ЛЮДИНА

Найвища форма життя на землі, створена Богом Єговою. Різні єврейські та грецькі слова, які перекладаються як «людина», також можна передати як «чоловік». Єврейське слово ада́м є загальним поняттям і означає «людина; чоловік; земна людина; людство»; іш означає «чоловік; людина; одружений чоловік»; ено́ш — «смертна людина»; ґе́вер — «людина; чоловік», заха́р — «чоловік». Словами «людина; чоловік» іноді перекладаються і деякі інші єврейські слова. Грецьке а́нтропос — це загальне поняття, що означає «людина; людство»; ане́р — «чоловік; людина; одружений чоловік».

Єгова створив першу людину — чоловіка Адама — із земного пороху, вдихнув їй у ніздрі дихання життя, і «стала людина живим створінням» (Бт 2:7; 1Кр 15:45). Після того як Адам дав назви тваринам, Єгова навів на нього глибокий сон. Поки Адам спав, Бог узяв його ребро і використав для створення жінки. Тому, коли Бог привів її до Адама, він сказав: «Ось нарешті кість від костей моїх і плоть від плоті моєї». Адам назвав її Жінкою (євр. ішша́), оскільки вона була «взята... з чоловіка [євр. іш]» (Бт 2:21—23). Згодом Адам дав їй ім’я Єва (озн. «жива») (Бт 3:20).

Наголошуючи на тому, що людина створена Богом Єговою, апостол Павло сказав афінянам: «Від одного чоловіка він створив усі народи, щоб вони населяли цілу землю» (Дії 17:26). Тож усі раси й народи мають спільне походження.

Адам і Єва були створені наприкінці шостого «дня» творення (Бт 1:24—31). Немає жодних даних про діяльність давньої людини (наприклад, про писемність і заняття землеробством), які б датувалися періодом до 4026 року до н. е., року створення Адама. У Святому Письмі історія людства описана з самого початку, від створення першої людської пари, тому «первісна людина» не могла існувати. Серед викопних решток не знайдено жодних проміжних ланок між людиною і тваринами. Докази існування якихось людиноподібних істот відсутні і в найдавніших історичних джерелах, як-от писемних документах, наскельних малюнках, скульптурах тощо. Натомість Біблія чітко доводить протилежне — перший чоловік був сином Бога, однак потім він і все людство почали деградувати (1Цр 8:46; Ек 7:20; 1Ів 1:8—10). Ось що зазначає археолог О. Міллер: «Оповідь про “золоту добу” — це не міф. Давнє вчення про те, що людська раса втратила щастя і чистоту, якими колись насолоджувалася, і стала занепадати й деградувати, безсумнівно, таїть у собі важливу, але дуже прикру істину. Загальноприйняті сьогодні погляди, згідно з якими первісна людина була дикуном, явно треба переглянути... Ні, первісна людина однозначно не була дикуном» (O. D. Miller. Har-Moad. 1892. P. 417).

Біблія розповідає, що першою домівкою людей був «сад в Едемі» (Бт 2:8; див. ЕДЕМ № 1). За біблійним описом, він лежав порівняно недалеко від місцевості, де жили люди відразу після Потопу. У своїй книжці П. Вайсман висловив погляд, який підтримує більшість учених: «Усі вагомі докази — книга Буття, археологічні дані та усні перекази — вказують на те, що найдавнішою домівкою людей є Месопотамська низовина. Цивілізації Далекого Сходу, чи то китайська, чи індійська, зародилися пізніше, тому саме ця місцевість може бути по праву названа колискою цивілізації» (Wiseman P. J. New Discoveries in Babylonia About Genesis. 1949. P. 28).

В якому розумінні людина створена «за образом Божим»?

Стосовно наміру створити людей Бог сказав своєму «майстру»: «Створімо людину [євр. ада́м] на наш образ, на нашу подобу» (Бт 1:26, 27; Пр 8:30, 31; пор. Ів 1:1—3; Кл 1:15—17). Зверніть увагу: у Біблії не говориться, що Бог створив людину на образ дикої чи свійської тварини або риби. Людина була створена «за образом Божим»; Адама названо «сином Божим» (Лк 3:38). Однак «Бога ніхто ніколи не бачив» (1Ів 4:12). Ніхто на землі не знає, як виглядає славетне небесне тіло Єгови, тому ми не можемо порівнювати людське тіло з Божим. «Бог є Дух» (Ів 4:24).

Людина створена «за образом Божим» у тому розумінні, що наділена такими ж моральними рисами, як Бог, зокрема любов’ю та справедливістю. (Пор. Кл 3:10.) Своїми здібностями і мудрістю людина значно перевершує тварин, тому може розуміти те, що розуміє і цінує Бог. Наприклад, людина може насолоджуватись красою, мистецтвом, також вона має здатність розмовляти, роздумувати та іншими способами задіювати свої розум і серце, на що не спроможні тварини. Більш того, людина здатна сприймати духовні речі — набувати знання про Бога і спілкуватися з ним (1Кр 2:11—16; Єв 12:9). Завдяки цьому людина могла по праву бути Божим представником і панувати над іншими живими створіннями в небі, на землі і в морі.

Першого чоловіка створив сам Бог, тому напочатку він був досконалим (Пв 32:4). Відповідно, він міг передати своїм нащадкам досконалість і можливість жити вічно на землі (Іс 45:18). Бог наказам Адаму та Єві: «Народжуйте дітей, розмножуйтесь і наповнюйте землю. Оволодівайте нею». Їхня сім’я, зростаючи, мала обробляти та прикрашати землю, як того хотів Творець (Бт 1:28).

Обговорюючи роль, яку Бог відвів чоловікові й жінці, апостол Павло писав: «Хочу, щоб ви знали: кожному чоловікові голова — Христос, жінці голова — чоловік, а голова Христові — Бог». Потім Павло наголосив, що жінка, яка молиться чи пророкує у зборі з непокритою головою, стягує ганьбу на свого голову. Щоб підсилити цю думку, Павло пише: «Чоловік не повинен покривати голову, адже він образ і слава Бога, а жінка — слава чоловіка». Чоловік був створений першим і впродовж певного часу залишався сам, будучи єдиною людиною, створеною на образ Бога. Жінка була створена з чоловіка і тому має йому підкорятись, а чоловік підкоряється головуванню Бога і Христа; лише Бог нікому не підкоряється (1Кр 11:3—7).

Наділена свободою волі. Створена на образ і подобу Бога, людина мала свободу волі, тобто могла вибирати, що їй робити — зло чи добро. Охоче і з любов’ю слухаючись Творця, вона могла приносити йому незрівнянно більшу славу і честь, ніж будь-яка тварина. Людина могла свідомо прославляти Бога за його чудові риси і підтримувати його владу. Але свобода Адама була відносною, а не абсолютною. Він міг вести щасливе життя, тільки якщо визнавав владу Єгови. Нагадуванням про це було дерево знання добра і зла, плоди якого Бог заборонив йому споживати. З’ївши плід цього дерева, Адам виявив би непослух, а отже, збунтувався б проти верховної влади Бога (Бт 2:9, 16, 17).

Оскільки Адам був «сином Божим» (Лк 3:38), то мав ставитися до Бога як до батька і слухатися його. Крім того, Бог заклав у людині бажання поклонятися йому. Якби вона задовольняла це бажання неналежно, то збочила б з правильного шляху і втратила б свободу, ставши рабом створіння, а не Творця. А це у свою чергу призвело б до її деградації.

Один з духовних синів Бога збунтувався і спонукав Єву до гріха. Потім Єва спокусила Адама, і той свідомо приєднався до бунту проти Єгови (Бт 3:1—6; 1Тм 2:13, 14). Вони стали подібними до тих, про кого Павло писав у Римлян 1:20—23. Через вчинений переступ Адам перестав бути Божим сином. Він втратив досконалість і передав гріх, недосконалість і смерть своїм нащадкам — усьому людському роду. Уже з самого народження люди, на подобу свого батька Адама, є недосконалими, і в їхніх тілах діє смерть (Бт 3:17—19; Рм 5:12; див. АДАМ № 1).

«Внутрішня людина». Коли в Біблії йдеться про боротьбу, яку християнин веде зі своєю грішною плоттю, то вживаються вислови на кшталт «внутрішня людина» (2Кр 4:16; Еф 3:16; пор. Рм 7:22). Цей вислів доречний, адже християни намагаються «мислити по-новому», тобто обновлюватися зсередини (Еф 4:23). Їхнє мислення скероване в духовному напрямку. Вони докладають зусиль, щоб «скинути із себе стару особистість [букв. «стару людину»]» та одягнутися «в нову особистість [букв. «нову (людину)»]» (Кл 3:9, 10; Рм 12:2). Охрестившись у Христа, помазані християни «охрестилися в його смерть»; їхня стара особистість «була прибита з ним до стовпа», щоб їхнє «грішне тіло вже не мало над [ними] влади». А втім, поки вони не помруть у тілі і не воскреснуть, їхня плоть вестиме постійну боротьбу з духовною людиною. Це важка боротьба, про неї Павло написав: «В теперішньому домі ми стогнемо». Проте якщо ці християни не опускають рук і не піддаються свідомо прагненням плоті, викупна жертва Ісуса Христа покриває гріхи їхньої старої особистості з її плотськими бажаннями (Рм 6:3—7; 7:21—25; 8:23; 2Кр 5:1—3).

Духовна людина. Апостол Павло протиставляє духовну людину плотській. Він пише: «Плотська людина не приймає того, що від Божого духу, бо для неї це безглуздя» (1Кр 2:14). «Плотська людина» — це не просто той, хто живе на землі і має фізичне тіло, адже всі християни на землі мають фізичні тіла. Цей вислів стосується людини, в житті якої немає місця духовному. Вона є «плотською» в тому розумінні, що керується бажаннями своєї плоті, нехтуючи духовним.

Також Павло зазначає, що «плотська людина» не може пізнати того, що від Божого духу, «тому що про це потрібно судити з духовного погляду». Далі Павло пише: «Натомість духовна людина має свої судження про все, а про неї ніхто з людей не судить». Духовна людина розуміє те, що відкриває Бог; вона також бачить, наскільки неправильні погляди і поведінка плотської людини. А от плотська людина не може зрозуміти погляди, вчинки і спосіб життя духовної. І ніхто не може судити духовну людину, оскільки вона має одного Суддю — Бога (Рм 14:4, 10, 11; 1Кр 4:3—5). Обґрунтовуючи свої слова, апостол додає: «Хто пізнав розум Єгови і міг би повчати його?» Звісно, ніхто. Але, говорячи про християн, Павло продовжує: «Ми ж маємо розум Христа». Християни є духовними людьми, бо набувають розум Христа — того, хто виявляє їм Єгову та його наміри (1Кр 2:14—16).

Див. СИН ЛЮДСЬКИЙ; СТАРІЙШИНА, СТАРШИЙ ЧОЛОВІК.