому той найбільше довіряв. Це відповідає опису слуги з цієї розповіді (Буття 15:2; 24:2—4).