БУТТЯ, КНИГА

Перша книга П’ятикнижжя. У грецькій Септуагінті вона носить назву Ге́несіс, яка означає «походження», «народження»; єврейською цю книгу названо Берешı́т («на початку») — словом, з якого вона починається.

Час і місце написання. Очевидно, книга Буття була частиною Тори, а не окремим твором. Можливо, Мойсей завершив її написання в пустелі Сінай у 1513 р. до н. е. В Буття 1:1, 2 розповідається про створення неба і землі. Далі книга охоплює тисячі років, протягом яких тривала підготовка землі для проживання людей (див. ДЕНЬ; ТВОРЕННЯ), а тоді описує події, що відбувалися в період від створення людини до смерті Йосипа в 1657 р. до н. е. (Див. ХРОНОЛОГІЯ, Від створення людини до наших днів.)

Авторство. Твердження деяких скептиків, ніби в часи Мойсея писемності ще не існувало, сьогодні спростоване. Як зазначається в одній праці, археологічні знахідки беззаперечно доводять, що «мистецтво письма зародилось ще на початку відомої людям історії» (Wiseman P. J. New Discoveries in Babylonia About Genesis. 1949. P. 35). Майже всі сучасні науковці погоджуються, що писемність існувала задовго до Мойсея (II тис. до н. е.). Вислови на кшталт «запиши як нагадування в книзі» (Вх 17:14) підтверджують той факт, що за днів Мойсея писемність була поширеним явищем. Адам, досконала людина, без сумніву, був спроможний створити певну форму письма, адже Бог наділив його даром мови і здатністю досконало нею послуговуватись; Адам навіть складав вірші (Бт 2:19, 23).

Звідки Мойсей отримав інформацію, що міститься в книзі Буття?

Усі події, записані в книзі Буття, сталися ще до народження Мойсея. Інформація про них могла бути відкрита завдяки божественному об’явленню. Звісно, відомості про те, що́ відбувалося до створення людини, Мойсей чи хтось до нього міг отримати лише таким шляхом (Бт 1:1—27; 2:7, 8). Можливо, що ці та інші факти Мойсей почерпнув з усних переказів. Оскільки напочатку люди жили дуже довго, інформація могла бути передана від Адама до Мойсея всього через п’ятьох осіб: Метушалаха, Сима, Ісака, Левія та Амрама. Крім того, багато відомостей для своєї книги Мойсей міг взяти з уже існуючих записів чи документів. Такого погляду дотримувався голландський дослідник XVIII століття Кампегій Вітрінга. Він спирався на те, що в книзі Буття часто вживається слово толедо́т. Хоча в багатьох перекладах це слово передане як «покоління» або «роди», його точнішими відповідниками є «історія», «розповідь» або «походження» (Бт 2:4; 5:1; 6:9; 10:1; 11:10, 27; 25:12, 19; 36:1, 9; 37:2). Тому в деяких перекладах (як-от в Ельберфельдській Біблії німецькою мовою, у французькому перекладі Крампона та іспанському Бовера і Кантери) використовується слово «історія», а в українському «Перекладі нового світу» — «історія життя» або «розповідь». Немає сумніву, в стародавні часи люди цікавились точними історичними записами не менше, ніж сьогодні.

Вітрінга, а після нього й інші почали вважати, що кожного разу, коли в книзі Буття вживається слово толедо́т, воно стосується якогось із тоді існуючих історичних документів, які були в розпорядженні Мойсея і на яких ґрунтувалась більша частина інформації, записаної в цій книзі. На їхню думку, люди, безпосередньо пов’язані з цими «історіями» (Адам, Ной, Ноєві сини, Сим, Терах, Ізмаїл, Ісак, Ісав, Яків), були або авторами, або власниками відповідних документів. Звичайно, це не пояснює, як усі ті документи потрапили до рук Мойсея. Також незрозуміло, чому велика частина інформації була взята з документів, отриманих від людей, які не були вірними поклонниками Єгови (наприклад, Ізмаїла та Ісава). Цілком можливо, що вислів «ось історія життя» — це лише вступ, який відокремлює різні частини загальної оповіді. Подібний вислів вжив Матвій на початку свого Євангелія (Мт 1:1; див. ПИСЕМНІСТЬ).

Отже, неможливо точно визначити, з якого саме джерела Мойсей отримав записану ним інформацію. Він міг отримати її всіма трьома вищенаведеними способами: завдяки божественному об’явленню, через усні перекази і з письмових документів. Важливим є те, що пророком Мойсеєм керував Бог Єгова, тож Мойсей писав цю книгу під Божим натхненням (2Пт 1:21).

Книги Мойсея мали стати натхненим керівництвом для майбутніх поколінь. Нерідко їх читали народу (Пв 31:10—12; 2Цр 23:2, 3; Не 8:2, 3, 18), і з них черпали настанови ізраїльські царі (Пв 17:18, 19).

Документальна теорія, висунута критиками. Деякі біблійні критики висунули теорію, згідно з якою книга Буття записана або укладена не однією людиною, Мойсеєм, а кількома письменниками, дехто з яких жив значно пізніше за Мойсея. На підставі уявних відмінностей у стилі та слововжитку вони розробили так звану документальну теорію. Згідно з нею, існувало три джерела, які позначають латинськими літерами J («Ягвіст»), E («Елогіст») та P («Жрецький кодекс»). Оскільки деякі події в книзі Буття згадуються двічі і в ній містяться подібні уривки, дехто ділить зміст цієї книги на ще більше частин і розширяє список джерел до 14. Критики твердять, що автори тих джерел мали різні погляди і вірування, однак якимось чином книга Буття — поєднання їхніх праць — утворює єдине ціле. В основі таких теорій нерідко лежать абсурдні аргументи. Розгляньмо кілька прикладів.

З самого початку основним аргументом документальної теорії було те, що в книзі Буття вживаються різні титули Бога; на думку критиків, це вказує на різних авторів. Такий погляд безпідставний, адже навіть в одному короткому уривку Буття трапляються різні титули, а саме: «Всевишній Бог» (Ел Елйо́н, Бт 14:18), «Творець неба і землі» (Бт 14:19), «Всевладний Господь» (Адона́й, Бт 15:2), «Бог, який бачить усе» (Бт 16:13), «Бог Всемогутній» (Ел Шадда́й, Бт 17:1), «Бог» (Елогı́м, Бт 17:3), «правдивий Бог» (гаЕлогı́м, Бт 17:18), «Суддя всієї землі» (Бт 18:25). Намагаючись приписати кожен з цих віршів окремому автору, людина стикнеться зі значними перешкодами, тож це просто абсурдно. Насправді в книзі Буття вживаються різні титули Бога, бо вони мають різні значення і по-своєму проливають світло на його риси, вчинки і стосунки з його народом.

Ось іще деякі приклади. Оскільки в Буття 1:1 використане слово бара́ («створив»), цей вірш приписують джерелу P. Але це слово також вживається в Буття 6:7 — уривку, який нібито належить до джерела J. У кількох місцях трапляється вислів «ханаанський край» (наприклад, в Бт 12:5; 13:12а; 16:3; 17:8), який вважається властивим авторові джерела P, тож критики кажуть, що саме він написав ті уривки. Але в розділах 42, 44, 47 і 50 теж є цей вислів, а ці розділи ті самі критики приписують джерелам J та E. Тож, хоча критики стверджують, що без їхніх теорій неможливо усунути уявні суперечності книги Буття, аналіз цих теорій показує, що вони самі повні суперечностей.

Якщо виокремити з книги Буття речення та уривки, які приписують різним джерелам, а тоді поєднати їх, спробувавши відтворити кожне з цих джерел, то в результаті ми отримаємо кілька незв’язних та нелогічних історій. І, якщо повірити в те, що всі ці джерела були пізніше об’єднані якимось укладачем, нам доведеться повірити і в те, що до цього вони вважалися історично точними і протягом століть використовувалися ізраїльським народом. Але який письменник, особливо історик, став би писати такі незв’язні розповіді? І який народ став би вважати їх своєю історією?

Щодо нелогічності доводів тих, хто обстоює документальну теорію, висловився єгиптолог Кеннет Кітчен: «Серед критиків П’ятикнижжя давно прийнято ділити його текст на окремі документи, написані різними авторами... Але якщо підхід критиків Старого Завіту, котрі приписують ці особливості різним авторам, застосувати до інших текстів стародавнього Сходу, в яких спостерігається подібне явище, то стає очевидною абсурдність їхнього підходу». Далі він наводить як приклад одну єгипетську біографію, яку, згідно з методами критиків книги Буття, можна було б приписати різним авторам; все ж докази свідчать про те, що вона була «задумана, укладена, записана і викарбувана протягом кількох місяців, тижнів чи навіть днів». Кітчен додає: «Стиль цієї біографії, який просто змінюється залежно від теми, неможливо приписати різним авторам» (New Bible Dictionary / edited by J. D. Douglas. 1980. P. 349). Слабкість висунутих теорій є ще одним доказом на користь того, що лише один чоловік, Мойсей, записав таку зв’язну і послідовну оповідь, якою є натхнена Богом книга Буття.

Історичність книги Буття. Буття — єдиний доступний сьогодні документ, який містить логічну й послідовну історичну оповідь, що сягає самого початку існування світу. Без викладених у ній фактів про перших чоловіка і жінку ми мали б лише чудернацькі й алегоричні історії про появу людства, вигадані язичницькими народами. Жодна з цих історій не витримує порівняння з книгою Буття.

Наприклад, в одному з головних вавилонських міфів розповідається, як Мардук, верховний бог Вавилону, вбив богиню Тіамат, після чого «розрубав її навпіл, неначе мушлю. Узяв половину — вкрив нею небо». Так з’явилися небо і земля. Про створення людини в цьому міфі говориться, що боги впіймали бога Кінгу і його «кров пролили, звістувавши провину», а на цій крові створили людину (На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини / упоряд. М. Н. Москаленко. К., 1991. С. 165, 169). Єгипетські міфи теж пов’язують створення з діяльністю кількох богів, але ці міфи розходяться в тому, бог якого міста — Мемфіса чи Фів — задумав створення. В одному з єгипетських міфів зазначається, що бог сонця Ра створив людей зі своїх сліз. Грецькі міфи подібні до вавилонських. Стародавні китайські записи — це переважно календарі та хронологічні обчислення або ж повідомлення, які становили інтерес лише для людей, що жили в певний час або в певній місцевості.

Жодне з цих стародавніх джерел не надає таких історичних, генеалогічних та хронологічних даних, як книга Буття. Писання стародавніх народів рідко містять чітку й однозначну інформацію про засновників цих народів. Опис ранньої історії Ізраїля разюче відрізняється, адже він ясний і детальний. І це зовсім не дивно, якщо брати до уваги Божий намір щодо свого народу. Біблія каже, що ізраїльським народом керував сам Бог і що в Нього були особливі стосунки з прабатьками ізраїльтян, зокрема з Авраамом, Ісаком та Яковом. Пізніше Бог відвів особливу роль Мойсею: через нього Він дав ізраїльтянам Закон, завдяки якому вони стали народом. Історія Ізраїля записана не лише для блага самих ізраїльтян, але й для блага всіх, хто пізнає́ дороги й діла правдивого Бога і служить йому.

Відповідаючи на закиди критиків, які вважають, що чимало уривків Буття — це лише міфи й казки, біблеїст Вільгельм Меллер говорить: «Важко уявити, щоб у якомусь народі описані в казках або міфах події з часом дедалі ширше визнавалися як беззаперечні факти; тоді нам, мабуть, треба було б вважати історично правдивими розповіді про Нібелунгів та Червону Шапочку. Однак саме це, на думку критиків, сталося в Ізраїлі» (The International Standard Bible Encyclopaedia / edited by J. Orr. 1960. Vol. II. P. 1209). Далі автор зазначає, що пророки не сумнівалися в достовірності розповіді про знищення Содома і Гоморри (Іс 1:9; Ам 4:11) і що Авраама, Ісака, Якова та Йосипа вони вважали реальними людьми (Іс 29:22; Мих 7:20). Більш того, ім’я Авраама часто вживається у Грецьких Писаннях; про нього згадав навіть Ісус Христос, коли говорив про воскресіння. Якби Авраама, Ісака та Якова ніколи не існувало, Ісус навів би інший приклад (Мт 22:31—33).

Цінність книги. Книга Буття відкриває нам, як постав усесвіт. Вона розповідає про чудеса створення коротко і по суті, так, що це не відвертає уваги від головної теми книги. Цим Буття дуже вирізняється на тлі язичницьких історій про створення, в яких чудесам відводиться основна роль, а для підкреслення наводяться абсурдні та явно неправдиві деталі. У Бутті описується процес створення, а також повідомляється, з якою метою Бог створив людину і яке становище вона обіймала стосовно Бога та стосовно тварин. Книга пояснює, чому люди страждають і помирають, і дає надію на визволення. У ній сказано, що всі люди походять від одного чоловіка, Адама, який згрішив і не зміг передати своїм нащадкам право на життя; завдяки цьому ми розуміємо, як викупна жертва одного чоловіка, Ісуса Христа, змогла покрити гріхи людства. З книги Буття ми дізнаємо́ся, як символічний змій, Сатана Диявол, порушив питання щодо правомірності верховної влади Бога. Ця книга запевняє, що Сатана буде знищений і людство отримає спасіння. Вона описує, як після Потопу виник Вавилон, а з ним і всі фальшиві релігії; це допомагає нам визначити, що мається на увазі під висловом «Вавилон Великий» у книзі Об’явлення. (Див. ВАВИЛОН ВЕЛИКИЙ.)

Ісус сказав, що служителі Бога повинні поклонятися Йому в дусі та в правді (Ів 4:24). Книга Буття розповідає правду про походження людини і про її стосунки з Богом. Завдяки тому що все у цій книзі є правдою, а не вигадками, ми можемо знати, якою насправді була людська історія. До Потопу люди, без сумніву, знали правду про згаданий у Біблії Едем, адже тоді ще існував Едемський сад і при його вході були херувими та палаючий меч (Бт 3:24). Але ті, хто хотів йти на поводі власних бажань, ігнорували очевидні факти. Натомість Ной служив Богу так, як Він задумав напочатку, і брав до уваги правдиву історію. Хоча після Потопу Німрод збунтувався проти Бога, почавши будівництво Вавилонської вежі, патріархи з роду Сима продовжували триматись правдивої дороги життя. Коли у відповідний час Бог зробив ізраїльтян народом і дав їм Закон, це не було для них чимось абсолютно новим, кардинальною зміною в укладі їхнього життя. У патріархальному суспільстві існувало багато звичаїв, які згодом були прописані в Законі. В енциклопедії Мак-Клінтока і Стронга зазначалося: «Ця теократія не могла ввійти в історію без підготовчих етапів. Події, що передували появі теократії, описані в книзі Буття» (M’Clintock J., Strong J. Cyclopaedia of Biblical, Theological and Ecclesiastical Literature. 1881. Vol. III. P. 782).

Це у свою чергу підготувало дорогу для Месії та запровадження християнства. Коли прийшов Ісус Христос, люди, які з усіх сил намагалися жити відповідно до Закону, невдовзі змогли розпізнати в ньому Месію. Він не з’явився раптово і не оголосив себе великим спасителем і лідером без жодних на це підстав чи історичних доказів. Те, що було записано в Єврейських Писаннях, починаючи з книги Буття, допомогло щирим особам розпізнати Месію і йти за ним. Завдяки цьому християни єврейського походження могли стати сильною організацією, здатною переконливо звіщати добру новину іншим народам. Прабатьки цих язичницьких народів відвели їх від правди, тож вони були «відчужені від ізраїльського народу, і, оскільки [вони] були сторонніми, [їх] не стосувались угоди, пов’язані з обіцянкою; також у цьому світі [вони] не мали надії та перебували без Бога» (Еф 2:12). Тому, перш ніж стати християнами, люди з інших народів мали навчитися Божих принципів, почавши з самих основ.

Отже, книга Буття є дуже цінною, бо допомагає зрозуміти всі інші біблійні книги. Вона вкрай важлива для християн. Ця книга розкриває основну тему Біблії — доведення правомірності верховної влади Єгови й остаточне сповнення його наміру щодо землі за допомогою Царства, яке очолює обіцяний Нащадок. Окрім першого і ключового пророцтва, яке знаходимо в Буття 3:15, ця книга містить багато інших пророцтв, значна кількість яких уже сповнилася.

[Рамка]

ОГЛЯД КНИГИ БУТТЯ

Розповідь про те, як Бог створив землю і підготував її для проживання людей, про роль людини у Божому намірі і про стосунки Бога з вірними йому людьми впродовж приблизно 2300 років ранньої історії людства

Охоплює період від початку існування фізичного творива до смерті Йосипа в Єгипті (1657 р. до н. е.)

Створення фізичних небес та землі, підготовка землі для проживання людей (1:1—2:25)

З’являються гріх і смерть; пророцтво про визволення завдяки «потомству» (3:1—5:5)

Змій обманює жінку; вона й Адам їдять заборонений плід

Змій, жінка й Адам отримують вирок; потомство жінки розчавить змія

Каїн, первісток Адама і Єви, вбиває свого брата Авеля

Виконується Божий присуд над Адамом: у віці 930 років він помирає

Через злих ангелів і людей земля стає зіпсутою; Бог наводить Всесвітній потоп (5:6—11:9)

Народжується Ной, Адамів нащадок з роду Сифа; за днів Ноя неслухняні ангели одружуються з жінками і в них народжуються велетні, які люблять насилля

Єгова вирішує знищити світ, навівши потоп, та наказує Ною побудувати ковчег, щоб врятувати свою сім’ю і представників основних видів тварин

Води потопу покривають цілу землю; всі люди, летючі створіння і наземні тварини, які перебувають за межами ковчега, гинуть

Після потопу Єгова забороняє їсти кров, наказує карати вбивць смертю і укладає угоду, згідно з якою обіцяє більше ніколи не наводити потопу; на знак угоди він дає веселку

Люди, які народилися після потопу (друге покоління), замість того щоб відповідно до Божого наміру заселяти всю землю, починають будувати вежу; Єгова змішує їхню мову і розпорошує їх

Стосунки Єгови з Авраамом (11:10—25:26)

Аврам, нащадок Сима, за вказівкою Бога покидає Ур

У Ханаані Аврам отримує обіцянку, що цей край належатиме його потомству

Лот, племінник Аврама, відділяється від нього й оселяється біля Содома; його забирають у полон, але Аврам його визволяє; Мелхиседек благословляє Аврама

Агар стає наложницею Аврама і народжує Ізмаїла

Єгова дає Авраму ім’я Авраам, а Сарі — ім’я Сарра; укладається угода про обрізання

Ангел Єгови повідомляє Аврааму, що Сарра народить сина — Ісака

Дізнавшись про вирок, винесений Содому, Авраам благає за праведних

Ангели підганяють Лота і його сім’ю, щоб вони швидше покинули Содом; Лотова дружина помирає через непослух

Народжується Ісак; Ісака відлучають від грудей, Ізмаїл насміхається з нього; через це Ізмаїла й Агар відсилають геть

Виявляючи послух Єгові, Авраам намагається принести Ісака в жертву; Авраам отримує запевнення, що дані йому обіцянки виконаються

Після смерті Сарри Авраам дає розпорядження, щоб Ісакові знайшли дружину

Дружина Ісака, Ревека, народжує Ісава і Якова

Яків (Ізраїль) і його 12 синів; переселення в Єгипет задля збереження життя (25:27—50:26)

Яків купує право первородства в Ісава за миску їжі і пізніше за порадою Ревеки отримує від Ісака благословення, призначене для Ісава; після цього Яків іде в Паддан-Арам, щоб знайти собі дружину

Лаван, брат Ревеки, хитрістю змушує Якова одружитися на Лії; потім Яків одружується з Рахіллю; до того як Яків з сім’єю покидає Паддан-Арам, від Лії і Рахілі та їхніх двох служниць у нього народжується 11 синів і дочка Діна

Яків бореться з ангелом і отримує травму стегнового суглоба; він відчайдушно тримається за ангела, щоб той його благословив; ім’я Якова змінюється на Ізраїль

Після благополучної зустрічі з Ісавом Яків оселяється в Суккоті, а згодом поблизу Сихема, де Діна зазнає наруги

Рахіль помирає, народжуючи Веніямина, 12-го сина Якова

Спонукані ненавистю, брати продають Йосипа, первістка Рахілі; він потрапляє до Єгипту і стає рабом Потіфара

Через фальшиві звинувачення Йосип опиняється у в’язниці; про його вміння тлумачити сни стає відомо фараону

Йосип тлумачить фараонові сни про голод і стає другим правителем Єгипту

Голод у Ханаані змушує синів Якова піти до Єгипту по їжу; з часом Йосип відкривається своїм братам

Яків і його домашні переселяються в Єгипет; Йосип дбає про них

Проголосивши пророчі благословення Йосиповим синам, Єфрему та Манасії, а також своїм 12 синам, Яків помирає в Єгипті